Постанова КАС ВС № 420/6852/18

ПОСТАНОВА Іменем України 25 червня 2020 року Київ справа №420/6852/18 адміністративне провадження №К/9901/4011/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/6852/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні, стягнення грошового забезпечення та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, постановлене суддею Цховребовою М.Г та постанову П`ятого апеляційного адміністартивного суду від 24 грудня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Шляхтицького О.І., суддів Семенюка Г.В., Домусчі С.Д., УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії (далі - відповідач), в якому просила: 1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 16 від 30 листопада 2018 року; 1.2. поновити позивачку на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області з 03 грудня 2018 року; 1.3. зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати грошове забезпечення позивачці, старшому слідчому УМВД України в Одеській області, за період 2017 року в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, а саме 3 200,00 грн щомісячно, та за 2018 рік в розмірі не менше мінімальної заробітної плати 3 723,00 грн щомісячно; 1.4. стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь позивачки грошове забезпечення за період 2017 року в розмірі 27 600,00 грн (2300х12) та за період 2018 року 44 676,00 грн (3723х12); 1.5. середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 08 грудня 2018 року позивач отримала повідомлення від відповідача про те, що з 03 грудня 2018 року наказом № 16 від 30 листопада 2018 року ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_1 звільнена у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» через скорочення штатів. Підставою для видачі цього наказу був наказ МВС України про організацію - штатні питання від 06 листопада 2015 року № 1388. Позивач вважає, що вказаний наказ є незаконним, винесений з порушенням норм діючого законодавства та суттєво суперечить вже прийнятим рішенням адміністративного суду, виходячи з того, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до адміністративного суду з позовом про поновлення її на посаді. Зазначає, що при звільненні порушення її право, зокрема не запропоновано іншу посаду та не враховано право на залишення на роботі. 2.1. Так, рішенням Одеського окружного адміністравтивного суду від 15 березня 2018 року (справа 815/207/18) ОСОБА_1 поновлена на посаді з 28 грудня 2017 року та стягнуто заробітну плату за період вимушеного прогулу з 30 листопада 2017 року по день винесення рішення 15 березня 2018 року. Після поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідач повинен був встановити посадовий оклад та розрахувати її грошове забезпечення. Однак, відповідач знехтував цим обов`язком, позбавивши її права на заробітну плату. З 15 березня 2018 року позивачка перебуваючи на посаді старшого слідчого не отримувала заробітну плату. Згідно з відповіддю на адвокатський запит, посадовий оклад старшого слідчого становить 2 600,00 грн, до якого нараховується оклад за спеціальні звання, додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер та премії. Позивачка вважає, оскільки вона поновлена на посаді то вважає, що має право на встановлення та отримання заробітної плати. При вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з довідки про посадовий оклад, яку надав відповідач. Проте, вказаний в цій довідці оклад у розмірі 900 грн не відповідає розміру окладу, який встановлений законом. Отже, позивачка вважає, що їй повинно бути нараховане грошове забезпечення за 2017 рік у розмірі 3 200 грн щомісячно, а не 900 грн. Тобто, відповідач повинен дорахувати 2300,00 грн за кожен місяць 2017 року, а всього у розмірі 27 600,00 грн (2300*12). За 2018 рік встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 3 723,00 грн, а отже грошове забезпечення повинно бути не менше вказаної суми, а всього 44 676,00 грн (3723*12). Оскільки відповідач відмовляється нарахувати позивачці будь-який оклад, ОСОБА_1 вимушена звернутись до суду. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністартивного суду від 24 грудня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. 3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області від 30 листопада 2018 року № 16 о/с «По особовому складу». 3.2. Поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 (М-011381) на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 03 грудня 2018 року. 3.3. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2018 року по 27 червня 2019 року в розмірі 13840,19 грн. 3.4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. 3.5. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 03 грудня 2018 року та стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.

4. Задовольняючи частково адміністратиний позов, суди попередніх інстанцій при прийняті рішень виходили з вимог статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Вказували на те, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, відповідно останній є протиправним та належить до скасування, а зазначена вимога та похідна від неї вимога про поновлення позивачку на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області з 03 грудня 2018 року - належать задоволенню. 4.1. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що розрахований та стягнутий на користь позивачки судовими рішеннями, а саме: постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 815/1909/17 та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі № 815/207/18, які набрали законної сили, середній заробіток позивачки за період з 02 липня 2016 року по 15 березня 2018 року - нарахований та виплачений позивачці за період та у розмірі, встановлених відповідними судовими рішеннями. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції 5. 11 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії, у якій скаржник з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року та ухвали нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

6. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи та які суд першої та апеляційної інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанції встановленим обставинам справи. Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України №1388 від 06 листопада 2015 року скасовано всі штатні посади органів Міністерства внутрішніх справ України, а тому відсутня об`єктивна можливість запропонувати позивачці будь-яку посаду. Позивачкою з моменту поновлення та попередження про наступне звільнення жодним чином не було виявлено бажання проходити службу в органах Національної полації України. Надані до суду заяви (рапорти) позивачки не підтверджують прояв бажання проходити службу в органах Національної поліції та скоріше свідчить про бажання поновитися на посаді в ГУ МВС України в Одеській області, що є неможливим, адже посади в цьому органі скасовані. Про вказані обставини позивачку було належним чином повідомлено, проте, жодних інших заяв (рапортів) позивачкою не надавалося, що свідчить про відсутність зі сторони позивачки бажання проходити службу в Національній поліції. 6.1. Зазначає також, що заява позивачки про те, що її позбавлено можливості реалізувати своє право на виявлення бажання проходити службу в поліції теж є безпідставним та нічим не підтвердженим, оскільки, з моменту попередження про наступне звільнення позивач ніяким чином не проявляв своє бажання проходити службу в поліції, що підтверджується відсутністю будь яких заяв, рапортів та інших документів в матеріалах. 6.2. Крім того, ОСОБА_1 фактично не виконувалася жодна робота на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУ МВС в Одеській області, оскільки, відповідний орган було ліквідовано та проходження служби в даному органі не можливе. Відповідно підстав для нарахування та виплати заробітньої плати не має так само, як і для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 7. 11 лютого 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюк А.Г, Соколов В.М.

8. Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24 червня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Позиція інших учасників справи

10. Від позивачки 22 червня 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, де просить відмовити в задоволенні касаційної скарги. В обґрунтування вказує, що нею до ГУ МВС України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії було подані рапорти від 19 листопада 2018 року та 27 листопада 2018 року, яуі підтверджують її бажання продовжити службу та просила сповістити на яке робоче місце належить прибути для виконання своїх службових обов`язків. При цьому рішення по ним відповідачем прийнято не було. Установлені судами фактичні обставини справи

11. Наказом начальника ГУМВС України в Одеській області № 1356 від 20 квітня 2015 року за порушення вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, п. 2.1 Р. IV, п.п. 2.1 та 2.2 Р. III Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, Присяги працівника органів внутрішніх справ, ст.ст. 2, 28, п. 1 ч. 2 ст. 40 та ст. 113 КПК України, допущених при проведенні Досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013170110003926, що виразилось в тяганині та самоусуненні від розслідування обставин кримінального правопорушення, а також систематичне порушення виконавської дисципліни, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області підполковника міліції ОСОБА_1 звільнено з посади. 12. 27 травня 2015 року наказом ГУМВС України в Одеській області № 1802 за порушення вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, п.п. 2, 4 розділу III Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, Присяги працівника органів внутрішніх справ України та зобов`язань, наданих при прийнятті на службу до ОВС України, що виразилось у особистій недисциплінованості, невиході на службу з 27.02. по 25.05.2015, а також у відмові надати відповідні документи про причини своєї відсутності за місцем роботи, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод СУ ГУМВС України в Одеській області підполковника міліції ОСОБА_1 звільнити з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

13. Наказом ГУМВС України в Одеській області № 334 о/с від 04 червня 2015 року ОСОБА_1 звільнено за п. 64 „є" (за порушення дисципліни) у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України у запас Збройних сил України.

14. Зазначені накази ГУМВС України в Одеській області оскарженні ОСОБА_1 до суду.

15. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року, яка залишена в силі постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, визнані протиправними накази ГУМВС України в Одеській області про звільнення з органів внутрішніх справ та поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області з 05 червня 2015 року.

16. Наказом Головного управління МВС України в Одеській області від 11 січня 2017 року №1 о/с, на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року винесеної у справі № 815/2484/15, скасовано пункти наказів ГУМВС України в Одеській області від 20 квітня 2015 року № 1356 від 27 травня 2015 року № 1805 та від 04 червня 2015 року № 334 о\с відносно ОСОБА_1 , та поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області.

17. Наказом ГУМВС в Одеській області від 11 січня 2017 року № 2 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо - транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів). В подальшому на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року, винесеної у справі № 815/1909/17, наказом ГУМВС України в Одеській області від 28 грудня 2017 року № 42 о/с скасовано пункт наказу ГУМВС від 11 січня 2017 року № 2 о/с та поновлено на вищезазначеній посаді.

18. Однак, наказом ГУМВС України в Одеській області від 28 грудня 2017 року № 43 о/с у відповідності до пункту 10 розділу XI Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, звільнено підполковника міліції ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

19. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі № 815/207/18, яке набрало законної сили 16 травня 2018 року, зокрема: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області № 43 від 28 грудня 2017 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 28 грудня 2017 року; стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області (Ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 заробіток за час затримки виконання рішення за період з 30 листопада 2017 року по 15 березня 2018 року в розмірі 3128,06 грн з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

20. У зв`язку із ліквідацією Головного управління МВС України в Одеській області, відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ уважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, відповідачем 03 жовтня 2018 року складено: 20.1. попередження про наступне звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Одеській області не раніше ніж за два місяці на підставі пункту 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України від 17 липня 1992 року № 393 та на підставі статті 49-2 (Порядок вивільнення працівників) Кодексу законів про працю України; 20.2. повідомлення про неможливість працевлаштування підполковника міліції ОСОБА_1 : у зв`язку із ліквідацією Головного управління МВС України в Одеській області відсутня можливість надання їй роботи у Головному управлінні МВС України в Одеській області.

21. Відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області від 30 листопада 2018 року № 16 о/с «По особовому складу», згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ уважати звільненою з 03 грудня 2018 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів): підполковника міліції ОСОБА_1 (М-011381), старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області. Підстава: наказ МВС України «Про організаційно-штатні питання» від 06 листопада 2015 року № 1388 та попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 03 жовтня 2018 року.

22. Не погоджуючись з наказом Головного управління МВС України в Одеській області від 30 листопада 2018 року № 16 о/с, позивачка звернулася до суду з вищенаведеними позовними вимогами. Джерела права

23. Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

25. Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, у тому числі, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

26. Частинами першою та другою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

27. Відповідно до частини 1 та 3 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

28. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

29. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

30. Частиною другою статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

31. Згідно зі статтею 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. 31.1. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 31.2. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. 31.3. У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або членом його сім`ї повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку. 31.4. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. 31.5. При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи. 31.6. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

32. Відповідно до підпункту 3 пункту 1 Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу".

33. Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період".

34. Згідно з пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

35. За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

36. Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

37. Пункт 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон№ 580-VIII) визначає, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

38. Згідно пункту 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

39. Пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому орган (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

40. Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

41. Пунктом 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

42. Підпункт «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114) визначає, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. Позиція Верховного Суду Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

43. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

44. Згідно з приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

45. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 14 квітня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України з посланням на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

46. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

47. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

48. Предметом даних спірних правовідносин є правомірність звільнення з 03 грудня 2018 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів): підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області.

49. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням в межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України.

50. Верховний Суд звертає увагу на тому, що норми статті 235 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця негайно виконати рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

51. Щодо позовний вимог про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в Одеській області від 30 листопада 2018 року № 16о/с про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за підпунктом "г" пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, підполковника міліції ОСОБА_1

52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі №815/207/18, зокрема: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області № 43 від 28 грудня 2017 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 28 грудня 2017 року; стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області (Ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 заробіток за час затримки виконання рішення за період з 30 листопада 2017 року по 15 березня 2018 року в розмірі 3128,06 грн з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

53. Верховний Суд зауважує, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі №815/207/18 набрало законної сили та відповідно до норм статті 370 КАС України є обов`язковим до виконання.

54. Як слідує з матеріалів справи, позивачкою до ГУ МВС України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії було подані рапорти від 19 листопада 2018 року та 27 листопада 2018 року, зі змісту яких слідує, що остання виявила своє бажання продовжити службу та просила сповістити на яке робоче місце належить прибути для виконання своїх службових обов`язків.

55. Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що згідно із листом уповноваженої особи ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 03 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було повідомлено, що згідно із наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388 "Про організаційно-штатні питання" її посада підлягає скороченню та доводилося до її відома, що її буде звільнено, відповідно до статті 49-2 КЗпП України, на підставі пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС - через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі - у разі відмови від проходження служби у поліції та/або неприйнятті на службу до поліції у двомісячний термін з моменту ознайомлення з попередженням.

56. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, зауважує, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу.

57. Проте, надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без її обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад в даному органі.

58. Тобто, наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

59. Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення.

60. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

61. Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів.

62. Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 визначив правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

63. Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 травня 2019 року у справі № 826/11746/16, від 20 листопада 2019 року у справі № 200/1085/19-а і Суд не знаходить підстав для відступу від нього.

64. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 4 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

65. Ліквідація УМВС з одночасним створенням іншого органу - ГУ НП, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, передбачає зобов`язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

66. Отже, ГУ НП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС.

65. Водночас, в контексті спірних правовідносин, які виникли з прийняттям спірного наказу, участь УМВС цій справі як відповідача є необхідною, позаяк вирішення питання щодо поновлення позивачки на раніше займаній посаді у відомстві, яке перебуває у процесі припинення (на дату розгляду справи запису про припинення УМВС як юридичної особи немає), не може вирішувати правонаступник (ГУ НП), який, своєю чергою, повинен вирішити питання про можливість переведення з цього відомства.

66. Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що під час розгляду цієї справи відповідачем не надано жодних належних доказів, які б підтверджували пропонування позивачці посади в органах Національної поліції і його відмови від цих посад.

67. Також зі змісту матеріалів справи та судових рішень слідує, що доказів, які б свідчили про відмову позивачки від проходження служби в поліції або неможливість прийняття її на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського відповідачем не надано.

68. Аналогічний правовий висновок щодо застосування пунктів 9-10 Розділу XI Закону № 580-VІІІ у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 826/27239/15.

69. Таким чином, при вирішенні питання щодо звільнення через скорочення штатів на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення №114, встановлено зобов`язання розглянути можливість подальшого використання працівника на службі, оскільки такий порядок звільнення працівника міліції прямо передбачений пунктами 9-10 Розділу XI Закону № 580-VІІІ, чого зроблено не було.

70. Відповідач не довів відсутність можливості подальшого використання позивачки на службі, та, відповідно, наявності підстав для її звільнення на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення № 114.

71. Відповідач у цій справі формально поставився до виконання рішення рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі № 815/207/18. Відповідачем не вжито жодних ефективних дій, спрямованих на реальне виконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі. Вручене позивачці попередження про наступне вивільнення від 03 жовтня 2018 року містить лише повідомлення про неможливість її працевлаштуванняу зв`язку з ліквідацією ГУ УМВС України в Одеській області.

72. При цьому у вказаному попередженні не роз`яснено позивачці ефективних механізмів для реального виконання рішення суду, як то подання заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад або рапорту (заяви) на призначення на посаду в органі поліції.

73. Таким чином до позивачки застосовано пункт 10 Розділу XI Закону № 580-VІІІ про скорочення без дотримання спеціальної процедури цього скорочення, передбаченої пунктами 8-9 Розділу XI Закону № 580-VІІІ, які визначали перехідну процедуру у процесі реорганізації органів Міністрества внутрішніх справ.

74. Враховуючи, що позивачка втратила право подати рапорт на призначення на посаду в органі поліції в порядку пункту 9 Розділу XI Закону № 580-VІІІ у термін, визначений цим пунктом три місяці з дня опублікування вказаного Закону № 580-VІІІ, оскільки на той час позивачка була звільнена з посади наказом № 334 о/с від 04 червня 2015 року, протиправність якого встановлена подальшим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року.

75. Тому, відповідач перед застосуванням пункту 10 Розділу XI Закону № 580-VІІІ має забезпечити позивачці дотримання тимчасової процедури скорочення штатів з урахуванням надання їй можливості бути прийнятою на службу до поліції за умови її відповідності вимогам до поліцейських шляхом подання заяви (рапорту) про надання згоди на призначення на дану посаду, який має бути вирішений відповідним територіальним органом Національної поліції або у разі успішного проходження конкурсу.

76. Правова процедура є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

77. Верховний Суд у своїй практиці, зокрема, у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, вже звертав увагу, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

78. Таким чином, колегія суддів констатує, що ефективного поновлення в правах позивачки не відбулося.

79. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог законодавства та без дотримання необхідного балансу між будь-якими неспрятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямований оскаржуваний наказ відповідача, що є підставою для її поновлення на службі.

80. Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління МВС України в Одеській області нарахувати грошове забезпечення позивачці, старшому слідчому УМВД України в Одеській області, за період 2017 року в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, а саме 3 200,00 грн щомісячно, та за 2018 рік в розмірі не менше мінімальної заробітної плати 3 723,00 грн щомісячно; стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області на користь позивачки: грошове забезпечення за період 2017 року в розмірі 27 600,00 грн (2300х12) та за період 2018 року в розмірі 44 676,00 грн (3723х12); середній заробіток за час вимушеного прогулу, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

81. З аналізу норм статей 116-117 КЗпП України слідує, що якщо працівнику не було виплачено належні їй від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення їй до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його обов`язку щодо виплати вказаних коштів працівнику.

82. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахований та стягнутий на користь позивачки судовими рішеннями, а саме: постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року по справі № 815/1909/17 та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі № 815/207/18, які набрали законної сили, середній заробіток позивачки за період з 02 липня 2016 року по 15 березня 2018 року - нарахований та виплачений позивачці за період та у розмірі, встановлених відповідними судовими рішеннями.

83. Жодних доводів та/або доказів на спростування встановленої судом обставини позивачкою суду не наведено та/або не надано. При цьому судами встановлено, що жодних виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалося.

84. Отже, виходячи з висновків суду протиправність оскарженого позивачкою наказу та його скасування, поновлення позивача на посаді, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з Головного управління МВС України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2018 року по 27 червня 2019 року.

85. Для здійснення розрахунку за вказаний період, суд першої інстанції обґрунтовано застосував розмір середньоденної заробітної плати у сумі 29,51 грн/день, який встановлений постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 815/1909/17. А отже, стягненню належить середній заробіток за час вимушеного прогулу, який мав місце з 16 березня 2018 року по 27 червня 2019 року в розмірі 13 840,19 грн (29,51 грн х 469 днів).

86. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні.

87. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

88. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

89. Доводи та аргументи скаржника до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

90. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

91. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

92. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

93. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуальногj закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

94. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

95. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат

96. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 420/6852/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М.Соколов Судді Верховного Суду