Постанова Одеський апеляційний суд № 947/15715/24

Номер провадження: 22-ц/813/3989/25 Справа № 947/15715/24 Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.08.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. учасники справи: позивач акціонерне товариство «Страхова Компанія «ІНГО» представник позивача Рибалко Світлана Михайлівна відповідач ОСОБА_1 представник відповідача Ковиршин Віктор Володимирович розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ковиршина Віктора Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Гниличенко М.В., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «ІНГО» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. 13.05.2024 до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Страхова Компанія «ІНГО» до ОСОБА_1 , якою просить стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 106029 грн. 40 коп. та сплачений судовий збір в розмірі 3028,00 грн., посилаючись на те, що 07.12.2021 року о 22:30 год., в м.Одеса по вул. Краснова, буд. № 17, автомобілем марки «FORD», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 було здійснено ДТП, у результаті якої застрахований страховою компанією АТ «Страхова Компанія «ІНГО» автомобіль марки «RENAULT», державний номерний знак НОМЕР_2 (договір страхування № 250534705.21), що належить ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» під керуванням водія ОСОБА_2 , отримав механічні пошкодження. Згідно відповіді від Національної поліції України про ДТП за ідентифікатором 3021352369435633 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода мала місце внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 , вид ДТП зіткнення лобове, порушено п.16.11.ПДР порушення дій водія чиє ТЗ рухається по другорядній на перехресті нерівнозначних доріг. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 17.05.2022 провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 про вчинення 08.12.2021 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП закрито, на підставі ст. 38 КУпАП. Внаслідок вищезазначеного ДТП було завдано майнової шкоди власнику транспортного засобу «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . 16.09.2021 між АТ «СК «ІНГО» та ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» було укладено Договір добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 250534705.21, згідно якого були застраховані майнові інтереси, пов`язані з користуванням наземного транспортного засобу «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . На підставі заяви потерпілої особи, умов Договору добровільного страхування транспортного засобу та на підставі вимог Закону України «Про страхування», АТ «СК «ІНГО» було складено страховий акт №4555959 від 24.12.2021 року та визначено розмір страхового відшкодування в сумі 106029,40 грн. У зв`язку з чим, АТ «СК «ІНГО» було відшкодовано власнику транспортного засобу «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2020 року випуску страхове відшкодування в розмірі 106029,40 грн. Позивач, посилаючись на норми ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 ЦК України, які регламентують право страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, звернутись з вимогою у межах фактичних витрат до відповідача щодо компенсації суми виплаченого страхового відшкодування, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Страхова Компанія «ІНГО» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задоволено. Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що зібраними доказами у справі перед судом доведено, що вищевказана ДТП сталася з вини ОСОБА_1 . На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «FORD», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не була застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Судом встановлено, що після рапорту аварійного комісара від 07.12.2021 року та огляду 08.12.2021 року транспортного засобу «RENAULT», номерний знак НОМЕР_2 з фотофіксацією пошкоджень, проведеного Акціонерним товариством Страхова компанія «ІНГО», страховик та потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, та страхувальником було прийнято рішення про виплату УЛФ-ФІНАНС ТОВ страхового відшкодування (регламентної виплати) у розмірі 106029,40 грн., що відображено у страховому акті № 4555959 від 24.12.2021 року та платіжному дорученні № 708 від 12.01.2022 року. Суд зазначає, що спеціальним законом не передбачено обов`язку потерпілої особи звертатись до страхувальника та надавати автомобіль для огляду, проте наведеним вище законом передбачена можливість узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування, якщо страховик і потерпілий не наполягають на проведенні оцінки або експертизи пошкодженого майна. На підставі викладеного, суд вважає, що доводи, зазначені у відзиву на позов щодо неналежності доказів в обґрунтування оцінки пошкодженого майна, акта виконаних робіт, відсутності експертного висновку, такими, що не знайшли свого правового підтвердження при оцінки доказів по справі. Позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів, оскільки з боку відповідача не було вчинено жодних дій для відшкодування завданих збитків. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 10.12.2024 та закрити провадження по справі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення Київського районного суду м. Одеси є незаконним, необґрунтованим і таким, що не підлягає виконанню, оскільки не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Суд не врахував відсутність доказів, які б належним чином підтверджували вину відповідача, ОСОБА_1 , у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Провадження в адміністративній справі щодо ОСОБА_1 було закрито на підставі ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Закриття справи з цієї підстави не підтверджує факту вини відповідача. Відповідно до ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач не надав достатніх доказів вини відповідача у скоєнні правопорушення. Суд першої інстанції не звернув уваги на суттєві недоліки у доказовій базі позивача, зокрема на відсутність експертного висновку щодо механізму пошкоджень транспортного засобу. Експертний висновок є ключовим доказом у справах, пов`язаних із дорожньо-транспортними пригодами (ДТП), оскільки він дозволяє встановити причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та пошкодженням автомобіля. Без такого висновку неможливо достовірно оцінити, чи пошкодження автомобіля дійсно виникли внаслідок ДТП за участю відповідача. Крім того, позивач не надав документів, які б підтверджували розмір реальних збитків, завданих унаслідок ДТП. Суд також не врахував відповідь на адвокатський запит адвоката Ковиршина В.В., згідно з якою ФОП ОСОБА_3 (ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) не є суб`єктом, який має право проводити оцінку у справах, пов`язаних із ДТП. Це прямо суперечить ст. 9 Закону України «Про судову експертизу», яка визначає, що експертну діяльність у відповідних справах можуть здійснювати лише сертифіковані суб`єкти, внесені до Державного реєстру судових експертів. Документи, складені особою, яка не має відповідної кваліфікації, не можуть вважатися належними доказами. Відсутність експертної оцінки, виконаної належним суб`єктом, унеможливлює достовірне визначення реального розміру збитків. Це робить неможливим обґрунтування позовних вимог позивача та суперечить ч. 1 ст. 81 ЦПК України, яка покладає обов`язок доведення обставин справи на сторону, яка на них посилається. Належні докази мають бути чіткими, переконливими та підтверджувати заявлені вимоги. Суд першої інстанції грубо порушив право відповідача на правову допомогу, що є одним із фундаментальних принципів справедливого судочинства. Суд першої інстанції, незважаючи на надані докази та належне обґрунтування клопотання про відкладення судового засідання, проігнорував це звернення, не винісши мотивованого рішення щодо перенесення судового засідання. Така поведінка судді є прямим порушенням процесуальних прав відповідача, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на справедливий судовий розгляд. Позиція учасників справи. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.12.2024 - без змін, а апеляційну скаргу скаржника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. В обґрунтування відзиву зазначає, що вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а апеляційну скаргу скаржника ( ОСОБА_1 ) безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню. Суд першої інстанції вірно зазначив, що закриття провадження у справі на підставі ст. 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, і не є підставою для відмови у відшкодуванні шкоди, завданої ним. Відповідачем в судовому засіданні не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні ДТП. Щодо явки сторін. Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду. Клопотань про відкладення не надходило , що у відповідності до вимог ст. 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.12.2021 о 22:30 год., в м. Одеса, вул. Краснова, біля будинку № 17, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «FORD», номерний знак НОМЕР_1 , не надав переваги у русі автомобілю марки «RENAULT», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по головній дорозі, в результаті чого відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власники матеріальних збитків./а.с.46/ Постановою Київського районного суду м.Одеси від 17.05.2022 року провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 , про вчинення 08.12.2021 року, адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП закрито, на підставі ст.38 КУпАП./ а.с. 51/. Вказана постанова набрала законної сили 30.05.2022 року. Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язкова для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно з частиною 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, вказані вище обставини доказуванню не підлягають. Представник відповідача у відзиві на позов та у апеляційній скарзі зазначає, що в матеріалах справи відсутнє встановлення вини ОСОБА_1 , оскільки адміністративну справу було закрито на підставі ст.38 КУпАП у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст.38 цього Кодексу. Проте, для настання деліктної відповідальності за ст.ст.1166,1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме наявності вини. Однак, колегія суддів не погоджується з доводами представника відповідача щодо відсутності вини відповідача та зазначає наступне. Колегія суддів звертає увагу, що закриття провадження у справі на підставі ст. 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, і не є підставою для відмови у відшкодуванні шкоди, завданої ним. Застосування п.7 ч.1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення можливо виключно у випадку наявності вини особи у скоєнні адміністративного правопорушення. Натомість у разі відсутності вини особи в скоєнні ДТП провадження у справі підлягає припиненню на підстав п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18. Отже, у разі відсутності складу адміністративного правопорушення, справа не може бути закрита у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст.38 КУпАП, а підлягає закриттю саме на підставі п.1 ст. 247 КУпАП. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у частині другій статті 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Однак, відповідачем ОСОБА_1 не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні ДТП. Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 645/6088/18. У зв`язку з вищезазначеним, зібраними доказами у справі перед судом доведено, що вищевказана ДТП сталася з вини ОСОБА_1 . Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України). Нормами ст.11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Спеціальні норми щодо регулювання даних правовідносин містить Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Закон України «Про страхування». Згідно з вимогами ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Зі статті 5 зазначеного Закону вбачається, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Статтею 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. За вимогами п. 36.1 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Відповідно до п. «г» п.п. 38.1.1. п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 п. 33.1 статті 33 цього закону. Згідно ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. 08.12.2021 ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ТОВ «УЛФ-ФІНАНС», звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. 24.12.2021 АТ «Страхова компанія «ІНГО» склала страховий акт № 4555959 страхового відшкодування у розмірі 106029,40 грн. Судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «FORD», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не була застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Позивачем здійснено огляд пошкодженого застрахованого транспортного засобу, про що складено Акт огляду від 08.12.2021 року та Рапорт аварійного комісара № 4508595 від 07.12.2021 року. У зв`язку із зазначеним АТ «СК «ІНГО» складено страховий акт по справі № 4555959 від 24.12.2021 на суму 106029,40 грн. та здійснено виплату вказаної суми на рахунок страхувальника, що підтверджується платіжним дорученням № 708 від 12.01.2022 року. Відповідно ст.ст.626,627,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до Договору страхування № 250534705.21 від 16.09.2021 року, укладеного між АТ СК «ІНГО» та ТОВ «УЛФ-Фінанс», зокрема п.8.2 визначено умови здійснення страхової виплати за Розділом АВТОКАСКО. Згідно п.8.2.2 Договору розмір страхового відшкодування в разі пошкодження транспортного засобу визначається Страховиком на підставі погодженого Сторонами рахунку СТО або на підставі висновку спеціаліста авто товарознавця про вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля. На умовах Договору страхування страховик оплачує страхову вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, у зв`язку з чим було сплачено страхове відшкодування за вирахуванням франшизи 5000,00 грн. на підставі рахунку-фактури № 1005 ФОП ОСОБА_3 від 16.12.2021 року з переліком робіт та запчастин у розмірі 106029,40 коп. Підтвердженням виконання робіт є Акт виконаних робіт № ИС-00001005 від 21.01.2022 року. Страхова компанія АТ СК «Інго» сплатила за ремонт автомобіля «RENAULT», номерний знак НОМЕР_2 , 2020 року випуску, шляхом перерахування на рахунок СТО ФОП ОСОБА_3 коштів на ремонт автомобіля, підтвердженням цього є платіжне доручення № 708 від 12.01.2022 року у розмірі 106029,40 грн. Таким чином, при розрахунку розміру страхового відшкодування страховою компанією брались до уваги результати проведеного огляду пошкодженого транспортного засобу «RENAULT», номерний знак НОМЕР_2 від 08.12.2021 року, Рапорт аварійного комісара № 4508595 від 07.12.2021 з фототаблицею, Страховий акт № 4555959 страхового відшкодування від 24.12.2021року та Акт виконаних робіт від 21.01.2022 року. Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Згідно пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпіла особа досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). При цьому, вказаною статтею Закону визначено, що навіть у разі відсутності документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди та страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки або експертизи пошкодженого майна. Таким чином, судом встановлено, що після рапорту аварійного комісара від 07.12.2021 року та огляду 08.12.2021 року транспортного засобу «RENAULT», номерний знак НОМЕР_2 з фотофіксацією пошкоджень, проведеного Акціонерним товариством Страхова компанія «ІНГО», страховик та потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, та страхувальником було прийнято рішення про виплату УЛФ-ФІНАНС ТОВ страхового відшкодування (регламентної виплати) у розмірі 106029,40 грн., що відображено у страховому акті № 4555959 від 24.12.2021 та платіжному дорученні № 708 від 12.01.2022. Суд зазначає, що спеціальним законом не передбачено обов`язку потерпілої особи звертатись до страхувальника та надавати автомобіль для огляду, проте наведеним вище законом передбачена можливість узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування, якщо страховик і потерпілий не наполягають на проведенні оцінки або експертизи пошкодженого майна. На підставі викладеного, суд вважає, що доводи, зазначені у відзиві на позов та апеляційній скарзі щодо неналежності доказів в обґрунтування оцінки пошкодженого майна, акта виконаних робіт, відсутності експертного висновку, такими, що не знайшли свого правового підтвердження при оцінки доказів по справі. Позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів, оскільки з боку відповідача не було вчинено жодних дій для відшкодування завданих збитків. Відповідно до ст.979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Оскільки позивач виплатив грошові кошти на відшкодування завданих дорожньо-транспортною пригодою збитків, він має право регресної вимоги до відповідача на відшкодування понесених збитків відповідно до ст.1191 ЦК України та п.38.2.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими передбачено, що після проведення виплати на користь потерпілої особи у позивача виникло право зворотної вимоги до відповідача. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції грубо порушив право відповідача на правову допомогу, що є одним із фундаментальних принципів справедливого судочинства, апеляційний суд не приймає виходячи з наступного. Згідно із ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Необхідними передумовами ефективного судочинства є добросовісне використання учасниками справи процесуальних прав (недопущення зловживання цими правами), добросовісне виконання встановлених законом обов`язків, дотримання всіма суб`єктами судового провадження етичних норм. Здійснюючи свою діяльність на професійній основі судді та адвокати зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти процесуальної поведінки. Вказане відповідає Правилам організації ефективного цивільного судочинства, що розроблені на підставі ст. ст. 1, 3, 55, 131-1, 131-2 Конституції України, ст. 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суддями пілотних судів Одеської області, адвокатами Ради адвокатів Одеської області та прокурорами прокуратури Одеської області в рамках міжнародного проекту «Суд, громадяни, суспільство, держава: співпраця заради змін». Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства. Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Як вбачається з матеріалів справи представник відповідача адвокат Ковиршин В.В. двічі в судові засідання, призначені на 14.10.2024 року та 10.12.2024 року не з`явився, належним чином повідомлявся, просив відкласти розгляд справи у зв`язку із зайнятістю в інших судових процесах, проте надав суду відзив на позов, яким просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути з позивача АТ «Страхова компанія «ІНГО» судові витрати, понесені з розглядом справи у розмірі 25000 грн. Крім того, безпосередньо відповідач також належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, проте будь яких заяв не подавав та до судового засідання не зявився. Суд першої інстанції вірно зазначив, що вирішення справи по суті залежить не від явки учасників процесу, які фактично у письмовому вигляді сформували правову позицію по справі, а від наявності доказової бази, яка є в матеріалах справи та надає суду можливість розглянути справу по суті та ухвалити законне рішення. В даному випадку докази, які є в матеріалах справи є повними та достатніми для розгляду справи по суті без учасників процесу, належним чином повідомлених. Крім того, колегія суддів зазначає, що скаржником будь яких доказів на спростування позиції позивача не надано, клопотань про проведення експертиз не заявлено. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу Ковиршина Віктора Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко