Постанова 4857 № 380/6129/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6129/20 пров. № А/857/14328/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Хобор Р. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року (ухвалене головуючим суддею Коморним О. І. у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, В С Т А Н О В И В: 31.07.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, в якому просить стягнути з Галицької митниці Держмитслужби середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 149 696,40 грн з урахуванням сум обов`язкових до сплати податків та внесків, постанову суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 позов задоволено частково: стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 71284,00 грн з урахуванням сум обов`язкових до сплати податків та внесків; у задоволенні інших вимог відмовлено. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 6415,55 грн допущено до негайного виконання. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що питання про поновлення позивача на посаді, з якої він був звільнений, потребувало ініціативи працівника, однак, з 10.12.2019 по 21.05.2020 позивач не звертався про поновлення його на посаді заступника начальника начальника митного поста «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці ДФС, що свідчить про штучне створення умов для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши докази в матеріалах справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом в.о. голови Державної фіскальної служби від 11.02.2019 №250-о припинено державну службу ОСОБА_1 , заступнику начальника Івано-Франківської митниці ДФС начальнику митного поста «Прикарпаття» відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу». 11.02.2019 наказом Івано-Франківської митниці № 87-к відповідно до вказаного вище наказу в.о. голови Державної фіскальної служби Шайду В. В. визнано таким, що припинив державну службу 11.02.2019. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 у справі № 1.380.2019.000967, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019, визнано протиправними та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 11.02.2019 №250-о «Про припинення державної служби» та наказ Івано - Франківської митниці ДФС від 11.02.2019 №87-к «Про припинення державної служби», поновлено ОСОБА_1 з 12.02.2019 на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста «Прикарпаття». Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати в межах суми за один місяць в розмірі 6415,55 грн допущено до негайного виконання. Наказом Івано-Франківської митниці ДФС від 10.12.2019 № 549-к «Про поновлення на роботі» на виконання наказу Державної фіскальної служби України від 09.12.2019 №1998-о «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 11.02.2019 №87-к «Про припинення державної служби» та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника митного поста «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці ДФС з 12.02.2019. 21.05.2020 Івано-Франківською митницею ДФС внесено за № 48 запис до трудової книжки позивача наступного змісту «Запис за №47 недійсний. Поновлено на посаді заступника начальника - начальника митного посту «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці ДФС з 12.02.2019». 22.06.2020 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магдою С. Г. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №59949622 про поновлення ОСОБА_1 з 12.02.2019 на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС начальника митного поста «Прикарпаття». Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що період з наступного дня після прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді і до винесення відповідачем наказу про його поновлення є часом затримки виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС начальника митного поста «Прикарпаття», за період якого підлягає виплаті середній заробіток. Частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки позивачем не оскаржується в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції є законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині задоволення позовних вимог. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Частиною першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно із статтею 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України). Щодо тверджень скаржника про необхідність ініціативи позивача для поновлення його на посаді, з якої він був звільнений, слід зауважити наступне. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно з якими судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 19.07.2019 по 09.12.2019, що судом першої інстанції правильно встановлено та зроблено правильний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Крім того, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 380/6129/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 23.02.2021