Постанова 4855 № 640/10525/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10525/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря: Кондраток А.В., представника позивача Бужор А.Ю., представника відповідача Кравченко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2019р.,- В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило скасувати винесені відповідачем 21.03.2019 податкові повідомлення-рішення № 0014161406, № 0014181406, № 0014151406. Протиправність оспорюваних рішень позивач доводить відсутністю права нараховувати відсотки за кредитними договорами, права вимоги за якими ним були придбані, оскільки на момент придбання таких прав, кінцевий строк повернення грошових коштів вже сплив, а отже висновки контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства в частині нарахування та включення відсотків по кредитам до доходів товариства є безпідставними. В частині оскарження податкового повідомлення-рішення про накладення штрафу за неподання звіту про податкові пільги, позивач зазначає, що він не мав пільг зі сплати податку на прибуток підприємств, у зв`язку з чим обов`язок подання відповідного звіту у нього не виникає. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що до позивача як до нового кредитора, відповідно до договорів про відступлення права вимоги, перейшли усі права первісного кредитора за кредитними договорами, у тому числі вимагати повернення основної суми кредиту та вимагати сплати процентів передбачених кредитними договорами або чинним законодавством України, а тому позивач має чинними усі зобов`язання за вказаними договорами, включаючи відсотки за користування кредитом, які не можуть бути зупинені або скасовані через зміну кредитора. Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги загалом аналогічні тим, що викладені в позові, крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, внаслідок чого судом не враховано сплив строку повернення коштів за кредитними договорами, який, у свою чергу, виключає можливість кредитора нараховувати проценти за користування кредитними коштами після спливу строку кредитування. Також, не погоджується апелянт із висновками суду щодо правомірності податкового повідомлення рішення про накладення штрафу за неподання звіту про податкові пільги, оскільки, як вбачається з акту перевірки, ним задекларовано суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) періодів у рядку 3.2.4 додатка РІ «Різниці» до податкової декларацій, тобто товариство відзвітувало контролюючому органу у визначений законодавством спосіб. Також, позивачем подані додаткові пояснення, в яких він доводить свою позицію із посиланням на висновок ТОВ «Нексія ДК Аудит і консалтинг» щодо обліку відсотків за користування кредитом у випадку, коли термін повернення вже минув, в тому числі, у випадку знаходження боржника на тимчасово окупованій території. В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін. Протокольною ухвалою в судовому засіданні 17 червня 2020 року здійснено процесуальне правонаступництво та замінено Головне управління ДФС у м. Києві його правонаступником Головним управлінням ДПС у м. Києві. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 26.12.2018 по 07.02.2019 посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Нова фінансова компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, валютного- за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, за наслідками якої складено акт від 14.02.2019 № 104/26-15-14-06-02-10/31865319. Проведеною перевіркою встановлено наступні порушення: - п. 44.1 статті 44, п.п. 14.1.54 статті 14 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 9 399 277грн., в тому числі за 2017 рік - на 2 796 045грн., 1 квартал 2018 року на - 4 447 988грн., 3 квартал 2018 року - 2155244грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 16 673 572грн., в тому числі: 1 квартал 2018 року на - 4 998 430грн., півр. 2018 року - 10784360грн., 3 квартали 2018 року на 16 673 572грн. - п.п. 16.1.6 статті 16, п. 30.6 статті 30, п. 46.1 статті 46, п. 49.2 статті 49 ПК України - не подано звіти про податкові пільги за 1 кв. 2017, півр. 2017, півр. 2018 року. На підставі висновків акту перевірки 21 березня 2019 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: - № 0014161406 щодо зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на загальну суму 9 399 277, 00 грн; - № 0014181406 з донарахуванням податку на прибуток підприємств на загальну суму 20 841 965, 00 грн; - № 0014151406 із застосуванням штрафних санкцій за неподання звіту про податкові пільги у розмірі 510, 00 грн. Позивач скористався правом на адміністративне оскарження прийнятих контролюючим органом рішень, які листом ДФС України від 27.05.2019 № 24384/6/99-99-11-010125 були залишені без змін, а скарга без задоволення. Наведене стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних довів правомірність своїх рішень, оскільки до позивача як до нового кредитора перейшли усі зобов`язання за кредитними договорами, включаючи нарахування відсотків за користування кредитом, які мають включатися до доходу підприємства. Проте колегія суддів з таким висновком суду погодитись не може з наступних підстав. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України). Так, відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України. Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу. Відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1986 від 23.05.2017, Товариству з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» видано ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на: надання послуг фінансового лізингу; надання гарантій та поручительств; надання послуг з факторингу; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2017 року ТОВ «НФК» уклало з АТ «ВТБ Банк» 5 договорів відступлення права вимоги: - договір від 19.12.2017 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №57ВД від 01 листопада 2007 року, укладеним між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЦЕНТР УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ - БУЧА» (ідентифікаційний код 34613144) (а.с. 61-63 т. 1); - договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №58ВД від « 19» грудня 2017 року, укладеним між Первісним кредитором та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ГОТЕЛЬ «ОРЕАНДА» (ідентифікаційний код 02573728) (а.с. 69-71 т. 1); - договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №59ВД від 19.12.2017, укладеним між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПАРИТЕТ-П» (ідентифікаційний код 25287600) (а.с. 80-82 т. 1); - договір від 19.12.2017 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №60ВД від 01 листопада 2007 року, укладеним між Первісним кредитором та ДОЧІРНІМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ЛД-УКРАЇНА» (ідентифікаційний код 31093996) (а.с. 86-88 т. 1); - договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №66ВД від 19.12.2017, укладеним між Первісним кредитором та ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «УКРАЇНСЬКА ІНОВАЦІЙНО-ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» (ідентифікаційний код 25198262) (а.с. 94-96 т. 1). Відповідно до вказаних вище договорів, ТОВ «Нова фінансова компанія» набуло прав кредитора за укладеними кредитними договорами. Суд першої інстанції вважав, що оскільки до позивача перейшли усі права за кредитними договорами, а саме права вимагати повернення основної суми кредиту та вимагати сплати процентів, передбачених цими договорами або чинним законодавством України, тому ТОВ «Нова фінансова компанія» має чинними усі зобов`язання за вказаними договорами, включаючи відсотки за користування кредитом, які не можуть бути зупинені або скасовані лише у зв`язку зі зміною кредитора. Проте колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим з огляду на наступне. Так, згідно п. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до відносин за кредитним договором застосовуються положення, які регулюють договір позики, якщо інше не випливає з умов договору або Цивільного кодексу України. Сплата процентів за користування кредитними коштами є одним з обов`язків боржника згідно умов кредитних договорів і регулюється, відповідно, саме умовами належного виконання кредитного договору. Відповідно до статей 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно бути виконане у строки, визначені договором або законом. Після спливу зазначеного строку, зобов`язання вважається таким, що порушене. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначила, що зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного. Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленого в цій справі, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов, початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу). Таким чином, можна дійти висновку, що нарахування процентів за кредитним договором має здійснюватися протягом часу, коли за зобов`язанням не минув строк його погашення. Після цього до суми заборгованості застосовуються положення, які визначають відповідальність за порушення зобов`язань. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Нова фінансова компанія» набуло прав вимоги до боржників щодо виконання зобов`язань за відповідними кредитними договорами (на тих самих умовах, що і первісний кредитор). При цьому, кінцевий строк повернення кредитних коштів первісному кредитору (АТ «ВТБ Банк») становив: - строк повернення коштів за кредитним договором №57ВД від 01 листопада 2007 року, укладеним між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЦЕНТР УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ - БУЧА» (ідентифікаційний код 34613144) - 01.02.2017; - строк повернення коштів за кредитним договором №60ВД від 01 листопада 2007 року, укладеним між Первісним кредитором та ДОЧІРНІМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ЛД-УКРАЇНА» - 01.02.2017; - строк повернення коштів за кредитним договором №58ВД від « 19» грудня 2017 року, укладеним між Первісним кредитором та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ГОТЕЛЬ «ОРЕАНДА»- 30.03.2015; - строк повернення коштів за кредитним договором №59ВД від 19.12.2017, укладеним між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПАРИТЕТ-П» - 01.02.2017; - строк повернення коштів за кредитним договором №66ВД від 19.12.2017, укладеним між Первісним кредитором та ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «УКРАЇНСЬКА ІНОВАЦІЙНО- ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» - 01.02.2017. Таким чином, на час відступлення первинним кредитором права вимоги до нового кредитора (позивача), ці кредити вже були погашені, внаслідок чого у позивача не виникало обов`язку з нарахування процентів за користування кредитними коштами. Контролюючий орган наполягає на тому, що кредитні договори діють до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, тобто до повного погашення суми кредиту та сплати процентів. Проте, такий висновок є помилковим з огляду на те, що ці договори містять чітко визначений строк кредитування, який в подальшому неодноразово продовжувався додатковими угодами. Наведене також підтверджується відповідними звітами ПП «Академія Оцінки і Права» про оцінку майна. Таким чином, оскільки, строк, на який надавався кредит, сплив до набуття позивачем права вимоги, правових підстав для нарахування таких процентів у нього не було. Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, посилання суду першої інстанції на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 в справі № 5017/1987/2012 є безпідставним. До того ж, в цій ухвалі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, та як наслідок, справа була повернута до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Мотивація колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо наявності виключної правової проблеми у цій справі фактично зводиться до питання застосування до спірних правовідносин у цій справі висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17. Посилання ж суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 також є недоречним та спростовується п. 36 мотивувальної частини цієї постанови, згідно якого у даній справі сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування Банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості. В даному ж випадку кредитні договори таких умов не містять, отже застосуванню підлягають загальні приписи цивільного законодавства. В свою чергу, згідно положень Цивільного кодексу України, у позивача не виникало обов`язку нараховувати відсотки за кредитними договорами, права вимоги за якими було придбано відповідно до договорів про відступлення права вимоги. Відтак, висновки податкового органу про порушення податкового законодавства в частині необхідності нарахування та включення відсотків по кредитам до фінансових доходів ТОВ «НФК» є безпідставними, що має наслідком скасування податкових повідомлень-рішень від 21 березня 2019 року № 0014161406 та № 0014181406. Стосовно неподання позивачем звіту про податкові пільги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно п. 30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті Пункт 30.2. статті 30 ПК України визначає, що підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.. Згідно з пунктом 30.6 статті 30 ПК України суми податку та збору, не сплачені суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб`єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Так, до пільг за результатами перевірки контролюючим органом віднесено операцію з обліку від`ємного значення податку на прибуток підприємств минулих років. Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що такі дії, виходячи зі змісту положень ст. 30 ПК України, не є податковою пільгою, оскільки не встановлюють для підприємства обставин, за яким законодавством передбачено звільнення від нарахування та сплати податку на прибуток підприємств чи сплати такого податку в меншому розмірі, а лише встановлюють порядок обліку результату обрахунку та сплати податку за минулі періоди. Враховуючи, що ТОВ «Нова фінансова компанія» не мало та не має пільг зі сплати податку на прибуток підприємств, обов`язок подання відповідного звіту у платника податку не виникає. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Згідно з пп. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення цього підпункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу. Зазначену різницю суб`єкти підприємницької діяльності відображають у рядку 3.2.4 додатка РІ «Різниці» до податкової декларації з податку на прибуток підприємства, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 №

879. Як вбачається з акту перевірки, ТОВ «Нова фінансова компанія» застосовувало вказану різницю, декларуючи відповідний показник у рядку 3.2.4 поданих декларацій. Таким чином, задекларувавши суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років у рядку 3.2.4 додатка РІ «Різниці» до податкової декларації ТОВ «Нова фінансова компанія» вже відзвітувало контролюючому органу у визначений законодавством спосіб. На виконання п. 30.6 ст. 30 ПК України Кабінет Міністрів України 27.12.2010 Постановою № 1233 затвердив Порядок обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг (далі - Порядок № 1233), який є обов`язковим для виконання суб`єктами господарювання, які відповідно до Податкового кодексу України не сплачують податки та збори до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг. За приписами п. 2 Порядку № 1233 суб`єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв`язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та складає звіт про суми податкових пільг (далі - звіт) за формою згідно з додатком. Разом із цим, відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Враховуючи викладене колегія суддів знаходить слушними доводи апелянта, що в цьому випадку податковою декларацією у розумінні Податкового кодексу України цей звіт вважати не можна, а п. 30.6 ст. 30 ПК України визначає обов`язок платника податків щодо обліку сум податків, не сплачених у зв`язку з отриманням податкових пільг, при цьому подання окремого звіту не передбачено ПК України. На користь такого висновку свідчать і зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 891 до постанови № 1233, а саме пункт другий порядку, який в новій редакції виглядає так: «Суб`єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв`язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та відображає інформацію про суми податкових пільг у податковій звітності, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Податковим кодексом України.» Таким чином, висновки контролюючого органу ґрунтуються на помилковому застосування положень податкового законодавства, а відтак прийняте податкове повідомлення рішення від 21 березня 2019 року № 0014151406 - є неправомірним та підлягає скасуванню. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 19 210, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 10 червня 2019 року № 6734, та 28 815, 00 грн судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою, що підтверджується платіжним дорученням від 10 лютого 2020 року № 7125. Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, витрати зі сплати судового збору в сумі 48 025, 00 грн підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві. Керуючись ст.ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року - скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2019р. - задовольнити. Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 21 березня 2019 року № 0014161406, № 0014181406 та № 0014151406. Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19; ідентифікаційний код: 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» (01601, м. Київ, пров. Госпітальний, буд. 4-Б, кімн. 204; ідентифікаційний код: 31865319) витрати зі сплати судового збору в розмірі 48 025, 00 грн (сорок вісім тисяч двадцять п`ять гривень 00 коп.). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена 22 червня 2020 року. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель А.Г. Степанюк