Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/2798/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2798/19 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К. Дата і місце ухвалення: 26.03.2020р., м. Херсон Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року по справі за адміністративним позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, - В С Т А Н О В И Л А : Харківський національний університет внутрішніх справ (далі позивач, ХНУВС) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у ЗВО МВС України у розмірі 39839,34 грн. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходив навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ з 31 липня 2008 року по червень 2012 року. 16.08.2008 року між ХНУВС та відповідачем укладено Договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України. Відповідно до п.2.3.6. Договору відповідач зобов`язувався у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з його утриманням під час навчання в університеті згідно з затвердженим розрахунком. Після закінчення навчання, 02.06.2011 року відповідача було відраховано зі складу курсантів та відрекомендовано для подальшого проходження служби до УМВС України в Херсонській області. 26.02.2014 року він звільнився за власним бажанням. З даних підстав позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 фактичні витрати, пов`язанні з його навчанням, а саме грошові кошти в розмірі 39839,34 грн. Судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з утримання у сумі 39839,34 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ судовий збір у розмірі 1921,00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог Харківського національного університету внутрішніх справ. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до укладеного договору, в разі звільнення з органів внутрішніх справ, позивач зобов`язувався відшкодувати фактичні витрати пов`язані утриманням позивача підчас навчання в університеті, проте у вересні 2009 року ОСОБА_1 було висилено з казарми, в наслідок чого з вересня 2009 року по червень 2012 року він проживав за власний рахунок у приватній квартирі та ніс усі витрати на своє утримання. Також, апелянт посилається на положення ст. 58 Конституції України та вказує, що оскільки положеннями даної статті передбачено незворотність дії в часі нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, відповідальність ОСОБА_1 у правовідносинах з позивачем скасовується з набранням законної сили Постановою від 15.04.2015 року №216., а тому у суду першої інстанції були відсутні не приймати до уваги згадану Постанову. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справ №405 о/с від 31.07.2008 року ОСОБА_1 зараховано до складу курсантів ХНУВС. 16.08.2008 року між ХНУВС та відповідачем було укладено Договір №4302-08 пе/Хс про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України. Відповідно до п.2.3.6. Договору відповідач зобов`язувався у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з його утриманням під час навчання в університеті згідно з затвердженим розрахунком. Після закінчення навчання, згідно з наказом ХНУВС №216 о/с від 02.06.2012 року відповідача було відраховано зі складу курсантів та відкомандировано для подальшого проходження служби до УМВС України в Херсонській області. Наказом УМВС України в Херсонській області №38 о/с від 26.02.2014 року ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням, відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, тобто до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі, що не заперечувалось відповідачем. Вважаючи, що відповідачем порушено умови укладеного договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем не дотримано обов`язку відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу не менше трьох років за направленням на роботу, а тому є підстави для стягнення з ОСОБА_1 фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновкам суду першої інстанції виходячи з наступного. За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), чинного на час виникнення спірних відносин, на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів МВС, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції. Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною. Відповідно до статті 18 Закону № 565-XII підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням МВС в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує МВС за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Курсанти вищих навчальних закладів МВС у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, звільнився за власним бажанням, не відпрацювавши три роки, як це було визначено умовами Договору №4302-08 пе/Хс від 16.08.2008 року про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України. Механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС (далі - особи), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі: 1) дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС (далі - навчальний заклад) через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість; 2) відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення навчального закладу; 3) звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, визначає Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 р. № 313 (далі - Порядок № 313), діючий на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до п. 2 Порядку № 313, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлює МВС разом з Мінфіном. Витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України (п. 3 Порядку № 313). Згідно п. 4 Порядку № 313, розрахунок фактичних витрат здійснюється відповідно до норм утримання у вищому навчальному закладі. При цьому, відповідно до п. 5 Порядку № 313, витрати відшкодовуються: 1) у повному розмірі: особами чоловічої статі, що вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у навчальний заклад, та жіночої статі - за весь період навчання; особами, що навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує такий строк; 2) з урахуванням різниці суми витрат з утримання осіб у навчальному закладі та утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. У підтвердження понесених фактичних витрат на утримання курсанта ОСОБА_1 позивачем надано Довідку-розрахунок від 09.04.2014 року №4/493, згідно якої загальна сума визначених до відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, за період з 16.08.2008р. по 02.06.2012р. складає 39839,34 грн., у тому числі: 13450,35 грн. - грошове забезпечення, 12971,45 грн. - продовольче забезпечення; 2958,42 грн. - речове забезпечення, 10432,12 грн. - вартість житлово-комунальних послуг і спожитих енергоносіїв (а. с. 10). З огляду на зазначені вище норми чинного на час виникнення спірних відносин законодавства, враховуючи надані позивачем докази здійснення фактичних витрат на утримання ОСОБА_1 у навчальному закладі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача зазначених витрат в сумі 39839,34 грн. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 та постанові від 30 січня 2019 року у справі № 810/2610/16, спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби. Щодо доводів апелянта про скасування відповідальності ОСОБА_1 Постановою Кабінету міністрів України №216 з урахуванням положень ст. 58 Конституції України колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Таким чином, Постановою Кабінету міністрів України №216 від 15.04.2015 року не передбачено її зворотної сили в часі, а тому, дану посилання відповідача на вказаний нормативно-правовий акт правомірно не взято до уваги судом першої інстанції. Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта стосовно порушення позивачем умов договору пов`язаних з утриманням відповідача підчас навчання в університеті, шляхом виселення відповідача казарми, в наслідок чого останній змушений був проживати у приватній квартирі та утримуватися за власний рахунок, адже в матеріалах справи відсутні докази документального підтвердження факту виселення ОСОБА_1 з казарми за ініціативою позивача. На підставі викладеного, враховуючи вимоги принципів правової визначеності та передбачуваності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Харківського національного університету внутрішніх справ та наявність підстав для їх задоволення. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції від 26.03.2020 року колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення виготовлений 23 червня 2020 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук