Постанова 4824 № 365/550/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________ ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа №365/550/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Хижний Р.В. 16 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача - Саліхова В.В. суддів: Шахової О.В., Вербової І.М., секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2019 року в справі за позовом Згурівської районної державної адміністрації Київської області, як органу опіки і піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Згурівської районної державної адміністрації Київської області, Згурівський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, ВСТАНОВИВ: У вересні 2018 року Згурівська районна державна адміністрація, як орган опіки і піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та просила позбавити відповідача батьківських прав, збільшити розмір аліментів на утримання дитини до 1 100,00 грн. на місяць, передати дитину органу опіки та піклування для подальшого влаштування, судовий збір стягнути з відповідача. Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Збільшено розмір стягуваних аліментів з відповідача ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі по 1 100 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня набрання законної сили рішенням суду і до досягнення дитиною повноліття. У частині стягнення аліментів з дня пред`явлення позову до суду до дня набрання законної сили рішенням суду відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави за вимогою немайнового характеру в сумі 704,80 грн. № апеляційного провадження: 22-ц/824/2342/2020 В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції. Посилається на невідповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що судом не було взято до уваги про відсутність перебування відповідача на обліках в психіатричній лікарні, диспансері та в наркологічному диспансері, що також підтверджується показами свідків. Зазначає, що з боку матері та її чоловіка чинились перешкоди ОСОБА_1 щодо можливості спілкуватися із своїм сином, внаслідок чого відповідач звертався до поліції та прокуратури. Звертає увагу на те, що не ухилявся та не ухиляється умисно від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У відзиві на апеляційну скаргу Згурівська районна державна адміністрація Київської області просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Зазначила, що судом першої інстанції були встановлені факти невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо сина, які підтверджуються матеріалами справи, показами свідків. У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просили останню задовольнити. Інші учасники цивільного процесу в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи. Згурівська районна державна адміністрація Київської області, як орган опіки і піклування та Служба у справах дітей та сім`ї Згурівської районної державної адміністрації Київської області просили проводити розгляд цивільної справи без участі їх представника. Рішення районного суду визнали в повному обсязі. На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності інших учасників цивільного процесу. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині позбавлення відповідача батьківства суд першої інстанції виходив з того, що встановлення фактів свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, відсутністю емоційного контакту зі своїм сином та небажанням остатнього проживати разом з батьком. З таким висновком суду не може погодитись колегія суддів. Приймаючи рішення про задоволення позову про збільшення розміру аліментів суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги є обґрунтованими. З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 є батьком малолітньої дитини, сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8). Мати дитини - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10). Шлюб між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано 19 січня 2009 року (а. с. 11). ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками малолітньої дитини, сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 9). Відповідно до наказу Служби у справах дітей та сім`ї Згурівської райдержадміністрації від 19 січня 2018 року №1 малолітній ОСОБА_2 тимчасово влаштований на виховання в сім`ю ОСОБА_5 та проживає в АДРЕСА_1 . Згідно з наказом відповідальність за життя та здоров`я ОСОБА_2 несе ОСОБА_5 (а. с. 12, 14). ОСОБА_2 отримує пенсію по втраті годувальника у розмірі 898,20 грн. з лютого 2019 року (а. с. 184). 31 січня 2017 року ОСОБА_1 надав нотаріальну згоду на реєстрацію постійного місця проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 разом з матір`ю ОСОБА_4 (а. с. 86). 17 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до голови Згурівської РДА із заявою про визначення участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_2 : бачити кожного дня, водити до школи, приймати активну участь у його вихованні (а. с. 87) та із заявою до начальника служби у справах дітей Згурівської РДА про взяття ОСОБА_2 на облік, так як він проживає з ОСОБА_5 (а. с. 88). За результатами перевірки ОСОБА_1 надано відповідь, про те, що під час бесіди з психологом ОСОБА_2 висловив бажання залишитись з ОСОБА_5 , так як вважає його батьком. В результаті видано наказ від 19.01.2018 № 1 щодо тимчасового влаштування малолітнього ОСОБА_2 в сім`ю ОСОБА_5 (а. с. 92). 17 січня 2018 року ОСОБА_1 звертався також до поліції та прокуратури з приводу того, що ОСОБА_5 перешкоджає йому бачитись та спілкуватись з дитиною (а. с. 89, 90-91). У зв`язку з цим йому надали відповідь, що в ході перевірки на підставі його заяви встановлено, що в даному випадку відсутні ознаки будь-якого злочину чи правопорушення, оскільки вбачаються цивільно-правові відносини, які вирішуються виключно в судовому порядку (а.с. 96). Відповідач ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 . За місцем проживання створені умови для сну, відпочинку та навчання дитини відповідно до Акту обстеження умов проживання (а. с. 20). Згурівською районною державною адміністрацією, як органом опіки та піклування, зроблено висновок про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_1 батьківських прав щодо його сина та збільшення розміру аліментів (а. с. 29-30). Позивач зазначив, що малолітній ОСОБА_2 постійно проживав з матір`ю, її співмешканцем ОСОБА_5 та молодшим братиком ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 . Після смерті матері дитина продовжує проживати в сім`ї ОСОБА_5 . Відповідач ОСОБА_1 проживає в м. Полтава, останні сім років не виконує свої батьківські обов'язки, сина не відвідує, його життям та здоров`ям не цікавиться, вихованням не займається. Утриманням, вихованням та лікуванням сина займалась його мати та її цивільний чоловік. Після смерті ОСОБА_4 зазначені обов`язки повністю виконуються ОСОБА_5 . Після смерті матері дитини, відповідач лише одного разу 17 січня 2018 року приїхав відвідати сина та мав намір забрати проживати до себе в м. Полтава, проте дитина відмовилась. Після зазначеної дати, відповідач жодного разу не відвідав дитину. Враховуючи вищевикладене, Згурівська районна державна адміністрація, як орган опіки і піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду із відповідним позовом. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН від 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. В ч. 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до ч. 5 статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України). Згідно з ст. 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини або якщо він жорстоко поводиться з дитиною. Пунктом 15, 16, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», роз`яснено, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів), що наданні батьками до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Аналіз зазначеного дає можливість зробити висновок про те, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, для задоволення позовних вимог позивач, щодо позбавлення відповідача батьківства необхідно довести факт або ухилення батька від виконання своїх обов`язків, або факт його жорстокого поводження з дитиною. При розгляді справи в суді апеляційної інстанції відповідач наполягав на тому, що його спілкуванню з сином заважала його колишня дружина. Пояснив, що до долі сина ніколи не був байдужим. Матеріали справи свідчать, що 17 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до голови Згурівської РДА із заявою про визначення участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_2 (а. с. 87) та із заявою до начальника служби у справах дітей Згурівської РДА про взяття ОСОБА_2 на облік, так як він проживає з ОСОБА_5 (а. с. 88). 17 січня 2018 року ОСОБА_1 звертався також до поліції та прокуратури з приводу того, що ОСОБА_5 перешкоджає йому бачитись та спілкуватись з дитиною (а. с. 89, 90-91). У березні 2018 року ОСОБА_1 звертався до Київського відділу ДВС міста Полтави ГТУЮ у Полтавській області, де отримав інформацію про те, що виконавче провадження про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання дитини, ІНФОРМАЦІЯ_5 , закрите у зв`язку зі смертю стягувача (а. с. 97). Відповідач ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 . За місцем проживання створені умови для сну, відпочинку та навчання дитини відповідно до Акту обстеження умов проживання (а. с. 20). Матеріали справи свідчать про те, що відповідач до смерті своєї колишньої дружини сплачував аліменти на свого сина. Встановлено, що ОСОБА_1 заборгованість за аліментами погашав, аліменти сплачував. Згідно з інформацією, наданою Київським відділом ДВС міста Полтави ГТУЮ в Полтавській області виконавчий лист № 2-1016, виданий 20.03.2007, перебував на виконанні з 01.06.2011 по 14.03.2018. За цей період ОСОБА_1 надав квитанції про сплату аліментів на користь стягувача ОСОБА_4 на загальну суму 38 362,00 грн. Згідно доданої довідки-розрахунку сукупний розмір заборгованості ОСОБА_1 за аліментами станом на листопад 2017 року складає 30 618,62 грн. 14 березня 2018 року виконавче провадження закінчено у зв`язку зі смертю стягувача ОСОБА_4 (а. с. 213, 214). Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батька. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначав, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштований, з 2018 року працює на посаді слюсаря-ремонтника у ФОП ОСОБА_7 , позитивно характеризується за місцем роботи (а. с. 98, 99). На обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває (а. с. 100, 101). Здійснював оплату аліментів до смерті матері, оскільки виконавче провадження після було закінчено. Відповідач має бажання спілкуватися з дитиною та виконувати свої батьківські обов`язки. Зазначив, що у його сина є родина зі сторони відповідача і вони також бажають з ним спілкуватися. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для позбавлення батьківських прав відповідача, що є виключною мірою. Обставин неможливості здійснення батьківських обов`язків та їх не вчинення й не бажання вчинення ОСОБА_1 при розгляді справи в суді апеляційної інстанції не встановлено. За наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про позбавлення батьківських прав підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову в даній частині. На вище викладене, суд першої інстанції уваги не звернув, не встановив обставин, які б давали в своїй сукупності стверджувати, що ОСОБА_1 ухиляється від виховання дитини за його винної поведінки, свідомо нехтує своїми обов`язками, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини. При цьому приймаючи таке рішення колегія суддів не враховує показання свідків , як з боку відповідача та з боку позивача, оскільки вважає їх такими , що лише направлені на підтримку думки сторін по справі, а не свідчать про реальну картину взаємовідносин між батьком та сином. За наведених вище обставин колегія не враховує і висновки компетентних органів щодо позбавлення відповідача батьківства. Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про збільшення аліментів та стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі по 1100 (одна тисяча сто) гривень 00 копійок щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня набрання законної сили рішенням суду і до досягнення дитиною повноліття. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XIIта набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Матеріали справи свідчать, що з відповідача вже присуджено до стягнення аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу). Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що підставою для зміни розміру аліментів, визначеного судовим рішенням, є зміна (погіршення або покращення) матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, яка виникла після ухвалення судом цього рішення. Встановлено, що мати дитини - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 10). ОСОБА_2 більше року не отримував пенсії по втраті годувальника і при цьому не отримував матеріальної допомоги від ОСОБА_1 , а також до того, що спадкові права дитини до цих пір не оформлені у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 на даний час працевлаштований, є здоровою людиною працездатного віку, ніхто на його утриманні не перебуває. Враховуючи вищевикладене, встановлений прожитковий мінімум, смерть матері дитини та обов`язку батька утримувати дитину до досягнення нею повноліття, визначений розмір аліментів, який не є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про збільшення розміру стягуваних аліментів з відповідача правильними. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає в частині задоволених позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасуванню. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 141 ЦПК України з держави на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 057,20 грн. відповідно до задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Згурівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2019 року в частині задоволених позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати. Ухвалити нове рішення в цій частині. У задоволенні позову Згурівської районної державної адміністрації Київської області, як органу опіки і піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Згурівської районної державної адміністрації Київської області, Згурівський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з держави на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 057,20 грн. В іншій частині рішення Згурівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 18.06.2020. Головуючий: В.В. Саліхов Судді: І.М. Вербова О.В. Шахова