Постанова 4824 № 759/7965/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2020року м. Київ Справа № 759/7965/18 Провадження: № 22-ц/824/6728/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Шум Л.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району в місті Києві», про визнання права на житло та зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення в с т а н о в и в: В травні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі рішення виконкому Ленінградської ради народних депутатів від 26.09.1994 р. № 98 її син ОСОБА_3 отримав ордер на житлове приміщення НОМЕР_1 на своє ім`я на сім`ю із трьох чоловік на право зайняття житлового приміщення площею 30 кв.м., що складається з двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 Згідно вказаного вище ордеру, сім`я її сина складалась з трьох осіб: ОСОБА_3 - власник особового рахунку (сина позивачки), ОСОБА_4 - його дружина (невістка позивачки), ОСОБА_5 - син (онук позивачки). У липні 1998 рокуОСОБА_3 була подана заява про передачу у приватну власність вищезазначеної квартири, а саме у спільну часткову власність в рівних долях. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер онук позивачки - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 померла невістка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем прав та обов`язків померлого, а тому вважала що має право на визнання за нею права на житло та укладення договору найму. 14.05.2018 рокувона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини її покійного сина ОСОБА_3 . Ураховуючи викладене просила визнати за нею право на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , зобов`язати Святошинську районну в м. Києві державну адміністрацію укласти договір найму жилого приміщення. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не надав належну оцінку основному доказу - заяві про передачу у приватну власність квартири згідно вимог ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» у спільну часткову власність в рівних долях. Окрім того, суд не звернув уваги на правові висновки, висловлені Верховним Судом України в постанові від 11 грудня 2013 року у справі 3 6-121цс13. Суду першої інстанції слід було звернути увагу на те питання, чи звертався наймач з належно оформленою заявою про приватизацію житла до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського фонду, чи розглянута була така заява відповідно до вимог Закону, чи заявнику було відмовлено у задоволені такої заяви та з яких підстав. Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 квітня та 04 травня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах Святошинської районної в м. Києва державної адміністрації зазначила, що згідно листа від 09.08.2018 року 332/60-в Святошинської районної в м. Києва державної адміністрації наймач ОСОБА_3 та члени його сім`ї з приводу оформлення приватизації квартири до сектору з питань приватизації житлового фонду державної адміністрації не зверталися (а.с. 50). Спірна квартира не перебувала у власності будь-кого із громадян, власником даного житла є територіальна громада міста Києва - Київська міська рада. Окрім того, покійний наймач ОСОБА_3 письмової згоди на вселення матері ОСОБА_2 в спірну квартиру не давав, питання її реєстрації ніколи не вирішувалось. Позивачка зареєстрована за адресою: Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Вовчик, а тому відповідно до положень ст.ст. 64,64 ЖК України, не набуває права користування займаним жилим приміщенням. Також відмічала, що ОСОБА_3 не проживав за місцем своєї реєстрації, що підтверджується даними, які містяться в матеріалах кримінального провадження № 12017100080010625 від 01.12.2017 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу, що надійшов від КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району в місті Києві» є аналогічним відзиву, що надійшов від Святошинської районної в м. Києва державної адміністрації. В судовому засіданні Ліснюк Н.Д. в інтересах Святошинської районної в м. Києва державної адміністрації заперечувала проти апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_2 та представник КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району в місті Києві» в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності позивача та третьої особи. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 19.10.1994 р. на підставі рішення виконкому Ленінградської районної ради народних депутатів від 26.09.1994 р. № 98 ОСОБА_7 видано ордер на житлове приміщення НОМЕР_1 площею 30 кв.м., що складається з двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , в якому про склад сім`ї зазначено: ОСОБА_3 - власник особового рахунку, ОСОБА_4 - його дружина, ОСОБА_5 - син (а.с. 8). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14). ОСОБА_5 (онук позивачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15). ОСОБА_4 (невістка позивачки та дружина покійного ОСОБА_3 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 16). Згідно листа Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.08.2018 р. № 32/60-в, за період з 19.10.1994 року по 20.02.2018 року наймач ОСОБА_3 та члени його сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з приводу оформлення приватизації квартири АДРЕСА_1 до сектору з питань приватизації житлового фонду Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації не зверталися (а.с.50). Згідно повідомлення Святошинського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві від 18.12.2019 року №14087/125/54/03-2018, за фактом смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , здійснювалося досудове розслідування в рамках кримінального провадження № 12017100080010625 від 01.12.2017 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, вказане кримінальне провадження було закрито 15.12.2017 року на підставі п. 1. ч. 1 ст. 284 КПК України (а.с. 55). За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачкою не доведено ті обставини, на які вона посилається у позові, у зв`язку з чим позовні вимоги не знайшли свого підтвердження та обґрунтування, а тому позов задоволенню не підлягає. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Особливості укладення договору найму житла, що належить до державного або комунального житлових фондів визначені у Житловому Кодексі України. Договір найму - це договір, відповідно до якого наймодавець зобов`язується надати у безстрокове користування за відповідну плату для проживання жиле приміщення у будинках державного і громадського житлових фондів. Особливості договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду: предметом такого договору може бути тільки жиле приміщення (ст. 63 ЖК України); наймачами жилих приміщень можуть виступати лише громадяни; договір найму жилого приміщення укладається з особою, яка отримала ордер на заняття жилого приміщення, виданий на підставі рішення компетентних органів; договір найму жилого приміщення породжує права і обов`язки не тільки для особи, з якою укладено договір, але й для членів її сім'ї, які відповідно до ст. 64 ЖК України користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають із договору найму жилого приміщення; договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського фонду є безстроковим. Наймодавцями жилих приміщень у будинках державного та громадського житлових фондів є орган місцевого самоврядування, який уповноважує житлово-експлуатаційні організації, а у разі їх відсутності - відповідні підприємства, установи, організації надати жиле приміщення у найм. Наймачами жилих приміщень можуть бути тільки фізичні особи - громадяни України, оскільки головне призначення договору найму - задоволення житлових потреб громадян. Згідно із ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члені сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти та батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в ч. 1 цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється на підставі договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - ЖЕО (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер (ч.ч. 1, 2 ст. 61 ЖК). Окрім того, відповідно до ст. 65 ЖК України, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ст. 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. З матеріалів справи убачається, що позивачка зареєстрована за адресою: Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Вовчик, тобто, питання реєстрації позивачки у спірній квартирі не вирішувалось. Будь-яких доказів про те, що померлий ОСОБА_3 надавав письмову згоду на вселення своєї матері ОСОБА_2 в спірну квартиру в матеріалах справи немає. Надана позивачкою копія заяви від 03.07.1998 року про приватизацію, що складена лише ОСОБА_3 без письмового погодження інших членів сім`ї, в розумінні положень ст. 77-80 ЦПК України не може вважатись достатнім доказом належності ОСОБА_3 спірної квартири на праві приватної власності, а свідчить лише про намір померлого приватизувати житло. Вказане підтверджується і листом Святошинської РДА від 09.08.2018 р. № 32/60-в, згідно якого, наймач ОСОБА_3 та члени його сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з приводу оформлення приватизації квартири АДРЕСА_1 до сектору з питань приватизації житлового фонду Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації не зверталися. Власником квартири АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Києва - Київська міська рада, а тому посилання ОСОБА_2 на те, що вона як єдина спадкоємиця успадкувала права та обов`язки померлого власника квартири є безпідставними. Окрім того, судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що рахунки за спірну квартиру частково сплачує брат померлого. В свою чергу, ОСОБА_2 не надала жодних доказів на підтвердження постійногопроживання разом із наймачем і ведення з ним спільного господарства, а також вселення її до зазначеного приміщення у передбачений чинним законодавством спосіб, тобто позивачкою не надано належних і допустимих доказів того, що вона законно проживає у цій квартирі та набула право користування спірним житловим приміщенням. Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві (а.с. 1-4), аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 25 червня 2020 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль