Постанова 4857 № 1.380.2019.005073

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005073 пров. № А/857/2608/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кушнерика М.П. суддів Курильця А.Р., Мікули О.І. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року, прийняте суддею Сакалоша В.М, в м.Львові, повний текст складено 17 січня 2020 року, у справі № 1.380.2019.005073 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії у вигляді відмови Міністерства внутрішніх справ України, оформленої листом №15/2-Г-377 від 23 серпня 2019 року призначити одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року N850 в сумі 384200,00 гривень; зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 05.12.2018 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 в сумі 384 200,00 гривень без вирахування раніше виплаченої суми; зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови КМУ від 21.10.2015 №850 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 05.12.2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 в сумі 384 200,00 гривень без вирахування раніше виплаченої суми; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України вчинені у формі письмової відповіді, оформленої листом №15/2-Г-377 від 23 серпня 2019 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 05.12.2018 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 в сумі 384 200 грн. 00 коп. без вирахування раніше виплаченої суми. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 05.12.2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 в сумі 384 200,00 грн. 00 коп. без вирахування раніше виплаченої суми. У встановлені судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено. Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, з підстав неповного з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що лист №15/2-Г-377 від 23 серпня 2019 року не можна вважати актом індивідуальної дії, оскільки відповідь надано, відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян». Вважає, що зобов`язуючи МВС України виплатити одноразову допомогу, суд першої інстанції не врахував вимог п.8, 9 Порядку №850. Оскілки позивач перебував в трудових (службових) відносинах з ГУМВСУ у Львівській області, саме цей орган і проводить виплату одноразової грошової допомоги, оскільки на МВС України покладено обов`язок щодо прийняття рішення, а не виплати грошової допомоги. Крім того, позивачу встановлено другу групу інвалідності під час «повторного огляду», а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було проведено огляд вперше і вперше встановлено групу інвалідності. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому судом з метою ефективного захисту його порушеного права, правомірно зобов`язано відповідача прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги. Оскільки з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, то виплата допомоги проводиться без урахування раніше виплаченої суми. Просить залишити без змін рішення суду. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що 23.12.2011 ОСОБА_1 було призначено та виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням 10.08.2011 третьої групи інвалідності внаслідок травми пов`язаної з виконанням службових обов`язків. 05.12.2018 ОСОБА_1 при повторному огляді, медико-соціальною експертною комісією №3 Львівського обласного центру медико-соціальної експертизи Львівської обласної ради, безтерміново встановлена друга група інвалідності пов`язана з виконанням службових обов`язків з втратою працездатності 70%, що підтверджується довідкою до акта огляду серії 12 ААА 3845055 та випискою з акта, копії яких наявні в матеріалах справи. 08.07.2019 ОСОБА_1 звернувся із заявою до МВС України про проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності відповідно до Закону України Про міліцію, постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції від 21.10.2015 №850. До заяви позивач додав: довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААА 3845055, копію довідки МСЕК про встановлення групи інвалідності, копію свідоцтва про хворобу №410 від 22.07.2011 виданого Військово-лікарською комісією ГУМВСУ у Львівській області, копії актів Форми №1 та Форми №5, копію Висновку про службове розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень колишнім старшим оперуповноваженим в ОВС УБОЗ ГУМВС України у Львівській області капітаном міліції Гончаруком А.Я. від 22.07.2011, копію реквізитів про відкриття рахунку в Ощадбанку, копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію довідки про вислугу років, копію Витягу із послужного списку. Відповідно до висновку МВС України від 20.08.2019 начальник відділу методології оплати праці та соціальних виплат планово-фінансового управління ДФОП МВС України не погодив призначення одноразової грошової допомоги. Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 23.08.2019 №15/2-Г-377 ОСОБА_1 було повідомлено, що прийнято рішення про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги про що 21.08.2019 затверджено вищезазначений висновок. Відмова мотивована тим, що первинний огляд МСЕК відбувся у 2011 році, а повторний у 2018 році, що перевищує установлений Порядком №850 дворічний термін. Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що після встановлення ОСОБА_1 10.08.2011 третьої групи інвалідності, протягом наступних років повторного огляду він не проходив, що дає підстави для висновку про те, що ступінь втрати працездатності був встановлений без зазначення строку проведення повторного огляду, тобто безтерміново, а отже, повторності в даному випадку немає. Тобто, 05.12.2018 ОСОБА_1 другу групу інвалідності у зв`язку з травмою пов`язаною з виконання службових обов`язків було встановлено вперше. Апеляційний суд частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 15 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію України» за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-ХІІ, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-ХІІ відповідно до Порядку №850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» й, виходячи з положень якого обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено на МВС України. За правилами частини шостої статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції врегульовано Порядком №850. Відповідно до пункту 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Підпунктом 2 пункту 3 Порядку №850 також визначено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи. Порядком №850 також визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку №850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку №850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Відповідно до пункту 14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо: загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги. Зазначений перелік підстав є вичерпним. У спірному випадку, МВС України не наведено, визначених пунктом 14 Порядку №850, підстав для відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги. Разом з тим, МВС України послалося на пункт 4 Порядку №850, який, на переконання суб`єкта розгляду, встановлює обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги особам, вищу групу інвалідності яким встановлено поза межами дворічного строку з моменту первинного огляду. Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Системний аналіз цієї норми свідчить, що ця норма не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Законом №565-ХІІ також не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку №

850. Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №369/13187/17, від 28.03.2019 у справі №296/10138/16-а, від 24.10.2019 у справі №817/713/16. Отже, вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач, вказана норма не містить. Також слід відзначити і про те, що дворічний строк на повторне звернення за призначенням одноразової грошової допомоги у разі встановлення згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, що дає право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, застосовується до правовідносин, у яких первинне встановлення інвалідності чи втрати працездатності відбулося після набрання чинності Порядку №850. Наведений правовий висновок узгоджується із висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №802/1638/16-а. Щодо посилання апелянта на те, що позивачу встановлено другу групу інвалідності при «повторному огляді». за умовами п. 4 Порядку, не дає право позивачу на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, колегія суддів не погоджується з даним твердженням, оскільки, як викладено у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року №К/9901/16183/18, що Законом №565-XII не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку №850. Вказана норма Порядку №850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності. Апеляційний суд не приймає до уваги висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача не було підстав для висновку про відмову у призначенні позивачу вищевказаної допомоги, як такої що призначається вперше у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності пов`язаною з виконання службових обов`язків у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності без вирахування раніше виплаченої суми, оскільки після встановлення ОСОБА_1 10.08.2011 третьої групи інвалідності, протягом наступних років повторного огляду він не проходив, що дає підстави для висновку про те, що ступінь втрати працездатності був встановлений без зазначення строку проведення повторного огляду, тобто безтерміново, а отже, повторності в даному випадку немає, а 05.12.2018 ОСОБА_1 встановлену другу групи інвалідності у зв`язку з травмою пов`язаною з виконання службових обов`язків було встановлено вперше, виходячи з того, що в даних спірних правовідносинах, первинне встановлення інвалідності відбулось до набрання чинності Порядку №850. Таким чином, позивачу одноразову допомогу слід виплачувати, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 05.12.2018 року з вирахування раніше виплаченої суми. Щодо доводів апелянта про те, що питання про прийняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення спірної грошової допомоги носить дискреційний характер, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідач наділений дискреційними повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги або прийняття рішення про відмову у призначенні та виплаті. Апеляційний суд вважає, що єдиним способом відновлення порушеного права, який має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, є зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 05.12.2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 з вирахування раніше виплаченої суми. Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)). За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)). ЄСПЛ у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40). Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, та бути адекватним наявним обставинам. Вказане правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду постанова від 12.12.2019, справа №826/7380/15, провадження № 11-778апп18, постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №821/466/16. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Судом першої інстанції при винесенні рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та не дотримано норм матеріального права, і як наслідок сформовано помилковий висновок про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, це є правом суду, а, відтак, і підстав для встановлення такого не вбачає. керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задоволити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.005073 скасувати та прийняти постанову, якою позов задоволити частково. Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України вчинені у формі письмової відповіді, оформленої листом №15/2-Г-377 від 23 серпня 2019 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 05.12.2018 року з вирахування раніше виплаченої суми. В решті вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула