Постанова 4811 № 445/2029/19

Справа № 445/2029/19 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О. Провадження № 22-ц/811/775/20 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Золочівського районного суду Львівської області в складі судді Кіпчарського О.М. від 15 січня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, - в с т а н о в и л а : рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2020 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовлено. Дане рішення оскаржило АТ КБ «Приватбанк». В апеляційній скарзі просять скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнити; судові витрати покласти на відповідача. Вважають рішення незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначають, що позивачем надані належні та допустимі докази по справі. Крім іншого, наданий також розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до Кредитного договору. Відповідачем ці докази не спростовані. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Вказують, що 14.08.2012 року Відповідачем було підписано Анкету-Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Таким чином, Відповідач приєднався до запропонованої Банком пропозиції. Відповідно до підписаної анкети-заяви, Відповідач ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст розуміє, та їх положення зобов`язується неухильно дотримуватись. Більш того, Відповідач підтвердив, що в подальшому зобов`язується самостійно знайомитися зі всіма змінами Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів на сайті Банку www.privatbank.ua. Підписавши анкету-заяву Банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку Договорі банківського обслуговування в цілому. Звертають увагу, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. В даному випадку Відповідач підписуючи анкету-заяву користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Крім того, вважають, що якщо суд незгоден із розрахунком заборгованості, суд повинен був надавати свій розрахунок. Оскільки, судом першої інстанції цього не було зроблено, вважають, що суд ухилився від своїх прямих обов`язків, зокрема, від здійснення правосуддя. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, апеляційної скарги та письмових пояснень у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.1 ст. 2, ч.ч.1-4 ст. 12, ч.ч.1-3 ст. 13, ст. 76-80, ч.ч.1,5,6,7, ст. 81 ч.1,3 ст. 83 ЦПК України, ст.ст. 526, 1054 ЦК України, Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, постанову Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №161/16891/15-ц, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що в якості доказів на обґрунтування своїх позовних вимог, позивачем надано копію заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Вказана заява містить анкетні дані відповідача, інформацію про його працевлаштування, дохід, та розмір бажаного кредитного ліміту 7000,00 грн. за кредитною картою «Універсальна». Заява датована 20.07.2011 року, підписана відповідачем та уповноваженою особою банку. Також позивачем додано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», яка містить відомості щодо ставок кредитування, розміру штрафів, процентів, пільгового періоду та ін. У довідці вказано, що така надана до договору SAMDN50000047866125, однак вказаний договір у матеріалах справи відсутній та до позовної заяви доданим не був. Окрім цього, позивачем надано розрахунок заборгованості у формі таблиці, в якому позивач вказує сальдо поточної заборгованості, відсоткову ставку, нараховані проценти, пеню, розмір комісії, суми погашення та ін. До позовної заяви додано також витяг із Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, які викладені іноземною мовою, без відповідного перекладу на державну мову. Таким чином, звертаючись із вказаним позовом, саме на позивача покладено обов`язок доведення належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставин, що входять до предмета доказування. Суд звернув увагу, що позивачем не надано жодного доказу, який підтверджував би факт надання кредиту відповідачу у заявленому у позові розмірі. Так, надані суду анкета-заява, розрахунок заборгованості та довідка про тарифи, ні самі по собі, ні в своїй сукупності, не підтверджують факту надання позивачем кредиту відповідачу, та факту отримання такого останнім, як і факту надання останньому кредитної картки. Суд зазначив, що позивачем не надано жодних виписок з особового та/або іншого рахунку відповідача, які б у відповідності до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, засвідчували факт відкриття рахунку, зарахування кредитних коштів, користування ними та здійснення інших можливих фінансових операцій. Окрім цього, позивачем не надано копії договору SAMDN50000047866125, на який міститься посилання у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна». Окрему увагу позивача та його представника, суд звернув на той факт, що державною мовою та мовою судочинства в Україні є українська мова, а відтак подання до суду документів, викладених іноземною мовою, без належного їх перекладу на державну мову, тим більше, що такі документи подаються юридичною особою, власником 100% акцій статутного капіталу якої є держава, є неприпустимо. Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, а тому в задоволенні таких слід відмовити. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону; частина обставин, які суд вважав встановленими не доведена, а тому рішення суду підлягає частковому скасуванню. 1.11.2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 у якому просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 29623,14 грн. за кредитним договором №б/н від20.07.2011 року, яка складається з наступного: 517,15 грн. заборгованість за кредитом; 24634,67 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 2584,50 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1386,82 грн. штраф (процентна складова), а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн. В обґрунтування позову зазначили, що відповідно до укладеного договору № б/н від 20.07.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1900.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою", затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та позивачем договір, що підтверджується підписом у заяві. Також позивач вказує, що при укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Вказує, що позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 "Правил користування платіжною карткою". У позові зазначено, що AT КБ "Приватбанк" свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Позивач зазначає, що станом на 30.09.2019 року відповідач має заборгованість перед позивачем в сумі 29 623,14 грн., яка складається з: 517,15 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 24634,67 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом; 2584,50 грн. - заборгованості за пенею та комісією; 500 грн. - штрафу (фіксованої частини); 1386,82 грн. - штрафу (процентна складова). Як наслідок, просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судовий збір у розмірі 1921,00 грн. Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось та не спростовано, відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договору № б/н від 20.07.2011 року у формі анкети-заяви, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1900 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості. До анкети-заяви банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачем та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 вересня 2019 року становить 29623,14 грн. і складається із: заборгованості за кредитом 517,15 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 24634,67 грн., заборгованість за пенею та комісією 2584,50 грн. та штрафи: 500 грн. фіксована частина та 1386,82 грн. процентна складова. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У підписаній відповідачем Анкеті-заяві позичальника від 20 липня 2011 року процентна ставка не зазначена, так само як і відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме зазначені позивачем Витяг з Умов, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та не спростовано позивачем при розгляді даної справи. Крім цього, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (20.07.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01.11.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Крім цього, укладений між сторонами кредитний договір від 20.07.2011 року у вигляді заяви-анкети не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Посилання Банку на Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду» як на підставу задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі не заслуговують на увагу, оскільки зазначена довідка стосується договору SAMDN50000047866125, а не договору кредиту № б/н, наданого у розмірі 1900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку від 20.07.2011 року, що є предметом спору. Зважаючи на вказане, Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду», що долучена до позовної заяви, даного спору не стосується та така судом не береться до уваги, як неналежний та недопустимий доказ. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку про підставність позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 517,15 грн отриманих та не повернених ним коштів (основної суми боргу). Таким чином, суду першої інстанції, слід було стягнути з боржника суму непогашеного «тіла кредиту» в розмірі 517,15 грн. Вказані вище висновки відповідають, також, правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/2019р. Висновки суду про відсутність доказів щодо отримання кредитних коштів слід вважати помилковими, оскільки такі підтверджені наведеним розрахунком заборгованості, а також відповідачем вказане не оспорювалось та не спростовано, як і факт підписання ним заяви анкети, про яку йшлося із зазначенням його особистих (паспортних) даних та наявністю копії паспорта відповідача у позивача. Крім цього, посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2018 року у справі №161/16891/15-ц слід вважати помилковим, оскільки вказана правова позиція стосується інших правовідносин, а саме стосується спору про стягнення боргу відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід вважати частково обґрунтованими та таку задовольнити частково. Рішення ж суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення основної суми боргу слід вважати таким, що ухвалене без дотримання вимог закону та без врахування згаданих обставин, що мають істотне значення для вирішення спору. Тому, рішення суду в цій частині слід скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача згаданої суми заборгованості за кредитним договором загальним розміром 517,15 грн. В решті рішення слід залишити без змін. Практика ж суду касаційної інстанції, на яку посилався позивач у своїх заявах та скарзі теж слід вважати не може бути застосовна у даному спорі, оскільки правовідносини у такій не є аналогічними до правовідносин, що виникли у даному спорі та така практика помилково протлумачена Банком стосовно даного спору, на відміну від постанови Великої палати Верховного суду, про яку йшлося. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення основної суми боргу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення основної суми боргу задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість у розмірі 517,15 грн. за кредитним договором №б/н від 20.07.2011 року. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 83,83 грн. судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 25 червня 2020 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Л.Б. Струс М.М. Шандра