Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 918/249/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року Справа №918/249/22 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Мельник О.В. суддя Маціщук А.В. суддя Олексюк Г.Є. при секретарі судового засідання Стафійчук К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря-Агроінвест" на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.09.2022 у справі №918/249/22 (суддя Андрійчук О.В., повний текст рішення складено 06.09.2022) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря-Агроінвест" про стягнення в сумі 1 919 477,85 грн. за участю представників: позивача - Гуменюк О.О., відповідача - не з`явився, ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.09.2022 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря-Агроінвест" про стягнення 1919 477,85 грн. за договором фінансового лізингу №210831-2/ФЛ-Ю-С від 31.08.2021 задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря-Агроінвест" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" 1584912,55 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 58807,70 грн. 24% річних, 57 024,00 грн. штрафу, 35695,97 грн. інфляційних та 9121,97 грн. пені. У задоволенні позовних вимог про стягнення 98600,23 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 2792,23 грн. пені, 7006,10 грн. інфляційних, 57024,00 грн. штрафу та 8433,10 грн. 24% річних відмовлено. В обґрунтування свого рішення, посилаючись на ст. 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.193 ГК України, суд першої інстанції вказав, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав в користування лізингоодержувачу об`єкт лізингу на підставі підписаного сторонами акта прийому-передачі предмету лізингу в користування. Натомість, відповідач частково виконав свої зобов`язання зі сплати лізингових платежів, а тому в нього утворилась заборгованість, з огляду на що господарський суд, здійснивши перерахунок простроченої суми заборгованості та приймаючи до уваги первинні документи, долучені до матеріалів справи, а також враховуючи призначення платежів, зазначених у платіжних дорученнях, дійшов висновку про стягнення 1584912,55 грн. суми лізингових платежів. Крім того, враховуючи відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання, передбачену п.2.7, 7.1.1, 7.1.3, а також ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.217, 231-232 ГК України, та здійснивши перерахунок 24% річних, пені та інфляційних, господарський суд задоволив частково заявлені позивачем вимоги в цих частинах. Також враховуючи період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст.627 ЦК України, зважаючи на правову природу штрафу та його основне призначення, суд першої інстанції реалізував свої дискреційні повноваження та зменшив заявлений до стягнення штраф до 57024,00 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Бест Лізинг" у повному обсязі. Апелянт, зокрема, вказує на процесуальні порушення судом першої інстанцій, а саме неповідомлення відповідача про розгляд даної справи в суді, що призвело до порушення процесуальних прав відповідача та до позбавлення прав відповідача у поновленні процесуальних строків та відкладенні розгляду справи з метою написання та подання процесуальних документів по справі, обґрунтовуючи власну правову позицію та спосіб захисту у справі (відповіді на відзив чи/або зустрічної позовної заяви у разі наявності підстав на те). Скаржник вважає, що пункти 2.7., 6.1., 7.1.1 договору порушують норми чинного законодавства та не відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності, зокрема, згідно п.6.1 договору лізингодавець фактично в односторонньому порядку може змінити умови договору, які можуть порушувати не тільки як істотні умови договору фінансового лізингу, а й призвести до штучного збільшення штрафних санкцій, які можуть бути застосовані до лізингоодержувача. Також зазначає, що відсотки передбачені п.2.7 договору, за своєю правовою природою відносяться до пені, оскільки цим пунктом сторони фактично погодили відповідальність за прострочення зобов`язання зі сплати, а не розмір відсотків як плати за користування грошовими коштами, а тому умовами п.2.7, 7.1.1 договору фактично встановлено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України. У відповідності до ст.263 ГПК України товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" подало відзив на апеляційну скаргу, у якому акцентує увагу на невірному трактуванні відповідачем положень договору, оскільки п. 2.7 та п. 7.1.1 договору мають абсолютно різні підстави та способи нарахування, адже п. 2.7 договору - обов`язок сплати боржником 24% річних від простроченої суми, що визначено сторонами договору лізингу як винагорода лізингодавця, що абсолютно кореспондується з вимогами закону ст. 625 НК України; а згідно п.7.1.1 договору - вид договірної відповідальності, що обчислюється за кожен день прострочення від недотримання графіку сплати лізингових платежів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що кореспондується з ч. 4 ст. 21 ЗУ "Про фінансовий лізинг". Тобто вважає, що скаржник, не визнає положення чинного законодавства України та компенсацію втрат стороні через прямий умисел неналежного, недобросовісного контрагента. Вважає, що рішення суду першої інстанції є повністю обґрунтованим та ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення. У судове засідання, що відбулося 17.01.2023 року, відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, натомість подав клопотання про відкладення розгляду справи. Мотивуючи своє клопотання апелянт вказує, що представник відповідача, адвокат Сиротюк Р.В. перебуває у відрядженні в м.Полтава, де наявні перебої з електроенергією та інтернет покриттям, що унеможливлює прийняття участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим просить відкласти судове засідання на іншу дату. Розглядаючи подане клопотання, колегія суддів зазначає, що за змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів звертає увагу, що відповідач заздалегідь був повідомлений та обізнаний про розгляд справи саме 17.01.2023 року, що підтверджується карткою про вручення процесуального документа від 27.12.2022 та довідкою про доставку електронного листа від 27.12.2022 (т.2, а.с.122-123), а також клопотанням про проведення судового засідання за допомогою технічних засобів, поданим 27.12.2022 саме адвокатом Сиротюком Р.В. (т.2, а.с.125). Крім того, апеляційний суд зауважує, що згідно із ч.5 ст.197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. При цьому, враховуючи неможливість представництва відповідача адвокатом Сиротюком Р.В. в режимі відеоконференції, скаржник як учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника для захисту своїх прав та інтересів при розгляді даної справи, оскільки норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. З огляду на вказане, зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, приймаючи до уваги ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 31.08.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря-Агроінвест" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №210831-2/ФЛ-Ю-С (т.1, а.с.5-19), за умовами п.1.1. якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування вживаний об`єкт лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, номер шасі (кузова, рами), рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "Специфікація", а лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на об`єкт лізингу згідно з умовами цього договору. У відповідності до п.1.2 договору строк користування об`єктом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" до договору, та починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року. Згідно з п. 1.3. договору об`єкт лізингу є власністю лізингодавця протягом строку лізингу та строку дії цього договору. У разі переходу права власності на об`єкт лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача згідно з умовами цього договору, об`єкт лізингу по закінченню строку лізингу лізингоодержувачем не повертається, а передається лізингоодержувачу у власність, за виключенням випадків, передбачених договором чи обумовлених угодою сторін. Об`єктом лізингу сторони визначили - сільськогосподарську техніку сівалку Horsch Maestro 24SW; строк лізингу - 36 місяців; ціна - 5 702 400,00 грн., у тому числі 950 400,00 грн. - 20% ПДВ. Пунктом 2.1.7.1 договору сторони погодили, що випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у Графіку сплати лізингових платежів (Додаток до договору), становить менше ніж 20 % від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в 4.2.договору, то числом сплати лізингового платежу 1-го періоду лізингу є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання чотирьох календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 04.02.2021 черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 08.02.2021. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 08 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). У разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31 число, а у календарному місяці 30 днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця. У випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у Графіку сплати лізингових платежів, дорівнює або становить більше, ніж 20 % від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в п. 4.2. договору, то числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами Акту - 04.02.2021, то черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24.02.2021. Наступні чергові лізингові платежі кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). У разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31 число, а у календарному місяці 30 днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця. За умовами п.2.2 договору, усі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати у число сплати (число сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається сторонами згідно п.2.1.7.1 загальних умов договору) в національній валюті України (гривні) відповідно до графіку та загальних умов, а також інших положень його договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Відповідно до п.2.3 договору, авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку сплати лізингових платежів, з урахуванням п.2.6 загальних умов договору, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити протягом трьох банківських днів з моменту відправлення рахунку лізингодавцем, але не пізніше ніж в дату, зазначену сторонами в п. 5.6. цього договору та в сумі Авансового лізингового платежу, визначеному у графіку сплати лізингових платежів, не залежно від отримання рахунку. Сторони на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України досягли згоди про те, що у випадку сплати лізингоодержувачем лізингодавцю грошових коштів в порядку п.2.3. Загальних умов договору до моменту укладення цього договору, кошти зараховуються в рахунок сплати лізингоодержувачем Авансового лізингового платежу в розмірі, в якому вони були сплачені. Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий) день лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому (вихідному, святковому) дню (п.2.4 договору). Згідно з п. 2.11. договору лізингоодержувач здійснює погашення заборгованості перед лізингодавцем у такому порядку: - компенсація (відшкодування) лізингодавцю або іншим особам сум штрафів, накладених протягом усього строку лізингу уповноваженими державними органами за порушення Правил дорожнього руху та/або інших норм чинного законодавства, пов`язаних з експлуатацією/використанням/паркуванням/зберіганням та ін. об`єкта лізингу (у тому числі кожної з його одиниць), в тому числі зафіксованих у автоматичному режимі, а також в режимі фото- відеофіксації; - сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингоодержувачем обов`язків за цим договором, а також процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість; сплата комісії за адміністрування простроченої заборгованості; - сплата комісії за адміністрування врегулювання притягнення лізингодавця/його керівника (як власника об`єкта лізингу) до адміністративної відповідальності: - сплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди; - сплата суми поточної заборгованості з нарахованої винагороди; - сплата простроченої заборгованості з відшкодування частини вартості об`єкта лізингу; - сплата поточної заборгованості з відшкодування частини вартості об`єкта лізингу. Сторони домовились, що погашення заборгованості кожної черги згідно з наведеного порядку в межах кожної черги відбувається за принципом першочергового погашення заборгованості, що утворилася раніше. У разі перерахування лізингоодержувачем платежів за цим договором (як чергових лізингових платежів, так і комісій, штрафних санкцій і простроченої заборгованості) з порушенням вказаної черговості, лізингодавець має право самостійно (та не залежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі) перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти відповідно до черговості, викладеної в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей договір сторони також погодили, що лізингодавець може самостійно в односторонньому порядку (в тому числі після одержання коштів), не залежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі): змінити порядок черговості погашення заборгованості як в межах наведеного порядку, так і в межах кожної із встановлених черг; та/або зарахувати кошти в погашення заборгованості за іншим договором, укладеним лізингоодержувачем (про що лізингодавець повідомляє лізингоодержувача у зручний для лізингодавця спосіб). Відповідно до п. 3.3. договору передача об`єкта лізингу лізингоодержувачу у володіння та користування відбувається не раніше дати фактичного отримання у продавця (постачальника) об`єкта лізингу та лише після виконання лізингоодержувачем зобов`язання, передбаченого п. 2.3. загальних умов договору. За приписами п. 3.4. договору приймання лізингоодержувачем об`єкта лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акта. Підписання лізингоодержувачем акта підтверджує в тому числі належну якість, комплектність, справність об`єкта лізингу і відповідність об`єкта лізингу вимогам лізингоодержувача та умовам договору. З моменту підписання сторонами акта до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням об`єктом лізингу (у тому числі ризики, випадкового знищення чи пошкодження об`єкта лізингу, ризики, пов`язані з відшкодуванням збитків та шкоди, завданої третім особам внаслідок користування об`єктом лізингу). З моменту підписання акту лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує у повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну внаслідок експлуатацїї об`єкта лізингу, несе відповідальність за порушення правил дорожнього руху, правил зупинки, паркування та стоянки за участю об`єкта лізингу (у тому числі зафіксованих у автоматичному режимі, а також за допомогою фото та відеофіксації). Ризик невідповідності об`єкта лізингу цілям використання цього об`єкта лізингу несе лізингоодержувач. 31.08.2021 сторони підписали акт приймання-передачі об`єкта лізингу в користування за договором фінансового лізингу №210831-2/ФЛ-Ю-С сільськогосподарської техніки - б/в сівалки Horsch Maestro 24SW, 2019 року випуску, номер кузову (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 (т.1, а.с.20). Як вбачається з платіжного доручення №28 від 31.08.2021 року лізингодержувач здійснив оплату авансового платежу згідно графіка сплат лізингових платежів в сумі 2397728,00 грн. (т.1, а.с.135). Оскільки у графіку сплати лізингових платежів авансовий платіж становить більше, ніж 20 % від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в п. 4.2. договору, отже, відповідно до п.2.1.7.1 загальних умов договору лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати чергові лізингові платежі 20-го числа кожного місяця в розмірі, визначеному в графіку сплати лізингових платежів. Згідно з графіком сплат лізингових платежів, зокрема: перший лізинговий платіж 102987,19 грн., другий лізинговий платіж - 99 944,23 грн., третій лізинговий платіж 102980,69 грн., четвертий лізинговий платіж 99 937,94 грн., п`ятий лізинговий платіж 102974,20 грн., шостий лізинговий платіж 466 348,34 грн., сьомий лізинговий платіж 459994,15 грн., восьмий лізинговий платіж 453013,72 грн. тощо. При цьому, відповідач лише частково сплатив лізингові платежі згідно з графіком, що підтверджується платіжними дорученнями №37 від 28.09.2021 на суму 102987,19 грн. (т.1, а.с.100), №70 від 30.11.2021 на суму 100342,78 грн. (т.1, а.с.100 на звороті), № 86 від 10.01.2022 на суму 99937,94 грн. (т.1, а.с.101), а також сплатив пеню в сумі 1105,52 грн. згідно платіжного доручення №45 від 06.10.2021 (т.1, а.с.101 на звороті). Враховуючи невиконання лізингодержувачем належним чином взятих на себе зобов`язань щодо сплати лізингових платежів згідно договору фінансового лізингу від 31.08.2021 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (лізингодавець) звернулось з даним позовом до суду. Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне. За правилами ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У відповідності до ч.1, 3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли на підставі договору фінансового лізингу №210831-2/ФЛ-Ю-С від 31.08.2021 року, який є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до положень ст.173, 174 ГК України та ст. 11, 202, 509 ЦК України. Частиною 1 ст.292 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів. За приписами ч.2, 3 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Відповідно до ч.1 ст. 806 ЦК України та ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу. Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі у порядку, встановленому договором (п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" ). Згідно з приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України). Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Приписами ч.1 ст.612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Враховуючи встановлення факту лише часткової сплати лізингових платежів відповідачем згідно з погодженим сторонами графіком, приймаючи до уваги відсутність будь-яких доводів чи застережень в апеляційній скарзі щодо спростування суми заборгованості за лізинговими платежами, заявленої позивачем чи задоволеної господарським судом, а також здійснивши перерахунок вказаної заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 1 584 912,55 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч.1 ст.611 ЦК України). Позивачем за несвоєчасне виконання лізингоодержувачем своїх грошових зобов`язань згідно договору здійснено нарахування пені, інфляційних, 24% річних та штрафу. За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як встановлено судом, пунктом 2.7 договору сторони на підставі ст.625 ЦК України погодили, що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов`язується сплачувати 24 % річних від простроченої суми протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг об`єкт лізингу, у зв`язку з чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг об`єкт лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів. Отже, сторони скористались своїм правом, передбаченим ст.625 ЦК України, на зміну розміру процентів річних, та встановили пунктом 2.7 договору сплату 24 % річних від простроченої суми. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №. 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі №905/600/18 від 05.07.2019). Із аналізу ст. 625 ЦК України та п.2.7 договору, які регулюють відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування інфляційних та 24% річних, з огляду на що, здійснивши перерахунок позовних вимог у вказаній частині, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення 58807,70 грн. 24% річних та 35695,97 грн. інфляційних. Крім того, згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлений ч. 3 ст.549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. У відповідності до ч.4 ст.21 Закону України "Про фінансовий лізинг", невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення, за час прострочення, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу. Згідно з п.7.1.1. договору за порушення обов`язку з своєчасної сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що відсотки передбачені п.2.7 договору, за своєю правовою природою відносяться до пені, оскільки цим пунктом сторони фактично погодили відповідальність за прострочення зобов`язання зі сплати, а не розмір відсотків як плати за користування грошовими коштами, а тому умовами п.2.7, 7.1.1 договору фактично встановлено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України. Оцінюючи вказані доводи апелянта та аналізуючи вказані пункти договору, колегія суддів вважає їх безпідставними та звертає увагу, що п. 2.7 та п. 7.1.1 договору мають абсолютно різні підстави та способи нарахування, адже п. 2.7 договору передбачений обов`язок сплати боржником 24% річних від простроченої суми, що визначено сторонами договору лізингу як винагорода лізингодавця, що кореспондується з вимогами ст. 625 ЦК України. Натомість, пунктом 7.1.1 договору передбачений вид договірної відповідальності у формі пені, яка обчислюється за кожен день прострочення від недотримання графіку сплати лізингових платежів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що кореспондується з ч. 4 ст.21 ЗУ "Про фінансовий лізинг". З огляду на викладене, апеляційний суд, здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, погоджується з судом першої інстанції, що до стягнення підлягає пеня в розмірі 9121,97 грн. Крім того, пунктом 5.2.1. договору сторони також погодили, що лізингоодержувач зобов`язується щоквартально, не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу, інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку "Довідка" до договору. Однак, як вірно встановлено господарським судом, відповідач, порушуючи умови договору, у встановлені договором строки за результатами третього та четвертого звітного кварталу 2021 року не здійснив такого інформування. Відповідно до п. 7.1.3. договору лізингоодержувач за порушення п. 5.2. умов договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю у розмірі 1% остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок зазначеного порушення. Сторони погодили, що штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмету лізингу) протягом строку дії договору. Як вбачається з позовної заяви, позивач заявив до стягнення 114048,00 грн. штрафу, натомість господарський суд скористався своїм правом, передбаченим ч.1,2 ст.233 ГК України ч.3 ст.551 ЦК України, застосував свої дискреційні повноваження та зменшив суму штрафу до 57024,00 грн. Враховуючи період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст.627 ЦК України, зважаючи на правову природу штрафу та його основне призначення, колегія суддів вважає вірним застосування судом першої інстанції дискреційних повноважень та як наслідок зменшення суми штрафу, оскільки наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, а тому із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Крім того, апеляційний суд враховує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17). З огляду на вказане, доводи апелянта щодо встановлення договором подвійного стягнення пені та притягнення його двічі до юридичної відповідальності не заслуговують на увагу та не приймаються апеляційним судом. Щодо доводів апелянта про невідповідність п.2.7, 6.1, 7.1.1 договору засадам справедливості, добросовісності, розумності, а також щодо обмеження прав лізингоодержувача вказаними пунктами, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. Свобода договору є загальним принципом цивільного законодавства (ст.3 ЦК). Відповідно до ст.6 та ч.1 ст.627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК). Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18). Отже, аналізуючи вказані норми законодавства та зміст договору фінансового лізингу, колегія суддів вважає, що сторони прийняли самостійне рішення про вступ у договірні відносини та врегулювали свої відносини при визначенні змісту та умов п.2.7, 6.1, 7.1.1 договору добровільно та на власний розсуд, що відповідає змісту свободи договору, яка є основною із засад цивільного законодавства, та що спростовує відповідну правову позицію апелянта щодо обмеження його прав як лізингоодержувача. Доводи апелянта про ненадсилання йому поштової кореспонденції та відповідно неповідомлення про судовий розгляд даної справи в суді першої інстанції не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з матеріалів справи, і позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг", і вся поштова кореспонденція суду першої інстанції надсилалась на юридичну адресу скаржника (35314, Рівненська обл., Рівненський р-н, с.Зоря, вул.Орловського, буд 29), яка вказана в договорі фінансового лізингу та була місцем реєстрації відповідача станом на час розгляду справи в суді першої інстанції згідно даних ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується описом вкладення в цінний лист (т.1, а.с.33-34) та рекомендованими повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.63-65, 67, 71, 96). Колегія суддів звертає увагу, що у разі надіслання ухвали про вчинення відповідної процесуальної дії судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і у разі повернення судового акту підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (постанова Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17). Отже, доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, оскільки поштове відправлення повернулось до суду без вручення адресату з підстав "адреса відсутній", є безпідставними. Крім того, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України"). Враховуючи надсилання судом процесуальних документів з додержанням вимог процесуального закону на належну поштову адресу відповідача та факт їх отримання скаржником (т.1, а.с.67, 71, 96), а також приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ніяким чином не порушив процесуальні права ТОВ "Зоря-Агроінвест", натомість подання відзиву на позовну заяву залежало від волевиявлення самого адресата, тобто мало суб`єктивний характер, та відповідно таке неподання лише вказує на несумлінне користування наданими йому процесуальними правами. Крім того, посилання скаржника на правові позиції, викладені в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №62/112, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та необхідність врахування їх при прийнятті рішення у даній справі, також не приймаються апеляційний судом до уваги, оскільки висновки у даних справах є не релевантними, адже у вказаних справах мали місце інші фактичні обставини, відмінні від обставин у цій справі. Відповідно до п. 4 ч.3 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Згідно з ч. 3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст. 73, 76-79, 86 ГПК України. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи. Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України. Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Рівненської області від 05.09.2022 у справі №918/249/22 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря-Агроінвест" - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "23" січня 2023 р. Головуючий суддя Мельник О.В. Суддя Маціщук А.В. Суддя Олексюк Г.Є.