Постанова 4804 № 265/4618/15-ц

22-ц/804/2047/20 265/4618/15-ц Єдиний унікальний номер 265/4618/15-ц Номер провадження 22-ц/804/2047/20 ПОСТАНОВА І м е н е м У к р а ї н и 24 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Биліни Т.І. суддів Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П. за участю секретаря Сидельнікової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2020 року у складі суду Козлова Д.О., у цивільній справі за скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи ОСОБА_1 , Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), - в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст заяви 31 березня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця. Скарга мотивована тим, що на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 19 червня 2018 року, з ОСОБА_1 на користь заявника була стягнута заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2007 року в розмірі 393 650,46 грн., внаслідок чого позивачу видано виконавчі листи. 21 грудня 2018 року, за заявою стягувача постановою державного виконавця Лівобережного відділу ДВС у м. Маріуполі Чепурної Т.С. відкрито виконавче провадження за № 57951705. Станом на 19 березня 2020 року рішення суду від 19 червня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу не виконано, дії щодо примусового виконання не проводяться, заходи примусового виконання не здійснюються, незважаючи на наявність у власності боржника квартири АДРЕСА_1 . Вважає, що державним виконавцем, Чепурною Т. С. , не дотримано ст. 13, 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не вчинено дій зі своєчасного виконання рішення, не арештовано, не описано та не звернуто стягнення на нерухоме майно, належне боржнику, не проведені інші дії для повного виконання рішення суду. Державний виконавець проігнорував вимоги «Інструкції з організації примусового виконання рішень», бо не вжив заходів з розшуку майна боржника, на яке можна звернути стягнення, чим допустив протиправну бездіяльність. На підставі викладеного просив суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2020 року у задоволенні скарги АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що боржник, не маючи іншого нерухомого майна у власності, постійно проживає у іпотечній квартирі АДРЕСА_1 , загальна площа якої не перевищує 140 кв.м. Боржник заперечує проти відчуження вказаної квартири, тому звернення стягнення в порядку виконавчого провадження на таке майно суперечить Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який має пріоритет перед нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тому, правових підстав для задоволення скарги представника АТ КБ «Приватбанк» немає. Дії державного виконавця в рамках виконавчого провадження, відкритого з метою примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь заявника за договором кредитування на загальну суму 397262,44 грн., відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи Не погодившись з даною ухвалою суду, заявник АТ КБ «Приватбанк» посилаючись на порушення норм процесуального права просив її скасувати, скаргу задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на те, що дії державного виконавця в рамках виконавчого провадження відповідають вимогам ЗУ «Про виконавче провадження» не заслуговують на увагу та є безпідставними. В матеріалах виконавчого провадження відсутній жоден акт державного виконавця, який складений відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та який достеменно підтверджує, що виконавцем дійсно перевірено майновий стан боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. Державний виконавець не перевірив чи використовується боржником квартира АДРЕСА_1 , як місце постійного проживання, чи є у боржника інше нерухоме майно, та чи дійсно боржник заперечує проти примусового звернення стягнення на нерухоме майно, чи дійсно таке майно виступає як забезпечення зобов`язань саме за споживчим кредитом, а не будь-яким іншим, чи підпадає воно під визначення ст.5 ЗУ «Про іпотеку», або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, лише за відсутності таких обставин можливе застосування відповідного закону, що тимчасово забороняє звертати стягнення на нерухоме майно. Державним виконавцем не здійснено всіх можливих заходів, щодо розшуку майна боржника, та самого боржника, не застосовано до боржника приводу, не здійснено дій щодо подачі подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб. Державний виконавець не звернуся до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника у разі неможливості визначити його місцезнаходження. Таким чином, місцевий суд ухилився від здійснення контролю за виконанням судового рішення та формально розглянув скаргу стягувача, звільнив державного виконавця і в подальшому виконувати вимоги закону. Доводи і заперечення інших учасників справи Представник АТ КБ «Приватбанк» Шишелова Н.В. в суді апеляційної інстанції підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити. Державний виконавець Чепурна Т.С. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Крім того скористалася правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, в якому обґрунтувала недоведеність доводів апеляційної скарги. Представник боржника - ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Боржник - ОСОБА_1 в суд апеляційної інстанції не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Зважаючи на положення ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції На примусовому виконанні Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі з 20 грудня 2018 року перебуває виконавче провадження за № 57951705 з примусового виконання виконавчого листа № 265/4618/15-ц від 30 липня 2018 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором від 18 червня 2007 року у розмірі 18745,26 доларів США, що за курсом НБУ становить 393650,46 грн., а також судові витрати у розмірі 3611,98 грн., а всього - 397262,44 грн., за яким 21 грудня 2018 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та постанова про арешт майна боржника. За інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що боржнику належить квартира АДРЕСА_1 , яка є іпотечним майном та перебуває в іпотеці в АТ КБ «Приватбанк». Згідно інформації з Лівобережного відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 , починаючи з 7 серпня 2007 року. В рамках вказаного виконавчого провадження 14 листопада 2019 року державним виконавцем винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 та направлена на виконання до бухгалтерії ПрАТ «ММК ім. Ілліча», за місцем роботи боржника. Крім цього на запити державного виконавця за інформацією Головного управління Держпраці у Донецькій області, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Держпродспоживслужби в Донецькій області, Державної служби Морського та річкового транспорту України, Територіального сервісного центру МВС № 1441 та Маріупольського об`єднаного Управління ПФУ Донецької області - будь-яке майно, зареєстроване за боржником відсутнє, пенсію ОСОБА_1 не отримує. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч.1 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч.3 ст.451 ЦПК України). Судове рішення у відповідності до положень ст.129 Конституції України є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Зазначене конституційне положення кореспондується з положеннями частини першої статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника. За ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Згідно із п. 10 Розділу VIII «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 2 квітня 2012 року № 512/5 (в редакції наказу Мінюсту від 29 вересня 2016 року № 2832/5), після виявлення майна боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. За положеннями ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», чинного з 15 жовтня 2014 року, протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України та перебуває в іпотеці, зупиняється дія ст. 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), ст.38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), ст. 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), ст. 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку». За ч. 1 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» такий Закон втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону слід: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. На виконання Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» 2 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 1275-р, яким було затверджено «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», згідно якого місто Маріуполь Донецької області входить до «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція». Згідно Наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ № 33/6/а від 7 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень). На теперішній час нормативно-правовий акт про закінчення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято. З огляду на вказане положення Закону України «Про виконавче провадження» підлягають до застосування виключно у поєднані із положеннями ст. 9, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», за якими зупинена реалізація предмета іпотеки на період дії такого Закону. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року по справі № 265/4748/16-ц. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який є чинним, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. При цьому за ст. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Так дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на позасудове звернення стягнення на іпотечне майно за валютним кредитом, якщо житло єдине. Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року по справі № 802/1340/18-а. При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку передбаченому ст. 36-38 Закону України «Про іпотеку» фактично є примусовим зверненням стягнення на предмет іпотеки, а тому, якщо іпотека-житло виступає предметом забезпечення виконання зобов`язання за валютним кредитним договором, то таке звернення стягнення заборонено згідно з Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті». Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року по справі № 465/1310/17. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 726/1538/16-ц. З огляду на вказане доводи апеляційної скарги, що в матеріалах виконавчого провадження відсутній жоден документ державного виконавця, який складений відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та який достеменно підтверджує, що виконавцем дійсно перевірено майновий стан боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням - безпідставні. З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що постановою від 21.12.2018 року державним виконавцем накладено арешт на рухоме та нерухоме майно. Вказана постанова спрямована на адресу державного реєстратора, який здійснив заборону відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . Інше майно рухоме або нерухоме, згідно відповіді держреєстратора за боржником не зареєстроване. Інформація про відсутність у власності боржника іншого майна підтверджена відповідями Головного управління Держпраці у Донецькій області, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Держпродспоживслужби в Донецькій області, Державної служби Морського та річкового транспорту України, Територіального сервісного центру МВС № 1441 та Маріупольського об`єднаного Управління ПФУ Донецької області. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на вказане, державний виконавець виконує свої обов`язки дотримуючись вимог Закону України «Про виконавче провадження». Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2020 року. Крім того, якщо стягувач вважає за можливе здійснити інші дії, спрямовані на виконання державним виконавцем постановленого рішення, він не позбавлений у відповідності до положень ч.1 ст.19 та ч.7 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, повідомляти про відкриття рахунків боржника у банках, інших фінансових установах. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Зазначені у апеляційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги. З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновків, що суд першої інстанції вірно застосував норми процесуального закону. Відповідно до положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Повний текст постанови виготовлено 30 червня 2020 року. Керуючись ст.ст.374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - відхилити. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий: Т.І. Биліна Судді: М.Ю. Лопатіна В.П. Принцевська