Постанова 4851 № 520/9950/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 р.Справа № 520/9950/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бершова Г.Є. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Мороза М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., м. Харків, повний текст складено 05.03.19 року по справі № 520/9950/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.06.2018 р. № 002944/1309, №002945/1309, №002946/1309. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 адміністративний позов - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України від 27.06.2018 р. №002944/1309 про нарахування суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами за 2015р." на суму 10.019,09 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України від 27.06.2018 р. №002945/1309 про нарахування суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами за 2016р." в частині на суму 13.226,29 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України від 27.06.2018 р. №002946/1309 про нарахування суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами за 2017р." в частині на суму 32.894,20грн. В решті вимог - позов залишено без задоволення. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 304,27 грн. Не погодившись з прийнятим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом першої ін станції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не надано вірної оцінки обстави нам справи, без урахування обставин, що мають суттєве значення, а також порушено норми процесуаль ного та матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень належна позивачу нежитлова будівля була відсутня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Інформація про цей об`єкт нерухомості знаходилась у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. В свою чергу, відповідно до ст. 266.3.2 Податкового кодексу України, для нарахування податку на нерухоме майно пот рібно використовувати дані виключно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Звертає увагу, що до 2018 р. ДФС не надсилала вимог про сплату податку на нерухоме майно саме тому, що спірний об`єкт нерухомості був відсутній у Державному реєстрі речових прав на неру хоме майно. Також, вказує, що відмовляючи частково в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, навіть за умови наявності у нього статусу фізичної особи - під приємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом, на думку суду, нібито не охоплюється нерухомість, яка використовується фізич ною особою - підприємцем у власній господарській (виробничій) діяльності. При цьому, суд не наводить переконливих мотивів такого висновку. Таке рішення суду першої інстанції та податкового органу мотивоване тим, що вимогою застосуван ня пп.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України є не лише віднесення об`єкта нерухомості до промислової нерухомості, а також його одночасна належність спеціальному суб`єкту - промисловому підприємству. Оскільки ж оподаткована нерухомість належить позивачеві як фізичній особі-підприємцю, то норми пп. «є» п.п.266.2.2 Податкового кодексу України на такий випадок не поширюються. ОСОБА_1 не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає, що норми пп.«є» п.п.266.2.2 Податкового кодексу України поширю ють свою дію на будь-які об`єкти нерухомості, які за своїми ознаками та цільовим призначенням квалі фікуються як «будівлі промисловості». При цьому, їх належність певним суб`єктам (фізичним чи юри дичним особам) не впливає на застосування даної норми, оскільки такої імперативної і однозначної ви моги вона не містить. Дана норма не містить формулювання, яке б давало можливість зробити однозначний висновок про те, що не є об`єктом оподаткування лише ті будівлі промисловості, які належать промисловим підприємствам. Таким чином, належний позивачу об`єкт нерухомості відноситься до будівель промисловості, а отже, він не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу приписів п. «є» п.п.266.2.2 Податкового кодексу України. При цьому, зазначена норма Кодексу звільняє від оподаткування не тільки будівлі, що пе ребувають у власності великих промислових підприємств, а й аналогічні будівлі, що перебувають у влас ності будь - яких суб`єктів господарювання, в тому числі й у власності фізичних осіб-підприємців. Позивач вважає, що організаційно-правова форма суб`єкта господарювання не може бути визначальним чинником для віднесення об`єктів нерухомості до «будівель промисловості». Окрім того, суд першої інстанції припустився арифметичної помилки при розрахунках податкових зобов`язань та помилково розрахував судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 . Також, позивач вважає, що у даному випадку, суд позбавлений можливості виокремити частину податкових повідомлень - рішень від 27.06.2018 р. №№ 002944/1309 , 002945/1309 002946/1309 , оскільки податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є влас никами об`єктів нежитлової нерухомості, відповідачем нараховано з розрахунку 0,6 відсотка, 1 відсоток та 1,2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування як за торгівельну нерухомість, що не відповідає дійсності. Просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 щодо розподілу судових витрат. Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги. В судовому засіданні 20.05.2020р. позивачка підтримала вимоги та обґрунтування апеляційної скарги , наполягала на тому , що нежитлова будівля, яка належить їй на праві власності, є будівлею промисловості, а тому відповідно до п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування. При цьому, зазначена норма Кодексу звільняє від оподаткування не тільки будівлі, що перебувають у власності великих промислових підприємств, а й аналогічні будівлі, що перебувають у влас ності будь - яких суб`єктів господарювання, в тому числі й у власності фізичних осіб-підприємців. Позивач вважає, що організаційно-правова форма суб`єкта господарювання не може бути визначальним чинником для віднесення об`єктів нерухомості до «будівель промисловості». Колегією суддів протокольною ухвалою витребувано у позивачки докази в підтвердження того , що нежитлова будівля, яка належить їй на праві власності, у спірний період 2016р.- 2017р. віднесена саме до будівлі промисловості, документи (експлікацію приміщення , технічні паспорта тощо) що містять інформацію , які саме приміщення знаходилися в будівлі для можливості встановлення статусу такої будівлі в період з 2016 по грудень 2017 р. Позивачка в судове засідання 24.06.2020р. не з`явилася, витребувані судом документи не надала. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем з наступними видами діяльності: код КВЕД 26.30 виробництво обладнання зв`язку (основний) , код КВЕД 14.13 виробництво іншого верхнього одягу, код КВЕД 14.39 виробництво іншого трикотажного та в`язаного одягу , код КВЕД 15.20 виробництво взуття, код КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; та інші, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20043486 від 05.02.2015 р. Позивач займається виробництвом промислової продукції - телефонних апаратів, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями з програми «1С - Підприємство» , що відображають зміну показни ків виробничих запасів, комплектуючих частин (25), витрат на виробництво (23), готової продукції (26), та прикладами накладних на передачу матеріалів у виробництво за 2015-2017 р.р. , паспортом готової продукції Телефонного апарату FeТАр -791 з вихідними даними саме ФОП ОСОБА_1 , фото дільниці зборки теле фонних апаратів, зразками готової продукції та складу, заповненого ящиками з частинами телефонних апа ратів. При цьому, продаж телефонних апаратів підтверджується виписками з розрахункового рахунку позивача про надходження коштів за вказану продукцію з призначенням платежу «за телефонні апарати» та пода тковими накладними на телефонні апарати № 1 від 10.04.2017 р., № 3 від 10.10.2017 р., № 1 від 15.11.2017 р., № 5 від 05.06.2018 р., та виписками з рахунку позивача. Так, згідно матеріалів справи позивачка 20.12.2004р. на підставі договору купівлі - продажу від 20.12.2004 р. з ВАТ "Харківський тракторний завод" придбала у власність нежитлову будівлю - літ. «А - 2», що розташована за адре сою: АДРЕСА_1. Відповідно до Технічного паспорту , який виготовлений станом на 02.12.2017р., ця будівля є виробничою будівлею (цех, склад) та відповідно до «Держав ного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000», затвердженого наказом Держ стандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, відноситься до будівель промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення, майстерні промислових підприємств, належать до підрозділу 125 «Будівлі промислові та склади» з присвоєнням класу об`єкту 1251 «Будівлі промислові». Згідно з Інформаційною довідкою Дер жавного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно , Державного реєстру Іпотек , Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 134451894 станом на 15.08.2018р. , позивачу на праві власності, на підставі договору купівлі - продажу від 20.12.2004 р. з ВАТ "Харківський тракторний завод", нале жить нежитлова будівля , літ. «А - 2», що розташована за адре сою: АДРЕСА_1 . Згідно з Інформаційною довідкою Дер жавного реєстру речових прав на нерухоме майно № 138027643 від 17.09.2018 р., лише станом на 17.09.2018 року в реєстрі відображена інформація , що позивачу на праві власності, на підставі договору купівлі - продажу від 20.12.2004 р. з ВАТ "Харківський тракторний завод", нале жить нежитлова будівля - виробничий будинок літ. «А - 2», що розташована за адре сою: АДРЕСА_1. Номер запису про право власності 27854057 , дата держаної реєстрації саме 07.09.2018р., підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42935388 від 11.09.2018р. ГУ ДФС у Харківській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 ст. 54 Податкового Кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст.266 вказаного Кодексу здійснило нарахування суми податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами. За результатом здійсненого відповідачем нарахування, без проведення перевірки, складені відносно позивача податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 року № №002944/1309, №002945/1309, №002946/1309 про нарахування суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами за 2015р., за 2016р. та за 2017р. відповідно. Не погодившись з даними рішеннями, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України від 27.06.2018р. №002944/1309 про нарахування суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами за 2015р." на суму 10.019,09 грн. , суд першої інстанції виходив з того, що за правилом п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. У спірних правовідносинах такими рішеннями органу місцевого самоврядування є рішення Харківської міської ради №1793/15 від 21.01.2015 року та рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. № 542/17. В свою чергу, рішення Харківської міської ради №1793/15 від 21.01.2015 року, згідно з п.п.12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України, підлягає застосуванню до правовідносин, що склались з 01.01.2016 р., а тому суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність нарахування владним органом позивачу податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 р. Задовольняючи позов в частині скасування податкового повідомлення рішення від 27.06.2018р. №002945/1309 в частині на суму 13.226,29грн. (22.669,72 грн. за рішенням контролюючого органу - 9.443,43 грн. як будівлі промисловості (із розрахунку добуток площі земельної ділянки та ставки податку у розмірі 0,5) = 13.226,29 грн.) і податкового повідомлення-рішення від 27.06.2018р. №002944/1309 від 27.06.2018р. в частині 32.894,20 грн. (43.859,20 грн. за рішенням контролюючого органу - 10.964,80 грн. як будівлі промисловості (із розрахунку добуток площі земельної ділянки та ставки податку у розмірі 0,25) = 32.894,20 грн.) . суд першої інстанції виходив з того , що наслідком обрання владним суб`єктом саме такого способу дій у спірних правовідносинах є неможливість документального встановлення типу (чи-то категорії) об`єкту нежитлової нерухомості, за якою владний суб`єкт обчислював ставку податку за 2016р. у розмірі 1,2%, а за 2017р. - 1,0% за типом нежитлової нерухомості - будівлі торгівельні. Між тим, належних та допустимих доказів для кваліфікації власності платника (а саме: нежитлова будівля - виробничий будинок літ. "А-2", загальною площею 1370,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул.Северина Потоцького,11) як будівлі торгівельні матеріали справи не містять. Знаданого позивачем до матеріалів справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №138027643 від 17.09.2018р. позивачу на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2004р. належить нежитлова будівля - виробничий будинок літ "А-2", що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Обставини належності позивачу станом на 01.01.2016р. вищезазначеного об`єкту нерухомості сторонами не заперечуються, визнаються, відносно розміру загальної площі цих об`єктів та місця їх дислокації спір між сторонами відсутній. Позивач стверджував, що займається промисловою діяльністю, а саме виробництво телефонних апаратів, у приміщенні виробничого будинку літ "А-2", що розташований за адресою: АДРЕСА_1. На підтвердження даних обставин позивачем надано до матеріалів справи оборотно-сальдові відомості. Отже, на думку позивача, будівлю, що знаходиться за даною адресою і перебуває у власності ОСОБА_1 необхідно віднести саме до "Будівель промисловості". Як зазначено позивачем, що не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець використовує належне їй нежитлову будівлю у своїй господарській діяльності для здійснення у вказаному приміщенні виробництва промислової продукції: телефонних апаратів. Згідно технічного паспорту будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є виробничою будівлею. Згідно експлікації приміщень до плану поверхів виробничого будинку, серед інших приміщень зазначаються такі, як цех, майстерня. З огляду на практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), відповідно до ст.8 Конституції України, ч.1 ст.7 КАС України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд вважає за необхідне керуватись при вирішенні даного спору приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та застосувати до перелічених вище об`єктів ставки податку як за категорію "Будівлі промисловості" у розмірі за 2016р. - 0,5 %, а за 2017р. - 0,25%. Згідно з ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зауважує, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у вищезазначеній частині не оскаржується, а тому, відповідно до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Щодо нарахування контролюючим органом податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 р. та 2017 р., колегія суддів зазначає наступне. Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України). Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює. Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила. При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення. У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року (справа № 806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції послався лише на ту обставину, що зазначена вище податкова пільга застосовується лише до промислових підприємств, які мають статус юридичних осіб. Втім, перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у разі якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття промислового підприємства. Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво". Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Тобто , при вирішенні даного позову , враховуючи те , що лише в грудні 2017р. будівля , яка належить позивачці на праві власності, визначена як виробнича (промислова) будівля , для з`ясування всіх обставин справи та для можливості встановлення статуту будівлі в період з 2016 по грудень 2017 р., яка належить позивачці , колегією суддів було витребувано у позивачки докази в підтвердження того , що нежитлова будівля, яка належить їй на праві власності, у спірний період 2016р.- 2017р. віднесена саме до будівлі промисловості, документи (експлікацію приміщення , технічні паспорта тощо) що містять інформацію , які саме приміщення знаходилися в будівлі Відповідно до вимог ч.1 , ч. 4, ч. 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Однак , таких документів до суду позивачкою не надано, що унеможливлює визначити приналежність будівлі до будівлі промисловості в період з 2016р. по грудень 2017р. Тобто , приналежність зазначеного об`єкту нерухомості саме до будівель промисловості (виробничої будівлі) в період з 2016р. по грудень 2017р. позивачем не доведена , не надано жодного документу який містить інформацію , які саме приміщення знаходилися в будівлі для можливості встановлення статуту такої будівлі в період з 2016 по грудень 2017 р. Вказані висновки щодо застосування положень п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового Кодексу України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.03.2020 у справі № 280/5332/18, від 20 лютого 2020 року у справі №819/1537/17 , від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17, а також від 11.12.2018 року у справі №822/2614/16 та повинні застосовуватись до спірних правовідносин відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України. Посилання позивача в апеляційній скарзі на протилежну позицію щодо застосування положень п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового Кодексу України, викладену у постановах Верховного Суду по справам № 813/3803/16, № 822/2624/16, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки зазначені судові рішення ухвалені 10.04.2018 року та 31.01.2018 року відповідно. Тобто, вже в травні

позиція Верховного Суду змінилась. Окрім того, у зазначених позивачем судових рішеннях Верховним Судом викладена позиція щодо нарахування суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами за 2015р.", тоді як, в даному випадку, спірним є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016, 2017 р.р. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка не віднесена до будівлі промисловості в період з 2016р. по грудень 2017р. , а лише використовувалася фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності. Відповідно до рішення Харківської міської ради 36 сесії 6 скликання від 21.01.2015 р. № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 «Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України» ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, шо перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, на 2015 та 2016 р.р. для будівель промислових та складів встановлена у розмірі 0,5 % до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування. Згідно рішення Харківської міської ради 11 сесії 7 скликання від 22.02.2017 р. № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові» ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, на 2017 рік для будівель промислових та складів встановлена у розмірі 0,25 % до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування. Враховуючи вищезазначені рішення, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), відповідно до ст. 8 Коституції України, ч. 1 ст. 7 КАС України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд першої інстанції правомірно при вирішенні даного спору керувався приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та застосував до вищезазначеного об`єкту ставку податку, як за категорію "Будівлі промисловості" у розмірі за 2016 р. - 0,5 %, а за 2017 р. - 0,25%. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов вірного висновку , що оскаржувані рішення підлягають скасуванню в частині перевищення, а саме: податкове повідомлення рішення від 27.06.2018р. №002945/1309 в частині на суму 13.226,29грн. (22.669,72 грн. за рішенням контролюючого органу - 9.443,43 грн. як будівлі промисловості (із розрахунку добуток площі земельної ділянки та ставки податку у розмірі 0,5) = 13.226,29 грн.); податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018р. №002944/1309 в частині 32.894,40 грн. (43.859,20 грн. за рішенням контролюючого органу - 10.964,80 грн. як будівлі промисловості (із розрахунку добуток площі земельної ділянки та ставки податку у розмірі 0,25) = 32.894,40 грн.) В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що суд першої інстанції помилився при розрахунках податкових зобов`язань, а саме, зазначаючи, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018р. №002944/1309 в частині 32.894,20 грн. (43.859,20 грн. за рішенням контролюючого органу - 10.964,80 грн. як будівлі промисловості (із розрахунку добуток площі земельної ділянки та ставки податку у розмірі 0,25) = 32.894,20 грн.), замість 32.894,40 грн. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивач сам визначає цей факт арифметичною помилкою, що, відповідно до ст. 253 КАС України, є підставою для виправлення описки, а не скасування правильного по суті рішення. Також, в апеляційній скарзі позивач зауважує, що на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень належна позивачу нежитлова будівля була відсутня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Інформація про цей об`єкт нерухомості знаходилась у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. В свою чергу, відповідно до ст. 266.3.2 Податкового кодексу України, для нарахування податку на нерухоме майно пот рібно використовувати дані виключно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи апеляційної скарги та вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав. Згідно з п.2 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (далі - Порядок № 1141), Реєстр прав власності на нерухоме майно є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав. Окрім того, відповідно підпункту 266.3.2 пункту 266.3. статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Аналізуючи зазначені норми пункту 266.3 статті 266 ПК України, суд приходить до висновку, що база оподаткування об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом не тільки на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Крім того, згідно з підпунктом 266.7.3. пункту 266.7. статті 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Також, колегія суддів зазначає, що позивачем не заперечується наявність у неї об`єкту оподаткування в розумінні п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, як і не заперечувалося правильність визначення податковим органом бази оподаткування згідно п.п. 266.3.1, 266.3.2 ст. 266 ПК України. Безпідставними, в даному випадку, є і посилання в апеляційній скарзі на те, що суд позбавлений можливості виокремити частину податкових повідомлень - рішень від 27.06.2018 р. №№ 002944/1309 , 002945/1309 002946/1309 , оскільки податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є влас никами об`єктів нежитлової нерухомості, відповідачем нараховано з розрахунку 0,6 відсотка, 1 відсоток та 1,2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування як за торгівельну нерухомість, що не відповідає дійсності. Так, наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо), та , що без неї, оспорюваний акт в іншій частині (частинах) , не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. В ході розгляду справи встановлено, що позивач не звільнений від обов`язку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016, 2017 роки, як за категорію "Будівлі промисловості", і той факт, що відповідачем нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як за торгівельну нерухомість, не спростовує зазначеного факту. В даному випадку, суд виокремив нарахування певної суми окремого виду податку, що не призвело до втрати цілісності самих податкових повідомлень-рішень. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.06.2018р. №002945/1309 на суму 9.443,43 грн. та від 27.06.2018 р. №002944/1309 на суму 10.964,80 грн. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розподілу судових витрат. Так, відповідно до відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч. 3 вказаної статті Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. В даному випадку позовні вимоги задоволено частково, а саме на суму 56139, 78 грн. Сума судових витрат, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача розраховується за формулою: грошова оцінка задоволених позовних вимог х понесені позивачем судові витрати/ціна позову (56139,78 х 765,48 / 76548,01 = 561, 40 грн.). Отже, сума судового збору, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, в даному випадку складає 561, 40 грн., тоді як суд першої інстанції стягнув 304.27 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розподілі судових витрат неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставами для зміни абзацу 6 резолютивної частини оскарженого судового рішення шляхом викладення його в такій редакції : "Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 561,40 грн. ". Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 року в частині визначення розміру судового збору . Абзац 6 резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 року по справі № 520/9950/18 викласти наступній редакції: "Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 561,40 грн." В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 року по справі № 520/9950/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Г.Є. Бершов А.М. Григоров Повний текст постанови складено 30.06.2020 року