Постанова 4857 № 460/3093/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3093/19 пров. № А/857/3313/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кушнерика М.П. суддів Курильця А.Р., Мікули О.І. за участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, прийняте суддею Недашківською К.М. в м.Рівне, повний текст складено 05 лютого 2020 року, у справі № 460/3093/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Дубровицька міська рада про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 04.03.2019 №0019060-5213-17050 про визначення суми зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 18346 грн. 94 коп. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що податкове повідомлення-рішення винесено на підставі прийнятого Дубровицькою міською радою рішення №462 від 11.07.2017 з врахуванням пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" №2245-VIII від 07.12.2017, яким установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Позивач вказує, що таке рішення органу місцевого самоврядування не могло бути застосоване при визначення податкового зобов`язання за 2018 рік, оскільки прийняте до 15 липня 2017 року. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Позивач подала апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, не з`ясування обставин справи Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що рішення Дубровицької міської ради №462 від 11.07.2017 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м.Дубровиця» оприлюднено на сайті Дубровицької міської ради 13.07.2017р. Повідомлення про оприлюднення розміщено в газеті «Дубровицький вісник» №28 (180/1161) 14 липня 2017 року. В підтвердження вказаного, міською радою надано копію місцевого друкованого видання «Дубровицький вісник» №28 (180/1161) 14 липня 2017 року, в якому надруковане лише повідомлення міської ради, без оприлюднення у цьому виданні рішення міської ради у відповідності до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 1160-VI). З самого тексту рішення міської ради також вбачається, що воно не прийнято на виконання п.3 р.ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» (далі - Закон 2245-VIII). Зазначає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням гарантованого конституційного права позивача, визначеного ч.1-2 ст. 57 Конституції України, яке за ч. 3 ст. 22 та другим реченням ч. 2 ст. 64 Конституції України не може будь-ким бути обмежене за будь-яких обставин та негативно впливає на інтереси та на власність позивача. Крім цього, вважає, що таке рішення прийнято з ігноруванням висновків рішень Конституційного Суду України, а також ігноруванням і порушенням вимог положень: Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 22.05.1997 (ч.1 ст.2, п.24 ч.1 ст.26, ст.69) та Податкового кодексу України. Просить скасувати рішення суду і прийняти нове, яким позов задоволити. Податковий орган подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без змін рішення суду, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що у 2017 році зупинено дію пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, і, відповідно відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Оскільки в судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Рівненській області сформовано податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2019 року №0019060-5213-1705, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 18346,94 грн. (а.с. 36). У звітному (податковому) періоді 2018 року позивач володів нерухомим майном - виробничий корпус загальною площею 492,80 м.кв. Головним управлінням ДФС у Рівненській області надіслано на адресу позивача лист від 07.05.2019, у якому повідомлялося, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває об`єкт нежитлової нерухомості - будівля, виробничий корпус, загальна площа 492,8 м.кв.; розрахунок податкового зобов`язання проводився наступним чином: мінімальна заробітна плата - 3723,00 грн., ставка податку відповідно до рішення Дубровицької міської ради від 11.07.2017 №462 становить 1%; відповідно - (1% х 3723) х 492,8 = 18346,94 грн. (а.с. 37).Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Головне управління ДФС у Рівненській області, приймаючи оскаржуване ППР №0019060-5213-17050, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) податок на майно належить до місцевих податків. Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Відповідно до абз.2 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно. Як зазначено відповідачем, і таке не заперечується позивачем, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію правова власності за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нежитлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 будівля «виробничий комплекс» загальною площею 492,8 кв.м (розмір частки 1). Відповідно до статті 25 ПК України, ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. У даному випадку базою оподаткування є - виробничий корпус загальною площею 492,80 м.к.в.; одиницею виміру - є 1 квадратний метр бази оподаткування; ставка податку - 1% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування. Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу. У випадках, передбачених цим Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок (стаття 26 ПК України). Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування (пункт 28.1 статті 28 ПК України). Відносною визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування (пункт 28.2 статті 28 ПК України). Ставка податку - це розмір податкових нарахувань відносно одиниці, взятої за основу виміру бази оподаткування, у процентах чи абсолютній сумі. Базовою є ставка податку, яка застосовується до бази оподаткування без урахування особи платника та виду діяльності. Будь-який податок (збір) обов`язково повинен включати такий елемент як ставку. Ця вимога сформульована в пп. 7.1.4 п. 7.1 ст. 7 ПК України. Тобто, базова (основна) ставка є в структурі кожного податку (збору). Ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначена Розділом XII. "Податок на майно" ПК України - "у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування". Зазначення у даній нормі граничного розміру ставки податку - "що не перевищує 1,5 відсотка" - саме у відсотковому відношенні свідчить про можливість встановлення органами місцевого самоврядування ставок податку також у відсотковому виразі. Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів. За правилами підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України). Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті (пункт 12.5 статті 12 ПК України). Рішенням Дубровицької міської ради від 11.07.2017 №462 "Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця", встановлено наступні ставки: а) 0,65 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об`єктів житлової нерухомості; б) 0 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об`єктів нежитлової нерухомості в частині господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку; в) 0,8 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі готельні- готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; г) 0,7 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; ґ) 0,9 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; д) 0,7 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; е) 0,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі промислові та склади; є) 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); ж) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - інші будівлі. За наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів)житлової нерухомості, в тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума розрахованого податку збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Обчислення суми податку здійснюється відповідно до Порядку, визначеному п. 266.7. та п. 266.8 ст. 266 Податкового кодексу України. Податок сплачується в Порядку та в строки, визначені п. 266.9 та п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України. Подання звітності відбувається відповідно до норм Податкового кодексу України. Даним рішенням визначено, що Рішення застосовується з 01 січня 2018 року (а.с.65). Рішення органу місцевого самоврядування оприлюднене на офіційному сайті Дубровицької міської ради - http://dubrmrada.rv.ua/index.php/normatyvni-akty/rishennia-miskoi-rady. Повідомлення про факт офіційного опублікування надруковано у газеті "Дубровицький вісник" №28 (180/1161) (а.с. 68). Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" №2245-VIII від 07.12.2017, установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України. Рішення Дубровицької міської ради №462 від 11.07.2017 щодо встановлення ставок податку на 2018 рік є чинним та таким, що підлягає застосуванню, оскільки протягом 2017, 2018 років норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України протягом такого періоду були зупинені у дії, а також відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Нормами ПК України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2018 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів. Частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" №1160-IV від 11.09.2003 (далі іменується - Закон України №1160-IV), встановлено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання. Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України №1791-VIII установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; та пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України №2245-VIII установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Згідно з частиною першою статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що позивач фактично оскаржує дії органу місцевого самоврядування щодо неналежного порядку прийняття рішення №462 від 11.07.2017, що не є предметом спору даної справи. Прийняте спірне податкове повідомлення-рішення відповідачем на виконання своїх функцій, шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України щодо визначення податкового зобов`язання, відповідає визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям. Судом першої інстанції, вірно застосовані правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 15.05.2019 по справі №825/1496/17. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, викладених в апеляційній скарзі. керуючись ч.3 ст.243, ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 460/3093/19, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 30.06.20