Постанова 4813 № 509/2533/19

Номер провадження: 22-ц/813/4309/20 Номер справи місцевого суду: 509/2533/19 Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.06.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року, ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб між, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрований у Відділі реєстрації актів громадянського стану виконкому Одеської міськради № 230 від 25 квітня 2000 року розірвано. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд залишити рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення (а.с. 80-81). В судове засідання, призначене на 18.06.2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Окрім того, з метою дотримання норм цивільно процесуального кодексу України в частині належного повідомлення про час і місце судового розгляду та згідно із ч.11 ст. 128 ЦПК України, апеляційним судом, шляхом розміщення на офіційній веб сторінці суду здійснено повідомлення про виклик у судове засідання відповідача ОСОБА_1 . Також, 17.06.2020 року від представника ОСОБА_3 адвоката Бойко А.В. надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутність. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що 25 квітня 2000 року сторони зареєстрували шлюб. Від вказаного шлюбу народились неповнолітні діти: донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судом також встановлено, що сторони спільне проживання припинили, строк на примирення сторони брати не бажають. З пояснень сторін позов про розподіл майна до суду не надавали. Майнового спору між сторонами не має. Спір щодо виховання дітей між сторонами відсутній. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що сім`я розпалася остаточно та зберегти її не можливо. Спору щодо виховання дітей та майнового спору між сторонами не має. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до ч. 1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами 3,4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч.2 ст. 104, ч.3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. За змістом ч.3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам статті 215 ЦПК України. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Отже, встановивши, що фактичні обставини щодо взаємин подружжя свідчать про формальний характер шлюбу між сторонами і тому подальше спільне життя є неможливим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Твердження апеляційної скарги про те, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами у справі припинені з весни 2019 року, а не з травня 2014 року, як зазначала у позовній заяві ОСОБА_3 , не є підставою для скасування судового рішення, оскільки оскаржуваним рішенням зазначені обставини не встановлювались. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження, що є однією із підстав для скасування рішення суду, оцінюються судом критично, оскільки ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року про відмову у зупиненні провадження на підставі п.2 ч.1 ст.252 ЦПК України, яка оскарженню окремо від рішення суду не підлягає, суттєвого значення для вирішення даної справи не має та висновків суду не спростовує. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 зазначила, що шлюб між нею та ОСОБА_4 є лише формальним, оскільки особисті відносини між ними вже тривалий час мають негативний характер, а тому надання строку на примирення не виправить стан їх шлюбних відносин, оскільки вказані вище обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби примирення між ними в минулому не принесли жодних результатів, у зв`язку із чим подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе та суперечить її інтересам. Отже враховуючи те, що як зазначила ОСОБА_3 , вона не бажає миритися з чоловіком, суд не може примусити їїзберегти шлюб. Інші доводи апеляційної скарги щодо неправильного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного надання оцінки доказам у справі не заслуговують на увагу, оскільки такі твердження відповідача не доведені належними та допустимими доказами. За таких обставин, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі ст. ст. 104, 110, 112 СК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, що мають істотне значення. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів на спростування зазначених висновків суду першої інстанції, які колегія суддів вважає обґрунтованими. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то апеляційний суд їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 22.06.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда