Постанова Одеський апеляційний суд № 523/6426/19

Номер провадження: 22-ц/813/4933/20 Номер справи місцевого суду: 523/6426/19 Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.06.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди В С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду у розмірі 218000 грн. та провести розподіл судових витрат. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю та провести розподіл судових витрат. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року залишити без змін (а.с. 87-88). В судове засідання, призначене на 11.06.2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що вироком Приморського районного суду м.Одеси від 30.11.2017 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Цивільний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до ОСОБА_3 про вішкодування ОСОБА_4 майнової шкоди у розмірі 131713,14 грн., моральної шкоди у розмірі 500000 грн., ОСОБА_5 майнової шкоди у розмірі 55457,13 грн. - задоволено (а.с.5-8). Вироком встановлено, що внаслідок зіткнення автомобілів Нісан Максіма д/з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , в стані алкогольного сп`яніння, та автомобіля Ауді д/з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , яке сталося з вини ОСОБА_3 , пасажир автомобіля Ауді - ОСОБА_6 , отримала тілесні ушкодження від яких померла в лікарні. Договором б/н від 12.04.2018 року між позивачем та ФОП ОСОБА_7 на виготовлення пам`ятника вартістю 218000 грн.(а.с.9) та товарним чеком б/н від 12.04.2018 року (а.с.26), в якому визначено сплату 218000 грн. відповідно до договору, підтверджено витрати позивача на спорудження пам`ятника на місці поховання загиблої ОСОБА_6 . Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, а тому в їх задоволенні слід відмовити. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч. 2, ч. 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Частиною 1 ст. 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Таким чином, витрати на спорудження надгробного пам`ятника відшкодовуються безпосередньо тією особою, яка завдала шкоди смертю потерпілого. Судовим розглядом справи встановлено, що вироком Приморського районного суду м.Одеси від 30.11.2017 року визнано винним - ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України. З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, що оскільки вироком суду встановлено що винним в діях, внаслідок яких загинула дочка позивача, є ОСОБА_3 , тобто особа, до якої позивач вимог не заявляла, тому на підставі ст. 1201 ЦК України у задоволенні позову слід відмовити, оскільки вони заявлені до неналежного відповідача. У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що суд незаконно та необґрунтовано в оскаржуваному рішенні керувався ст. 1201 ЦК України, а не ст. 1194 ЦК України вказуючи, що ОСОБА_2 є неналежний відповідач. Разом з тим, апеляційний суд не може погодитися із такими доводами апелянта, оскільки вони є безпідставними, з огляду на таке. Так, згідно ізч.1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. В той час як нормами статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення матеріальної шкоди, пов`язаної ізвитрати на спорудження надгробного пам`ятника, тобто до спірних правовідносин застосуванню підлягає саме положення норми ст. 1201 ЦК України, а не ст. 1194 ЦК України, яка регулює зовсім інші правовідносини. З огляду на вказане колегія суддів, приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування витрати на спорудження надгробного пам`ятника , оскільки вироком Приморського районного суду м.Одеси від 30.11.2017 року визнано винним іншу особу, а саме - ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України, до якого позов позивачем пред`явлено не було. При цьому, в апеляційній скарзі зазначено, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 було стягнуто витрати на поховання та поминальний обід. Інші доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів на спростування зазначених висновків суду першої інстанції, які колегія суддів вважає обґрунтованими. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17.06.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк О.С. Комлева