Постанова 4875 № 922/5729/15

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" червня 2020 р. Справа № 922/5729/15 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Дучал Н.М. , суддя Шутенко І.А. за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О. за участю представників сторін: позивача - не з`явився, 1-го відповідача - Тищук М.А. 2-го відповідача - не з`явився 3-го відповідача - не з`явився розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Термолайф", місто Харків (вх.№3409Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2019 у справі № 922/5729/15 (повний текст якого складено та підписано 17.10.2019 суддею В.В. Рильовою у приміщенні господарського суду Харківської області) за позовом приватного акціонерного товариства "Термолайф", місто Харків; до: 1) ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії", м. Київ в особі відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії", м. Харків (нова назва - Акціонерне товариство "Сбербанк" в особі Харківського відділення № 3 Акціонерного товариства "Сбербанк"); 2) ПрАТ "Харківський коксовий завод", м. Харків; 3) ТОВ "Коксотрейд", м. Дніпро; про визнання поруки такою, що припинена, ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2015 року приватне акціонерне товариство "Термолайф" (далі - ПрАТ "Термолайф") звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Дочірній Банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії", приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод", товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та просило суд: - визнати припиненим договір поруки від 04.09.2012, укладений між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (далі - ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії"), найменування якого змінено на ПАТ "Сбербанк"; - визнати припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Термолайф" за договорами про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 та № 29-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеними між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ТОВ "Коксотрейд", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012; - визнати припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Термолайф" за договорами про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 та № 27-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеними між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПрАТ "Харківський коксовий завод", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір поруки та зобов`язання, що випливали з його умов за відповідними договорами про відкриття кредитної лінії, припинились в силу закону на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України внаслідок непред`явлення ПАТ "Сбербанк" протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання вимоги до позивача як до поручителя, а також на підставі частини першої статті 559 ЦК України, внаслідок зміни зобов`язання без згоди ПрАТ "Термолайф" як поручителя, у зв`язку з чим збільшився обсяг його відповідальності. Товариство з обмеженою відповідальністю "Менеджмент логістик компані" (далі - ТОВ "Менеджмент логістик компані") на підставі статті 26 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15.12.2017, звернулось з позовом до ПАТ "Сбербанк" та ПрАТ "Термолайф", в якому просило: - визнати припиненим договір поруки від 04.09.2012, укладений між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії"; - визнати припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Сбербанк", що випливають з умов договору поруки від 04.09.2012. В обґрунтування свого права на позов третя особа посилається на те, що оспорюваний договір поруки порушує її права як акціонера ПрАТ "Термолайф". Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням господарського суду Харківської області від 02.01.2018 позовні вимоги ПрАТ "Термолайф" задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 04.09.2012, укладений між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії". Визнано припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Термолайф" за договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ТОВ "Коксотрейд", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012. Визнано припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Термолайф" за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ТОВ "Коксотрейд", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012. Визнано припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Термолайф" за договором про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПрАТ "Харківський коксовий завод", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012. Визнано припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Термолайф" за договором про відкриття кредитної лінії №27-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПрАТ "Харківський коксовий завод", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ТОВ "Менеджмент логістик компані" - відмовлено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 02.01.2018 залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 лютого 2019 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.01.2018 у справі № 922/5729/15 скасовано в частині задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Термолайф", а справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент логістик компані" постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.01.2018 у справі № 922/5729/15 залишено без змін. Скасовуючи попередні рішення судових інстанцій та скеровуючи справу №922/5729/15 на новий розгляд, Верховний Суд у своїй постанові від 20.02.2019 зазначив про те, що, у справі, яка розглядається, суди не врахували та під час застосування до спірних правовідносин положень ст. 559 ЦК України не з`ясували всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору та не надали оцінки обставинам справи на предмет наявності судових рішень про стягнення з ПрАТ "Термолайф" як поручителя за договором поруки від 04.09.2012 заборгованості за відповідними кредитними договорами-1, 2, 3,

4. Крім того, поза увагою судів залишилося те, що як вбачається із матеріалів справи, сторонами договору поруки від 04.09.2012 є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (кредитор) і ПрАТ "Термолайф" (поручитель), натомість позовні вимоги про визнання припиненим цього договору поруки та визнання припиненими солідарних зобов`язань за кредитними договорами заявлено ПрАТ "Термолайф" до ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії". Проте питання належності відповідача за позовом ПрАТ "Термолайф" суди також не з`ясовували. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків в частині позовних вимог ПрАТ "Термолайф" до ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії", ПрАТ "Харківський коксовий завод" та ТОВ "Коксотрейд". За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2019 у справі №922/5729/15 в задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства "Термолайф" відмовлено повністю.. Приватне акціонерне товариство "Термолайф" із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2019 у справі №922/5729/15 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Термолайф" задовольнити повністю. В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що безпідставним є висновок суду першої інстанції щодо неналежності відповідача ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» в особі відділення «Харківське відділення № 3 АТ «Сбербанк Росії», оскільки позивачем (у відповідності до тексту позовної заяви) було пред`явлено позов саме до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» в подальшому перейменоване в ПАТ «Сбербанк» та АТ «Сбербанк», однак не до головного підрозділу юридичної особи, а до відокремленого підрозділу - до відділення з назвою «Харківське відділення № З АТ «Сбербанк Росії». Тобто, на думку апелянта, ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» в особі відділення «Харківське відділення № 3 АТ «Сбербанк Росії» і ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», а у даний час АТ «Сбербанк», - є однією і тією самою, єдиною юридичною особою. Про те, що позов пред`явлено саме до юридичної особи ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», а не до окремої юридичної особи (по відношенню до Банку) з назвою «Відділення «Харківське відділення № З АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», свідчить перший аркуш позовної заяви ПрАТ «Термолайф». Також, як зазначає апелянт, встановивши відсутність у відокремленого підрозділу відповідача - відділення «Харківське відділення № 3 «АТ «Сбербанк Росії» повноважень здійснювати у господарському суді повноваження сторони у справі від імені юридичної особи - АТ «Сбербанк», суди мали відмовити у задоволення позову до структурного відокремленого підрозділу та одночасно задовольнити позов до безпосередньо юридичної особи, яка була та залишається стороною процесу - АТ «Сбербанк», ідентифікаційний код 25959784, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд.

46. Крім того, апелянт вважає помилковим, таким, що не відповідає договору поруки, суперечить нормам матеріального права і практиці правозастосування, а також спростовується діями відповідача висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що укладаючи договір поруки, сторони, в тому числі, врегулювали питання наявності відповідальності поручителя перед банком у разі укладення боржником додаткових угод до кредитного договору у майбутньому, у зв`язку з чим підстави для припинення поруки внаслідок зміни основного зобов`язання без згоди поручителя відсутні. Так, апелянт зазначає, що у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Позивач не надавав письмову згоду на укладення Банком з Позичальниками 20 січня 2015 року договорів про внесення змін до Кредитних договорів (основних зобов`язань): № 8 від 20.01.2015 до Кредитного договору № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, №89 від 20.01.2015 до Кредитного договору № 27-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., №9 від 20.01.2015 до Кредитного договору № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 та № 15 від 20.01.2015 до Кредитного договору № 29-В/12/66/ЮО від 04.09.2012. Внесення позивачем та Позичальниками вказаних змін та доповнень до Основних договорів (Додатків № 1 до Основних договорів «Порядок визначення розміру процентної ставки по Кредитному договору») шляхом укладання договорів про внесення змін до Основних договорів від 20.01.2015 свідчить про зміну основного зобов`язання за Основними договорами шляхом встановлення нових умов: - щодо порядку та підстав застосування підвищеного на 2% розміру процентної ставки (тобто умов зміни процентної ставки за кредитами в бік її збільшення (розширено підстави для її застосування, що у кінцевому підсумку призводить до збільшення загальної вартості позики, тобто збільшення суми відсотків за весь час користування кредитними коштами)); - додаткових або нових (до тих, за які поручився позивач) підстав дострокового погашення заборгованості за кредитами. Вказані нові умови очевидним чином є змінами зобов`язань за Кредитними договорами, які призвели до збільшення обсягу відповідальності позивача без його згоди, як поручителя, наслідком чого є припинення поруки відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України. При цьому обмеження розміру змінюваної процентної ставки значенням 20 % (максимальна змінювана процентна ставка) не має жодного значення для даної обставини та не впливає жодним чином на зазначений висновок. У той же час, зміни до умов Кредитного договору, що призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя неодноразово вносились АТ «Сбербанк» та позичальниками без повідомлення ПрАТ «Термолайф» про такі зміни, та без його належним чином оформленої згоди і це підтверджується наявними у справі доказами у їх сукупності. Отже, зміни до Кредитних договорів внесені АТ «Сбербанк» за відсутності окремої, конкретизованої та предметної письмової згоди ПрАТ «Термолайф» на конкретну та визначену зміну умов основного зобов`язання і, відповідно, збільшення обсягу його відповідальності перед АТ «Сбербанк», призвели до припинення зобов`язань ПрАТ «Термолайф» за Договором поруки від 04.09.2012. Одночасно з цим, як стверджує апелянт, обов`язковість згоди поручителя на внесення змін та доповнень до Договору поруки передбачено і самим Договором поруки. Так, пунктом 6.9 Договору поруки визначено, що цей договір може бути змінений тільки за взаємною згодою Сторін за умови, що такі зміни викладені в письмовій формі. Твердження суду першої інстанції про достатність попередньої неконкретизованої та безпредметної згоди поручителя на збільшення обсягу відповідальності згідно договору поруки, на думку апелянта, є безпідставним, оскільки зазначення в договорі поруки про те, що поручитель поручається за належне та своєчасне виконання кредитного договору, включаючи можливі зміни, що можуть бути внесені в майбутньому, не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем у порядку, визначеному цим же договором поруки. При цьому, АТ «Сбербанк» своїми фактичними діями підтвердило необхідність отримання окремої, конкретизованої та предметної згоди поручителя на внесення змін та доповнень до Договору поруки. Так, на виконання п. 6.9. Договору поруки АТ «Сбербанк» двічі отримувало згоду ПрАТ «Термолайф» на збільшення обсягу його відповідальності: 1) шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 30.12.2013, 2) шляхом укладення додаткової угоди № 2 від 14.05.2014, при цьому згоди поручителя на укладення інших договорів про внесення змін та доповнень до кредитних договорів АТ «Сбербанк» не отримувало. Згода поручителя, що слідує з положень п. 3.1. Договору поруки, сама по собі не є конкретизованою. Якщо прийняти до уваги позицію АТ «Сбербанк» про погодження умов договору поруки на майбутнє положеннями самого договору поруки, то для укладення ним договорів про внесення змін до Договору поруки не було ані підстав, ані необхідності. Так само, як і не було б необхідності встановлювати в п. 6.2 Договору поруки окрему згоду поручителя на внесення змін до Кредитного договору щодо їх можливої пролонгації. Також, апелянт зазначає, що надаючи оцінку обставинам щодо наявності підстав для припинення поруки, встановленим судовими рішеннями у справах № 646/9179/16-ц та № 638/8307/16-ц, відхиляючи їх преюдиційність для цієї справи, суд першої інстанції зазначив, що предмет позову та суб`єктний склад сторін у зазначених справах є іншим ніж у справі № 922/5729/15, яка розглядається. Зазначений висновок суду апелянт вважає хибним, оскільки він зроблений з явним порушенням правил, передбачених частиною п`ятою статті 75 ГПК України Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою інші обставини справи, на які позивач посилався як на підставу для задоволення позову, зокрема не враховано преюдиційних обставин, встановлених рішеннями судів у справі № 922/5740/15. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 922/5729/15. Встановлено строк для подання відзивів. Призначено справу до розгляду на 04.12.2019. 02.12.2019 від АТ «Сбербанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. Так, в матеріалах справи міститься повідомлення Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 про те, що у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача Слободіна М.М., який визначений протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2019 для розгляду справи №922/5729/15, та відсутністю правових підстав, визначених частиною 9 статті 32 ГПК України, для передачі справи для повторного автоматизованого розподілу, розгляд справи, призначений на 04.12.2019 на 10:00 год., призначено на іншу дату - 16.12.2019 о 12:30 год. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 оголошено про перерву розгляді справи до 13.01.2020. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 оголошено про перерву у розгляді справи до 22.01.2020. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 оголошено про перерву у розгляді справи до 06.02.2020. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 оголошено про перерву у розгляді справи до 26.02.2020. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 заяву судді Сіверіна В.І. про самовідвід у справі № 922/5729/15 задоволено. Справу № 922/5729/15 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 призначено справу до розгляду на 28.02.2020. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.02.2020 заяву судді Терещенко О.І. про самовідвід у справі № 922/5729/15 задоволено. Справу № 922/5729/15 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 призначено справу до розгляду на 25.03.2020. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2020 повідомлено учасників справи № 922/5729/15, що розгляд апеляційної скарги приватного акціонерного товариства "Термолайф", місто Харків (вх.№3409Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2019 у справі № 922/5729/15 не відбудеться 25.03.2020, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 в Україні введено карантин. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2020, зокрема, призначено справу до розгляду на 17.06.2020. В судове засідання 17.06.2020 позивач, другий та третій відповідачі не з`явились, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, належним чином повідомлено позивача, другого та третього відповідачів про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності зазначених представників. Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. 04.09.2012 між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування - ПАТ "Сбербанк") та ПрАТ "Харківський коксовий завод" були укладені договори про відкриття кредитної лінії: - № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 (далі - кредитний договір-1), яким передбачено надання ПрАТ "Харківський коксовий завод" кредиту у розмірі 7 280 000,00 дол. США у вигляді кредитної лінії (п. 1.2) з остаточним строком повернення кредиту 01.09.2017 (п. 1.4); - № 27-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 (далі - кредитний договір-2), яким передбачено надання ПрАТ "Харківський коксовий завод" кредиту у розмірі 10 874 000,00 дол. США у вигляді кредитної лінії (п. 1.2) з остаточним строком повернення кредиту 01.09.2017 (п. 1.4). Також 04.09.2012 між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ТОВ "Коксотрейд" були укладені договори про відкриття кредитної лінії: - № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 (далі - кредитний договір-3), яким передбачено надання ТОВ "Коксотрейд" кредиту у розмірі 4 466 000,00 дол. США у вигляді кредитної лінії (п. 1.2) з остаточним строком повернення кредиту 01.09.2017 (п. 1.4); - № 29-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 (далі - кредитний договір-4), яким передбачено надання ТОВ "Коксотрейд" кредиту у розмірі 400 000,00 дол. США у вигляді кредитної лінії (п. 1.2) з остаточним строком повернення кредиту 01.09.2017 (п. 1.4). Пунктами 1.3 кредитних договорів -1, 2, 3, 4 встановлено змінювану процентну ставку та підпунктами 1.3.1-1.3.8 встановлено, що розмір процентної ставки визначається як сума погодженого кредитодавцем та позичальником індексу (базова процентна ставка) і маржі кредитодавця та розраховується за наступною формулою: R=LIBOR6M+M, де R - розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відсотках річних; LIBOR6M (Лондонська міжбанківська ставка пропозиції) - базова процентна ставка, яка визначається на підставі даних інформаційних систем Thomson REUTERS та/або BLOMBERG; М - маржа кредитодавця - 11%, яка є незмінною протягом дії Кредитних договорів -1, 2, 3,

4. На дату укладення кредитних договорів -1, 2, 3, 4 розмір змінюваної процентної ставки становив 11,75% річних (пп. 1.3.2 п. 1.3 кредитних договорів -1, 2, 3, 4), який був зафіксований сторонами як мінімальний розмір змінюваної процентної ставки (пп. 1.3.5 п. 1.3 кредитних договорів -1, 2, 3, 4). Також сторонами встановлено максимальний розмір змінюваної процентної ставки на рівні 20% річних (пп. 1.3.3 п. 1.3 кредитних договорів -1, 2, 3, 4). Сторонами кредитних договорів -1, 2, 3, 4 погоджено, що зміна розміру змінюваної процентної ставки відбувається автоматично, не потребує внесення змін до кредитних договорів-1, 2, 3, 4, але потребує письмового повідомлення позичальника не пізніш ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки (пп. 1.3.8 п. 1.3 Кредитних договорів -1, 2, 3, 4). У випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань за кредитними договорами-1, 2, 3, 4 змінювана процентна ставка за користування кредитом збільшується на 2 процентних пункта, після чого розмір змінюваної процентної ставки розраховується за формулою: R=LIBOR6M+M+2% (два проценти річних). Сторонами кредитних договорів -1, 2, 3, 4 погоджено, що така зміна розміру змінюваної процентної ставки не потребує внесення змін до кредитних договорів-1, 2, 3, 4, але потребує письмового повідомлення позичальника не пізніш ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки (п. 6.6 кредитних договорів -1, 2, 3, 4). Додатками № 1 до кредитних договорів -1, 2, 3, 4 (далі - Додаток/ки № 1) є "Порядок визначення розміру процентної ставки за кредитним договором" (а.с. 52-54, 78-80, 104-106, 130-132 т.1). Додатки № 1 набирають чинності з дати їх підписання сторонами кредитних договорів-1, 2, 3, 4 та діють до дати припинення кредитних договорів-1, 2, 3, 4 (п. 8 Додатків № 1), а з моменту набуття чинності Додатків № 1 кредитні договори-1, 2, 3, 4 діють у частині, що не змінені Додатками № 1 (п. 9 Додатків № 1). Пунктами 3 додатків № 1 від 04.09.2012 передбачено, що в разі, якщо кредитовий оборот позичальника в банку дорівнює або більше ніж 90% від загального кредитового обороту позичальника, позичальником сплачуються проценти за користування кредитом в розмірі, що визначений відповідно до умов кредитного договору, а якщо менше ніж 90% від загального кредитового обороту позичальника - позичальником сплачуються проценти за користування кредитом, що будуть розраховані за формулою: R=LIBOR6M+M+2%. В забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами -1, 2, 3, 4 між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" було укладено договір поруки від 04.09.2012 (далі - договір поруки), відповідно до статті 1 якого ПрАТ "Термолайф" поручилося за виконання ПрАТ "Харківський коксовий завод" та ТОВ "Коксотрейд" їх кредитних зобов`язань перед ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" за кредитними договорами - 1, 2 та кредитними договорами - 3, 4 відповідно. Стаття 2 договору поруки передбачає забезпечення зобов`язань, які не виконані одним із позичальників або обома позичальниками, та які передбачені кредитними договорами - 1, 2, 3, 4, зокрема, але не обмежуючись зобов`язаннями, переліченими у пп. 2.1.1 статті 2 договору поруки. При цьому, сторонами договору поруки погоджено, що зміна розміру процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, визначеному в п.п. 1.3, 6.6 кредитних договорів - 1, 2, 3, 4 та додатків № 1 не потребує внесення змін до договору поруки. Пунктом 6.2 ст. 6 договору поруки поручителем надано згоду на можливе продовження терміну дії кредитних договорів - 1, 2, 3, 4, при якому дія договору поруки буде автоматично продовжуватись на строк такої пролонгації. Також, відповідно до п. 3.1 ст. 3 договору поруки поручитель надав свою згоду на забезпечення порукою виконання зобов`язань боржників за кредитними договорами - 1, 2, 3, 4 з усіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи і ті, що можуть бути укладені у майбутньому. Згідно з п. 6.9 договору поруки цей договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін за умови, що такі згоди викладені у письмовій формі. Письмова згода позивача (як поручителя) на зміну договору поруки надавалась позивачем 30.12.2013 у вигляді договору про внесення змін № 1 від 30.12.2013 до договору поруки, який було укладено між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (договір про внесення змін № 1 до договору поруки, а.с. 30 т.1). Відповідно до договору про внесення змін № 1 до договору поруки, сторонами, окрім іншого, внесені зміни та доповнення до п.п. 2.1.1 п. 2.1 статті 2 договору поруки "Обсяг відповідальності поручителя". З урахуванням вказаних змін, відповідальність поручителя перед кредитодавцем включає зобов`язання, передбачені: - Кредитним договором-1, з урахуванням усіх змін та доповнень до нього, у тому числі, договорів про внесення змін № 1 від 22.01.2013, № 2 від 27.03.2013, № 3 від 30.12.2013 до Кредитного договору-1, зокрема, але не обмежуючись; - Кредитним договором-2, з урахуванням усіх змін та доповнень до нього, у тому числі договорів про внесення змін № 5 від 22.01.2013, № 6 від 27.03.2013, № 40 від 30.12.2013 до Кредитного договору-2; - Кредитним договором-3, з урахуванням усіх змін та доповнень до нього, у тому числі договорів про внесення змін № 1 від 22.01.2013, № 2 від 27.03.2013, № 3 від 19.04.2013, № 4 від 30.12.2013 до Кредитного договору-3; - Кредитним договором-4, з урахуванням усіх змін та доповнень до нього, у тому числі договорів про внесення змін № 3 від 22.01.2013, № 4 від 27.03.2013, № 5 від 19.04.2013, № 8 від 30.12.2013 до Кредитного договору-4. У пункті 5 договору про внесення змін № 1 до договору поруки визначено, що підписанням цього договору поручитель підтверджує, що він ознайомлений і погоджується зі змістом вище перелічених договорів про внесення змін до кредитних договорів -1, 2, 3, 4 та не має заперечень щодо їх змісту. Після укладення договору про внесення змін № 1 до договору поруки додатково мали місце зміни умов кредитних договорів -1, 2, 3, 4 шляхом укладення відповідних додаткових угод та договорів про внесення змін між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та позичальниками, а саме: - до Кредитного договору-1: договори про внесення змін № 6 від 30.09.2014 (а.с.139 т.1) та № 5 від 14.05.2014 (а.с. 32 т.6); - до Кредитного договору-2: договори про внесення змін № 87 від 30.09.2014 (а.с. 141 т.1), № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 29 від 30.08.2013 (а.с.142 т.1), № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 30 від 02.09.2013 (а.с.143 т.1), № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 31 від 02.09.2013 (а.с.144 т.1), № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 32 від 04.09.2013 (а.с.145 т.1); № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 33 від 04.09.2013 (а.с.146 т.1), № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 34 від 05.09.2013 (а.с.147 т.1), № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 35 від 05.09.2013 (а.с.148 т.1), № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 36 від 05.09.2013 (а.с.149 т.1), № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 37 від 17.10.2013 (а.с.150 т.1); № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 38 від 17.10.2013 (а.с.151 т.1); № 1 від 30.09.2014 до додаткової угоди № 39 від 23.12.2013 (а.с.152 т.1); - до Кредитного договору-3: договори про внесення змін № 6 від 14.05.2014 (а.с.134 т.1) та № 7 від 30.09.2014 (а.с.54 т.2); - до Кредитного договору-4: договори про внесення змін № 11 від 29.07.2014 (а.с.137 т.1) та № 12 від 31.07.2014 (а.с.138 т.1). Договором про внесення змін № 2 від 14.05.2014 до Договору поруки (а.с.52 т.2) узгоджено з ПрАТ "Термолайф" зміну умов Кредитного договору-3, внесених договором про внесення змін № 6 від 14.05.2014. 20 січня 2015 року ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" укладено з відповідачами - ПАТ "Харківський коксовий завод" та ТОВ "Коксотрейд" договори про внесення змін до основних договорів: № 8 від 20.01.2015 до Кредитного договору-1 (а.с.149 т.5); № 9 від 20.01.2015 до Кредитного договору-2 (а.с.159 т.5); № 9 від 20.01.2015 до Кредитного договору-3; № 15 від 20.01.2015 до Кредитного договору-4 (а.с.164 т.5). Згідно з вказаними договорами про внесення змін до основних договорів від 20.01.2015 були змінені додатки № 1 до основних договорів "Порядок визначення розміру процентної ставки по кредитному договору". Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Так, направляючи справу № 922/5729/15 на новий розгляд, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 20 лютого 2019 року зазначив, що як вбачається із матеріалів справи, сторонами договору поруки від 04.09.2012 є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (кредитор) і ПрАТ "Термолайф" (поручитель), натомість позовні вимоги про визнання припиненим цього договору поруки та визнання припиненими солідарних зобов`язань за кредитними договорами заявлено ПрАТ "Термолайф" до ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії". Проте питання належності відповідача за позовом ПрАТ "Термолайф" суди не з`ясовували. З цього приводу колегія суддів зазначає, що сторонами договору поруки від 04.09.2012 є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (після зміни назви АТ "Сбербанк") (кредитор) і ПрАТ "Термолайф" (поручитель). Позовні вимоги про визнання припиненим цього договору поруки та визнання припиненими солідарних зобов`язань за кредитними договорами заявлено ПрАТ "Термолайф" до ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії". Разом з тим, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії" не є стороною договору поруки від 04.09.2012. Крім того, за змістом приписів ст.ст. 55, 64 Господарського кодексу України, ст.ст. 80, 95 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи. Одночасно, здійснення Харківським відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії" банківської діяльності від імені АТ "Сбербанк" не свідчить про наявність у останнього процесуальних повноважень бути стороною у цій справі та діяти від імені юридичної особи АТ "Сбербанк" у спірних правовідносинах. Так, Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії" не є самостійною юридичною особою у розумінні зазначених норм, а в матеріалах справи відсутні докази уповноваження вказаного відокремленого підрозділу стосовно здійснення у цій справі повноваження сторони від імені юридичної особи Акціонерного товариства "Сбербанк". У відзиві на апеляційну скаргу позивача та в судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник АТ Сбербанк наполягав на тому, що перший відповідач є неналежним. Враховуючи наведене, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії" не є належним та не може бути самостійним відповідачем у даній справі, як відповідно до положень ст.ст. 4, 45 діючого Господарського процесуального кодексу України, так і відповідно до ст.ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату порушення провадження у цій справі. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії" є неналежним відповідачем у цій справі. Належним же відповідачем у цій справі є Акціонерне товариство "Сбербанк" (попередні найменування - Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" та Публічне акціонерне товариство "Сбербанк"), оскільки саме між ним та ПрАТ "Термолайф" укладено договір поруки від 04.09.2012. Позов у цій справі подано ПрАТ "Термолайф" у жовтні 2015 року і справа розглядалася судами неодноразово. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції. Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147VІІІ, чинній з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до частини другої статті 48 Господарського процесуального кодексу України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Однак, під час нового розгляду справи позивач не подав суду клопотання про заміну первісного відповідача (ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії") на належного відповідача - Акціонерне товариство "Сбербанк". Суд, в свою чергу, позбавлений права (в силу статті 48 ГПК України) здійснити таку заміну самостійно. В апеляційній скарзі позивач також зазначає про те, що ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії" є належним відповідачем у цій справі. Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що відділення здійснює банківську діяльність та діє від імені АТ Сбербанк. Однак, такі доводи позивача є необґрунтованими, оскільки здійснення Харківським відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії" банківської діяльності від імені АТ Сбербанк не свідчить про наявність у останнього процесуальних повноважень бути стороною у цій справі та діяти від імені юридичної особи АТ Сбербанк у спірних правовідносинах. Виходячи із визначення суті спору та предмету судового дослідження в межах цієї справи, наявності статусу кредитора у розглядуваних правовідносинах поруки лише у АТ "Сбербанк", на припиненні якого спрямований позов, колегія суддів вважає, що саме АТ "Сбербанк" може виступати єдиним належним відповідачем за таким позовом, оскільки тільки він і позивач є сторонами договору поруки. Поряд з цим, ПрАТ "Харківський коксовий завод" та ТОВ "Коксотрейд" (відповідачі 2, 3) не можуть порушувати право позивача на припинення поруки, оскільки по відношенню до нього за змістом статті 543, частини першої статті 553 та частини першої статті 554 Цивільного кодексу України в принципі не можуть виступати кредиторами. Своєю чергою, відсутність статусу кредитора (і не можливість його набуття в межах розглядуваних відносин) у відповідачів 2 і 3 по відношенню до позивача за змістом частини першої статті 509 Цивільного кодексу України унеможливлює і існування між ними спірного правовідношення, щодо якого суд мав би застосувати спосіб захисту у вигляді визнання права на його припинення. Такі правовідносини існують між Банком (з одного боку) та позичальниками і їх поручителем (з іншого). Наведені аргументи зумовлюють висновок про неналежність відповідачів 2, 3 як осіб, що не можуть порушити (визнавати чи заперечувати) захищуване позовом право поручителя на припинення поруки як зобов`язання перед Банком. Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в позові через відсутність належного суб`єктного складу учасників процесу. Зокрема, скасовуючи попередні рішення судових інстанцій та скеровуючи справу № 922/5729/15 на новий розгляд, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також зазначив про необхідність дослідження обставин щодо наявності судових рішень про стягнення з ПрАТ "Термолайф", як поручителя за договором поруки від 04.09.2012, заборгованості за відповідними кредитними договорами-1, 2, 3,

4. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, були враховані судом першої інстанції під час нового розгляду справи та встановлено, що АТ "Сбербанк" подано позови до ПрАТ "Термолайф" про стягнення боргу за договором поруки, зокрема: - ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2015 було порушено провадження у справі № 922/5389/15 за позовом АТ "Сбербанк" до ПрАТ "Термолайф" про стягнення заборгованості в сумі 44 309 645,32 грн. за Договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, в забезпеченні якого ПрАТ "Термолайф" виступає фінансовим поручителем відповідно до Договору поруки від 04.09.2012; - ухвалою господарського суду Харківської області від 23.09.2015 було порушено провадження у справі № 922/5416/15 за позовом АТ "Сбербанк" до ПрАТ "Термолайф" про стягнення заборгованості в сумі 579 302,64 доларів США за Договором про відкриття кредитної лінії № 27-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, в забезпеченні якого ПрАТ "Термолайф" виступає фінансовим поручителем відповідно до Договору поруки від 04.09.2012; - ухвалою господарського суду Харківської області від 24.09.2015 було порушено провадження у справі № 922/5438/15 за позовом АТ "Сбербанк" до ПрАТ "Термолайф" про стягнення заборгованості в сумі 930 000,00 доларів США та 4.758.882,61 грн. за Договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, в забезпеченні якого ПрАТ "Термолайф" виступає фінансовим поручителем відповідно до Договору поруки від 04.09.2012; - ухвалою господарського суду Харківської області від 03.11.2015 було порушено провадження у справі № 922/5901/15 за позовом АТ "Сбербанк" до ПрАТ "Термолайф" про стягнення заборгованості в сумі 204 736,12 доларів США та 4 758 882,61 грн. за Договором про відкриття кредитної лінії № 29-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, в забезпеченні якого ПрАТ "Термолайф" виступає фінансовим поручителем відповідно до Договору поруки від 04.09.2012. Однак, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, розгляд зазначених справ не завершено, а провадження у справах зупинено до вирішення господарським судом Харківської області пов`язаної справи № 922/5729/15 (даної справи). Відтак, рішення про стягнення з ПрАТ "Термолайф", як поручителя за договором поруки від 04.09.2012, заборгованості за відповідними кредитними договорами-1, 2, 3, 4 відсутні. Крім того, щодо тверджень позивача про визнання недійсним рішенням господарського суду Харківської області від 26.12.2018 у справі № 904/43/16, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2019, договору про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеного між ПрАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", в забезпечення якого було укладено спірний договір поруки, колегія суддів зазначає, що постановою Верховного Суду від 29.10.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 та рішення господарського суду Харківської області від 26.12.2018 у справі №904/43/16 скасовано, прийнято нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Також колегія суддів зазначає, що за змістом статей 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно зі статтею 559 цього Кодексу (у редакції, чинній на час звернення до суду у жовтні 2015 року) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Позивач зазначає, що максимальні розміри змінюваної процентної ставки за кредитними договорами в розмірі 20% могли бути збільшені на 2% внаслідок укладення додаткових угод від 20.01.2015 до кредитних договорів. Однак, умовами кредитних договорів (пп. 1.3.3. -1.3.4. та п. 6.6.) встановлені порядок обчислення та визначені поняття: "Розмір змінюваної процентної ставки" (R = LIBOR 6М + М або R = LIBOR 6М + М+2); "Максимальний розмір збільшення змінюваної процентної ставки" (8,25 % річних); "Максимальний розмір змінюваної процентної ставки" (20% річних), а поручителем в свою чергу, підписанням договору поруки, надано згоду на можливу зміну процентної ставки до максимального розміру змінюваної процентної ставки, який складає 20% (абз. 6 пп.2.1.1.1., абз. 6 пп.2.1.1.2., абз. 6 пп.2.1.1.3., абз. 6 пп.2.1.1.4. договору поруки). При цьому згідно п.1.3.4. кредитних договорів, сторони погодили, що у разі, якщо розмір змінюваної процентної ставки, у випадку її зміни на умовах та в порядку, передбаченому цим Договором стане вище Максимального розміру змінюваної процентної ставки, то в цьому разі, з метою недопущення перевищення розміру змінюваної процентної ставки над Максимальним розміром змінюваної процентної ставки, застосовується Максимальний розмір змінюваної процентної ставки за користування Кредитом за цим договором, зазначений в п.1.3.3. цього Договору, (зазначені умови Кредитних договорів не переглядались в подальшому). Відтак, обсяг зобов`язань поручителя - ПрАТ "Термолайф" в частині розміру процентної ставки визначено умовами договору поруки в межах Максимального розміру змінюваної процентної ставки, що становить 20% річних. Поряд з цим, будь-які зміни до кредитних договорів в частині перегляду в сторону збільшення максимального розміру змінюваної процентної ставки не вносились. Таким чином, умови про обмеження максимального розміру змінюваної процентної ставки, який складає 20% (абз. 6 пп.2.1.1.1., абз. З пп.2.1.1.2., абз. З пп.2.1.1.3., абз. З пп.2.1.1.4. договору поруки) є згодою поручителя на забезпечення виконання зобов`язань в зазначених межах, та спростовує позицію Позивача, що зміна умов договору щодо підстав зміни відсоткової ставки в межах зазначеного максимального розміру є збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди та є підставою для припинення поруки. Крім того, відповідно до п. 6.6. умов Кредитних договорів визначено, що у випадку порушення Позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим Договором, змінювана процентна ставка за користування Кредитом збільшується шляхом збільшення розміру змінюваної процентної ставки на 2 (два) процентних пункти, після чого розмір змінюваної процентної ставки буде розраховуватися за формулою К=(ТІВ(Ж 6М+ М) +2% (два процента) річних. Позичальник погоджує зазначену в цьому пункті Договору зміну розміру змінюваної процентної ставки, що не потребує укладання сторонами додаткової угоди до цього Договору. Водночас, згідно умов абз.5 п.2.1.1.1., абз.5 п. п.2.1.1.2., абз.5 п.2.1.1.3., абз.5 п. п.2.1.1.4. Договору поруки, укладеного між АТ "Сбербанк" та ПрАТ "Термолайф" "сторони погоджують, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначеному в п.1.3., п.6.6. Основних договорів та в Додатку №1 Основних договорів, відбувається автоматично і не потребує укладання між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до нього договору та така зміна зобов`язання є погодженою поручителем". Тобто, умовами договору поруки в даній справі сторонами передбачена можливість зміни розміру процентів за порушення будь-якого із зобов`язань позичальником; встановлено, що зміна розміру процентів не потребує укладення додаткових угод чи внесення змін до договору поруки; визначено, що зміна зобов`язання в частині зміни розміру процентної ставки є погодженою поручителем; погоджено можливість збільшення процентної ставки за кредитними договорами до Максимального розміру змінюваної процентної ставки в розмірі 20% річних. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов`язується зі зміною забезпеченого зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов`язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов`язання. Також згідно підпункту д) пункту 8.3. кредитних договорів Банк має право в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим Договором, а також інші права, передбачені законодавством України та/або цим Договором та/або Договором/ами забезпечення, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим Договором, а також по іншим договорам (в т.ч., але не виключно по кредитним договорам, договорам про відкриття кредитних ліній) і/або договорам поруки і/або договорам про надання банківських гарантій/контргарантій/акредитивів тощо, які укладені або будуть укладені протягом дії цього Договору між Позичальником і Банком, а також по платіжним зобов`язанням перед Банком та/або третіми особами по оплаті векселів, погашенню облігацій, виплаті купонного доходу, інших фінансових зобов`язань, тощо, які виникли (можуть виникнути) протягом строку дії цього Договору). Тобто, умовами основних договорів передбачене право Банку на підвищення процентної ставки та право вимагати дострокового повернення кредиту у випадку порушення Позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим Договором. Оскільки умовами основних договорів було передбачено можливість підвищення відсоткової ставки та право вимагати дострокового повернення кредиту за будь-яке порушення умов цих договорів, в тому числі, й тих, що стосується забезпечення надходження грошової виручки на рахунки Банку, не є встановленням додаткових підстав для підвищення відсоткової ставки та для дострокового повернення кредиту, окреме зазначення такої підстави в умовах додаткових угод. Умовами (пп. к) п. 3.1.) Договору поруки, укладеного з ПрАТ "Термолайф" також передбачено, що "поручитель заявляє, гарантує і зобов`язується на користь Кредитора, що на момент укладення цього Договору він ознайомлений зі змістом Основного/их договору/ів до моменту укладення цього Договору, не має заперечень щодо його змісту та виражає свою згоду на забезпечення порукою виконання зобов`язань Боржника/ів за Основним/ими договором/ами з усіма можливими змінами та доповнення до нього, включаючи й ті, що можуть бути укладені в майбутньому". Відтак, поручителем погоджено умови про забезпечення виконання зобов`язань за Кредитними угодами з усіма можливими змінами та доповнення до них, включаючи й ті, що можуть бути укладені в майбутньому. Отже, укладаючи договори поруки, сторони, в тому числі, врегулювали питання наявності відповідальності поручителів перед банком у разі укладення боржником додаткових угод до кредитного договору у майбутньому. Зазначене положення пп. к) п.3.1. Договору поруки є результатом домовленості сторін, вираженій в установленій законом порядку та формі, а відтак є обов`язковим в силу вимог статті 629 ЦК України. Колегія суддів зазначає, що згода поручителя на забезпечення порукою виконання зобов`язань за основними договорами з усіма можливим змінами та доповнення до нього, включаючи й ті, що можуть бути укладені в майбутньому свідчить про відсутність правових підстав для припинення поруки за частиною першою статті 559 ЦК України у випадку внесення змін до основних договорів в подальшому. Вірно не прийнято судом першої інстанції також позицію позивача з посиланням на п. 6.9. договору поруки, що згода поручителя на зміну умов основних договорів, мала надаватися виключно в письмовій формі та у вигляді відповідних змін до договору поруки. Так, в пункті п. 6.9. договору поруки, зазначено наступне: "Цей договір може бути змінений тільки за взаємною згодою Сторін (крім випадків передбачених чим Договором та/або чинним законодавством України) за умови, що такі зміни викладені в письмовій формі". Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Положення п. 6.9. договору поруки регулює відносини сторін у разі внесення змін в договір поруки, а не у випадку зміни зобов`язання, яке відбувається на підставі умов кредитних договорів, що було погоджене поручителем при укладені договору поруки. Тобто зазначеним пунктом врегульовано питання щодо неможливості зміни умов договору поруки в односторонньому порядку, а не необхідності додаткової згоди поручителя на можливий перегляд відсоткової ставки з урахуванням того, що умовами договору поруки надана згода на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором на умовах можливості зміни розміру процентів до максимального розміру змінюваної процентної ставки за основним зобов`язанням без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди. Пунктом 6.2. Договору поруки сторони також погодили, що поручитель дає згоду на пролонгацію Основного/их договору/ів, яка може бути здійснена Кредитором та Боржником/ами. При цьому дія цього Договору автоматично продовжується на строк такої пролонгації. Тобто, посилання позивача на підставу збільшення відповідальності поручителя без його згоди на відтермінування строку повернення окремих траншів чи платежів та строку сплати процентів є безпідставним, оскільки, зміна розміру та/або строків повернення позичальником чергових траншів (платежів) за кредитними лініями, в межах визначеного сторонами кінцевого строку повернення кредиту та в межах ліміту кредитної лінії не призводить до збільшення обсягу відповідальності позивача. Щодо встановлення договорами про внесення змін до кредитного договору комісії за управління коштами кредитної заборгованості в частині внесення змін в кредитний договір, суд виходить з наступного. Договорами про внесення змін передбачено, що "У день укладення цього Договору про внесення змін позичальник зобов`язаний сплатити Банку комісії за управління коштами кредитної заборгованості в частині внесення змін в кредитний договір...". Відтак, вказаною додатковою угодою передбачено, що комісія за внесення змін до кредитного договору нараховується в день підписання відповідного додаткового договору про внесення змін та оплачується боржником в день нарахування, тобто в день її підписання. Зазначена сума не стосується траншів, на неї не нараховуються відсотки, пеня та штрафні санкції та вона не може бути пред`явлена до погашення поручителем. Враховуючи наведене, зміни кредитного договору про запровадження додаткової комісії, яка не є борговою сумою, оскільки сплачена боржником під час підписання додаткової угоди, не збільшують обсягу відповідальності поручителя, та не є підставою для припинення поруки. Крім того, згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Тобто, за змістом наведеної норми факт прострочення сплати основним боржником (позичальником) боргу або окремих його частин у разі, якщо цей борг або його частина боргу була сплачена позичальником в межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання (або іншого строку визначеного договором поруки) - немає правового значення для припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України. Так, абз.1 п. 4.2. договору поруки врегульовано підстави та умови настання відповідальності поручителя - у випадках прострочення виконання зобов`язань Позичальником (повного або часткового). Також у відповідності до абз.2 п. 2 договору поруки Кредитор звертається з письмовим повідомленням до Поручителя про невиконання Боржником/ами зобов`язань, що зазначені в ст. 2 цього Договору, та їх обсяг. Тобто, цими положеннями договору поруки встановлено, що Кредитор лише повідомляє про факт прострочення та розмір такої заборгованості. Окрім того, договір поруки не встановлює обов`язку для поручителя виконання всіх зобов`язань за кредитними договорами у разі прострочення сплати Позичальником частини боргу. Колегія суддів також погоджується із доводами Банку стосовно того, що пункт 4.2. Договору поруки відсилає до змісту статті 2 Договору поруки за умовами якої (абз.2 п.2.1.1.1., абз.2 п.2.1.1.2., абз.2 п.2.1.1.3., абз.2 п.2.1.1.4. статті 2 Договору поруки): відповідальність поручителя включає зобов`язання повернути кредит в строк/и який/і зазначений/ються в Основному договорі, а у випадках передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором - достроково. За змістом частини першої статті 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Тобто, обов`язок поручителя за договором поруки, як похідного зобов`язання від основного, не виникає без виникнення та наявності відповідного обов`язку боржника за основним зобов`язанням. Відтак, ні чинним законодавством, ні умовами договору поруки не передбачено можливості виникнення у поручителя обов`язку виконання зобов`язань строк виконання яких для Позичальника не настав. З врахуванням викладеного, твердження позивача, що у разі настання першого прострочення виконання позичальником зобов`язань у поручителя виникає обов`язок повернути всю суму кредиту є безпідставним, тобто таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства та умовах укладених між сторонами договорів. Наведені аргументи також зумовлюють висновок колегії суддів про наявність підстав для відмови в позові. Крім того, надаючи оцінку обставинам щодо наявності підстав для припинення поруки, встановленим судовими рішеннями у справах № 646/9179/16-ц та № 638/8307/16-ц, які позивач вважає преюдиціальними, колегія суддів зазначає, що предмет позову та суб`єктний склад сторін у справі у зазначених справах є іншим ніж у справі № 922/5729/15, яка розглядається. Правові висновки суду у справах № 646/9179/16-ц та № 638/8307/16-ц не є преюдиціальними для цієї справи, а посилання позивача на схожість обставин не свідчать про наявність підстав для застосування частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001). Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги; висновки суду щодо неналежності ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії", як відповідача у справі, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають. В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не дослідив в повному обсязі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №922/5740/15 та не врахував встановлену у вказаній справі преюдиціальну обставину припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України. Судова колегія не погоджується з такими доводами позивача, з огляду на наступне. ПАТ Харківський коксовий завод звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії в особі відділення Харківське відділення №3 АТ Сбербанк Росії, ПАТ Термолайф, ТОВ Коксотрейд, в якому просив суд, зокрема, визнати припиненим договір поруки від 04.09.2012, укладений між ТОВ Харківський коксовий завод та ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії. Отже, предметом позову у вказаній справі №922/5740/15 було, зокрема, визнання припиненим договору поруки від 04.09.2012, укладеним між ТОВ Харківський коксовий завод та ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії. Натомість, у цій справі №922/5729/15, яка розглядається, позивач просить визнати припиненим договір поруки від 04.09.2012, укладений між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" . Враховуючи, що предмети позову у вказаних справах є різними, посилання позивача в апеляційній скарзі на встановлення у справі №922/5740/15 обставин, які є преюдиціальними для справи №922/5729/15 щодо припинення договору поруки, є безпідставними. Судова колегія приймає до уваги наступне. Рішенням господарського суду Харківської області від 31.05.2018 у справі №922/5740/15 позов було задоволено частково, визнано: - припиненим договір поруки від 04.09.2012, укладений між ПрАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії; - припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Харківський коксовий завод" за договором про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії та ТОВ "Коксотрейд", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012; - припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Харківський коксовий завод" за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії та ТОВ "Коксотрейд", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012; - припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Харківський коксовий завод" за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії та ПрАТ "Термолайф", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012; - припиненими солідарні зобов`язання ПрАТ "Харківський коксовий завод" за договором про відкриття кредитної лінії №31-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії та ПрАТ "Термолайф", що випливали з умов договору поруки від 04.09.2012. В частині позовних вимог до публічного акціонерного товариства "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення №3 "АТ "Сбербанк" відмовлено. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018, вказане рішення суду було скасовано в частині задоволення позовних вимог про припинення солідарних зобов`язань позивача за договорами про відкриття кредитних ліній та в цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 20.02.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.05.2018 у справі № 922/5740/15 в частині позовних вимог ПрАТ "Харківський коксовий завод" до ТОВ "Коксотрейд" та до ПрАТ "Термолайф" скасовано та в цій частині справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.05.2018 залишено без змін. За результатами нового розгляду справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 у справі №922/5740/15 позовні вимоги ПрАТ "Харківський коксовий завод" до ТОВ "Коксотрейд" та до ПрАТ "Термолайф" залишено без розгляду. Отже, за результатами розгляду справи №922/5740/15, позовні вимоги ПАТ Харківський коксовий завод до ТОВ "Коксотрейд" та до ПрАТ "Термолайф" залишено без розгляду, а в задоволенні позовних вимог ПАТ Харківський коксовий завод до ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії в особі відділення Харківське відділення №3 АТ Сбербанк Росії - відмовлено. Крім того, в наведеній справі №922/5740/15 Верховний Суд також висловив правову позицію про те, що за наявності судового рішення, яким задоволено вимоги кредитора до поручителя, відсутні підстави для застосування положень статті 559 Цивільного кодексу України. Враховуючи наведене, доводи позивача за апеляційною скаргою про встановлення судовими рішеннями у справі №922/5740/15 факту припинення договору поруки від 04.09.2012, укладеного між ПАТ Харківський коксовий завод та ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії та преюдиціальність цього факту для розгляду справи №922/5729/15 не відповідають дійсності та є безпідставними. Таким чином, заперечення апелянта, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведених судових висновків, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та відхиляються як необґрунтовані. Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.2 ч.1. ст.275, п.2 ч.1 та ч.4 ст.277, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Термолайф", місто Харків на рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2019 у справі № 922/5729/15 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2019 у справі № 922/5729/15 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Повний тест постанови апеляційного суду складено 23.06.2020. Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя М.М. Слободін Суддя Н.М. Дучал Суддя І.А. Шутенко