Постанова 4854 № 540/968/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/968/20 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Херсон, 07 травня 2020 року П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ», про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.04.2020 року ВП № 61724064,- В С Т А Н О В И В : У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.04.2020 року ВП № 61724064. В обґрунтування позову зазначив, що на час винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 61724064 у відповідача були відсутні докази того, що адреса реєстрації боржника здійснена у виконавчому окрузі м. Києва. Відтак, на переконання позивача, відкриття провадження приватним виконавцем суперечить приписам частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" При цьому, позивач вказує, що він, як боржник зареєстрований у м. Херсоні, майна у м. Києві не має Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив про порушення норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. У своїх доводах апелянт вказує, що відповідачем у справі без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження № 61724064, що в свою чергу грубо порушує права та законні інтереси апелянта. 22.06.2020 року через канцелярію суду за вхід. № 12469/20 приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. надано відзив на апеляційну скаргу і якій відповідач у справі просила відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, зазначивши про правомірність прийняття спірної постанови. Судова колегія вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення (ухвали) в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.04.2020 ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» звернулось до приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Дорошкевич В.Л. (надалі - приватний виконавець Дорошкевич В.Л.) із заявою про примусове виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Броварського районного НОКО Колейчик В.В. від 30.03.2020 № 5084 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» заборгованості в розмірі 19 390,00 грн., зазначивши при цьому адресу місця реєстрації боржника: 73002, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Героїв Крут, буд. АДРЕСА_1 ; адреса проживання: 02230, м. Київ, вул. Сєдова, буд.1. До вказаної заяви ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» було додано оригінал виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного НОКО Колейчик В.В. від 30.03.2020 № 5084 про звернення стягнення з ОСОБА_1 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 , який є боржником за кредитним договором № 2759057 від 01.10.2019 р., укладеним з ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» (стягувач) заборгованості в розмірі 19 390,00 грн. 06 квітня 2020 року приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61724064 по примусовому виконанню виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного НОКО Колейчик В.В. від 30.03.2020 № 5084 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» заборгованості в розмірі 19 390,00 грн. та основної винагороди приватного виконавця у розмірі 1939 грн. Не погоджуючись з вказаною постановою приватного виконавця Дорошкевич В.Л., позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження № 61724064 від 06.04.2020 р., а позивачем не надано доказів на її спростування та зазначив, що зі змісту виконавчого напису нотаріуса № 5084 від 30 березня 2020 року, який підлягав примусовому виконанню вбачається, що місцем проживання позивача (боржника) є 02230, м. Київ, вул. Сєдова, буд.1, адрес реєстрації: 73002, м. Херсон, вул. Героїв Крут, буд.102. при цьому, згідно інформаційної довідки з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим округом приватного нотаріуса Дорошкевич Віри Леонідівни є місто Київ. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що виконавчим документом чітко встановлено місце проживання боржника ОСОБА_1 , яке знаходиться в межах виконавчого округу місті Києва. З огляду на вказане, суд першої інстанції зробив висновком, що приватний виконавець Дорошкевич В.Л. за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування позивача (боржника) в межах виконавчого округу місті Києва правомірно прийняла до виконання виконавчий документ, дотримавши тим самим правила територіальної діяльності приватних виконавців. Судова колегія такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим з огляду на наступне. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За приписами ч. 1 ст. 5 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404), примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1404 місцем виконання рішення є місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна. Отже, виконавче провадження здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом № 1404 випадках приватні виконавці. Останні здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: або за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи, або за місцезнаходженням майна боржника. Однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення. У такій заяві, стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, виконавчим округом відповідача у справі є саме місто Київ. Тобто, приватний виконавець Дорошкевич В.Л. має право здійснювати дії, пов`язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах саме м. Києва, що є можливим у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві. Відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (надалі - Закон № 1403-VIII) у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Частиною 1 ст. 25 Закону № 1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Частиною 2 цієї статті передбачено, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Місце виконання рішення згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за № 512/5, визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону № 1404-VIII. Частиною другою статті 24 Закону № 1404-VIII передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. За змістом статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що вказаними приписами визначені вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому, згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому, в силу положень ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII, якщо місце проживання, перебування боржника-фізичної особи та місцезнаходження боржника-юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Таким чином, судова колегія вважає, що визначальними для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем є вчинення таких дій щодо боржника який проживає в межах його виконавчого округу або знаходження майна боржника в межах цього ж виконавчого округу. Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 році у вул АДРЕСА_1 , зокрема, місце реєстрації апелянта вказано в його паспорті, копія якого знаходиться в матеріалах справи, а приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. має право на ведення незалежної професійної діяльності у виконавчому окрузі м. Києва, що не заперечується. Приймаючи виконавчий напис до виконання, приватний виконавець виходила з того, що адресою боржника є зазначена у виконавчому написі нотаріуса та у кредитному договорі № 2759057 від 01.10.2019 року адреса проживання боржника: 02230, м. Київ, вул.. Сєдова, буд.1, не зважаючи на вказану у цьому ж документі зареєстровану адресу місця проживання боржника у місті Херсоні. На думку суду першої інстанції, зазначена у виконавчому написі та у кредитному договорі № 2759057 адреса фактичного місця проживання боржника у місті Києві, поряд із вказаною адресою місця реєстрації у місті Херсоні, було достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження відповідачем в межах виконавчого округу м. Києва. Проте, колегія суддів з таким трактуванням не погоджується, оскільки з наведених в справі доказів не вбачається дотримання приватним виконавцем основних критеріїв місця відкриття виконавчого провадження визначених у Законі № 1404 та Законі № 1403 - це в межах виконавчого округу, за місцем проживання або місцем знаходження майна боржника. Жоден з доданих стягувачем документів, ані кредитний договір, ані будь-який інший документ, не вказують на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису. Такі відомості відповідачем у ході судового розгляду справи також не надано, що в свою чергу свідчить про їх відсутність у виконавчому провадженні. Окремо, судова колегія звертає увагу на той факт, що у розпорядженні приватного виконавця перебував примірник договору про надання кредиту № 2759057 від 01.10.2019 року з додатком графіком платежів, відповідно до якого місцем реєстрації проживання позичальника вказано: АДРЕСА_1 . Поряд з цим, вказана також в якості адреси фактичного місця проживання адреса: АДРЕСА_4 . Однак, як зазначив апелянт у своїй скарзі, та суд апеляційної інстанції звертає на це увагу, що надана приватному виконавцю копія кредитного договору не містить підпису апелянта (позивача у справі), вказаний договір, як зазначає апелянт він не укладав та його чинність буде предметом окремого судового розгляду. Поряд з викладеним, судова колегія зазначає, що згідно з частинами 1, 2, 6 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За приписами Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видається органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні. Частиною третьою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у разі пред`явлення виконавчого документа не за місцем реєстрації, вказаної у виконавчому документі, стягувачем до заяви мали бути приєднані підтверджуючі документи, що дають змогу достовірно встановити, що боржник проживає, перебуває за адресою, зазначеною як місце проживання. Висновок щодо необхідності подання стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження (у разі направлення виконавчих документів за місцезнаходженням майна боржника) доказів, які б підтверджували місце проживання боржника станом на момент подання такої заяви за відповідною адресою викладений у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 826/7969/16. Згідно з ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VIII, у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Вищевикладене, на переконання колегії суддів, є підставою для висновку, що на момент відкриття спірного виконавчого провадження приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. не володіла достовірною інформацією про фактичне місце проживання боржника за вказаною у виконавчому написі адресою у м. Києві та не вжила жодних заходів щодо перевірки цієї інформації, оскільки у неї були наявні всі підстави для цього виходячи з документів виконавчого провадження. За відсутності документальних доказів фактичного місця проживання боржника на момент відкриття виконавчого провадження за вказаною адресою у м. Києві, суд вважає необґрунтованим прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчого документа та відкриття спірного виконавчого провадження. Суд апеляційної інстанції, враховуючи викладені вище обставини, вважає помилковим посилання суду першої інстанції як на ознаку правомірності відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого округу м. Києва, зазначення стягувачем у своїй заяві місця проживання боржника у м. Києві, оскільки ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" не містить норми про те, що право вибору місця виконання рішення приватним виконавцем належить стягувачу. Враховуючи все вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження не з`ясовано обставини, визначені частиною другою статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та частиною другою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження щодо встановлення місця фактичного проживання боржника чи місця його перебування, та, як наслідок, протиправно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 61724064 від 06.04.2020 року. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Частиною 1 статті 317 КАС України визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі за подання позову до адміністративного суду у сумі 840,80 грн. та за подання апеляційної скарги у сумі 1261,20 грн. підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів. Стосовно вимоги про відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від ФОП ОСОБА_2 у сумі 7000 грн., суд зазначає наступне. Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, за приписами ч. 9 ст. 139 КАС України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги апелянтом надано: - договір про надання юридичних послуг № 06/04/02 від 06.04.20202 року, укладений з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , що діє на підставі Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, акт приймання-передачі надання послуг № 1 від 08.04.2020 року до вказаного Договору, прибутковий касовий ордер № 03 від 06.04.2020 року з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 03 від 06.04.2020 року, а також диплом спеціаліста, виданий на ім`я ОСОБА_2 про те, що він здобув кваліфікацію юриста (до суду першої інстанції); - договір про надання юридичних послуг № 13/05/02 від 13.05.20202 року, укладений з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , що діє на підставі Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, акт приймання-передачі надання послуг № 1 від 15.05.2020 року до вказаного Договору, прибутковий касовий ордер № 56 від 15.05.2020 року з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 56 від 15.05.2020 року, а також диплом спеціаліста, виданий на ім`я ОСОБА_2 про те, що він здобув кваліфікацію юриста (до апеляційного суду). Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Проте, на переконання судової колегії, надані документи не узгоджуються із приписами ст. 134 КАС України, оскільки в матеріалах справи відсутні належні письмові докази того, що ОСОБА_2 , який надавав правничу допомогу Лянзберг К.О. є адвокатом, зокрема: свідоцтво адвоката, ордер, тощо. Крім іншого, не вбачається об`єктивними наведені у актах приймання-передачі надання послуг № 1 від 06.04.2020р. та № 1 від 15.05.2020 року наданих послуг розрахунки витраченого часу: на проведення усної консультації 2 години 1000 грн.; аналіз документів справи 2 години 1000 грн.; підготовка позовної заяви 6 годин 3000 грн. (у суді першої інстанції); на проведення усної консультації 1 година 1000 грн.; аналіз документів справи 1 година 1000 грн.; підготовка апеляційної скарги (у апеляційному суді). З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що ФОП ОСОБА_2 , яким надавалась правова допомога ОСОБА_1 не є адвокатом, а інше апелянтом не доведено, враховуючи предмет спору у даній справі, кількість вимог у спірних правовідносинах, який не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, незначний обсяг і складність складених процесуальних документів, судова колегія дійшла висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є непропорційним обсягу виконаної юристом роботи. Крім того, з огляду на відсутність погодинного розрахунку вартості наданих послуг щодо кожної з них унеможливлює стягнення витрат на правничу допомогу навіть з урахуванням принципу пропорційності. На підставі з`ясованих обставин, згідно з приписами ст.. 317 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 задоволенню частково. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 травня у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ», про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.04.2020 року ВП № 61724064 скасувати. Ухвали у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61724064 від 06.04.2020 року, прийняту приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 4-А, оф.71-А) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ) судовий збір у загальному розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. У задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.