Постанова 4856 № 676/750/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 676/750/20 Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк В.В. Суддя-доповідач: Іваненко Т.В. 23 червня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2020 року (місце ухвалення рішення - м. Кам`янець-Подільський, повний текст складено - 16 березня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського СРПП Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області Кметь Володимира Євгеновича, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : у лютому 2020 року позивач звернувся до Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області з адміністративним позовом до поліцейського СРПП Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області Кметь Володимира Євгеновича, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за частиною 2 статті 122 КУпАП. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським СРПП Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області Кметь Володимиром Євгеновичем, серії БАА № 754818 від 25 січня 2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн 00 коп за частиною 2 статті 122 КУпАП. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати, пов`язані із правовою допомогою адвоката - 1000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. Заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі. 27 травня 2020 року ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду підготовку справи до апеляційного розгляду закінчено та призначено справу до апеляційного розгляду на 18 червня 2020 року о 12 год. 30 хв. Відповідно до ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року вирішено перейти з відкритого судового засідання до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Виходячи з приписів пунктів 1, 2 частини 1 статті 311 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав. Як встановлено з матеріалів справи, 25 січня 2020 року поліцейським СРПП Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області Кметь Володимиром Євгеновичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 754818 від 25 січня 2020 року. Згідно з даною постановою на ОСОБА_1 накладено стягнення за частиною 2 статті 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 грн 00 коп за те, що він 25 січня 2020 року, о 16 год. 15 хв., керуючи автомобілем Форд Фієста поза межами населеного пункту на 191 км автодороги М-12 Стрий-Знамянка не увімкнув ближнє світло фар, чим порушив вимоги пункту 9.8 ПДР України. Не погоджуючись із винесеною постановою у справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 9.8 ПДР вказано, що з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Відповідно до підпункту "б" пункту 9.9 ПДР аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар. Частиною 2 статті 122 КУпАП передбачено, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Згідно з частиною 2 статті 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Положенням статті 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з оскаржуваною постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з порушенням ПДР, а саме, за керування автомобілем із не увімкненим ближнім світлом фар та не увімкненою світловою аварійною сигналізацією під час зупинки працівником поліції. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У даному випадку для підтвердження порушення позивачем правил користування ближнім світлом фар та світловою аварійною сигналізацією відповідачі, відповідно до статті 251 КУпАП, мали би надати, зокрема, відеозапис події із зафіксованим фактом вчинення адміністративного правопорушення, дислокацію технічних засобів регулювання дорожнім рухом в місці вчинення правопорушення, тощо. Однак, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, в матеріалах справи не міститься. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно з статтею 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статей 73, 74 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Також суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Крім того, суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17, від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16, від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а, від 05 березня 2020 року у справі № 607/7987/17. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Таким чином, враховуючи, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення позивачем пункту 9.8 та підпункту "б" пункту 9.9 ПДР, відповідальність за які встановлена частиною 2 статті 122 КУпАП, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувана постанова серії є протиправною та підлягає скасуванню. Разом з тим, приймаючи рішення про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії БАА № 754818 від 25 січня 2020 року, судом першої інстанції не вирішено питання щодо закриття справи про адміністративне правопорушення, в порядку, визначеному статтею 286 КАС України. Так, стаття 247 КУпАП зазначає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Відповідно до частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Відтак, з метою дотримання вимог частини 3 статті 286 КАС України, скасовуючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів вважає за необхідне закрити справу про адміністративне правопорушення. Стосовно стягнення витрат на юридичні послуги (правову допомогу) колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Також повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Колегією суддів встановлено, що позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката в суді першої інстанції в загальному розмірі 1471 грн 00 коп. На підтвердження факту надання правової допомоги представником позивача представлено орієнтовний розрахунок витрат від 04 лютого 2020 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 448 від 11 лютого 2011 року, розрахункову квитанцію серії ББАФ № 241323 від 12 березня 2020 року. Під час розгляду справи в суді першої інстанції будь-яких інших документів в частині понесених витрат на правничу допомогу представник позивача не надавав. В той же час колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги. Таким чином, надані позивачем, в якості доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, документів, не є належним доказом у справі, оскільки при визначенні розміру судових витрат пов`язаних із правничою допомогою компенсації підлягають лише ті послуги, які вказані у відповідному договорі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також враховано не всі встановлені у справі обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про стягнення витрат на юридичні послуги (правову допомогу) з прийняттям постанови в цій частині про відмову у задоволенні даної позовної вимоги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області задовольнити частково. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2020 року скасувати частині задоволення позовної вимоги про стягнення витрат на юридичні послуги (правову допомогу). Ухвалити в цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення витрат на юридичні послуги (правову допомогу) та доповнити 2 абзац резолютивної частини рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2020 року реченням: "і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 ". Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.