Постанова 4803 № 200/22357/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1849/20 Справа № 200/22357/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Шевцова Т. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря - Лященко С.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Новікова Ніна Афанасіївна про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року, - В С Т А Н О В И В: У листопада 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до суду та просила, визнати недійсним договір дарування від ОСОБА_5 на ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , за заповітом якого все належне йому майно він заповів позивачу. В квітні 2003 року позивач звернулась до нотаріальної контори для отримання спадщини. В той же час відповідач ОСОБА_4 повідомила позивача, що в квітні 2002 року ОСОБА_5 подарував 1/3 частину квартири сину ОСОБА_4 - ОСОБА_2 . Однак, коли ОСОБА_4 показала технічний паспорт на квартиру, позивач помітила, що в технічному паспорті зазначено, що договір дарування зареєстровано 19.12.2000 року. Зазначає, що ОСОБА_5 не міг подарувати частку квартири ОСОБА_2 , оскільки 02 червня 2000 року ОСОБА_5 зібрав її та її сестру з її чоловіком у себе, та повідомив, що все майно яке йому належить буде належати тому, хто його буде доглядати. 04 червня 2000 року ОСОБА_5 зламав ключицю, і вона /позивач/ доглядала його до дня смерті, а відповідач ОСОБА_4 жодного разу не приїхала до нього, навіть не знімала слухавку, коли він їй дзвонив. В обґрунтування доповнень до позову позивачем зазначено, що ніяких розпоряджень, а тим паче довіреностей на розпорядження своїм майном ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 надати не міг, оскільки відносився до нього негативно та не поважно. В жовтні 2006 року позивач доповнила свій позов, та просила стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду у розмірі 38500 грн.(том 1 а.с. 3-5,14-15,33-34,71-72). Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано недійсним Доручення від імені ОСОБА_5 , яким він уповноважив ОСОБА_3 подарувати належну йому частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , нотаріально посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Новіковою Ніною Афанасіївною 02.06.2000 р., зареєстрований в реєстрі за №

687. Визнано недійсним Договір дарування частини квартири АДРЕСА_1 серія АВО № 864511 , укладений 19 грудня 2000 року між ОСОБА_3 , і діє від ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , діє за згодою своєї матері ОСОБА_4 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Новіковою Ніною Афанасіївною 19.12.2000 р., зареєстрований в реєстрі за №2153. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоду по 5000 гривень з кожного. В решті позовних вимог - відмововлено (том 1 а.с. 234-238). В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (том 2 а.с. 37-39). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що заочне рішення є законним та обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав. Судом 1 інстанції встановлено, що 19 грудня 2000 року ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_5 , на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А., 02.06.2000 року за реєстром №687, подарував ОСОБА_2 1/3 частину квартири під номером АДРЕСА_1 . Відповідно до Доручення, бланк серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 02 червня 2000 року уповноважив ОСОБА_3 подарувати належну йому частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Відповідно до висновку експерта №62/04-220 від 08.08.2006 року, підпис від імені ОСОБА_5 , в графі « Підпис » Довіреності серії АВК №908080 від 02.06.2000 року виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням оригінального підпису ОСОБА_5 . Окрім вказаного, відповідно до висновку експерта №62/04-220 від 08.08.2006 року підпис від імені ОСОБА_5 , в графі «Підпис» Довіреності серії АВК №908080 від 02.06.2000 року виконаний не ОСОБА_5 . Задовольняючи часткового позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права. Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що підпадає під поняття «правочин» (ч. ст. 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони. Так підписуючи доручення особа надає свою згоду діяти від свого імені та вчиняти відповідні правочини. З висновку експерта №62/04-220 від 08.08.2006 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_5 , в графі « Підпис » Довіреності серії АВК №908080 від 02.06.2000 року виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням оригінального підпису ОСОБА_5 (том 1 а.с. 63-64). Викладене свідчить, що підпис у Дорученні від 02.06.2000 року серії АВК № 908080 ОСОБА_5 не ставив, а отже було відсутнє волевиявлення довірителя на вчинення відповідних дій та укладання правочинів. Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа (правова позиція Верховного суду України, висловлена у постанові від 18.12.2013 року у справі №6-127цс13). У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Аналогічна позиція міститься в абз.1 п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, яким передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин, або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд 1 інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доручення та договір дарування частини квартири АДРЕСА_1 серія АВО № 864511 , укладений 19 грудня 2000 року між ОСОБА_3 , і діє від ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , діє за згодою своєї матері ОСОБА_4 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Новіковою Ніною Афанасіївною 19.12.2000 р., зареєстрований в реєстрі за №2153 є недійсними, оскільки не відповідали волевиявленню ОСОБА_5 . Зокрема, договір дарування частини квартири укладено з порушенням вимог статті 203 ЦК України особою яка діяла від імені ОСОБА_5 на підставі недійсного Доручення (довіреності), що відповідно до вимог статті 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним. Що стосується висновків суду про наявність підстав для стягнення моральної шкоди з відповідачів, то колегія суддів також з ними погоджується. Так, згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з ч. 1 ст. 23 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, завдана шкода відшкодовується особою, яка її задала, за наявності її вини. Згідно ч. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (далі - Постанова), «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків». Згідно ч.5 Постанови, «відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору». Враховуючи вище викладені норми чинного законодавства, судом 1 інстанції вірно встановлено, що позивач зазнала моральних страждань внаслідок незаконних дій з боку відповідачів, які надали для посвідчення нотаріусу договору дарування частини квартири АДРЕСА_1 , завідомо знаючи, що це доручення ОСОБА_5 не підписувалось та не відповідало його волі. У зв`язку з чим, суд вірно визначив суму у рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки вона є достатньою та співмірною із заявленими позовними вимогами. З огляду на вище викладене при вирішенні спору судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суддею при ухваленні рішення не було дотримано положень ст.ст. 280, 283 ЦК України не є безумовою підставою для скасування рішення суду. Зокрема такі посилання не свідчать про порушення права відповідача на захист своїх прав та інтересів. Матеріали справи містять відомості про те, що відповідач ОСОБА_2 користувався правом на подання відзиву (том 1 а.с. 195-197), зокрема йому було відомо про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, про що свідчить розписка його представника (том 1 а.с. 194). Посилання апелянта на безпідставність прийняття до уваги висновку експерта №62/04-220 від 08.08.2006 року, є необгрунтованими, оскільки згідно зазначеного висновку підпис від імені ОСОБА_5 , в графі « Підпис » Довіреності серії АВК №908080 від 02.06.2000 року виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням оригінального підпису ОСОБА_5 , а також підпис від імені ОСОБА_5 , в графі « Підпис » у Довіреності серії АВК №908080 від 02.06.2000 року виконаний не ОСОБА_5 . При цьому, підстави для призначення повторної експертизі відсутні. Як вбачається зі справи, таке клопотання вже розглядалося судом 1 інстанції (т.1 а.с. 207-209, 212-213) і при відмові у її призначенні порушень норм процесуального права не встановлено. Представником апелянта в клопотанні до суду апеляційної інстанції, яке не сплачено судовим збором, не зазначено підстави для призначення саме повторної експертизи, визначені у ст. 113 ЦПК України. В клопотанні представник зазначає лише, що при проведенні експертизи було надано зразки підписів датованих 1954, 1961, 1963, 1974 роками, при цьому ніяких інших зразків підпису до заяви не надає, питання про їх витребування не ставить, а враховуючи, що особа померла у 2002 році, надати експерту інші зразки підпису, ніж ті, що вже надавалися, є неможливим. Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи апеляційна скарга не містить, судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін. Судові витрати за подачу апеляційної скарги слід покласти на особу, яка її подавала, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 травня 2018 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: