Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/14317/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 року справа №200/14317/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів Т.Г. Арабей, І.В. Геращенка, секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., представника відповідача позивача Груєнка С.Л., представника відповідача Скакун С.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 р. (повне рішення судом складено 18 лютого 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/14317/19-а (головуючий І інстанції суддя Аляб`єв І.Г.) за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Донецькій області (далі - позивач) 11.12.2019 звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просило стягнути з відповідача податковий борг у розмірі 25 000 грн., а саме: транспортний податок з фізичних осіб (а.с. 4-8). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі № 200/14317/19-а позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь відповідного бюджету податковий борг в загальному розмірі 25 000 грн. (а.с. 40-41). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зобов`язання з транспортного податку ОСОБА_1 було нараховано у зв`язку з тим, що у позивача начебто була наявна інформація про те, що він був власником транспортного засобу-автомобілю RANGE ROVER, державний номерний знак НОМЕР_2 , об`ємом двигуна 4, 4 л. Але цей транспортний засіб був придбаний відповідачем у 2012 році, а в 2013 році проданий. Отже, ані в 2014, ані у 2015 році, ані у 2017 році відповідач не був власником цього транспортного засобу та не мав жодних зобов`язань зі сплати транспортного податку, пов`язаного із ним. Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав. Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , як платник податків перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Донецькій області (Волновасько-Мангушське управління). Відповідачу визначено податковий борг в загальному розмірі 25000,00 грн., що утворився внаслідок несплати узгоджених сум за податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» від 18.09.2017 року № 10927044, яким визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб (код бюджетної класифікації 18011000). Борг виник 26 грудня 2017 року (а.с. 11-12, 17). Вказане податкове повідомлення-рішення у встановленому порядку надсилалося на адресу відповідача: поштове відправлення № 87400 02592447, відділенням поштового зв`язку повернуто 23.10.2017 року у зв`язку із закінченням строку зберігання на поштовому відділенні, і відповідно до п. 42.2 ст. 42, абз. 6 п. 42.4 ст. 42 Податкового кодексу України вважається врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення). Проблемою цього спору є питання правомірності стягнення з відповідача податкового боргу в розмірі 25 000 грн., а саме: транспортного податку з фізичних осіб. При вирішенні справи суд виходить з наступного. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу). За змістом п. 54.1 ст. 54, п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків. Пунктом 57.1 ст. 57 вказаного Кодексу, яка визначає строки сплати податкового зобов`язання, встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Пункт 54.3 ст. 54 вказаного Кодексу визначає випадки, коли контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством. Платник податків несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого контролюючим органом узгодженого грошового зобов`язання (п. 54.5 ст. 54 вказаного Кодексу). Контролюючий орган за правилами п. 58.1 ст. 58 Кодексу надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України, було введено новий податок - транспортний податок. Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування (пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин). Приписи пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України ( в редакції на момент спірних правовідносин) визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Базою оподаткування за нормою пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. При цьому згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування як окреслено підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України). Календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів. Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України закріплено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (п.п. 267.6.2 Податкового кодексу України). Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та вартості більше 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року є платниками транспортного податку. З позовної заяви вбачається, що податок був нарахований на автомобіль LAND ROVER RANGE ROVER 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , об`ємом двигуна 4367 м/куб. Листом Територіального сервісного центру № 1441 від 24.10.2019 року Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області відповідно до інформації Єдиного державного реєстру транспортних засобів за період з 01.01.2010 року по теперішній час щодо транспортних засобів у ОСОБА_1 , LAND ROVER RANGE ROVER, державний номер НОМЕР_2 був зареєстрований з 17.08.2012 року по 05.04.2013 року (а.с. 18). В період 2014 - 2020 роки позивач не був власником транспортного засобу LAND ROVER RANGE ROVER державний номер НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою територіального сервісного центру № 1441 Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області від 26.02.30 року (а.с. 65). Таким чином, на момент набрання чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України, було введено новий податок - транспортний податок, у позивача був відсутній у власності транспортний засіб LAND ROVER RANGE ROVER державний номер НОМЕР_3 , який заявлено як об`єкт оподаткування. Частинами першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11). Зокрема, у справі «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог «якості закону» при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Аналізуючи дотримання вимог «якості закону», ЄСПЛ зазначив, зокрема, таке: «Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності. Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі ««Дія-97» проти України», заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту […];» Отже, колегія суддів наголошує, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи. У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський Суд з прав людини наголосив, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)." Таким чином, з урахуванням того, що на момент виникнення боргу у позивача не було зареєстрованого транспортного засобу LAND ROVER RANGE ROVER державний номер НОМЕР_3 , який визначений об`єктом оподаткування, відсутні підстави у позивача для стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 податкового боргу у розмірі 25000 грн. Таким чином, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі. Щодо твердження апелянта про необхідність встановлення судового контролю, суд зазначає, що статтею 382 КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 820/4283/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 74002808). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п.40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). В силу принципу пропорційності втручання в право особи безперешкодно користуватися та розпоряджатися своїм майном можливе лише за умови дотримання «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини. За таких обставин, неузгодженість дій органів державної влади або невиконання державними органами та їх посадовими особами своїх безпосередніх обов`язків не повинно тягти за собою покладення на суб`єкта господарювання надмірних обов`язків або інших несприятливих наслідків. Аналіз матеріалів справи, встановлених судами та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин, дає підстави вважати, що суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про те, що позивач, який є суб`єктом владних повноважень, при ухваленні індивідуального акта діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призвело до безпідставного податкового навантаження на відповідача. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для встановлення судового контролю у даній справі. Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. І позивачем не доведено, що у спірних відносинах він діяв правомірно. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно ст. 139 КАС України здійснено розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 308, 310, 313, 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 р. - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 р. у справі № 200/14317/19-а - скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце знаходження АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 2881 (дві тисячі вісімсот одна грн.) 50 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст складений 24 червня 2020 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді Т.Г.Арабей І.В. Геращенко