Постанова Київський апеляційний суд № 759/2674/23

Справа №759/2674/23 Апеляційне провадження №22-ц/824/1523/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 лютого 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПроКредит Банк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТДХ» про визнання договору поруки припиненим, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду із позовною заявою до Акціонерного товариства «ПроКредит Банк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТДХ» про визнання договору поруки припиненим. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 27.12.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТДХ» та Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» була укладена Рамкова кредитна угода № FW202.1144, відповідно до якої банк встановив Позичальнику рамкові кредитні умови: максимальну суму 2 000 000, 00 (два мільйони) гривень; максимальний строк - 24 місяці, максимальний розмір процентів - 40% річних. У подальшому 30.11.2018 року у м. Харків (місце укладення договору) було укладено Договір №1 про внесення змін та доповнень до Рамкової кредитної угоди, яким Банк встановив та змінив рамкові кредитні умови, а саме встановив максимальну суму 3 500 000, 00 (три мільйони п`ятсот тисяч) гривень: максимальний строк - 48 місяців, максимальний розмір процентів - 40% річних. 12.12.2019року було укладено Договір №2 про внесення змін та доповнень до Рамкової кредитної угоди, яким Банк встановив та змінив рамкові кредитні умови, а саме встановив максимальну суму 3 500 000, 00 (три мільйони п`ятсот тисяч) гривень; максимальний строк - 108 місяців, максимальний розмір процентів - 40% річних. У межах Рамкової кредитної угоди №FW202.1144 був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 202.49077/FW202.1144 від 12.12.2019 року. Умовами договору кредитної лінії був встановлений розмір кредитного ліміту 2 000 000 (два мільйони) грн. та визначено періоди доступності. На зміну умов договору про відкриття кредитної лінії № 202.49077/FW202.1144 від 12.12.2019 року 11.12.2020 року був укладений договір №1 про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії, а саме: кредитний ліміт в розмірі 2 000000 (два мільйони) грн. та визначені періоди доступності. На зміну умов договору про відкриття кредитної лінії № 202.49077/FW202.1144 від 12.12.2019 року 30.04.2021 року був укладений Договір №2 про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії, а саме: змінено п.6 та 7 (Проценти) кредитного договору. Встановлено змінювану процентну ставку - 13%, виходячи з 360 календарних днів у році. Крім того, через кожні 3 місяці, починаючи від дати видачі кредиту та до моменту його погашення розмір процентів з користування кредитом змінюється і встановлюється Індекс URID (3 місяці +5,7% та доповнено п. 14, згідно з яким була доступна Програма державної фінансової підтримки «Доступні кредити 5-7-9%, згідно з якою сплачується лише частина відсотків, а інша компенсується державою. 27.12.2016 року у м. Харків був укладений договір поруки № 390601 ДП1 між Банком та ОСОБА_1 у межах рамкової кредитної угоди №FW202.1144 від 27.12.2016 року з лімітом суми кредитування 2 000 000 (два мільйони) грн, лімітом строку кредитування до 27.12.2018 року та 40% річних. Позивач зазначає, що жодних додаткових угод до договору поруки не підписувалося сторонами. На Договорах №1 та №2 від 12.12.2019 року про внесення змін та доповнень до Рамкової кредитної угоди наявні погоджувальні підписи його як поручителя ОСОБА_1 , але жодних погоджень зміни умов договору про відкриття кредитної лінії №202.49077/FW202.1144 від 12.12.2019 року (договір №1 11.12.2020 року та договір №2 від 30.04.2021року) немає. Тим не менш, даними договорами №1 від 11.12.2020 року та договором №2 від 30.04.2021 року про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії вносилися зміни у тому числі і до розміру процентів. Встановлювалася не стала відсоткова ставка (як передбачено договором поруки), а змінювана. Зміна вказаних умов тягне юридичну невизначеність, а як наслідок - збільшення обсягу відповідальності поручителя та припинення договору поруки. Посилаючись на ч.1 ст. 559 ЦК України, позивач вважає, що згоди на зміну зобов`язання, а саме змінюваної процентної ставки він не надавав, підтвердженням чому є відсутність його підпису на договорі про відкриття кредитної лінії та додаткових угодах до неї, тому просить визнати договір поруки №390601- ДП1 від 27.12.2016 року припиненим. Також позивач посилається на пропуск банком 6-ти місячного строку, оскільки інший строк в договорі поруки не зазначався. На підставі наведеного, просив суд: визнати договір поруки №390601-ДП1 від 27.12.2016 року, що укладений між Акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 припиненим. Рішенням Святошинського районного суду м Києва від 29 травня 2023 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПроКредит Банк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТДХ» про визнання договору поруки припиненим відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 21 серпня 2023 року відповідач АТ «ПроКредит Банк» направив на адресу суду відзив на апеляційну скаргу. 15.02.2024 року на електронну адресу Київського апеляційного суду від представника апелянта надійшла заява про відкладення розгляду справи. В обґрунтування заяви заявник зазначав, що не може прибути у судове засідання у зв`язку з перебуванням на очному навчальному заході, а саме тренінг-курсі «Колабораційна діяльність: кримінальний та цивільний аспекти». Як вбачається із матеріалів справи, про час та місце розгляду даної справи представника апелянта було повідомлено ще 09.01.2024 року. За таких умов у представника апелянта було достатньо часу для завчасного приведення у відповідність свого графіку та вирішення питання про організацію участі в судовому засіданні. При цьому з точки зору апеляційного суду наведені адвокатом підстави не можуть вважатися тією обставиною, яка об`єктивно, поза волею адвоката унеможливила його участь у розгляді справи. Зважаючи на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність належних підстав для задоволення даного клопотання та відкладення розгляду справи. В судове засідання 15.02.2024 року відповідач та третя особа не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Свою незгоду з оскаржуваним рішенням апелянт обґрунтовував неналежністю з його точки зору неврахування судом того факту, що після укладення Договору 2 до Договору 1 про відкриття кредитної лінії від 12.12.2019 року, фактично було збільшено обсяг відповідальності поручителя. Крім того, з точки зору апелянта, суд безпідставно не задоволив вимоги про визнання договору поруки припиненим. По своїй суті позиція позивача, висловлена в апеляційній скарзі, в переважній більшості співпадає з доводами та обґрунтуваннями позовних вимог, які він висловлював в суді першої інстанції, і яким судом надано відповідну правову оцінку. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. При вирішені даної справи суд ретельним чином дослідив твердження відповідача щодо того, що зміни відсоткової ставки зі сталої на плаваючу могли призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що в свою чергу є підставою для припинення поруки у відповідності до ст. 559 ЦК України. Як було належним чином встановлено судом, у даному випадку встановленням плаваючої відсоткової ставки фактично була зменшена відсоткова ставка в порівнянні до усталеної ставки, яка діяла до цього. Таким чином, зазначене твердження апелянта не відповідає дійсності. Окрім вказаного, судом при вирішенні справи до правовідносин було застосоване законодавство, яке було чинним на час виникнення чи зміни таких правовідносин. Свої вимоги позивач пов`язував із кладенням Договору №1 та Договору №2, які були підписані відповідно 11.12.2020 року та 30.04.2021 року. При цьому на час укладення таких договорів редакція ст. 559 ЦК України вже не передбачала припинення поруки у разі зімни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшено обсяг відповідальності боржника. За таких умов, позиція позивача у даній справі є необґрунтованою як з точки зору відсутності обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги, так і з відсутності правової норми, яка надає йому право на заявлення такої вимоги. Належним чином з при вирішенні спору було оцінено і питання відсутності підстав для визнання договору поруки припиненим. Мотиви суду першої інстанції з цього приводу є належними та обґрунтованими, з ними погоджується в повній мірі і колегія суддів апеляційного суду. Окремо при вирішенні справи колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на недобросовісність позиції позивача у даній справі. Як вбачається з матеріалів справи, позичальником за вищевказаним кредитом виступало ТОВ «ТДХ». Договір від імені ТОВ «ТДХ» підписував його керівник ОСОБА_1 Поручителем за вказаним кредитом виступав ОСОБА_1 . Всі договори з банком підписував безпосередньо ОСОБА_1 , який є позивачем у справі. За таких умов його посилання щодо того, що він не погоджував як поручитель договори про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії, які він же сам і укладав від імені ТОВ «ТДХ», не може вважатися добросовісною поведінкою сторони, що додатково до вже вищевказаної позиції суду першої інстанції обумовлює відсутність підстав для задоволення позову. Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько