Постанова 4803 № 199/3846/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4218/20 Справа № 199/3846/19 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Варенко О.П., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом Дніпропетровського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» до ОСОБА_1 про розірвання кредитної угоди, В С Т А Н О В И Л А: У травні 2019 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 01.12.2004 року між ним та відповідачем було укладено кредитну угоду № 186, відповідно до якої позивач від імені держави надав відповідачу прямий адресний (пільговий) кредит у сумі 112 729 грн терміном повернення 30 років з дати укладення кредитної угоди. Відповідно до п.1.2. цієї угоди кредит надавався на будівництво житла загальною площею 73,76 кв.м згідно з проектом за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Протягом терміну, встановленого в п. 1.1 угоди, відповідач зобов`язувався внести суму коштів, що визначені у розрахунку погашення кредиту, який закріплений в додатку № 2 до Кредитної угоди № 186 від 01.12.2004 року, до повного виконання зобов`язань на рахунок позивача. На підставі вищевказаної кредитної угоди між сторонами та ТОВ «ДОМОБУД» було укладено Договір № 34/7 про дольову участь в будівництві житла від 01.12.2004 року, відповідно до якого він вносить інвестиції у будівництво коштами відповідача, а ТОВ «ДОМОБУД» зобов`язувалося передати квартиру, згідно з Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво житла, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 р. № 584 актом прийому-передачі, з наступним оформленням свідоцтва про право власності. Йому стало відомо, що відповідачем було порушені умови кредитної угоди № 186 від 01.12.2008 року, а саме п. 4.2.5 кредитної угоди № 186 від 01.12.2004 року. 26.12.2008 відповідач змінив місце реєстрації, та в порушення п. 4.2.5 кредитної угоди № 186 від 01.12.2004 року не повідомив про зазначений факт в місячний термін, а повідомив його лише 28.10.2015 року. ОСОБА_2 , дружиною відповідача, було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 84,3 кв.м., внаслідок чого останню знято з квартирного обліку, тобто в сім`ї відповідача відпала підстава для надання житлового приміщення. На підставі викладеного, просив розірвати кредиту угоду № 186 від 01.12.2004 року, укладену між Дніпропетровським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ОСОБА_1 . Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року позов задоволено. Розірвано кредитну угоду № 186 від 01.12.2004 року, укладену між Дніпропетровським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись з таким рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не дослідив в повній мірі всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Так, відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд першої інстанції мав встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків або упущеної вигоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладені договору. Проте, позивач не довів належними доказами про наявність такої шкоди, завданої йому відповідачем. Наполягає на тому, що порушення ним п. 4.2.5 кредитної угоди не може розцінюватися як істотне порушення умов договору, що призвело до заподіяння шкоди позивачу, оскільки наявність такої не доведено останнім. Суд безпідставно застосував положення статті 652 ЦК України для вирішення спору у справі, оскільки позивач не довів наявності ідеальної сукупності всіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України. Підставою для придбання його дружиною іншого житла, стала бездіяльність ТОВ «ДОМОБУД» та невиконання ним умов договору стосовно оформлення правовстановлюючих документів на квартиру за спірним договором. Також просить суд застосувати до спору у справі строк позовної давності, який пропущений позивачем, оскільки не мав можливості заявити таке клопотання у суді першої інстанції. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав: Судом встановлено, що 01.12.2004 року між сторонами по справі було укладено кредитну угоду № 186, відповідно до п.1.1. якої позивач від імені держави надав відповідачу прямий адресний (пільговий) кредит у сумі 112 729,00 грн, терміном повернення 30 років з дати укладання кредитної угоди. Дана кредитна угода була укладена згідно з Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодими сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою КМУ «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» від 29.05.2001 року. Відповідно до п.1.2. цієї угоди кредит надавався на будівництво житла загальною площею 73,76 кв.м згідно з проектом за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Протягом терміну, встановленого в п. 1.1 угоди, ОСОБА_1 зобов`язувався внести суму коштів, що визначені у розрахунку погашення кредиту, який закріплений в додатку № 2 до Кредитної угоди № 186 від 01.12.2004 року, до повного виконання зобов`язань на рахунок позивача (а.с.7-10). Вищевказана кредитна угода № 186 була укладена на підставі поданих відповідачем документів, перелік яких передбачає п. 18 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» від 29.05.2001 року. ОСОБА_1 було подано заяву про надання пільгового довготермінового кредиту| від 30.11.2004 року на будівництво житла загальною площею 73,76 кв.м. для молодої сім`ї у складі трьох осіб, анкету кандидата на отримання довготермінового кредиту на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла від 30.11.2004 року та довідку з місця проживання про склад сім`ї та прописки № 513 від 05.11.2004 року, відповідно до якої до складу сім`ї входить: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - дружина та ОСОБА_3 , донька. Також відповідачем було подано довідку від 28.10.2004 року № 186, відповідно до якої ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку за місцем проживання на підставі рішення № 290 від 15.10.2004 року, видана Виконкомом Амур-Нижньодніпровської райради. Також між сторонами по справі та ТОВ «ДОМОБУД» було укладено Договір № 34/7 про дольову участь в будівництві житла від 01.12.2004 року, відповідно до якого позивач вносить інвестиції у будівництво коштами відповідача, а ТОВ «ДОМОБУД» зобов`язувалося передати квартиру, згідно з Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво житла, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 р. № 584 актом прийому-передачі, з наступним оформленням свідоцтва про право власності. Пунктом 4.3.3. Кредитної угоди № 186 передбачено, що позивач має право достроково розірвати угоду, письмово повідомивши про це позичальника за 10 календарних днів, у разі: - виявлення недостовірних даних у документах, що подавалися позичальником на етапі підготовки до укладання цієї угоди, та протягом терміну погашення кредит; - несплати позичальником щоквартального платежу (повністю або частково) протягом трьох місяців після закінчення терміну чергової виплати; - невиконання позичальником вимог п. 3.1, 3.2, 3.3, 4.2.1., 4.2.5 кредитної угоди; - невиконання позичальником вимог договору про іпотеку. Згідно матеріалам справи, ОСОБА_1 було порушено умови кредитної угоди № 186 від 01.12.2008 року, зокрема, п. 4.2.5, відповідно до якого у місячний термін з моменту виникнення змін у статусі та складі сім`ї (народження, смерть, одруження, розлучення, зміна місця роботи тощо) подавати Фонду відомості про такі зміни, а також про зміну місця постійного проживання. 26.12.2008 року ОСОБА_4 змінив місце реєстрації, та в порушення п. 4.2.5 кредитної угоди № 186 від 01.12.2004 року не повідомив про зазначений факт в місячний термін. Лише 28.10.2015 року відповідачем було подано позивачу повідомлення про зміну місця свого проживання. На момент подання даного повідомлення відповідач зазначив своє постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , про що надав довідку, видану начальником КЖЕП №

48. Однак дружиною відповідача, ОСОБА_2 , відповідну заяву не було подано до позивача на вимогу п. 4.2.5., так як вона входить до складу сім`ї відповідача. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.03.2019 року, ОСОБА_2 було придбано квартиру за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 84,3 кв.м на підставі договору купівлі-продажу ВКО № 287605, реєстр 7419 від 19.05.2008 року. Вказане майно є спільною сумісною власністю відповідача та його дружини відповідно до ст. 60 СК України. Дана обставина свідчить, що у сім`ї відповідача відпала підстава для надання жилого приміщення, відповідно до ст. 40 Житлового кодексу, яким передбачено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення. Рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті ради від 15.10.2004 року № 290 ОСОБА_2 складом сім`ї 3 особи: вона, чоловік - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_3 була прийнята на квартирний облік і рішенням виконкому районної у місті ради від 20.07.2012 року № 167/2 знята з квартирного обліку. Проте, відповідачем, всупереч п. 4.2.5, не було про це повідомлено позивача. Встановивши вищезазначені обставини, керуючись положеннями ст.ст 598, 611, 651 ЦК України, ст. 40 ЖК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що враховуючи положення ч.2 ст. 651 ЦК України, суд першої інстанції мав встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків або упущеної вигоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладені договору, між тим позивач не довів належними доказами про наявність такої шкоди; що порушення ним п. 4.2.5 кредитної угоди не може розцінюватися як істотне порушення умов договору, що призвело до заподіяння шкоди позивачу, оскільки наявність такої не доведено останнім, не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на наступне. Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. 01.12.2004 року між сторонами по справі було укладено кредитну угоду № 186, відповідно до п.1.1. якої позивач від імені держави надав відповідачу прямий адресний (пільговий) кредит у сумі 112 729,00 грн, терміном повернення 30 років з дати укладання кредитної угоди. Кредитна угода передбачала умови, за яких надався кредит, зокрема, претенденти на отримання останнього повинні перебувати в черзі на поліпшення житлових умов за місцем прописки квартирний облік. А також містила ряд обов`язків сторін, зокрема, п. 4.2.5. кредитної угоди передбачав, що у місячний термін з моменту виникнення змін у статусі та складі сім`ї (народження, смерть, одруження, розлучення, зміна місця роботи тощо) відповідач повинен подати Фонду відомості про такі зміни, а також про зміну місця постійного проживання. Згідно матеріалам справи, у травні 2008 році дружина відповідача придбала у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та рішенням виконкому районної у місті Дніпрі ради від 20.07.2012 року №167/2 знята з квартирного обліку, як така, що не потребує поліпшення житлових умов. Статтею 40 Житлового кодексу УРСР передбачено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення. У грудні 2008 року відповідач також змінив своє місце проживання за адресою придбаної квартири. Однак, вимоги п. 4.2.5. кредитної угоди виконав лише у жовтні 2015 року, що свідчить про неналежне невиконання умов договору, які були погоджені сторонами належним чином. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що підставою для придбання його дружиною іншого житла, стала бездіяльність ТОВ «ДОМОБУД» та невиконання ним умов договору стосовно оформлення правовстановлюючих документів на квартиру за спірним договором, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначене не звільняє ОСОБА_1 від виконання умов кредитної угоди № 186 від 01.12.2004 року. Крім того, предметом позову у даній справі є кредитна угода № 186 від 01.12.2004 року та не виконання її умов відповідачем, а не бездіяльність ТОВ «ДОМОБУД» за договором № 34/7 про дольову участь в будівництві житла від 01.12.2004 року. Доводи відповідача в апеляційній скарзі про необхідність застосування строків позовної давності у спорі, так як позивач дізнався про порушення своїх прав 28.10.2015 року, а звернувся до суду лише у травні 2019 року, а також посилання відповідача на те, що він не міг заявити це клопотання у суді першої інстанції, оскільки не мав можливості приймати участь у розгляді справи, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи. За матеріалами справи, відповідач та його представник були повідомлені належним чином про провадження у даній справі, були присутні у судових засіданнях, здійснювали свої процесуальні права, подавали до суду відповідні документи (заяви, відзив та ін.). Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Тобто, заява про застосування строків позовної давності застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Таким чином, позивач, приймаючи активну участь у розгляді справи особисто та через свого представника не скористався своїм процесуальним правом щодо клопотання про застосування строків позовної давності, відповідно до вимог ЦПК України. Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання договору, безпідставно застосував положення статті 652 ЦК України, оскільки позивач не довів наявності ідеальної сукупності всіх одночасно умов, передбачених підпунктами 1-4 ч. 2 ст. 652 ЦК України, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначені вимоги стосуються вирішення питання щодо зміни договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони, а не його розірвання. Інші доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Згідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів відповідно до ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий О.П.Варенко Судді: В.С.Городнича О.В.Лаченкова