Постанова 4824 № 757/11090/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №757/11090/18 Головуючий у І інстанції Григоренко І.В. Провадження №22-ц/824/855/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про припинення поруки, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що 22.06.2007 року між ним та ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», був укладений договір поруки № 49.28/12-П1/07-In на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 49.28/12/07-In від 22.06.2007 року. 13.12.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», був укладений договір поруки № 49.28/41/П1/07-Сна на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 49.28/41/07-Сна від 13.12.2007 року. 12.06.2009 року ВАТ «Кредитпромбанк» були направлені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомлення-вимоги № 18726/49.28-7249-49.54 про вимогу погашення кредитної заборгованості як за кредитним договором № 49.28/12/07-In від 22.06.2007 року, так і за кредитним договором № 49.28/41/07-Сна від 13.12.2007 року, в яких вимагалось дострокове погашення кредитної заборгованості в загальному розмірі 475 292,88 доларів США в строк до 12.07.2009 року. Оскільки вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором банк повинен був пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто в строк до 12.01.2010 року, а банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 49.28/12/07-In від 22.06.2007 року в солідарному порядку з ОСОБА_1 лише 23.05.2011 року, а з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 49.28/41/07-Сна від 13.12.2007 року лише 25.11.2010 року, то порука є припиненою. Просив суд визнати припиненою поруку за Договором поруки № 49.28/12-П1/07-In від 22.06.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», визнати припиненою поруку за Договором поруки № 49.28/41/П1/07-Сна від 13.12.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк». Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує про те, що суд першої інстанції обґрунтував оспорюване рішення тим, що «рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.08.2011 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2011 р., позовні вимоги ПАТ "Кредитпромбанк» про стягнення солідарного боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено, і в зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання поруки припиненою відмовлено. Тобто, дані правовідносини уже були предметом судового розгляду». Такий висновок суду, на думку апелянта, є неправильним та не відповідає дійсним обставинам. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання поруки було заявлено в порядку частини 1 статті 559 ЦК України, з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни умови зобов'язання, та відповідно Деснянським районним судом м.Києва правовідносини щодо спливу шестимісячного строку дії поруки не розглядалися та відповідно предметом розгляду справи не були взагалі. Крім цього, суд першої інстанції проігнорував позицію Великої Палати Верховного Суду викладеної у Постанові Верховного Суду від 31.10.2018 р. по справі № 202/4494/16-ц за змістом якої - Велика Палата Верховного Суду враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового права (акцесорного) зобов'язання до основного договору та пряму залежність від його умов, вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. Також судом першої інстанції було неправильно враховано та застосовано висновок, що викладений у постанові Верховного Суду України по справі 6-53цс14, та залишено поза увагою висновки, що викладені у постановах Верховного Суду України по справах 6-2056цс15, 6- 1451 цс 16 якими чітко визначено критерії припинення поруки у зв'язку із застосуванням кредитором права на дострокове повернення кредиту, визначеного ст. 1050 ЦК України. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України та в межах строку визначеного Київським апеляційним судом, на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника АТ «Дельта Банк». Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» заперечує проти даної апеляційної скарги та вважає вимоги необґрунтованими та безпідставними, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства та дійсним обставинам справи. В судове засідання сторони не з'явились. Про місце, дату та час судового засідання були належним чином повідомлені, про що в справі є відповідні докази. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 22.06.2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір № 49.28/12/07-In, згідно умов якого ВАТ «Кредитпромбанк» відкриває ОСОБА_2 невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України та/або в іноземній валюті в межах загальної суми 552 900,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату надання кожного кредиту, а ОСОБА_2 зобов'язується повернути не пізніше 21.06.2017 року надані кредити на умовах та у порядку, що передбачені цим договором. 22.06.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» був укладений договір поруки № 49.28/12-П1/07-In в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед ВАТ «Кредитпромбанк» за договором № 49.28/12/07-In. Відповідно до п. 1.2 договору поруки № 49.28/12-П1/07-In від 22.06.2007 року, поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору. Згідно п. 1.3 договору поруки № 49.28/12-П1/07-In від 22.06.2007 року, поручитель бере на себе зобов'язання відповідати перед банком в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник. 13.12.2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір № 49.28/41/07-Сна, згідно умов якого ВАТ «Кредитпромбанк» відкриває ОСОБА_2 відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 560 000,00 грн. строком до 09.12.2016 року. 13.12.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» був укладений договір поруки № 49.28/41/П1/07-Сна в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед ВАТ «Кредитпромбанк» за договором № 49.28/41/07-Сна. Відповідно до п. 1.2 договору поруки № 49.28/41/07-Сна від 13.12.2007 року, поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору. У п. 1.3 договору поруки № 49.28/41/07-Сна від 13.12.2007 року сторони погодили, що поручитель бере на себе зобов'язання відповідати перед банком в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник. 26.06.2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно умов якого ПАТ «Кредитпромбанк» передало, а ПАТ «Дельта Банк» отримало право вимоги за кредитними договорами, в тому числі, № 49.28/12/07-In від 22.06.2007 року та № 49.28/41/07-Сна від 13.12.2007 року, тобто ПАТ «Дельта Банк» є правонаступником ПАТ «Кредитпромбанк», отже, є кредитором у зобов'язанні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.08.2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2011 року, позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» про стягнення солідарно боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено, а в зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання поруки припиненою відмовлено. Тобто, дані правовідносини уже були предметом судового розгляду. Судова колегія погоджується із такими висновками суду виходячи з такого. Судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання відповідно до положень статті 129 Конституції України При ухваленні судом рішення про задоволення вимог кредитора до поручителя, стягнення з останнього кредитної заборгованості, суд встановлює обставини щодо дійсності поруки, що є підставою для задоволення таких вимог. Отже при розгляді позову до боржника та поручителя Деснянський районний суд м.Києва встановив обставини дійсності поруки, а тому стягнув борг також з поручителя. Отже не має правового значення з яких підстав ОСОБА_1 пред'являв зустрічний позов про визнання поруки припиненою. Суд ухваливши рішення встановив обставини дійсності поруки. В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові Верховного Суду України від 31.10.2018 року по справі № 202/4494/16-ц за змістом якої - Велика Палата Верховного Суду враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового права (акцесорного) зобов'язання до основного договору та пряму залежність від його умов, відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. Апелянт вважає, що саме в цій постанові визначено, що порука може бути припинена при наявності судового рішення про стягнення заборгованості. Однак дана постанова ухвалена у справі, яка мала інші обставини. В справі, яка розглядалась Великою Палатою Верховного Суду кредитором був предявлений позов до поручителя про стягнення заборгованості, нарахованої боржнику після ухвалення судом рішення про стягнення боргу нарахованого у зв"язку із невиконанням цього рішення. При цьому Велика Палата Верхового Суду зазначила, що оскільки рішення про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору, на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Тобто вказана постанова ухвалена у справі з іншими правовідносинами, отже не може бути застосована при вирішенні даної справи. Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16 вказується, що відмова в задоволенні позову про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильною. Аналогічний висновок зроблено і у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 у справі № 317/503/16. Таким чином, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили і яким задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень статті 559 ЦК України немає. Такий правовий висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 травня 2018 року у справі № 752/539/16-ц. Щодо посилання апелянта на те, що суд при ухваленні рішення неправильно послався на позицію, яка була висловлена Верховним судом України у постанові від 17.09.2014 року у справі № 6-53цс14, то ці обставини не вплинули на правильність висновків суду в даній справі. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростували правильність висновків суду про відсутність підстав про задоволення позову. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 263, 367, 369, 374, 375 України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про припинення поруки, залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 червня 2020 року. Суддя-доповідач Судді: