Постанова Київський апеляційний суд № 381/4341/19
від 25.06.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДКИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, Справа № 381/4341/19 Головуючий у 1 інстанції - Осаулова Н.А. Апеляційне провадження № 22-ц/824/7629/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є. ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25червня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Мараєвої Н.Є. Суддів: Заришняк Г.М., Рубан С.М. Розглянули у порядку письмового провадження в приміщені Київського апеляційного суду Цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи заяви, колегія суддів,- В с т а н о в и л а: Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 7959, 59 грн та судовий збір у розмірі 1921 грн. В решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник АТ КБ "ПриватБанк" просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволені вимог про стягнення відсотків, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, а в іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з" ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не надіслав. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продуктних кредитних карт від 20 грудня 2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 7959, 59 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить її підпис у заяві-анкеті (а.с.9). Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, заборгованість за кредитним договором не погашає, у зв`язку із зазначеним, станом на 12 листопада 2019 року у нього утворилась заборгованість у загальній сумі 32 296, 50 грн, яка складається із: 7959, 59 грн - заборгованість за кредитом; 7119, 85 грн - заборгованість по відсотках за користування кредитом та 17 217, 06 грн - заборгованість за пенею. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив із того, що відповідач свої зобов`язання за Заявою-Договором на оформлення банківських продуктів від 20 грудня 2014 року належним чином не виконував, а отже зобов`язаний повернути позивачу борг по вказаному договору в розмірі коштів, що були фактично отримані, тобто борг за тілом кредиту відповідно до довідки кредитного ліміту - 7959, 59 грн. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, у суду відсутні підстави вважати, що АТ КБ "ПриватБанк" при укладені договору з відповідачем дотримало вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Вирішуючи спір в частині порушення відповідачем умов договору від 20 грудня 2014 року в розмірі 32 296, 50 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування кредитом та заборгованості за пенею. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі враховуючи наведене. Судом першої інстанції встановлено, що 20 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банк. Оскільки матеріали справи не містять доказів, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, відсутні підстави вважати встановленими обставини щодо досягнення сторонами домовленості про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 грудня 2014 року, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625 та 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. З доданих до апеляційної скарги документів убачається, що АТ КБ "ПриватБанк" надало апеляційному суду виписку по руху коштів на рахунку ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року по 04 березня 2020 року. Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно із частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Виписка по руху коштів на рахунку ОСОБА_1 , якою банк обґрунтовує свої доводи, до суду першої інстанції надана не була, тому не могла бути врахована судом першої інстанції при вирішенні цього спору. Відповідно до статті 367 ЦПК України (частини 1-2) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 3 указаної статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Додаючи до апеляційної скарги докази, які не були надані суду першої інстанції, позивач не заявляє клопотання про їх залучення у суді апеляційної інстанції із обґрунтуванням виняткових випадків. Тому, колегія суддів не приймає до розгляду надані АТ КБ «Приватбанк» докази, оскільки банк не обґрунтував неможливості їх подання до суду першої інстанції у вказаний законом строк з причин, що не залежали від нього. Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача заборгованості по відсотках за користування кредитом та заборгованості за пенею є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. За таких обставин доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384, ч.1 ст.369 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: