Постанова 4851 № 440/3566/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 р. Справа № 440/3566/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бершова Г.Є. суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. за участю секретаря судового засідання Патової Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019, суддя І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 26.12.19 по справі № 440/3566/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про: - визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0119452-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 40720 грн 31 коп.; № 0119454-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 42049 грн 42 коп.; № 0119455-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 28218 грн 48 коп.; № 0119456-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 30204 грн 70 коп.; - зобов`язання відповідача виключити вищеназвану нерухомість зі списків на нарахування податку на наступні роки. 18 листопада 2019 року позивач уточнив позовні вимоги, надавши до суду відповідну заяву про уточнення позовних вимог у якій просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0119452-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 40720 грн 31 коп.; № 0119454-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 42049 грн 42 коп.; № 0119455-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 28218 грн 48 коп.; № 0119456-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 30204 грн 70 коп.; а також зобов`язати відповідача виключити, на підставі абз. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, із переліку об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на наступні роки, об`єкти нерухомості: "Будівля олійного цеху" - АДРЕСА_1 , площа 1515,9 кв.м, свідоцтво про право власності НОМЕР_6 від 28.12.2006, "Будівля складу " - АДРЕСА_3 , площа 1622,6 кв.м, свідоцтво про право власності НОМЕР_6 від 28.12.2006, "Будівля зерноскладу" - АДРЕСА_5 , площа 2258,9 кв.м, свідоцтво про право власності НОМЕР_6 від 28.12.2006 , "Зерносклад. Критий тік . Комора АДРЕСА_8 , площа 2187,5 кв.м, свідоцтво про право власності №66 від 28.12.2006. Позовні вимоги мотивовані неправомірністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості, за 2018 рік, визначені позивачу, як на його думку, безпідставно. Нежитлові будівлі ("Будівля олійного цеху", "Будівля складу", "Будівля зерноскладу", "Зерносклад. Критий тік. Комора"), власником яких є позивач, і відносно яких нараховані зазначені податкові зобов`язання, не являються об`єктами оподаткування в силу абз."є" пп.266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року задоволено частково позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області: №0119452-5013-1601 від 26 червня 2019 року; №0119454-5013-1601 від 26 червня 2019 року; №0119455-5013-1601 від 26 червня 2019 року; №0119456-5013-1601 від 26 червня 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відповідач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що спірним питанням у межах даних правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Пп. "є" пп.266.2.2 п. 266.1 ст.266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Позивач помилково ототожнює будівлі, що належать позивачу (фізична особа-підприємець), який використовує їх у власній господарській діяльності із будівлями промислових підприємств, зазначивши, що умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту . "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України є крім іншого фактичне її використання як об`єкту промисловості. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем критично оцінений аргумент відповідача про незастосування до вказаних правовідносин абз."є" пп.266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Так, на думку позивача, названий підпункт визначає виключно питання щодо переліку об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно. При цьому, зазначений пункт не визначає переліку юридичних чи фізичних осіб, на яких він поширюється або не поширюється. Вказано, що законодавцем не встановлено, що власником будівель повинні бути промислові підприємства. Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні. Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 04 листопада 2002 року, основним видом його діяльності є виробництво олії та тваринних жирів. ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень: " Будівля олійного цеху" - АДРЕСА_1 , площа 1515,9 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 23.02.2007 та технічним паспортом від 22.02.2007, "Будівля складу " - АДРЕСА_3 , площа 1622,6 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_2 від 23.02.2007 та технічним паспортом від 22.02.2007, "Будівля зерноскладу" - АДРЕСА_5 , площа 2258,9 кв.м, свідоцтво про право власності серії НОМЕР_7 від 26.02.2007 та технічний паспорт від 22.02.2007, " Зерносклад. Критий тік. Комора" - АДРЕСА_8 , площа 2187,5 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_5 від 23.02.2007 та технічним паспортом від 22.02.2007. Відповідно до акту обстеження технічного стану нерухомого майна, складеним Коломацьким малим комунальним підприємством технічної інвентаризації від 20.09.2019 №66, вказані об`єкти нерухомості відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК-018-2000 відноситься до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промисловості та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості"). Відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та згідно з пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Полтавській області винесені наступні податкові повідомлення-рішення: № 0119452-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 40720 грн 31 коп.; № 0119454-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 42049 грн 42 коп.; № 0119455-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 28218 грн 48 коп.; № 0119456-5013-1601 від 26.06.2019, яким визначено податкове зобов`язання за 2018 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 30204 грн 70 коп. Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до Державної фіскальної служби України, однак, не дочекавшись рішення за наслідками розгляду своєї скарги, звернувся до суду із відповідним позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог). Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку про визнання права позивача на податкову пільгу, передбачену абз. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції норм Податкового кодексу України запроваджено новий податок - податок на майно. Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України (у редакції на час спірних правовідносин) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Відповідно до пп. 266.1.1 п.266.1, пп.266.2.1 п.266.2, пп.266.3.1, пп.266.3.2 п.266.3 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно із пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. За приписами пп.266.7.2 п.266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення, про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Підпунктом 266.6.1. п.266.6. статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Матеріалами справи підтверджено, що позивач є власником нежитлових приміщень "Будівля олійного цеху", "Будівля складу", "Будівля зерноскладу", "Зерносклад. Критий тік. Комора". Підпунктом 14.1.1291 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі. Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об`єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги із сплати цього податку. Відповідно до пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, не є об`єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Аналіз норми пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України призводить до висновку, що не є об`єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник "зокрема" вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". Таким чином, до будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Що стосується визначення підприємств промисловими, то такими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секцій: B "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів"; C "Переробна промисловість", зокрема, виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря"; E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами"; F "Будівництво". Також згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До групи "Будівлі промислові та склади" належать будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо). Враховуючи приписи абз."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, колегія суддіввисновку, що контролюючим органом помилково зроблено висновок про відсутність у позивача права на відповідну податкову пільгу у даному разі. Об`єктом оподаткування податком не нерухомість є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості. У цій справі сторони не мали спору й відповідач не спростовував того факту, що об`єкти нерухомості, що є об"єктом оподаткування, мають статус будівель промислового призначення у відповідності до Національного класифікатора України ДК 009:2010. Фіскальний орган стверджував про відсутність підстав поширити на позивача абз."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України тільки тому, що він є фізичною особою-підприємцем, а не промисловим підприємством, яке згадується у відповідній нормі. Дана норма передбачає податкову пільгу для "будівель промисловості" "промислових підприємств". Згідно із п.56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Норма абз. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону. Тому суд сприймає твердження фіскального органу, покладене в основу оскаржуваних рішень, як трактування податкового закону, яке, в силу вище процитованого пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, має вчинятися в бік, сприятливіший для платника податків. Колегія суддів зазначає, що дійсно, як і стверджував відповідач у даній справі, Верховним Судом сформовано вже сталу практику висновків з питань правозастосування у подібних правовідносинах, відповідно до якої застосування податкової пільги, передбаченої абз. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Наприклад, у постанові від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17. Однак у цій справі суд вважає за необхідне відійти від таких висновків на підставі такого. Формулюючи висновки у цій категорії справ, Верховний Суд не досліджував можливості використання промислових будівель саме промисловими підприємствами, хоча б ці будівлі й не перебували у їхній власності. Пряма вказівка на необхідність перебування об`єктів оподаткування саме у власності промислових підприємств у законі відсутня, вжито формулювання "будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств". В цій справі відсутній спір і сторонами визнається той факт, що позивач як фізична особа-підприємець здійснює господарську діяльність, що підпадає під визначення легкої промисловості, а саме виробництво олії та тваринних жирів, КВЕД (10.41). Так само не оспорюється і відповідачем у тому числі, що ці ж приміщення використовуються для тої ж діяльності і юридичною особою ТОВ "Василенків хутір", що підпадає під визначення промислового підприємства з КВЕД 10.41 (а.с.120-123). Використання будівель промислового призначення промисловим підприємством, хоч воно і не є його власником, підтверджується і матеріалами адміністративної справи (а.с.92-98). У тому ж вже згаданому висновку Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17 Верховний Суд вказав: "буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності". Таким чином, у даній справі можливо стверджувати, що об`єкти оподаткування є промисловими будівлями, що використовуються промисловим підприємством, а тому трактування норми податкового закону, в силу пункту 56.21 статті56 Податкового кодексу України, має вчинятися в бік, сприятливіший для платника податків. Крім того, колегія суддів зауважує, що формуючи висновки з питань правозастосування в аналогічних правовідносинах, Верховний Суд не оцінював протрактовану норму податкового законодавства з точки зору заборони дискримінації. Так, і частина 2 статті 22 Конституції України, і стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містять заборону дискримінації фізичної особи за невичерпним переліком ознак. Заборона дискримінації у податкових правовідносинах також знаходила своє відображення у практиці ЄСПЛ, наприклад у рішенні від 29 квітня 2009 року у справі «Бурден проти Сполученого Королівства» (Заява № 13378/05). Суд вважає, що вибіркове застосування норми, яка надає право на податкову пільгу щодо одного й того самого об`єкту оподаткування, при одному й тому ж виді господарської діяльності та використанні цього об`єкту оподаткування тільки в залежності від того, чи є платник фізичною, чи юридичною особою - є проявом дискримінації фізичної особи за ознакою форми здійснення нею господарської діяльності. За приписами частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. В силу вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Також, необхідно зважати на рішення Європейського Суду з прав людини, які підкреслюють особливу важливість принципу "належного урядування". У рішенні ЄСПЛ "Москаль проти Польщі" від 15.09.2009 вказано, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відсутність конкретизації в національному законодавстві терміну "промислові підприємства", а також незапровадження чіткого механізму віднесення об`єктів нерухомості до будівель промисловості, сприяє різному тлумаченню таких норм, що, в свою чергу, вказує на порушення принципу "належного врядування". За вказаних обставин, суд приходить до висновку про необхідність трактувати чинні норми податкового законодавства, а саме: абз. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, на користь позивача. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у цій справі за встановлених фактичних обставин слід відійти від практики Верховного Суду в цій категорії справ та визнати право позивача на податкову пільгу, передбачену ьабз. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, а отже є підстави для задоволення адміністративного позову в частині оскарження податкових повідомлень-рішень, визнання їх протиправними та скасування. Оцінюючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача виключити, на підставі абз. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, із переліку об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на наступні роки, об`єкти нерухомості: "Будівля олійного цеху", "Будівля складу", "Будівля зерноскладу", "Зерносклад. Критий тік. Комора", колегія суддів вказує на неможливість їх задоволення з огляду на відсутність у суду повноважень здійснювати регулювання податкових відносин на майбутнє. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 по справі № 440/3566/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко Постанова складена в повному обсязі 22.06.20.