Постанова 4852 № 280/8082/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 листопада 2021 року м.Дніпросправа № 280/8082/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 280/8082/20 (суддя Сіпака А.В., повний текст рішення складено 14.01.2021) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа: Акціонерне товариство "Банк Форвард" про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (далі - відповідач) про відкриття виконавчого провадження № 63188477 від 02.10.2020. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження порушив ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» та всупереч законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання позивача в іншому виконавчому окрузі поза межами своєї компетенції, оскільки місце проживання боржника ОСОБА_1 не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Павелків Т.Л. здійснює свою діяльність. Зазначала, що ніякого належного їй майна у м. Києві немає. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неналежну оцінку судом доказів у справі, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що виконавче провадження № 63188477 відкрито саме за місцем знаходження майна боржника. Позивач є власником рахунку, на якому знаходиться 0,20 гривень, відкритого в АТ «Банк Форвард», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд.

105. Вказує, що грошові кошти на рахунку у банку є майном у розумінні ст.190 Цивільного Кодексу України. Тому, виконавче провадження відкрито з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Позивачем подано письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Третя особа своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористалась. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що Акціонерне товариство "Банк Форвард" звернулось до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни із заявою про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 3719 від 05.09.2020, виданого приватним нотаріусом Київського МНО Буждиганчук Є.Ю. про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 19381,29 грн.. 02.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63188477 з примусового виконання виконавчого напису №3719 від 05.09.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Банк Форвард" заборгованості у розмірі 19381,29 грн Не погодившись із постановою про відкриття виконавчого провадження № 63188477 від 02.10.2020, позивач звернулась до суду із даною позовною заявою. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження не було з`ясовано обставини, визначені частиною другою статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та частиною другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», щодо встановлення місця фактичного проживання боржника чи місця його перебування, та, як наслідок, протиправно прийнято оскаржену постанову. Крім того, відповідачем не надано доказів наявності у боржника майна у виконавчому окрузі міста Києва. Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується з наступних підстав. Визначаючи межі перегляду справи, колегія суддів виходить з того, що наведені відповідачем аргументи стосуються правомірності відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна (грошових коштів) боржника. Отже, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, за наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції перевіряє рішення суду першої інстанції, на предмет його законної та обґрунтованості, в частині правомірності відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Частинами першою, другою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Судовим розглядом встановлено, що приватний виконавець Павелків Т.Л. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва. Відповідно до ч.1 ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно зі ст.179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Відповідно до п.3.1 ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року № 2346-III (далі Закон № 2346) кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з п.п. 6.1, 6.2 ст. 6 вищевказаного Закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам, представництвам юридичних осіб в Україні, інвестиційним фондам та компаніям з управління активами, що діють від імені таких інвестиційних фондів, фізичним особам). Особи, визначені в п. 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки у будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки (п.7.1 ст.7 Закону № 2346). За приписами пп. 7.1.4 п. 7.1 ст.7 Закону № 2346 особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Згідно з пп.7.1.5 п.7.1 ст.7 Закону № 2346 зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків. Отже, безготівкові кошти, які перебувають на рахунках у банках, є об`єктом права власності. Зі змісту заяви третьої особи про примусове виконання рішення, направлених відповідачу, вбачається, що стягувач просив приватного виконавця відкрити виконавче провадження саме за місцем знаходження майна (грошових коштів) боржника. Згідно з листом третьої особи, доданим до заяви про примусове виконання рішення, у позивача є рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня, відкритий у третьої особи, за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського,

105. Разом з тим, суд зазначає, що ані заява стягувача, ані листи третьої особи не є належними доказами наявності грошових коштів боржника на рахунку, відкритому в установі банку, оскільки такі підтверджують наявність лише відкритого рахунку, а не коштів на ньому. У матеріалах виконавчого провадження, які були надані відповідачем, відсутні документи, що підтверджують наявність власних коштів на рахунку позивача. Наявність у позивача відкритого банківського рахунку ще не свідчить про наявність на цьому рахунку грошових коштів. Тобто, саме кошти боржника, які знаходяться на рахунку є майном, а не сам рахунок, відкритий боржником у банківській установі. Крім цього, для визначення місцезнаходження майна боржника важливим аспектом є саме наявність грошових коштів на банківських рахунках останнього, а не сам по собі факт відкриття такого рахунку, що не є тотожним. Поняття картковий рахунок було передбачено Постановою НБУ від 19.10.2005 Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням №137, яке втратило чинність на підставі Постанови НБУ №223 від 30.04.2010. При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що картковий рахунок є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження карткового рахунку за місцем знаходження будь-якого банку. Скаржник стверджує, що наявність грошових коштів на № НОМЕР_1 підтверджується випискою про особовий рахунок АТ «Банк Форвард». Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність грошових коштів позивача на рахунку у банку в м. Києві у розмірі 0,20 грн не може підтверджувати місцезнаходження майна боржника, позаяк майно у розмірі 0,20 грн. у жодному випадку не може забезпечити виконання боргового зобов`язання за виконавчим документом. Грошові кошти на рахунках банку в розумінні глави 13 Цивільного кодексу України є майном. Разом з тим, наявність самого рахунку в банку, за відсутності на ньому коштів чи цінностей не породжує цивільні права та обов`язки. Сам рахунок, без наявності на ньому коштів не може бути власністю громадянина, оскільки призначений для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів. Тільки матеріальні цінності, майно, кошти можуть бути об`єктом стягнення, а не рахунки у банку, отже наявність у боржника банківських рахунків не є тотожнім наявному у боржника майна у такому банку. У даному випадку, у позивача відсутні кошти в мінімальній сумі на рахунку у АТ «Банк Форвард» для забезпечення виконання боргового зобов`язання за виконавчим документом та погашення заборгованості. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 280/8082/20 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак