Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/4892/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/919/20Головуючий по 1 інстанції Справа №705/4892/19 Категорія: 301030000 Годік Л. С. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя доповідач) Суддів Карпенко О. В., Бородійчука В. Г. Секретар Винник І.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 особа, яка подає апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 розглянувши у м. Черкаси в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року, постановленого під головуванням судді Годік Л. С. 12 березня 2020 року в Уманському міськрайонному суді Черкаської області у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про припинення потрійного права власності, - в с т а н о в и в : 16 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про припинення потрійного права власності. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначає, що він є співвласником майнового комплексу по АДРЕСА_1 , що підтверджено договором дарування від 27.05.1994 року. За минулий час реального розподілу між співвласниками не було, зміни не вносилися, а тому він чинний і сьогодні, вважає позивач. Однак, 29.08.2017 року відбувся перехід права власності зазначає позивач, оскільки частина спільного майна з включенням і його майна в односторонньому порядку без його волі була передана, як повна частка по договору дарування ОСОБА_3 , та повторно як окремий об`єкт по іншому договору дарування ОСОБА_5 Позивач ОСОБА_1 вважає, що цей перехід права частково або на окремий об?єкт не означав перехід права власності на майновий комплекс. До того ж ОСОБА_3 і ОСОБА_6 набули право власності з підстав заборонених законом, так як отримали його від особи, яка не мала права його відчужувати, тому їм не належить спірне майно, а договори дарування визнаються незаконними і скасовуються згідно до ст. 393 ЦК України з наступним його витребуванням на підставі ст. 388 ЦК України. Позивач вважає, що ці обставини зумовили потрійну власність ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), що порушує право власності позивача відповідно до ст. ст. 316-325 ЦК України. Позивач ОСОБА_1 просить суд встановити, що право власності набуто безвідплатно по договору дарування від 29.08.2017 року ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 незаконно і припинити його. Встановити, що право власності набуто безвідплатно по договору дарування від 29.08.2017 року ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 незаконно і припинити його. Зобов`язати відповідачів відшкодувати завдану матеріальну і моральну шкоду. Стягнути з відповідачів судовий збір до держбюджету. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про припинення потрійного права власності. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, яка була зареєстрована в Уманському міськрайонному суді Черкаської області 03 квітня 2020 року Вх. № 7559, а надійшла разом із матеріалами справи до Черкаського апеляційного суду 14 квітня 2020 року Вх. № Е 1465/20 Вх. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції відмовив йому у задоволенні позову, пославшись, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, а відповідачі до відзиву не надали договорів про перехід прав власності, що перешкодило встановленню спірних правовідносин, а суд, незважаючи на його особисте звернення, не витребував їх і порушив норми ч. 4, 7 ст. 81 ЦПК України. Скаржник вважає, що у зв`язку з повною відсутністю доказів і їх дослідження підлягає застосуванню ст. 257 ЦПК України залишення позову без розгляду, але суд не керувався вимогами закону. Предметом позову у даній справі вважає позивач є відсутність майнових прав у ОСОБА_10 і ОСОБА_3 у спільному майні, яким сьогодні позивач володіє разом з ними, і які, на думку скаржника, спланували пограбування його частки на основі фіктивних прав. Також скаржник у скарзі зазначає, що дана справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а не спрощеного позовного провадження. Оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм процесуального і матеріального права. ОСОБА_1 просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року та прийняти нове рішення про залишення позову без розгляду. Витребувати у ОСОБА_10 договір дарування від 29.08. 2017 року на земельну ділянку площею 150 кв. м. і у ОСОБА_3 договір дарування від 29.08. 2017 року на частку житлового будинку по АДРЕСА_1 . Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу учасниками справи не надано. У відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про день та час розгляду справи повідомлені належним чином на 21 травня 2020 року, що підтверджується судовими повістками з повідомленням про вручення, та у зв`язку із неотриманням судової повістки відповідачем ОСОБА_6 розгляд справи відкладено та призначено повторно на 11 червня 2020 року. Сторони отримали судові повістки, але в судове засідання 11.06. 2020 року не з`явилися, причини неявки не повідомили, про перенесення розгляду справи заяв не подавали. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону. Вирішуючи спір, та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про припинення потрійного права власності, суд першої інстанції виходив з недоведеності та безпідставності позовних вимог, пославшись, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позовної заяви щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачами при розпорядженні своєю часткою майна. Тому суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи 16 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про припинення потрійного права власності. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається, що порушені його права власності, у зв`язку з неправомірним набуттям права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_11 на майновий комплекс по АДРЕСА_1 , співвласником якого є позивач. ОСОБА_1 стверджує, що частина майнового комплексу належить позивачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 27 травня 1994 року, згідно якого ОСОБА_12 подарувала ОСОБА_13 та ОСОБА_1 , які прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_12 1/ 3 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці розміром 2035 кв. м. ( а. с. 40). Заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги є такого змісту: встановити факт, що право власності набуте безвідплатно по договору дарування від 29.08.2017 року ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 незаконно і припинити його; встановити, що право власності набуто безвідплатно по договору дарування від 29.08.2017 року ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 незаконно і припинити його; зобов`язати відповідачів відшкодувати завдану матеріальну і моральну шкоду. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку, що позивачем не вказано та не доведено, які саме його права, свободи чи законні інтереси були порушені відповідачами, та в який спосіб, оскільки ОСОБА_14 подарувала свою частку в житловому будинку з надвірними спорудами ОСОБА_3 29.08. 2017 року, а частка позивача залишилась у тому ж розмірі, що й була у ОСОБА_1 . Відповідно до частин 1,3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно вимог ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частинами 1, 2 ст. 23 ЦК України регламентовано право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я ; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Колегія суддів апеляційного суду вважає, оскільки позивачем не вказано, які саме його права, свободи чи законні інтереси були порушені відповідачами, та в який спосіб, не надано жодних правовстановлюючих документів відносно права власності на майновий комплекс по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 чи ОСОБА_1 , як вказує позивач. Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що у будинку АДРЕСА_1 шість окремих ізольованих квартир згідно даних Державного реєстру речових прав станом на 27.06. 2018 року, де позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 , тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог щодо встановлення незаконного, безпідставного набуття права власності по договору дарування від 29.08.2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_15 , а тому відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення матеріальної і моральної шкоди, які є похідними від основної вимоги. Апеляційний суд звертає увагу, що позивач у позові навіть не визначив розмір матеріальної та моральної шкоди, яка , на його думку, підлягає відшкодуванню з відповідачів, не вказавши, в чому саме полягає матеріальна та моральна шкода, тому у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо вирішення питання про матеріальну та моральну шкоду. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не містять доказів та посилань, що оскаржуване рішення є незаконним, та судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню апеляційним судом. Також колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про безпідставність доводів скаржника, який посилається, як на підставу для скасування рішення суду, що судом першої інстанції не враховано його доводів, які були викладені ним в позовній заяві при зверненні до суду, оскільки судом дано оцінку всім доводам та доказам, на які посилається позивач . Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що відповідачами не було надано суду до відзиву договорів про перехід прав власності, що перешкоджало встановленню спірних правовідносин, не дають підстав для задоволення вимог апеляційної скарги скаржника, оскільки, безпосередньо позивач має необхідність надати суду докази в підтвердження позовних вимог для правомірного вирішення спору, а саме по собі надання сторонами відзиву у відповідності до норм ЦПК України, це перш за все право сторони, а не обов`язок. Щодо вимог скаржника в апеляційній скарзі про залишення позову без розгляду, то колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе зазначити наступне. Статтею 257 ЦПК України передбачено чіткий та вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду, а саме: : 1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи; 4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Таким чином, аналізуючи вказану вище норму права , слід дійти висновку, що у суду відсутні підстави для залишення позовних вимог позивача без розгляду за встановлених судом обставин справи, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. Колегія суддів апеляційного суду вважає доводи скаржника щодо залишення без розгляду його позовних вимог безпідставними, які не ґрунтуються на положеннях ст.257 ЦПК України, тому не вбачає підстав для їх задоволення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанцій, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід віднести за рахунок держави , оскільки позивач, який є скаржником, звільнений від сплати судового збору як інвалід 1 групи, а з відповідачів судові витрати не стягуються, так як у задоволенні позову відмовлено. Апеляційним судом залишено без змін рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про припинення потрійного права власності - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Головуючий Л.В. Нерушак Судді О. В. Карпенко В. Г. Бородійчук