Постанова 4851 № 520/1825/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 р.Справа № 520/1825/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.04.20 року по справі № 520/1825/2020 за позовом ОСОБА_1 до Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 21 січня 2020 року №641 - VII. Зобов`язано Улянівську сільську раду Богодухівського району Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6320888303:00:001:0072) в селі Воскресенівка Богодухівського району Харківської області (в межах населеного пункту), для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення. У задоволенні решти позову - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1681,6 грн. Позивач, не погодившись з даним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що повторний розгляд його заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, оскільки не призведе до нових результатів. Вважає що в даному випадку суд дійшов невірного висновку про те, що питання затвердження проекту землеустрою є саме дискреційними повноваженнями відповідача. Тому, просить суд зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. До суду надійшла заява апелянта про розгляд справи без його участі. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось. Враховуючи, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 23 липня 2019 року №492 - VII позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в селі Воскресенівка Богодухівського району Харківської області (в межах населеного пункту), для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля). За заявою ОСОБА_1 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ФОП ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Улянівської сільської ради в межах населеного пункту с. Воскресенівка, Богодухівського району Харківської області. Підчас виготовлення проекту землеустрою отримано погодження компетентного органу, яке відображено у висновку експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 30.08.2019 року №9588/82-19. На виконання вимог Закону України "Про державний земельний кадастр" державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Харківський області проставлено відповідні відмітки на проекті землеустрою, земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номеру 6320888303:00:001:0072. Позивач звернувся до відповідача з заявою про затвердження проекту землеустрою, до якої додав відповідний проект та витяг з ДЗК. Як вказував позивач 17 грудня 2019 року відповідач відмовив у затвердженні проекту землеустрою. Позивач повторно звернувся до відповідача з зазначеним питанням. Рішенням Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 21 січня 2020 року №641 - VII позивачу повторно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 2,000 га кадастровий номер 6320888303:00:001:0072 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту с. Воскресенівка, Богодухівського району Харківської області, у зв`язку з тим, що рішення не знайшло підтримки у депутатів сільської ради. Позивач, не погодившись з зазначеним, звернувся за захистом своїх прав до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є протиправною, оскільки не містить визначених Земельним кодексом України підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що задоволення вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою у даному випадку буде втручанням суду в дискреційні повноваження відповідача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. У відповідності до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. У свою чергу, частиною 1статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Згідно з ч.6 ст.186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Частиною 8 статті 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Таким чином, статтею 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні. Крім того, з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Проте, як правильно встановив суд першої інстанції відносно позивача такі обставини відсутні, а підстава відмови суперечить нормам ЗК України, а отже спірне рішення Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 21 січня 2020 року №641 VII, як таке, що винесено всупереч вимогам ЗК України, підлягає скасуванню. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що зобов`язання відповідача надати дозвіл є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача. Так, завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи із змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративних судів, останній не може підміняти орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Як зазначено Європейським судом з прав людини у справах: Кумпене і Мазере проти Румунії від 17.12.2004 року, Фадєєва проти Росії від 09.06.2005 року завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи и державної влади. Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Таким чином, позовна вимога про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га є саме втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Проте, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб. Способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача належним чином розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного владного рішення. На підставі викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зобов`язання Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, у даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території села Воскресенівка Богодухівського району Харківської області з урахуванням висновків суду. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 року по справі № 520/1825/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складений 22.06.2020 року