Постанова Східний апеляційний господарський суд № 917/2163/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" червня 2020 р. Справа № 917/2163/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В. секретар судового засідання Євтушенко Є.В. за участю представників: від позивача - не з`явився; від відповідача-1 - не з`явився; від відповідача-2 - не з`явився; розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства «Доля Нова», м. Зіньків Полтавської області вх. № 1227 П/З на рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2020 р. у справі № 917/2163/19 (суддя - Пушко І.І., повний текст складено та підписано 12.03.2020 р.) за позовом Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ до

1. Фермерського господарства «Доля Нова», м. Зіньків Полтавської області

2. ОСОБА_1 , м. Зіньків Полтавської області про стягнення солідарно 141 319,69 грн. ВСТАНОВИЛА: 10.12.2019 р. Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (далі - Державне ПАТ «НАК «Украгролізинг», позивач) звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про солідарне стягнення з Фермерського господарства «Доля Нова» (далі - ФГ «Доля Нова», відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) заборгованості по прострочених лізингових платежах в сумі 113 860,97 грн., пені в сумі 14 442,42 грн., інфляційних втрат в сумі 1 682,52 грн., 25 % річних в сумі 10 810,18 грн. та штрафу в сумі 523,60 грн., заявленого на підставі п. 8.1 договору фінансового лізингу № 16-18-169ств-фл/342 від 20.11.2018 р. Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.03.2020 р. позов задоволено повністю, з відповідачів на користь позивача стягнуто солідарно основний борг в сумі 113 860,97 грн., штраф в сумі 523,60 грн., пеню в сумі 14 442,42 грн., інфляційні втрати в сумі 1 682,52 грн., 25 % річних в сумі 10 810,18 грн., а також з кожного з відповідачів на користь позивача стягнуто по 1 059,90 грн. витрат зі сплати судового збору. Рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що позивачем та матеріалами справи доведено неналежне виконання відповідачем-1 умов договору фінансового лізингу в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів, що, в свою чергу, стало підставою для нарахування заявлених до стягнення пені, відсотків річних, інфляційних втрат та штрафу. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФГ «Доля Нова» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд першої інстанції своєю ухвалою від 13.01.2020 р. про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі безпідставно відкрив провадження у справі, не маючи для того законних підстав, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а повинен розглядатися судом загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства. На думку ФГ «Доля Нова», посилання господарського суду Полтавської області у рішенні на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 р. у справі № 415/2542/15-ц є помилковим внаслідок того, що висновки про правильне застосування норм права, зазначені у цій постанові, стосуються об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання. Крім того, в апеляційній скарзі відповідач-1 оскаржує обґрунтованість стягнення інфляційних втрат, стверджуючи, що заявлені суми не підтверджені відповідними достовірними розрахунками та не відповідають дійсності. 22.06.2020 р. до початку судового засідання від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Представники сторін у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином. Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 20.11.2018 року між Державним ПАТ «НАК «Украгролізинг», як лізингодавцем, та ФГ «Доля Нова», як лізингоодержувачем, укладений договір фінансового лізингу № 16-18-169 ств-фл/342, за умовами якого лізингодавець зобов`язується набути у власність у постачальника предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати його за плату (лізингові платежі) у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому договорі строк не менше одного року. Відповідно до п. 1.2 договору, сторони погоджуються з тим, що специфікацією та умовами предмета лізингу є найменування, кількість, тип, модель, марка, інші технічні характеристики, вартість предмета лізингу, а також найменування виробника (постачальника) предмета лізингу, що визначені у додатках до цього договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу". Умовами п. 2.1, 2.2 договору визначено, що лізингодавець на письмове замовлення лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу. Строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між сторонами, що укладається у п`яти автентичних примірниках. Пунктом 2.3 договору передбачено, що постачальник, перелік, кількість, ціна, вартість, строк передачі і адреси місця передачі предмета лізингу, строк лізингу встановлюються додатками до цього договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу". Місцем поставки (передачі) предмета лізингу є: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Шевченка, 109/13. Відповідно до п.п. 3.4.1, 3.4.3 договору, лізингоодержувач зобов`язаний прийняти предмет лізингу у строк п`яти робочих днів з дня отримання від лізингодавця повідомлення про готовність передати предмет лізингу, при цьому провести огляд предмета лізингу і в разі виявлення неусувних дефектів, що виключають експлуатацію предмета лізингу, або у разі наявності у лізингоодержувача претензій щодо якості та комплектності предмета лізингу, протягом двох робочих днів з дня огляду письмово повідомити лізингодавця про відмову у прийнятті предмета лізингу. Якщо лізингоодержувач при підписанні акту не вказав в акті про наявність неусувних недоліків чи претензій щодо якості чи комплектності предмета лізингу і протягом 2-х робочих днів не заявив про це лізингодавцю, вважається, що приймання предмета лізингу відбулося без зауважень. Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов цього договору. Відповідно до п. 4.1 договору, протягом 7 календарних днів з моменту набрання чинності цим договором лізингоодержувач перераховує на рахунок лізингодавця попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 15 відсотків його вартості (включаючи ПДВ). Датою сплати попереднього лізингового платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця. Пунктом 4.2 договору передбачено, що з моменту підписання акту лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають: - відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежам вартість предмета лізингу (п. 4.2.1); - комісію за організацію лізингової операції в розмірі 7% (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого, другого та третього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору згідно з графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору (п. 4.2.2); - комісію за супроводження договору в розмірі 19 відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість (п. 4.2.3). Комісія за супроводження договору є складовою частиною лізингового платежу, не відноситься до послуг та не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до п. 4.3, 4.4 договору, лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання акта, всі наступні лізингові платежі - щомісячно. Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору. Згідно з 4.8 договору, загальна сума оплати за цим договором, періодичність та терміни сплати визначаються графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору, розділами 4 та 8 цього договору. Зарахування та розподіл коштів, отриманих за цим договором, лізингодавець здійснює першочергово відповідно до ст. ст. 534, 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору, предмет лізингу передається лізингоодержувачу за актом, за умови перерахування платежу у розмірі та в порядку, визначеному пунктом 4.1 цього договору, та (за необхідності) у разі укладення забезпечувального (забезпечувальних) договору (договорів) відповідно до розділу 7 цього договору. Предмет лізингу протягом всього строку дії цього договору є власністю лізингодавця. Згідно з п. 8.1 договору, за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4. цього договору, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1% невідшкодованої вартості предмета лізингу. Умовами пункту 8.2. договору сторони погодили, що вартість цього договору (розмір фінансового активу) за домовленістю і згодою сторін складає загальну суму виплат, передбачених графіком сплати лізингових платежів і становить 812 491,21 грн. Пунктом 8.3 договору сторонами погоджено, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% (двадцять п`ять) річних. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів, що були нараховані на прострочену суму чергового платежу за договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п.8.1 цього договору. В забезпечення виконань зобов`язань за договором лізингу, 20.11.2018 р. між Державним ПАТ «НАК «Украгролізинг», як кредитором, та ОСОБА_1 (головою ФГ «Доля Нова», який одночасно є одним із засновників фермерського господарства), як поручителем, укладено договір поруки № 343, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором у повному обсязі за виконання відповідачем-1 (боржником) зобов`язань, що випливають із договору фінансового лізингу № 16-18-169 ств-фл/342 від 20.11.2018 р., з урахуванням додаткових договорів та додатків до нього, в т.ч. але не виключно зобов`язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати можливих штрафних санкцій, пені, індексу інфляції, 3 % річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов основного договору. Відповідно до п. 1.2 договору поруки, поручитель підтверджує, що він ознайомлений зі змістом основного договору та надає згоду про зміни умов основного договору, в т.ч. тих, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя. За умовами п. 2.1 договору поруки, передбачений п. 1.1 договору обов`язок поручителя перед кредитором не обмежується певною сумою та встановлюється у повному обсязі, що визначений у основному договорі. Згідно з п. 3.1 договору поруки, у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником своїх зобов`язань за основним договором, кредитор вправі звернутися з письмовою вимогою про усунення таких порушень (виконання зобов`язань) за основним договором як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Пунктом 5.3 договору поруки визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту припинення поруки на підставах, передбачених у ст. 559 ЦК України. На виконання умов договору лізингу позивач передав відповідачу-1 у користування трактор КИЙ-14102, зав. № 017718, 1 од., вартістю 616 000,00 грн. (далі - предмет лізингу) строком на 3 роки, а останній зобов`язався сплачувати за це лізингові платежі на умовах договору. Факт отримання техніки відповідачем-1 підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 3 від 30.11.2018 року. 04.09.2019 р. позивач звернувся до обох відповідачів з вимогами № 14/666 від 03.09.2019 р. та № 14/664 від 03.09.2019 щодо сплати прострочених лізингових платежів станом на 22.08.2019 р. в сумі 81 272,78 грн., штрафу в сумі 523,60 грн., пені в сумі 6 737,87 грн., інфляційних втрат в сумі 525,48 грн. та 25 % річних в сумі 4 836,94 грн., проте ці вимоги залишені відповідачами без відповіді та без виконання. Посилаючись на те, що відповідач-1 неналежним чином виконав зобов`язання за договором в частині сплати лізингових платежів, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 113 860,97 грн. за період з 30.04.2019 року по 30.11.2019 року, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Аналогічні положення містяться в статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг". Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу. Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та відносин купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачеві по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачеві, поширюються загальні положення про купівлю-продаж. Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Згідно зі статтею 697 ЦК України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання, відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Правовими наслідками порушення основного зобов`язання, забезпеченого порукою, є солідарна відповідальність або додаткова (субсидіарна) відповідальність, якщо така відповідальність встановлена договором поруки. Солідарна відповідальність означає, що у разі невиконання боржником основного зобов`язання, кредитор має право вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі або частково як від боржника, так і від поручителя, або від них обох. Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Матеріали справи свідчать про те, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, передавши відповідне майно лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 3 від 30.11.2018 р. Графіком лізингових платежів (додаток №2 до договору) передбачена сплата лізингоодержувачем лізингових платежів у фіксованому розмірі, строк оплати яких відраховується від дати підписання акту приймання-передачі сільськогосподарської техніки. Доказів сплати заявленого до стягнення боргу в добровільному порядку відповідачами до матеріалів справи не надано, тому місцевий господарський суд на законних підставах задовольнив позовні вимоги в цій частині, стягнувши солідарно з відповідачів на користь позивача 113 860,97 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами. Враховуючи прострочення відповідачем сплати лізингових платежів у зазначеній частині, позивачем на підставі п. 8.1. договору лізингу заявлені до стягнення штраф в сумі 523,60 грн., що складає 0,1 % від невідшкодованої вартості предмета лізингу, а на підставі п. 8.3 договору лізингу - пеня в сумі 14 442,42 грн. за період з 03.01.2019 р. по 02.12.2019 р. Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Приписами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором. Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у ГК України, іншими законами та договором. Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язань. За приписами п. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, в тому числі і неустойка, вчинюється у письмовій формі, недодержання якої тягне за собою нікчемність зазначеного правочину. Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. З огляду на доведення позивачем та матеріалами справи факту прострочення відповідачем сплати лізингових платежів у спірний період, вимоги про стягнення пені в сумі 14 442,42 грн. і штрафу в сумі 523,60 грн. також є доведеними та обґрунтованими, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в цій частині. В апеляційній скарзі відповідачем-1 не висловлено свого непогодження із заявленими до стягнення сумами та періодами прострочення, тобто, скаржником рішення суду в цій частині не оскаржується. Крім того, позивачем також заявлено до стягнення 25 % річних в сумі 10 810,18 грн. за період з 03.01.2019 р. по 02.12.2019 р. та інфляційні втрати в сумі 1 682,52 грн., які складаються з: - інфляційних втрат за січень 2019 року в сумі 372,08 грн., нарахованих позивачем на суму боргу в розмірі 37 208,10 грн.; - інфляційних втрат за травень 2019 року в сумі 153,39 грн., нарахованих позивачем на суму боргу в розмірі 21 913,63 грн.; - інфляційних втрат за вересень 2019 року в сумі 505,86 грн., нарахованих позивачем на суму боргу в розмірі 72 265,26 грн.; - інфляційних втрат за жовтень 2019 року в сумі 651,19 грн., нарахованих позивачем на суму боргу в розмірі 93 027,45 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судова колегія дійшла висновку щодо правомірності солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача 25 % річних в сумі 10 810,18 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 170,44 грн., а у стягненні інфляційних втрат в сумі 512,08 грн. слід відмовити за необґрунтованістю нарахування, оскільки: - у своєму розрахунку позивач зазначає, що заборгованість, яка існувала станом на 03.01.2019 р. була погашена відповідачем-1 31.01.2019 р., відтак показник інфляції не може застосовуватися за період, що становить менше місяця; - при розрахунку інфляційних втрат за жовтень 2019 року позивачем визначено базу нарахування у розмірі 93 027,45 грн., проте сам позивач наголошує про здійснення відповідачем-1 часткової оплати заборгованості 30.10.2019 р. на суму 20 000,00 грн., тому на останній день місяця сума боргу становила 73 027,45 грн., чим обумовлюється зменшення інфляційних втрат за цей місяць. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил юрисдикції враховується наступне. Згідно з правовим висновком суддів Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 13.03.2018 року (справа №415/2542/15-ц, провадження 14-40цс18), відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (в редакції після 15.12.2017 р.) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Тобто, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Відтак, з 15 грудня 2017 року якщо сторонами основного зобов`язання є юридичні особи, то такий спір підпадає під юрисдикцію господарського суду, оскільки суб`єктний склад акцесорних зобов`язань не має значення для визначення того, під юрисдикцію якого судочинства підпадає такий спір. Крім того, судова колегія наголошує, що відповідач-2 є одним із засновників ФГ «Доля Нова» та одночасно і головою цього фермерського господарства, а договір лізингу укладений ним як першим керівником юридичної особи. При цьому, сам договір лізингу спрямований на придбання фермерським господарством сільськогосподарської техніки - трактору для ведення господарської діяльності суб`єктом господарювання, а не для забезпечення власних потреб фізичної особи. Твердження скаржника про те, що цей правовий висновок не може бути застосований до спірних правовідносин у зв`язку з тим, що основним договором, який розглядався у цивільній справі №415/2542/15-ц, є кредитний договір не приймаються до уваги, оскільки Великою Палатою Верховного Суду зроблено однозначний висновок щодо застосування норм процесуального права при визначенні юрисдикції судів залежно від суб`єктного складу основного зобов`язання, в забезпечення виконання якого можуть укладатися вже акцесорні правочини. Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині солідарного стягнення з відповідачів інфляційних втрат в сумі 512,08 грн. з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову, відповідно, апеляційна скарга відповідача-1 в цій частині підлягає задоволенню. В решті оскаржуване рішення суду ґрунтується на повному та всебічному дослідженню обставин справи, прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга в іншій частині задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. З огляду на те, що позивачем та матеріалів справи доведено прострочення відповідачем-1 лізингових платежів, а скаржником в апеляційному порядку не надано доказів на спростування цієї обставини, тобто, спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за договором лізингу, тому відсутні підстави для здійснення судом апеляційної інстанції перерозподілу судового збору за позовом, а судовий збір за апеляційною скаргою покладається у повному обсязі на скаржника. Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Доля Нова» на рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2020 р. у справі № 917/2163/19 задовольнити частково. Рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2020 р. у справі № 917/2163/19 скасувати в частині солідарного стягнення з відповідачів інфляційних втрат в сумі 512,08 грн. та в позові в цій частині відмовити. В решті рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2020 р. у справі № 917/2163/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів. Повний текст постанови складено 23.06.2020 р. Головуючий суддя В.І. Пушай Суддя Д.О. Попков Суддя О.В. Стойка