Постанова 4850 № 200/13773/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2020 року справа №200/13773/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника позивача Шик В.В., представника відповідача Сенникова А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (повне судове рішення складено 20 березня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/13773/19-а (суддя в І інстанції Грищенко Є.І.) за позовом Приватного акціонерного товариства «ЕКОПРОД» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство «ЕКОПРОД» (далі ПрАТ «ЕКОПРОД», платник податків) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі ГУ ДПС у Донецькій області, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 листопада 2019 року № 000171516. Також позивач просив суд стягнути суму сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. В обґрунтування позову зазначено, що податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПрАТ «ЕКОПРОД» з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником «Індустрпостач» за січень-лютий 2019 року, за результатами якої складено відповідний акт. Згідно висновків акту перевірки, ПрАТ «ЕКОПРОД» завищено суму податкового кредиту в податковій декларації № 9024346758 та в уточнюючій податковій декларації № 9229887362, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті. На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 328 201 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 164 101 грн. Позивач не погоджується з висновками, що викладені в акті перевірки та вважає податкове повідомленні-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те що, по-перше, реальність укладання та виконання договору поставки № 40, отримання транспортування та сплата придбаних за цим договором матеріалів підтверджується первинними документами. По-друге, позивачем було дотримано вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. По-третє, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом. Крім того, позивач вважає безпідставними посилання контролюючого органу на досудове розслідування у кримінальному провадженні, відкритого у відношенні посадових осіб ТОВ «Індустрпостач», оскільки воно не містять в собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання ТОВ «Індустрпостач» своїх договірних зобов`язань по господарських відносинах з ПрАТ «ЕКОПРОД» або про фіктивність господарських операцій. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року позовні вимоги задоволені. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції не врахував фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, а саме: не надав оцінку обставинам, які слугували підставами для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. В ході проведення перевірки проведено аналіз взаємовідносин між позивачем та його контрагентом та на підставі первинних бухгалтерських документів встановлено відсутність справжнього джерела походження сировини, що підтверджує відсутність можливості набуття її у власність; встановлено, що майже всі контрагенти, окрім ПрАТ «Сумський завод продовольчих товарів», ПП «Люкс-Ойл», ТОВ «Торгова компанія «Золотий дракон» та ТОВ «Агрозбудінвест», які були задіяні у ланцюгу постачання шроту соняшникового до ПрАТ «ЕКОПРОД», не являлись виробниками шроту соняшникового, а сам ланцюг постачання обривається, відсутнє реальне джерело походження ідентифікованих товарів, а виробники даного виду товару крім ФОП ОСОБА_1 не могли відпускати шрот соняшниковий з адреси: с. Мар`ївка, Запорізької області, що спростовує факт реального продажу товару ТОВ «Індустрпостач» позивачу. Також за результатами аналізу даних інформаційних баз даних «Податковий блок», встановлено, що ТОВ «Індустрпостач» не могло бути виробником соняшнику, оскільки на підприємстві працює лише одна особа та із основних засобів на балансі має лише засоби четвертої групи, а саме електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації. Крім того, перевіркою встановлено, що надані посвідчення про якість не відповідають вимогам чинного законодавства та не можуть являтись первинними документами, які засвідчують відповідність товару стандартам, встановленим чинним законодавством. Також у відношенні службових осіб ТОВ «Індустрпостач» наявне кримінальне провадження. Таким чином, наведені факти спростовують реальність продажу-придбання шроту соняшнику ТОВ «ЕКОПРОД» ТОВ «Індустрпостач» та не підтверджують реальність здійснення господарських операцій. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача висловив згоду з рішенням суду першої інстанції, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечував представник позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила таке. Податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ЕКОПРОД» з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом постачальником «Індустрпостач» за січень-лютий 2019 року. За результатом проведення перевірки складено акт від 18 жовтня 2019 року № 100/05-99-05-16/23981928 відповідно до висновків якого встановлено порушення п.44.1 ст.44, пп.«а» п.198.1, абзаців першого-третього п.198.2 та абзаців першого і другого п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту в декларації № 9024346758, поданої до Волноваської ДПІ 18 лютого 2019 року в сумі 71 700 грн., в уточненій податковій декларації № 9229887362, податної до Волноваської ОДПІ 07 жовтня 2019 року в сумі 256 501 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет в сумі 328 201 грн., у тому числі за січень 2019 року в сумі 71 700 грн., за лютий 2019 року в сумі 256 501 грн. Відповідно до листа від 13 листопада 2019 року № 23341/10/05-99-05-16, за результатами розгляду заперечень на вказаний акт перевірки, висновки, викладені у акті перевірки від 18 жовтня 2019 року залишено без змін. 15 листопада 2019 року на підставі акту перевірки № 100/05-99-05-16/23981928 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 000171516, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 492 302 грн. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені ПК України. Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Статтею 198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України). Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У відповідності до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Із наведеного вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару. Відтак, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України. Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі по тексту - Наказ № 88). Відповідно до пункту 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п. 2.1 Наказу № 88). Згідно з пунктом 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій. Надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слід дослідити факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом-постачальником, правомірності відображення операції у бухгалтерському обліку на підставі первинних документів, оформлених відповідно до вимог законодавства України. Так, судами встановлено, що між ПрАТ «ЕКОПРОД» та ТОВ «Індустрпостач» був укладений договір поставки № 40 від 26 жовтня 2018 року, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у строки встановлені договором покупцеві у власність товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його. Продавець поставляє покупцю товар окремим партіями. На кожну партію товару оформляється окрема накладна, яка є невід`ємною частиною договору. Усі терміни договору, умови поставки, ризики, визначаються відповідно до міжнародних правил Інкотермс в редакції 2010 року. На підтвердження виконання умов договору позивачем до матеріалів справи надано: - платіжні доручення № 30651 від 08.01.2019, № 30671 від 11.01.2019, № 30709 від 15.01.2019, № 30717 від 17.01.2019, № 30763 від 22.02.2019, № 30776 від 24.01.2019, № 30947 від 31.01.2019, № 30978 від 04.02.2019, № 31041 від 07.02.2019, № 31124 від 12.02.2019, № 31215 від 14.02.2019, № 31268 від 19.02.2019, № 31355 від 22.02.2019, № 31421 від 26.02.2019, № 31422 від 26.02.2019, № 31450 від 28.02.2019; - видаткові накладні № 9 від 09.01.2019, № 11 від 11.01.2019, № 16 від 15.01.2019, № 21 від 17.01.2019, № 26 від 22.01.2019, № 30 від 24.01.2019, № 44 від 31.01.2019, № 50 від 04.02.2019, № 54 від 07.02.2019, № 55 від 07.02.2019, № 64 від 12.02.2019, № 67 від 15.02.2019, № 68 від 15.02.2019, № 74 від 19.02.2019, № 81 від 22.02.2019, № 82 від 26.02.2019, № 83 від 26.02.2019, № 87 від 28.02.2019; - товарно-транспорті накладні за період січень-лютий 2019 року № 0901-1, №1101-1, № 1501-1, № 1701-1, № 2201-1, № 2401-1, № 3101-1, № 6, № 7, № 18, № 29, № 31, № 33, № 34, № 42, № 44 , № 49, № 63, № 66, № 67, № 71, № 75, № 76, № 84, №90, № 94, № 104, № 107, № 109, № 114, № 118, № 125, № 135, №136, № 146, № 145, № 149, № 150, № 155, № 168, № 170, № 175, № 0702-1, № 0702-2, № 1202-1, № 1502-1, № 1502-2, № 00190219, № 00230219, № 01260219, № 02260219, № 0019022, № 182, № 191, № 197, № 200, № 206, № 208, № 219, № 226 № 223, № 236, № 244, № 249, № 254, № 256, № 262, № 260, № 264, № 271, № 283, № 284, № 299, № 300, № 316, № 317, № 318, № 320, № 322, № 331, № 333, № 338, № 344; - подорожні та дорожні листи за період січень-лютий 2019 року №№ 29, 47, 50, 57, 53, 91, 96, 136, 44, 6, 37, 263, 8, 68, 51, 2, 54, 27, 63, 275, 49, 73, 281, 76, 64, 85, 89, 74, 106, 172, 184, 173, 185, 186, 204, 220, 230, 51, 115, 257, 97, 62, 64, 126, 104, 311, 71, 134,114, 317, 139, 75, 77, 326, 124, 81,128, 84, 85, 347, 149, 87, 133, 91,167; - накладні на переміщення за період січень-лютий 2019 року № 93, № 96, № 100, № 103, № 104, № 105, № 108, № 109, № 138, № 142, № 144, № 162, № 163, № 164, № 166, № 194, № 201, № 202, № 254, № 258, № 269, № 288, № 291, № 305, № 307, № 335, № 339, № 382, № 383, № 393, № 542, № 545, № 549, № 552, № 553, № 555, № 557, № 562, № 563, № 594, № 595, № 597, № 599, № 601, № 604, № 672, № 674, № 675, № 678, № 755, № 756, № 757, № 761, № 762, № 763, № 812, № 814, № 815, № 818, № 840, № 841, № 842, № 892, № 893, № 895, № 899, № 973, № 976, № 977, № 978; - списання товарів № 2 від 31.01.2019, № 10 від 31.01.2019, № 8 від 31.01.2019, № 12 від 31.01.2019, № 14 від 31.01.2019, № 25 від 31.01.2019, № 37 від 28.02.2019, № 39 від 28.02.2019, № 40 від 28.02.2019, № 43 від 28.02.2019, № 46 від 28.02.2019, № 27 від 28.02.2019, № 28 від 28.02.2019, № 29 від 28.02.2019, № 50 від 28.02.2019. При цьому, як встановлено судами, відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідних первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, та відповідність вказаних у них обсягів господарських операцій і задекларованих у податковій звітності сум податкового кредиту з податку на додану вартість. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом у період січень-лютий 2019 року. Слід зазначити, що податковий орган, як в акті перевірки, так і у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, доводить правомірність спірного податкового повідомлення-рішення таким: неможливістю їх здійснення контрагентами позивача по ланцюгу постачання з посиланням на відсутність у них трудових ресурсів, відсутністю справжнього джерела первинного походження сировини, відсутністю виробничих потужностей, транспортних засобів, технологічних можливостей тощо, на що вказує податкова інформація наявна в базах податкового органу, відсутності товарно-транспортних накладних, документів підтверджуючих якість придбаного товару, наявністю кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27,ч.3 ст.212 КК України у відношенні службових осіб ТОВ «Індустрпостач». Оцінюючи спір у цій частині, колегія суддів виходить з такого. Відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 30 січня 2018 року у справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі № 826/7704/16. Також, суд звертає увагу, що відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 № К/9901/873/18. Оцінюючи посилання податкового органу, як на одну з підстав для визнання нереальними господарських операцій, в Єдиному реєстрі податкових накладних відсутні зареєстровані податкові накладні виписані на адресу контрагентів підприємства позивача з номенклатурою товару, яка б відповідала номенклатурі товару, що реалізований на адресу позивача суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз реєстрації податкових накладних в наведено в акті перевірки за період січень-лютий 2019 року, при цьому, відповідачем не враховано можливості отримання (купівлі) ТМЦ раніше наведеного періоду. Отже, посилання податкового органу, як на підставу нереальності господарських операцій не підтвердження ланцюгу постачання, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом є безпідставними. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні лише відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Інформація з баз даних АІС «Податковий блок» та податкова інформація щодо контрагенту позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Аналогічна правова позиція міститься у численних рішеннях Верховного Суду, в тому числі рішеннях від 06.02.2018 року по справі № 816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі № 816/809/17. Також слід звернути увагу, що відсутність документів або наявність певних дефектів в документах, що підтверджують якість придбаного товару, жодним чином не доводить факту відсутності господарських операцій в момент їх вчинення, оскільки ці документи жодним чином не впливають на право платника податків включати понесені у зв`язку із цим витрати до складу валових витрат. Більше того, вказані документи не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції з поставки, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку та в обов`язковому порядку законодавством не передбачені. Так, в матеріалах справи містяться посвідчення про якість, які видані на підставі сертифікату відповідності №UAI.032.X025208-10, термін дії з 04.09.2017 по 03.09.2019. Податковий орган зазначив в акті перевірки, що у примітках таких посвідчень зазначено Атестат акредитації № 2Т766 від 04.09.2017 дійсний до 03.09.2019, однак за даними сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Національного агентства з акредитації України розміщено інформацію, що станом на 31.05.2019 Атестат акредитації № 2Т766, термін дії: 04.09.2009-03.04.2012, 04.09.2012-03.09.2017, акредитація скасована з 19.07.2016, тобто надані до перевірки посвідчення не відповідають вимогам законодавства та не є первинними документами. Частиною 1 статті 268 Господарського кодексу України встановлено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Згідно з частиною 4 статті 268 Господарського кодексу України постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. За змістом аналізу вказаних норм слідує, що якість товару, який поставляється повинен засвідчити саме постачальник, а не покупець. В такому випадку неприйняття товару, у разі його невідповідності вимогам якості, є правом покупця, а не його обов`язком. Саме по собі невиконання однією зі сторін умов договору поставки (щодо порядку перевірки контролю якості товару чи наявності відповідних документів) може свідчити лише про неналежне виконання обов`язків за договором та не свідчить про відсутність реальної господарської операції щодо поставки товару, за наявності відповідних первинних документів, що її підтверджують. Відсутність сертифікатів якості на поставлений товар може бути підставою для виставлення претензій з боку позивача щодо поставленого товару неналежної якості. Проте, на кожну партію поставленого товару контрагентом було надано відповідні посвідчення про якість. Позивач не має обов`язку перевіряти достовірність інформації наведеної у вказаних посвідченнях та, у такому випадку, на власний ризик приймає відповідний товар. В контексті викладеного, суд не приймає до уваги твердження відповідача про нереальність господарських операцій внаслідок відсутності належних доказів якості поставленого товару, з огляду на те, що сертифікати якості не являються первинними документами, на підставі яких платник формує витрати та податковий кредит. Колегія суддів зазначає, що той факт, що контрагент позивача не є виробником товару та те, що пункт навантаження шроту соняшнику не відноситься до контрагента не свідчить про те, що останній не міг здійснювати поставку товару позивачу на власний ризик і своїми засобами і силами чи із залученням до цього майна третіх осіб та не свідчить про відсутність операції з постачання цього товару позивачу, яка підтверджена належними первинними документами. Щодо наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб ТОВ «Індустрпостач» суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб вказаного товариства відсутня. Сам факт наявності кримінального провадження не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій. Кримінальне провадження, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини шостої статті 78 КАС України не є безумовною підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. Тому необхідно перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій з вказаним контрагентом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 808/2519/15, від 24 березня 2020 року у справі № 400/355/19. Отже, підсумовуючи наведене, первинні документи (договір, видаткові накладні, товарно-транспортні та податкові накладні, платіжні доручення), надані позивачем для визначення суми податкового кредиту звітних (податкових) періодів, відповідають вимогам Закону № 996-ХІV та ПК України, а від так, є належними та допустимими доказами. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на податковий кредит. Також рішенням місцевого суду стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Донецькій області на користь ПрАТ «ЕКОПРОД» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. Оскільки ГУ ДПС у Донецькій області не наведено в апеляційній скарзі мотивів незгоди з рішенням в наведеній частині, колегією суддів оцінка дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, не надається. Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єктом владних повноважень доказів правомірності висновків про порушення позивачем норм законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість не надано, що свідчить про необґрунтованість його висновків. Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що податковий орган прийшов до помилкового висновку про те, що господарські операції по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентом, не мали реального характеру. Колегія суддів вважає, що наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свого твердження щодо фіктивності спірних господарських операцій, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийнято до уваги. Вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, про що висловлено прохання представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу, на даний час не можливо, оскільки відповідною заявою представник позивача зазначив про подання доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляційним судом. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року в справі № 200/13773/19-а залишити без змін. Повне судове рішення 23 червня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук