Постанова 4856 № 240/631/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/631/20 Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М. Ф. Суддя-доповідач: Шидловський В.Б. 25 червня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови від 08.10.2019року ВП № 60250291 про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого напису. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане рішення Житомирського окружного адміністративного суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до оскаржуваної постанови Відповідача від 08.10.2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 60250291 по примусовому виконанню виконавчого напису приватного нотаріуса № 3750 від 09.09.2019 року про стягнення з Позивача на користь АТ "Банк Форвард" кредитної заборгованості в сумі 14 407,55 грн. Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, Відповідач довів правомірність відкриття вказаного виконавчого провадження саме за місцем знаходження майна боржника, Позивача по даній справі. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) стаття 1 якого, визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що виконавчі написи нотаріусів віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до вимог частини 3 статті 26 Закону № 1404-VIII у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIIІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII ). Відповідно до приписів частини 1 та 2 статті 25 Закону № 1403-VIII приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Згідно з положеннями частини 2 статті 24 Закону № 1404-VIIІ, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Наявні в матеріалах справи відомості свідчать про те, що виконавчим округом приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни визначено місто Київ. Разом з цим, як було встановлено судом та не визнається учасниками справи місцем проживання (знаходження) позивача є наступна адреса: АДРЕСА_1 .Черняхів, вул.Щорса, АДРЕСА_2 . Отже, з наведеного слідує, місце проживання боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Павелків Т.Л. здійснює діяльність, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 60250291 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання перебування боржника - фізичної особи. У свою чергу, як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з поданого відповідачем відзиву на апеляційну скаргу, обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення приватний виконавець посилається на те, що постанову про відкриття виконавчого провадження нею було прийнято за місцезнаходженням майна боржника визначеного стягувачем у заяві про примусове виконання рішення, а саме: карткового рахунку НОМЕР_1 , відритий в АТ "Банк Форвард", який розташований за адресою: м.Київ, вул.Саксаганського, буд.

105. Вирішуючи питання щодо правомірності таких дій та відповідно прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення, судова колегія виходить з наступного. Відповідно до статті 190 Цивільного Кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно статті 179 цього ж Кодексу річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. В цій же Главі ЦК України міститься норма статті 192 «Гроші (грошові кошти)», частиною першою якої передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Таким чином, гроші (грошові кошти) є різновидом майна. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 5 липня 2017 року № 6-1032цс17 та у постанові від 08 лютого 2018 року по справі № 662/928/15ц. Згідно Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73 грошові кошти - готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. В той же час, суд звертає увагу, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що «картковий рахунок» є майном в розумінні статті 190 ЦК України як і не передбачено й визначення місцезнаходження «карткового рахунку» за місцем знаходження будь-якого банку. Таким чином, наявність самого рахунку в банку, за відсутності на ньому жодних коштів чи цінностей, не породжує цивільні права та обов`язки. Сам рахунок без наявності на ньому коштів не може бути власністю громадянина, оскільки саме матеріальні цінності, майно, кошти можуть бути об`єктом стягнення, а не рахунок у банку, який є засобом, механізмом, способом безготівкового здійснення розрахунків, отримання готівки чи інший спосіб розпорядження коштами, що на ньому знаходяться за волевиявленням власника цих коштів. З огляду на викладене, наявність рахунку в банку може бути підставою для відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження банку лише за умови наявності коштів боржника на цьому рахунку. Тобто, з наведеного слідує, що наявність у позивача відкритого карткового рахунку в АТ "Банк Форвард", який розташований за адресою: м.Київ, вул.Саксаганського, буд. 105. не свідчить про те, що за вказаною адресою знаходиться майно, належне боржнику. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до наведених вище норм законодавства майном боржника можуть бути визнані саме кошти особи на рахунках у банках. Також суд зауважує, що вказаний рахунок не є поточним, на якому акумулюються кошти вкладника, а є рахунком, на який мають надходити кошти для погашення кредитної заборгованості, тобто у будь-якому випадку такі кошти не можуть вважатися майном особи. Відповідачем не надано суду доказів наявності у позивача на час відкриття спірного виконавчого провадження коштів на рахунку № НОМЕР_1 UAН від 18.11.2016, у валюті гривня, відкритий в АТ «Банк Форвард», який розташований: м.Київ, вул.Саксаганського, буд.105, 01032. АТ «Банк Форвард» в своєму листі без номера та дати повідомив приватному виконавцю лише про те, що у ОСОБА_1 є відкритий рахунок, однак жодної інформації про те, чи наявні на цьому рахунку кошти, банк не повідомив. Відповідач, під час відкриття виконавчого провадження, інформацію щодо наявності коштів на вказаному рахунку не перевірив. Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності у позивача будь-якого майна, розташованого у м.Києві, а місцезнаходженням позивача є Житомирська область, Черняхівський район, смт.Черняхів, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не мала жодних правових підстав для відкриття виконавчого провадження у м.Києві та відповідно прийняття оскаржуваної постанови. У свою чергу, Житомирський окружний адміністративний суд вирішуючи даний спір дійшов помилкового висновку про те, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому в АТ "Банк Форвад", є майном боржника, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи на території виконавчого округу у місті Києві, а відповідач, відкриваючи виконавче провадження № 60250291 діяла на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 10 вересня 2018 року по справі № 905/3542/15, не може бути прийнятий судом при розгляді даної справи, оскільки вказана постанова прийнята щодо інших правовідносин і в ній Верховним Судом надана оцінка правовідносинам щодо правомірності дій приватного виконавця з виконання ухвали суду про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що належать боржнику та знаходяться на його банківських рахунках, а не щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням карткового рахунку боржника за відсутністю доказів про наявність на цьому рахунку грошових коштів. Щодо посилання відповідача на лист-роз`яснення Міністерства юстиції України від 11 червня 2018 року № 23123/16620-33-18/20.5.1, суд зазначає таке. Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Лист-роз`яснення Міністерства юстиції України від 11 червня 2018 року № 23123/16620-33-18/20.5.1 не є нормативно-правовим актом, має виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, зокрема, приватними виконавцями, не є джерелом права, а тому не може бути застосований при розгляді даної справи. Таким чином, на підставі встановлених під час апеляційного розгляду обставин справи у їх сукупності та взаємозв`язку, колегією суддів встановлено, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства. Положеннями ст.242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно із ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Вирішуючи відповідне питання, колегія суддів виходить з того, що під час звернення до суду з адміністративним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., відповідно до квитанції № N1F7E4290M від 27.01.2020 року та відповідно за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 1 260,90 грн., відповідно до квитанції №N1F7E5926M від 17.02.2020 року З огляду на зазначене та враховуючи, що вимоги позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що позивачу підлягають відшкодуванню судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 2 101,70 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 60250291від 08 жовтня 2020 року. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 101 (дві тисячі сто одна ) грн. 70 коп. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.