Постанова Одеський апеляційний суд № 523/15235/19

Номер провадження: 22-ц/813/6483/20 Номер справи місцевого суду: 523/15235/19 Головуючий у першій інстанції Мурманова І.М. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.06.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., розглянувши в приміщенні Одеського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку за прострочення сплати аліментів в сумі 21014 грн. 50 коп. , яка виникла з вини відповідача станом на 01.10.2019 року та стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів залишені без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 11.02.2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах , що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя Пункт 1 частини четвертої статті 274 із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15.01.2020 Даний спір підпадає під вказане визначення наведеної норми закону. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем по справі було укладено шлюб, який рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09.01.2004 року було розірвано (а.с.7). Відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.9). Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02.03.2011 р. (справа № 2-3497/11) з відповідача на користь позивача на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку відповідача, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку за період з 02.02.2011 року по 28.04.2015 рік (а.с.11, 12). Згідно наданого позивачем розрахунку по сплаті аліментів від 25.09.2019 року, виданий старшим державним виконавцем Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Чумаченко К.В., розмір заборгованості по виконавчому листу № 2-3497 (виданий 04.11.2011 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення аліментів з ОСОБА_2 ) складає 21014 грн. 50 коп. (а.с.13). Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що позивачем не доведено та не підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами свої вимоги щодо стягнення неустойки за несплату відповідачем аліментів на утримання їх спільної доньки ОСОБА_3 . Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, відповідно до положень частин 1 та 2 статті 196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Розмір та вид відповідальності за прострочення сплати аліментів встановлено ч.1 ст. 196 СК України. Так, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Відповідно до частини 3 статті 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом. При цьому право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст. 196 СК України, у випадках несвоєчасної виплати присуджених за рішенням суду аліментів виникає з часу набрання рішенням законної сили, при наявності вини платника аліментів за прострочення у їх сплаті. У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), визначена у ст. 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Таким чином, виходячи зі змісту ст. 196 СК України, суд відповідно до вимог ст. 264 ЦПК України повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки. При цьому право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст. 196 СК України, не пов`язується з дотриманням державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження». За правовою природою аліментні зобов`язання - це періодичні платежі, які боржник зобов`язаний сплачувати щомісяця і несвоєчасна сплата яких передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. У статті 179 СК України послідовно зазначається, що аліменти призначені для утримання дитини і не можуть бути використані не за цільовим призначенням. Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо. Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною. Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання. У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %. Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості. У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Саме таку правову позицію 03 квітня 2019 року висловила Велика Палата Верховного Суду у справі № 333/6020/16-ц,при цьому зазначивши, що аналогічно вирішено питання у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18), проте помилково наведено формулу, за якою обчислення пені за сплату або прострочення сплати аліментів передбачає врахування кожного місяця окремо, а не за кожен день прострочення слати аліментів. Судовим розглядом справи встановлено, що позивачем не надано, ані розрахунку неустойки, що підлягає стягненню з відповідача за несплату аліментів, ані жодних інших доказів, як то періоди прострочення сплати аліментів, що надавали б суду змогу з`ясувати та встановити розмір несплачених аліментів за кожним з періодичних платежів, кількість днів прострочення та установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане. При цьому, як вірно встановлено судом, у наданому позивачем до позовної заяви розрахунку по сплаті аліментів від 25.09.2019 року, виданого старшим державним виконавцем Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Чумаченко К.В., зазначено лише сукупний розмір заборгованості, що виключає можливість проведення розрахунку пені відповідно до вимог ст. 196 СК України та із застосуванням формули, що викладена у правових висновках Верховного Суду, оскільки позивачем не надано необхідних для цього даних. Більш того,як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 21 014 грн. 50 коп., яка виникла станом на 01.10.2019 року, однак як вбачається з матеріалів справи, з відповідача на користь позивача на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02.03.2011 р. (справа № 2-3497/11) було стягнуто аліменти за період лише з 02.02.2011 року по 28.04.2015 рік (а.с.11, 12). Доводи апеляційної скарги про те, що за розрахунками позивача за період з 28.04.2015 року до дня подання позовної заяви сума неустойки, яку відповідач зобов`язаний сплатити на користь ОСОБА_1 , складає більш ніж 100% заборгованості, не підтверджується жодними належними доказами. Враховуючи, що для розрахунку пені по аліментам необхідною складовою є обґрунтована сума заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) та кількість днів заборгованості, а позивачем не надано до суду вказаних даних, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, на які вона посилається у позовній заяві. Отже, позивач не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 13, 274, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 25.06.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда