Постанова 4857 № 1.380.2019.003775

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003775 пров. № А/857/2835/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляка В.В., Святецького Н.В., з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Добровольської Ю.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року (прийняте у м. Львові суддею Кравцівим О.Р.; складене у повному обсязі 13 грудня 2019 року) в справі № 1.380.2019.003775 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Львівський міський центр зайнятості, про стягнення середньої заробітної плати у зв`язку із затримкою виконання рішення суду, зобов`язання вчинити дії. В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила: - стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) на свою користь середню заробітну плату у зв`язку з затримкою виконання рішення суду від 13.12.2016 у справі № 813/1813/16 за весь період затримки; - зобов`язати ГУ ДФС у Львівській області відобразити в звітах про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за травень - грудень 2016 суму виплаченої їй середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 13.05.2016 по 13.12.2016 в розмірі 28 953,80 грн та суму нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з суми нарахованої середньої заробітної плати, в розмірі кожного місяця; - зобов`язати ГУ ДФС у Львівській області здійснити перерахунок всіх нарахованих сум заробітної плати за час перебування її у відпустках та за періоди тимчасової непрацездатності з дати поновлення на роботі за рішенням суду 04.04.2017, для середнього розрахунку яких повинна бути включена сума заробітної плати за час вимушеного прогулу з 13.05.2016 по 13.12.2016 у розмірі, визначеному судом, та вірно відобразити у податковій звітності уточнені суми податків з цих виплат, зокрема, у звітах щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позов обґрунтовувала тим, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016 в адміністративній справі № 813/1813/16, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017, визнано протиправним і скасовано наказ ГУ ДФС у Львівській області від 12.05.2016 № 202-0 про її звільнення; поновлено її на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ГУ ДФС у Львівській області з 13.05.2016; стягнуто з ГУ ДФС у Львівській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11 714,72 грн. На виконання вимоги державного виконавця № 9927 від 22.08.2017 та вказаної вище постанови суду ГУ ДФС у Львівській області видало наказ № 67-0 від 04.04.2017 «Про скасування наказу та поновлення на посаді» та наказ № 3753 від 29.08.2017 «Про виконання ухвали суду». Здійснено виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 11 714,72 грн. Оскільки це рішення суду відповідач виконав несвоєчасно; у Звітах про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за травень - грудень 2016 року нараховану і виплачену середню заробітну плату за час її вимушеного прогулу у повному обсязі в сумі 28 935,80 грн не відобразив, позивач вважає, що відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду. Також такі дії відповідача порушують її право на отримання, після досягнення пенсійного віку, пенсії в розмірі, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 допущено заміну відповідача ГУ ДФС у Львівській області на його процесуального правонаступника Головне управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ГУ ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду в сумі 20 144 грн 56 коп. за період з 14.12.2016 по 03.04.2017 включно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ГУ ДПС у Львівській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середньої заробітної плати у зв?язку з затримкою виконання рішення суду прийняте за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що обов?язковою умовою для виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання такого рішення. Проте, висновки суду першої інстанції про те, що період з 14.12.2016 по 03.04.2017 є часом затримки відповідачем виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки таке рішення не було виконане у зв?язку з існуванням об?єктивних причин, що унеможливлювали виконання цього рішення. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується. У судовому засіданні представник апелянта підпримала вимоги апеляційної скарги із аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Позивач, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016 у справі № 813/1813/16 за позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ ГУ ДФС у Львівській області № 202-О від 12.05.2016 «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ГУ ДФС у Львівській області з 13.05.2016. Стягнуто з ГУ ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11 714,72 грн. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ГУ ДФС у Львівській області та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4175,30 грн допущено до негайного виконання. Вказане судове рішення набрало законної сили 07.03.2017. Наказом ГУ ДФС у Львівській області № 67-О від 04.04.2017 ОСОБА_1 поновлено на посаді з 13.05.2016. Також відповідачем нараховано і виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію - середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 28 935,80 грн. Вважаючи, що відповідачем неправомірно допущено зокрема затримку виконання судового рішення про поновлення її на роботі; не відображено в звітах про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за травень - грудень 2016 суму виплаченої їй середньої заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із суми нарахованої середньої заробітної плати, в розмірі кожного місяця; не здійснено перерахунок всіх нарахованих сум заробітної плати за час перебування її у відпустках та за періоди тимчасової непрацездатності з дати поновлення на роботі за рішенням суду 04.04.2017 та невірно відображено у податковій звітності уточнені суми податків з цих виплат, позивач звернулася до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовував його тим, що ОСОБА_1 відповідно до судового рішення не було своєчасно поновлено на роботі з вини відповідача, відтак останній повинен виплатити на користь позивача середній заробіток з дня винесення судового рішення до дня його фактичного виконання. У задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив, вважаючи такі вимоги безпідставними. Такі висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов?язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною другою статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Також частинами першою та другою статті 235 КЗпП України зокрема передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов?язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 КАС України). Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі, необхідно зауважити таке. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов?язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Таким чином, згідно статті 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов?язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов?язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в цій справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 14.12.2016 по 03.04.2017. Посилання апелянта на відсутність вакантних посад головного державного інспектора відділу комунікації з громадськістю управління комунікації ГУ ДФС у Львівській області, оскільки відбулось об?єднання двох управлінь, і як наслідок, відсутність можливості поновлення позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи не є законодавчо обумовленими підставами для звільнення суб`єкта владних повноважень від обов`язку виплатити передбаченого статтею 236 КЗпП України незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. У цьому випадку саме бездіяльність відповідача по відношенню до позивача щодо його не законного звільнення, привело до порушення прав ОСОБА_1 , що є логічним продовженням їх захисту від безпідставного невиконання судового рішення. З приводу покликань апелянта на те, що з метою виконання рішення суду ГУ ДФС у Львівській області повідомляло ОСОБА_1 про необхідність з?явитись в управління по роботі з персоналом з паспортом та трудовою книжкою суд також враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 15.10.2009 у справі «Юрій ОСОБА_2 проти України» (заява № 40450/04), згідно яких від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов?язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов?язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права. А частиною другою статті 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення про поновлення її на роботі. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року в адміністративній справі № 1.380.2019.003775 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк В. В. Святецький Повне судове рішення складено 23 червня 2020 року.