Ухвала КЦС ВС № 550/1040/16-ц

Ухвала 17 червня 2020 року м. Київ справа № 550/1040/16-ц провадження № 61-8710ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку в майні, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку в майні. Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 17 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 17 березня 2020 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя і ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 4 червня 2020 року подана до Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року в частині задоволених позовних вимог і залишити у цій частині в силі рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 17 березня 2020 року. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно з пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна. Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз тексту оскаржуваного судового рішення, оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить, що вартість спірного житлового будинку складає 203 836 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року становить 2 102 грн. У даній справі ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200 грн). Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи. У касаційній скарзі заявник посилається на незаконність постанови суду апеляційної інстанції. Проте при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга не містить обґрунтувань випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року). Оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. Зазначення у постанові Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов