Постанова 4873 № 910/17801/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" червня 2020 р. Справа№ 910/17801/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/17801/19 (суддя Алєєва І.В.) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Альфа-Гарант» до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» про стягнення 8 255, 92 грн ВСТАНОВИВ: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ СК «Альфа-Гарант», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» (далі - АТ «СК «ІНГО», відповідач) про стягнення 8 255,92 грн страхового відшкодування в порядку регресу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) транспортному засобу, який є предметом договору добровільного страхування, водієм транспортного засобу, який є предметом договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного з відповідачем. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/17801/19 позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати та право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, яким є відповідач відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»; відповідачем не в повному обсязі виплачено суму страхового відшкодування, а саме, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що підтверджений висновком експерта №1821 від 13.01.2020; у даному випадку при здійсненні відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу застосовувалися запасні частини, що раніше перебували у використанні, а відтак, позивачем пред`явлено до відповідача вимогу про виплату страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу; позивач має право на відшкодування за рахунок відповідача страхового відшкодування у розмірі понесених позивачем фактичних витрат, з урахуванням часткової виплати страхового відшкодування відповідачем. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, АТ «СК «ІНГО» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що строк експлуатації автомобіля, який був застрахований позивачем, становить 14,08 років; вказаний автомобіль станом на дату ДТП мав попередні пошкодження, що не пов`язані з даною подією та потребували ремонту; зазначене є підставою для розрахунку коефіцієнта фізичного зносу при визначенні матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, відповідно до п.п. 7.38, 7.41 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів; відповідно до здійсненого відповідачем розрахунку та страхового акту вартість відновлювального ремонту пошкодженого в ДТП автомобіля, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні, складає 10 944,08 грн, які було виплачено позивачеві; позивачем не надано акта виконаних робіт, що підтверджує фактично проведені роботи по відновленню автомобіля, а також доказів того, що запчастини, які були використані для відновлювального ремонту, вже були у вжитку; наданий позивачем рахунок на оплату не може вважатися належним підтвердженням розміру відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, оскільки з нього не вбачається, який саме коефіцієнт фізичного зносу мали встановлені запчастини, що є порушенням норм Методики та позбавлення відповідача права здійснити розрахунок страхового відшкодування з дотриманням вимог законодавства, яке регулює порядок виплати страхового відшкодування у даних правовідносинах. Також апелянт вказував на те, що після отримання ухвали про відкриття провадження у справі, він звернувся до ТОВ «СЗУ Україна» для проведення експертного автотоварознавчого дослідження (оцінки) колісного транспортного засобу, з метою визначення вартості (розміру) збитку, завданого власнику автомобіля внаслідок його пошкодження в результаті ДТП, за результатами проведення якого судовим експертом-автотоварознавцем було складено Висновок експертного дослідження № 1821 від 13.01.2020, згідно якого вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу складає 20 417,70 грн (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування), а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (вартість матеріального збитку), складає 11 022,11 грн (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування); після отримання вказаного Висновку експертного дослідження відповідачем було здійснено доплату страхового відшкодування позивачеві в розмірі 78,03 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 поновлено АТ «СК «ІНГО» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/17801/19; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; встановлено, що розгляд апеляційної скарги буде здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено ТДВ СК «Альфа-Гарант» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/17801/19. Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на тому, що відповідно до законодавства та судової практики при визначенні розміру заподіяної шкоди необхідно виходити з фактичної суми, встановленої, зокрема, відповідними документами СТО, на якій проводився ремонт автомобіля, а звіт є лише попереднім оціночним документом, який визначає можливу, але не остаточну вартість відновлювального ремонту; відповідач безпідставно намагається довести ту обставину, що до вартості запасних частин не було застосовано коефіцієнту фізичного зносу, адже неможливо нараховувати коефіцієнт фізичного зносу на деталі, які вже мають фізичну зношеність, а заміна деталей відбувається не на нові; запасні частини, зазначені у рахунку не є новими (б/у), а відтак, фактично фізичний знос щодо них вже застосовано. Крім того, на переконання позивача, Висновок експертного дослідження № 1821 від 13.01.2020, на який посилається апелянт, складений з порушенням Методики, оскільки представник відповідача (експерт) транспортний засіб не оглядав та визначені Методикою етапи технічного огляду даною особою не виконувалися; у вказаному висновку експертного дослідження були здійснені незрозумілі маніпуляції з цінами, курсами на різні дати, що вказує про недостовірність даного висновку та недопустимість його як доказу по справі. Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 27.12.2018 між ТДВ СК «Альфа-Гарант» (у тексті договору - страховик) та ОСОБА_1 (у тексті договору - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання до автоцивілки» № 06-TRAAM-8585852 (далі - договір добровільного страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Fiat», державний номерний знак НОМЕР_1 . 04.02.2019 відбулась ДТП за участю транспортного засобу «Fiat», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «LDV Convoy», державний номерний знак НОМЕР_2 , який знаходився під керуванням ОСОБА_2 , що підтверджується складеним вказаними учасниками повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол). З даного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 04.02.2019 вбачається, що ДТП сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водієм транспортного засобу «LDV Convoy», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , який визнав свою вину. 04.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування із наданням необхідних документів. Цього ж дня працівником ТДВ СК «Альфа-Гарант» було проведено зовнішній огляд транспортного засобу, про що складено протокол огляду транспортного засобу від 04.02.2019 із зазначенням наявних пошкоджень. На підставі вказаного, на виконання умов договору добровільного страхування, враховуючи виставлений ремонтним СТО - ФОП Тодчук Вікторією Леванівною рахунок-фактуру №01128 від 02.04.2019 на суму 19 200,00 грн, 12.04.2019 позивачем було здійснено розрахунок страхового відшкодування, складено страховий акт №СТ/19/0042 та здійснено виплату страхового відшкодування у вказаному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням №523 від 12.04.2019. 05.07.2019 ТДВ СК «Альфа-Гарант» звернулося до ПрАТ «АСК «ІНГО Україна», найменування якого змінено на АТ «СК «ІНГО», із заявою вих. №5906 про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) у сумі 19 200,00 грн, однак, останнім було виплачено лише 10 944,08 грн, що підтверджується платіжним дорученням №15002 від 20.11.2019. Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував позивачеві в повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення невідшкодованих збитків у розмірі 8 255,92 грн. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ТДВ СК «Альфа-Гарант» до АТ «СК «ІНГО», а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне. Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Згідно зі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування. Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, виконавши свої зобов`язання перед страхувальником за договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Частинами 1 та 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. Як було зазначено вище, вина водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем «LDV Convoy», державний номерний знак НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, внаслідок якого було пошкоджено автомобіль «Fiat», державний номерний знак НОМЕР_1 , повністю визнана вказаною особою, що підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 04.02.2019. При цьому, судом першої інстанції правомірно визнано вказане повідомлення (європротокол) належним та допустимим доказом у справі, виходячи з наступного. З набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011 № 3045-VI, внесено зміни та доповнення до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що дозволило учасникам дорожнього руху при скоєнні ДТП за наявності встановлених п. 33.2 ст. 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («європротокол») без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання. Так, відповідно до абз. 3 п. 2.11 Правил дорожнього руху України, що кореспондуються із п. 33.2 ст. 33 зазначеного вище Закону України, у разі настання ДТП за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов`язків, передбачених підпунктами «д» - «є» пункту 2.10 цих Правил. На виконання Закону України від 17.02.2011, Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 №274/2011 інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція). Відповідно до вказаної вище Інструкції, у європротоколі зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються, та замість зіпсованого бланку заповнюється інший. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`я та/або майну потерпілого. Відповідно до ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У зв`язку з тим, що між учасниками ДТП спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, отже, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Отже, як правильно зазначив місцевий господарський суд, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, складене учасниками ДТП відповідно до норм чинного законодавства, є належним доказом вини особи, що скоїла ДТП, у зв`язку з чим завдана шкода підлягає відшкодуванню. Дослідивши пункти європротоколу, які заповнені учасниками ДТП та містять інформацію про вказану подію, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність страхового випадку. Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Нормами статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. За приписами ст.ст. 1.7, 1.8 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору. Згідно з п.п. 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховиками - членами МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «LDV Convoy», державний номерний знак НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, на момент настання страхової події була застрахована в ПрАТ «АСК «ІНГО Україна», найменування якого змінено на АТ «СК «ІНГО», на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/6785466 (франшиза - 0, ліміт за шкоду по майну - 100 000,00 грн), що підтверджується інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією відповідного полісу. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Fiat», державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За приписами ч. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). В силу приписів ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у спорах, пов`язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми вказаного Закону є спеціальними. Зі змісту положень п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та експертизи пошкодженого майна. Як вбачається з матеріалів справи, страхувальник за договором добровільного страхування не заперечував проти розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування та порядку його виплати, що свідчить про досягнення відповідної згоди між сторонами договору. Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Приписами ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлено імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт. Колегія суддів зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення. При цьому, колегія суддів в силу ч. 4. ст. 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17. Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Відповідно до п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 №1335/5/1159) (надалі в тексті - Методика) відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Згідно з п. 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів. Відповідно до п. 7.39 Методики винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка

4. Пунктом 7.41 Методики встановлено, що значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7. Для складників КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років значення коефіцієнту фізичного зносу приймається рівним 0,7. Як вбачається з матеріалів справи, строк експлуатації автомобіля «Fiat», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску, станом на дату вищевказаної ДТП становив понад 12 років, що, як правильно зазначає апелянт, є підставою для розрахунку коефіцієнта фізичного зносу при визначенні матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, відповідно до п. 7.41 Методики. Пунктом 3.9. Методики визначено, що фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації. Відповідно до вимог пункту 8.2 зазначеної Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де: С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е з - коефіцієнт фізичного зносу. Якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Пред`явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним. Разом з тим, доводи відповідача про неврахування позивачем при здійсненні розрахунку суми страхового відшкодування коефіцієнту фізичного зносу, на переконання колегії суддів, правомірно відхилені місцевим господарським судом. Як було наведено вище, положеннями Методики встановлено, що коефіцієнт фізичного зносу нараховується лише на вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, а не на весь автомобіль. Крім того, положеннями Методики не передбачено застосування коефіцієнту фізичного зносу до деталей, які були використані для ремонту автомобіля, які вже були у користуванні та ремонті, а лише надано вказівки, як оцінювати транспортний засіб та його складники, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, зі спливом часу, оскільки Методика лише встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Водночас, з рахунку-фактури на оплату №01128 від 02.04.2019 вбачається, що такі запчастини як фара передня права, дзеркало заднього виду праве, крило переднє праве, бризговик переднього правого крила були встановлені на автомобіль «Fiat Siena», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не нові, а такі, що раніше перебували у використанні (б/у). За наведених обставин, враховуючи, що до вартості деталей, які були використані для відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу вже застосовано коефіцієнт фізичного зносу, оскільки зазначені деталі не є новими, а були у вжитку, тобто у них є власний фізичний знос, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума страхового відшкодування у розмірі 19 200,00 грн є сумою вартості відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, з ПДВ. Також відповідачем не надано доказів того, що до деталей, які були використані для відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу не було застосовано коефіцієнту фізичного зносу, а вартість використаних у ремонті деталей, є такою ж, або більшою, ніж вартість таких нових деталей. Крім того, відповідач не наводить посилань на норму законодавства, яка встановлює застосування коефіцієнту фізичного зносу до деталей, що використовуються у ремонті транспортного засобу, які вже мають фізичний знос. При цьому, доводи апелянта про те, що вказаний автомобіль станом на дату ДТП мав попередні пошкодження, що не пов`язані з даною подією та потребували ремонту, колегія суддів відхиляє з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Посилання відповідача на Висновок експертного дослідження № 1821 від 13.01.2020, проведеного на замовлення ПрАТ «АСК «ІНГО» судовим експертом ОСОБА_3 , згідно якого вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу автомобіля Fiat, д/н НОМЕР_1 , складає 20 417,70 грн (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування), а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (вартість матеріального збитку), складає 11 022,11 грн (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування), колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. Законом України «Про оцінку майна та майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методикою регулюються процедури проведення оцінки КТЗ та його технічного огляду. Вказані нормативно-правові акти визначають імперативний обов`язок оцінювача/експерта перед складанням будь-яких звітів та експертиз безпосередньо оглянути КТЗ та встановити всі його характерні особливості. Згідно з п.5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки. Після закінчення зовнішнього технічного огляду провадиться перевірка роботи двигуна та інших складників, а для спеціалізованих (спеціальних) КТЗ - працездатність спеціального обладнання. У разі можливості проведення ходових випробувань (під час руху КТЗ) перевіряється робота складників КТЗ з метою встановлення їх технічного стану. Після закінчення дослідження КТЗ оцінювач (експерт) у разі потреби ознайомлює заінтересованих осіб, залучених до технічного огляду КТЗ, з його результатами. Однак, жодного рішення органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство суду не надано, а особистий огляд пошкодженого транспортного засобу «Fiat Siena», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , представниками відповідача та експертом ОСОБА_3 не проводився, визначені Методикою етапи технічного огляду останнім не виконувалися. Враховуючи викладене, на переконання колегії суддів, висновок експертного дослідження складений з порушенням положень Методики, а його результати не відображають реальної вартості матеріального збитку, у зв`язку з чим даний висновок не є допустимим та достовірним доказом у справі. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що представником позивача, як страховика, було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу та зафіксовано відсутність пошкоджень, що не пов`язані з ДТП, у протоколі огляду транспортного засобу від 04.02.2019. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до позивача, який виплатив суму страхового відшкодування потерпілій особі у розмірі 19 200,00 грн, перейшло право вимоги до відповідача у межах фактичних витрат. Водночас, вирішуючи питання про суму стягнення в порядку регресу, необхідно враховувати положення п. 6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. З огляду на те, що згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/6785466 сторонами встановлено франшизу у розмірі 0,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 100 000,00 грн, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що відповідач повинен був відшкодувати позивачеві суму здійсненої останнім своєму страхувальнику страхової виплати у повному обсязі у розмірі 19 200,00 грн. Однак, як було зазначено вище, відповідач в повному обсязі суму страхового відшкодування не виплатив, перерахувавши позивачеві лише 10 944,08 грн згідно платіжного доручення №15002 від 20.11.2019. З огляду на викладене, судом правомірно встановлено право позивача на відшкодування за рахунок відповідача страхового відшкодування у розмірі 8 255, 92 грн (фактичні витрати, понесені позивачем, з урахуванням часткової виплати страхового відшкодування відповідачем). Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому, обов`язок з доведення таких елементів, як протиправна поведінка відповідача, спричинення позивачеві збитків у заявлених ним розмірах, причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача покладається саме на останнього. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Враховуючи викладені обставини та наявні в матеріалах справи докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає доведеним позивачем повного складу цивільного правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (відшкодування шкоди), у зв`язку з чим позовні вимоги ТДВ СК «Альфа-Гарант», як особи, яка виплатила потерпілому в ДТП страхове відшкодування, до АТ «СК «ІНГО», як особи, відповідальної за заподіяні збитки, є обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/17801/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга АТ «СК «ІНГО» має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/17801/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/17801/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі №910/17801/19.

4. Матеріали справи №910/17801/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз