Постанова 4857 № 1.380.2019.006214

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006214 пров. № А/857/3841/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Онишкевича Т. В., за участі секретаря судового засідання Цар М. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року, ухвалене головуючим суддею Кравцівим О. Р. об 11:51 год у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за його заявою від 22 серпня 2017 року про надання як учаснику бойових дій безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,15 га, що розташована на території м. Борислава Львівської області, зобов`язати відповідача прийняти рішення за його заявою від 22 серпня 2017 року про надання як учаснику бойових дій дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Східниця м. Борислава Львівської області. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області щодо ненадання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Східниця м. Борислава Львівської області. Зобов`язано Східницьку селищну раду м. Борислава Львівської області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Східниця м. Борислава Львівської області. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги. Позивач, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а саме стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8970 грн. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що він належним чином підтвердив понесені витрати на професійну правничу допомогу, а відповідач не заявляв клопотання про зменшення таких витрат, незважаючи на те, що відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України лише відповідач вправі доводити неспівмірність понесених позивачем судових витрат. Відповідач в апеляційній скарзі покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що розпорядження земельними ділянками комунальної власності належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування, відтак, суд не може зобов`язати Східницьку селищну раду м. Борислава Львівської області прийняти рішення на користь позивача, оскільки прийняття такого рішення передбачає право суб`єкта владних повноважень при прийнятті рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою діяти на власний розсуд. В судове засідання з розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойовий дій. 22 серпня 2017 року позивач звернувся до Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області із клопотанням про надання йому у власність земельної ділянки площею до 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області. Згідно з листом від 23 жовтня 2017 року № 414 Східницька селищна рада м. Борислава Львівської області повідомила позивача, що його клопотання було розглянуто, однак, проект рішення не набрав достатньої кількості голосів, а тому рішення прийнято не було. Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 31 серпня 2018 року у справі 438/1047/17 визнано протиправною бездіяльність Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 22 серпня 2017 року про надання, як учаснику бойових дій, безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Східниця м. Борислава Львівської області; зобов`язано Східницьку селищну раду м. Борислава Львівської області розглянути на найближчому черговому пленарному засіданні сесії заяву ОСОБА_1 від 22 серпня 2017 року про надання, як учаснику бойових дій, безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Східниця м. Борислава Львівської області, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України та статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Листом від 28 листопада 2018 року № 641 Східницька селищна рада повідомила ОСОБА_1 про те, що на виконання рішення Бориславського міського суду від 31 серпня 2018 року у справі № 438/1047/17 розглянуто проект рішення Східницької селищної ради «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку», в якому повторно розглянута заява позивача, однак, за результатами голосування проект не набрав достатньої кількості голосів, отже, рішення прийняте не було. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач двічі відмовив позивачу в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою без зазначення жодних підстав для відмови, а тому ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача надати позивачу відповідний дозвіл. Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункт г частини першої статті 121 Земельного кодексу України). Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідного органу із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якої органи, визначені в статті 118 Земельного кодексу України, в місячний строк приймають одне з відповідних рішень. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати такий дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року (справа № 804/1469/17). Як встановлено з матеріалів справи, у клопотанні ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До вказаного клопотання ним було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Таке клопотання було адресовано Східницькій селищній раді м. Борислава Львівської області, до виключної компетенції якої належить вирішення питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян. Висновок стосовно компетентності вказаного органу відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 12 вересня 2019 року у справах № 826/3163/16 та № 826/7314/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 826/5737/16. Слід зазначити, що Східницькою селищною радою м. Борислава Львівської області на пленарному засіданні сесії за наслідками розгляду клопотання позивача не було прийнято жодного рішення. Так, у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку. Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абзацу 3 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Разом з тим, з урахуванням наведеного, враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, а також положення частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, яка містить імперативні вимоги щодо обов`язковості додавання до клопотання зацікавленої особи графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), Суд у контексті спірних правовідносин дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести у рішенні усі підстави відмови. Натомість, відповідачем не наведено жодних підстав, які б свідчили про наявність недоліків в клопотанні позивача про відведення земельної ділянки позивача, які слід усунути, а тому не розглянуто його у встановленому порядку, що дає підстави для висновку, що такі дії не узгоджуються з вимогами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України щодо обов`язку у місячний строк розглянути клопотання і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96). Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та наявність підстав для задоволення позову в цій частині. Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав щодо виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту порушеного права позивача та зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, оскільки відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом допущено бездіяльність та не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16. У даній справі відповідач не здійснив розгляд клопотання позивача у встановленому законом порядку, відтак, апеляційний суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області розглянути його клопотання та прийняти рішення на власний розсуд. Що стосується питання розподілу судових витрат, то апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове стягнення в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України). Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Судом встановлено, що ОСОБА_1 при зверненні до суду із даним позовом було сплачено гонорар адвокату за надання правничої допомоги у розмірі 8970 грн. Розмір понесених позивачем витрат підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги від 11 листопада 2019 №11/11, додатком до даного договору звітом № 11/11 про виконані адвокатом роботи (надані послуги). Крім того, на підтвердження фактичного понесення зазначених витрат та їх розміру позивачем надано копію квитанції від 22 листопада 2019 року, яка підтверджує факт понесення витрат саме у цій справі і в такому розмірі. В контексті наведеного, апеляційний суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. В даному випадку відповідачем як суб`єктом владних повноважень клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката суду не заявлялось, як і не надано жодних доказів та не наведено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. В свою чергу, як було зазначено вище, за відсутності ініціативи з боку іншої сторони суд не має права встановлювати такі обставини самостійно. У зв`язку з цим, з огляду на доведеність позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із зверненням до суду з даним позовом, у повному обсязі та стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у додатковій постанові від 19 червня 2020 року у справі № 826/24815/15. За наведених обставин, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позову. Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.006214 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 серпня 2017 року про надання як учаснику бойових дій безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,15 га, що розташована на території смт. Східниця м. Борислава Львівської області. Зобов`язати Східницьку селищну раду м. Борислава Львівської області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 22 серпня 2017 року про надання як учаснику бойових дій дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Східниця м. Борислава Львівської області. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області (82391, Львівська область, м. Східниця, вул. Золота Баня, 3; ЄДРПОУ 26359951) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8970 (вісім тисяч дев`ятсот сімдесят) гривень. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 30.06.2020