Постанова 4876 № 904/5971/17

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2020 року Справа № 904/5971/17 м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 511 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідач, суддів Подобєда І.М., Іванова О.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Феба» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2019 у справі №904/5971/17 (колегія суддів у складі головуючого судді Загинайко Т.В., суддів Євстигнеєвої Н.М., Назаренко Т.Г., повне рішення складено 23.01.2019) за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діксон», м. Дніпро за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Феба», м. Дніпро про стягнення 91 831 104,03 грн ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позовних вимог та рішення суду. 1.1. У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (надалі позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діксон" (надалі відповідач) та просив стягнути заборгованість за кредитом 10 233 489,32 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом 3 230 278,24 грн, пеню 859 018,70 грн, винагороду за користування кредитом 139 990 619,93 грн, штраф, фіксована частина 1000,00 грн, штраф, відсоток від суми позову 7 715 670,31 грн, всього 162 030 076,50 грн та витрати у справі. В ході розгляду справи Банк неодноразово змінював свої позовні вимоги в частині суми позову та остаточно просив (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог №1562/18 від 15.01.2018р.) стягнути з Товариства всього 91 831 104,03 грн, а саме 10 233 489,32 грн - заборгованості за кредитом, 3 230 278,24 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом, 859 018,70 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 73 134 455,67 грн - винагороди за користування кредитом, 1 000,00 грн - штрафу, фіксованої частини та 4 372 862,10 грн - штрафу, відсотку від суми позову. 1.2. Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань зі сплати кредиту та відсотків відповідно умов кредитного договору №2Д092Г від 18.05.2006 року та положеннями ст.ст. 525, 526, 530, 610, 629 ЦК України. 1.3. Відповідач позов заперечував, посилаючись на те, що банк не надав належних доказів щодо видачі йому кредитних коштів, та обґрунтованого розрахунку сум винагороди за користування кредитом, згідно пункту 4.7 Кредитного договору, в розрахунку невірно застосовані вихідні дані та курс долара США. 1.4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2019 у справі №904/5971/17 (колегія суддів у складі головуючого судді Загинайко Т.В., суддів Євстигнеєвої Н.М., Назаренко Н.Г.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діксон" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 10 233 489 грн 32 коп. заборгованості за кредитом, 3230 278 грн 24 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 859 018 грн 70 коп. - пені, 73134455 грн 67 коп. - винагороди за користування кредитом, 1 000 грн -штрафу (фіксована частина), 4372862 грн 10 коп - штрафу (відсоток від суми заборгованості), 240 000 грн - витрат по сплаті судового збору. 1.5. Приймаючи рішення суд виходив з того, що Банком доведено належними та допустими доказами факт видачі кредитних коштів та суму заборгованості, доказів погашення яких відповідачем не надано. Також суд дійшов висновку про правомірність нарахування інших складових позову, що відповідає умовам договору та арифметично вірно розраховано.

2. Доводи та вимоги апеляційної скарги і відзивів. 2.1. Не погодившись із зазначеним рішенням, ТОВ "Феба", яке не приймало участі у справі, звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просило рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просило призначити у справі економічну експертизу фінансово - кредитних операцій. Апеляційну скаргу обгрунтовувало наступним: - зобов`язання відповідача, що випливають із спірного кредитного договору, забезпечені заставою частки у статутному капіталі ТОВ «Діксон», яка належить йому на праві власності, тому рішення суду безпосередньо впливає на його права та обов`язки; - позивачем не доведено належними доказами факту отримання кредитних коштів, чому суд не надав належної правової оцінки; - позивачем не надано Історію кредитного договору №2Д092Г від 18.05.2006, який має суттєве значення для правильного та всебічного розгляду справи та завдяки якому можливо встановити реальну кількість днів в історії кредитного договору; - з метою встановлення правильності розрахунку сум винагороди за кредитом і загальної суми заборгованості відповідач неодноразово заявляв клопотання про призначення економічної експертизи документів фінансово-кредитний операцій, втім внаслідок відсутності у відповідача необхідної суми коштів для оплати вартості експертизи, чого суд не взяв до уваги, судом не були належним чином з`ясовані суттєві обставини справи, що призвело до прийняття помилкового рішення. 2.2. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 було відкрито апеляційне провадження, апелянта залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відповідно до ухвали від 21.10.2019. 2.3. Апеляційне провадження у справі неодноразово зупинялося в зв`язку з надходженням від відповідача та інших осіб касаційних скарг на ухвали суду, та остаточно поновлено ухвалою від 12.05.2020 кодлегією суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідач, суддів Подобєда І.М., Іванова О.Г. Судове засідання призначено на 11.06.2020. 2.4. Позивач надав відзив та проти доводів апелянта заперечує. Стверджує, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, який сторонами виконувався, оскільки до нього неодноразово вносилися зміни, відповідач отримував кошти та здійснював їх часткове повернення за період з 18.05.2006 по 03.07.2018 сплатив по тілу кредиту 176 398 773,21 грн, по відсотках 8 580 417,65 грн, та виписки по рахунках є належними доказами перерахування кредитних коштів відповідачу. Розрахунок заборгованості за кредитом Банком здійснено у повній відповідності до умов договору, що детально досліджено судам, тому доводи апелянта вважає безпідставними та заперечує проти призначення у справі експертизи, посилаючись на те, що така експертиза судом призначалася неодноразово та не була проведена з вини відповідача, він навів детальне обгрунтування розрахунку винагороди, пояснив всі складові формули та застосовані значення, що перевірив суд першої інстанції та погодився з позивачем. Також вважає, що оспорюваним рішенням не порушуються права апелянта, оскільки вирішено питання про стягнення з відповідача боргу, а не звернення стягнення на майно поручителів. Представник позивача в судових засіданнях свої доводи та заперечення підтримав. 2.5. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, його повноважний представник підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а також задовольнити клопотання апелянта щодо призначення судової експертизи та відкладення розгляду справи. 11.06.2020 від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить передати цю справу для розгляду в межах справи №904/2166/20 про банкрутство ТОВ «Діксон», яка перебуває в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області. 2.6. Апелянт 01.11.2019 надав свої розрахунки суми позовних вимог та 04.11.2019 пояснення щодо цих розрахунків, в яких зазначає, що ним зроблено три варіанти розрахунків за формулою, передбаченою додатковою угодою від 25.07.2016 про внесення змін до кредитного договору, без застосування окремих елементів та значень цієї формули, які Товариство не має фактичної можливості однозначно вирахувати або визначити як безспірні. Також наголошує на недоведенності розміру кредитної заборгованості, оскільки частина кредитних коштів була надана на технічний рахунок. Вказує, що елемент формули Knor - офіційний курс української гривні до долару США станом на 31.07.2016 не визначений, оскільки офіційний курс було встановлено станом на 29.07.2016, тому Банк безпідставно застосував цей елемент. Наполягав на призначенні експертизи, посилаючись на те, що Банком не вірно визначена сума винагороди. 2.7. Представник апелянта в судове засідання не з`явився, надіслав до суду 10.06.2020 клопотання про відкладення розгляду справи, в якому він просить не призначати судові засідання до закінчення карантину, а вже призначені відкласти на іншу дату після 22.06.2020, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» щодо введення карантину та відповідними змінами в Господарський процесуальний кодекс України. 2.8. Апеляційний суд зазначає, що явка учасників судового процесу в судове засідання обов`язковою не визнавалася, справа в апеляційній інстанції слухається із вересня 2019 року та апелянт надавав апеляційному суду свої пояснення, висловлював доводи, розгляд справи неодноразово відкладався та зупинявся з огляду на процесуальні дії відповідача та третіх осіб. У вказаному клопотанні апелянт не повідомляє про намір взяти участь у судовому засіданні та не зазначає причин, які безпосередньо перешкоджають цьому, апелянт знаходиться в м. Дніпро та його представник міг дістатися до суду, зокрема, і міським транспортом, функціонування якого в місті поновлено, та саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, тому клопотання апелянта, підтримане відповідачем, суд відхиляє. 2.9. З огляду на те, що явка сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, сторони були повідомлені про час та місце розгляду справи, апеляційний суд, керуючись положеннями ч. 12 ст. 270 ГПК України, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги в цьому судовому засіданні.

3. Обставини справи, встановлені судом. 3.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх учасників справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне. 3.2. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами, між Приватбанк, як банком, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діксон", як позичальником, було укладено кредитний договір №2Д092Г від 18.05.2006р. (надалі - Договір) на наступних умовах: - банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з загальними лімітом: 31 914 283,00 грн, не пізніше 5 днів з моменту, вказаного у третьому абзаці підпункту 2.1.2 договору, в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів, винагороди, в обумовлені договором строки; якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини (п.1.1. договору); - строк повернення кредитних коштів 29 травня 2009р.; вказаний строк може бути змінений відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.4.1 договору (п. 1.3 договору); - банк зобов`язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника в межах суми, обумовленої пунктом 1.1 договору, а також при умові виконання позичальником зобов`язань, визначених підпунктом 2.2.12 договору; для отримання кредиту (або його частини) позичальник зобов`язується не пізніше дати планованого отримання кредиту надати в банк попередню вимогу у довільній формі з вказанням сум кредиту та строку його надання; зобов`язання по видачі кредиту або його частини відповідно до кредитного договору виникають у банку в день надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах вказаних сум в порядку, передбаченому підпунктом 2.4.2 договору (п. 2.1.2 договору); - позичальник зобов`язується здійснити повне погашення кредиту в строки відповідно до пункту 1.3 договору (п. 2.2.3 Договору). 3.3. В період з 07.06.2006 по 23.08.2011 сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору щодо порядку сплати відсотків та їх розміру, зміни дати повернення кредиту та інших умов договору, а договором від 29.12.2014 про внесення змін до кредитного договору №2Д092Г від 18.05.2006р. договір повністю було викладено в новій редакції. Зокрема, було визначено цілі кредиту, ліміт відновлювальної кредитної лінії 43315309,21 грн, відсотки за користування кредитом 12%, а в разі порушення умов договору щодо будь-якого грошового зобов`язання відсотки сплачуються у розмірі 24%. За умовами договору про внесення змін від 25.07.2016 за згодою сторін з 01.08.2016 за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за фіксованою процентною ставкою відповідно до умов п. А.6, пункту А.7 договору. 3.4. Відповідно до п. 4.7. договору обумовлена сплата позичальником винагороди за користування кредитом у розмірі, згідно наведеної формули в редакції договору про внесення змін від 25.07.2016, в якій: V - сума винагороди за користування кредитом; П - числове значення фіксованої процентної ставки згідно цього договору (п. А.6., п. А.7.); Д - базіс днів у році для розрахунку процентів - 360 днів; Knor - офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку, що відповідає порядковому номеру для n; n - порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору, що відповідає даті 31.07.2016; і - порядковий номер дня в історії цього договору (за період з дати списання коштів з позичкового рахунку по 31.07.2016); Аі - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "і"; Рі - сума погашених процентів "Р" за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "і"; Кі - офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "і"; Sn - вхідне сальдо на день розрахунку, що відповідає порядковому номеру дня "і". При негативному значенні V - сума винагороди сплаті не підлягає. 3.5. У розділі 5 договору сторони визначили відповідальність за порушення умов договору, зокрема встановлена пеня у розмірі 0,67% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки (п.5.1.) та сплата штрафу у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00 грн + 5% від суми встановленого у пункті А.2 Договору ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів та платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (п. 5.8. договору). Відповідно до п. 5.4., 5.7. договору нарахування неустойки здійснюється протягом 15 років, термін позовної давності 15 років. 3.6. У Додатку №1 до договору «Графік зменшення поточного ліміту» сторони встановили поточний ліміт: 03.01.2015р. 11 160 830,00 грн; 24.01.2015р. 11 159 830,00 грн; 25.01.2015р. - 0,00 грн. А відповідно до договору від 15.01.2016 про внесення змін до кредитного договору з 15.12.2016р. - 11 059 990,00 грн; з 15.01.2017р. - 0,00 грн. Умовами п. А.8 та п. 4.3. в редакції договору від 29.12.2014 про внесення змін передбачено, що датою сплати процентів є 25.01.2015 року, якщо інше не визначено пунктом 7.3 цього договору, а договором від 15.01.2016 про внесення змін до кредитного договору сторони визначили дату сплати процентів 15.01.2017. Також позичальник зобов`язався сплатити банку винагороду у відповідності з пунктами 4.4, 4.5, 4.6, 4.7, 4.8 договору (підпункт 2.2.5 Договору). Відповідно до умов договору про внесення змін від 25.07.2016 за період списання коштів з позичкового рахунку до 01.08.2016 позичальник в термін, встановлений п.1.2. договору або у день дострокового повернення кредиту п. 2.4.1. договору, сплачує Банку винагороду за користування кредитом. Розрахунок і нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в термін повернення кредиту п.1.2. договору або строк дострокового повернення кредиту п. 2.4.1. договору. 3.7. Відповідно до п. 6.2 Договору в редакції договору про внесення змін від 25.07.2016 договір в частині пункту 4.4 Договору набуває чинності з моменту підписання договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених в них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами по договору. 3.8. На виконання умов договору Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію та на його вимогу надавав кредитні кошти в період з 30.05.2006 року по 15.01.2015 року, а відповідач здійснював його часткове погашення, що підтверджено Випискою по рахунку ТОВ «Діксон» №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , платіжними дорученнями про сплату коштів за період з 22.08.2011 по 30.12.2014. З врахуванням погашення боргу 03.08.2016 в сумі 670 778,52 грн заборгованість складає 10 233 489,32 грн. 3.9. За користування кредитними коштами Банк нарахував позичальнику відповідно до умов договору проценти за період з 31.05.2006 по 15.01.2017 року, які відповідач частково сплачував, що підтверджено Випискою по рахунку ТОВ «Діксон», платіжними дорученнями про сплату процентів за період з 15.10.2010 по 24.12.2014 з врахуванням платіжного доручення №570 на суму 107080 грн), заборгованість склала 3 230 278,24 грн. 3.10. Посилаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору щодо погашення кредиту та сплати процентів за його користування, а також винагороди відповідно до п. 4.7 договору в сумі 73 134 455,67 грн, що надає йому право нарахувати штрафи відповідно до п. 5.8. договору в сумі 1000 грн та 4 372 862 грн, пеню відповідно до п. 5.1. договору 859 018,70 грн, банк звернувся до суду з цим позовом, що і є предметом спору.

4. Застосоване законодавство та висновки апеляційного суду. 4.1. Зі встановлених судом обставин суд першої інстанції вірно визначив, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 1054-1065 ЦК України та ст.ст. 345-346 ГК України. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. 4.2. Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. 4.3. Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. 4.4. Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України). 4.5. Суд встановив, що відповідачу банком було надано кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії, відповідач використав кредитні кошти та здійснив їх часткове повернення, заборгованість складає 10 233 489,32 грн, строк сплати якої настав 15.01.2017 року. Відповідач також лише частково сплатив нараховані банком проценти за користування кредитом, заборгованість складає 3230 278,24 грн, строк сплати якої настав 15.01.2017 року. Доказів сплати боргу за кредитним договором відповідачем не надано, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в цій частині. 4.6. Доводи апелянта щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів надання відповідачу кредитних коштів та зазначення банком «технічних рахунків», на які перераховувалися кошти, апеляційним судом відхиляються з огляду на те, що відповідач не заперечував сам факт отримання кредитних коштів. Сторони у Додатку №1 до кредитного договору в редакції договору про внесення змін від 15.01.2016) визначили остаточний ліміт кредиту (який за своєю суттю є заборгованістю, оскільки після 15.01.2015 кредитні кошти не надавалися) та строки його погашення. Вказаний борг відповідачем було сплачено лише частково. Матеріали справи містять належні докази щодо надання кредитних коштів виписки по рахунках відповідача, та щодо часткового погашення копії платіжних доручень. 4.7. За умовами п. 4.7. договору в редакції змін від 29.12.2014 та від 25.07.2016 позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом, яка розраховується згідно з формулою, яка узгоджена сторонами в цьому пункті договору та наведена судом вище. Банк розрахував за вказаною формулою винагороду в сумі 73 134 455,67 грн за період користування кредитом з 30.05.2006р. по 01.08.2016р., строк оплати якої встановлено до 01.08.2016. Відповідач вказану винагороду не сплатив. В суді першої інстанції відповідач заперечував проти розрахунку суми винагороди, вказуючи на те, що він є незрозумілим, Апелянт заперечує проти цього розрахунку з тих же підстав, надав свої розрахунки винагороди, згідно яких отримав негативні значення, в зв`язку з чим просив апеляційний суд призначити у справі економічну експертизу фінансово - кредитних операцій. Запропонував поставити на вирішення експерта питання, які ідентичні питанням, які пропонував відповідач у суді першої інстанції. 4.8. Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2017 у справі було призначено судову експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, та на вирішення експертизи поставлені питання щодо правильності розрахунку суми позовних вимог. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2017р. у справі №904/5971/17 (колегія суддів у складі судді Коваль Л.А., Верхогляд Т.А., Пархоменко Н.В.) ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2017р. про призначення експертизи було скасовано. Апеляційний суд зазначив, що порядок, строки повернення кредиту, сплати процентів та винагороди сторони погодили в умовах кредитного договору та можуть бути вирішені судом шляхом надання оцінки умовам договору в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, розрахункам заборгованості, наданим банком. В подальшому за клопотанням відповідача ухвалою від 19.02.2018р. суд знову призначив у справі експертизу, проведення якої доручив Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, та зупинив провадження у справі, зобов`язав відповідача оплатити вартість експертизи. На вирішеня експерта поставив питання щодо розрахунку винагороди. Втім, незважаючи на ухвали суду від 04.06.2018, 19.06.2018, 03.07.2018, відповідач не сплатив вартість експертизи, та провадження у справі було поновлено ухвалою від 14.09.2018. Апелянт, заявляючи ідентичне клопотання про призначення експертизи, жодним чином не бере на себе обов`язок з її оплати, та апеляційний суд розцінює це клопотання як зловживання процесуальними правами, оскільки справа слухається з 2017 року, та відхиляє його. 4.9. Також колегія суддів не вбачає необхідності в призначення експертизи з огляду на те, що Банком надано обгрунтоване пояснення по розрахунку винагороди та застосованих у формулі значень як суду першої інстанції 17.01.2018, так і апеляційному суду 30.09.2019 та 01 11.2019 (а.с.182-187 т.7). Апеляційний суд, звіривши надані пояснення з умовами договору щодо обрахування винагороди та виписками по рахунку відповідача, погоджується з судом першої інстанції щодо вірного розрахунку банком винагороди в сумі 73 134 455,67 грн. Водночас, надані апелянтом власні розрахунки не відповідають умовам договору, оскільки при кожному розрахунку він не використовував один з елементів узгодженої сторонами формули, про що він сам зазначає у своїх поясненнях від 04.11.2019. У формулі визначені математичні значення, які є загально встановленими, тому посилання апелянта на відсутність рисок, дужок і т.д судом відхиляється. Вказане також стосується і наданого відповідачем звіту ТОВ «Аудиторська фірма «Аудит-Менеджер» від 14.12.2017 року. Також, судом відхиляються доводи апелянта щодо не визначення курсу долара США до гривні на узгоджену сторонами дату - 31.07.2016, оскільки вказана дата є вихідним днем, тому курс визначено на останній робочий день та діє до його зміни. 4.10. Втім, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку. Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Згідно з ч. 8 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Тобто оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору. Відповідно до п. 4.7 кредитного договору (в редакції змін від від 29.12.2014 та від 25.07.2016 ) позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається відповідною формулою. Таким чином, умовами договору фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом. 4.11. Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям. Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину. 4.12. Встановлення винагороди в такий спосіб суд вважає порушенням встановлених ЦК України принципів розумності та справедливості. Втім, відповідно до положень ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. А відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Чинне законодавство не містить заборони щодо визначення сторонами умов договору в цій частині, а відповідач не оспорював цей пункт по суті, лише заперечував правильність розрахунків, позову про його визнання недійсним не подавав. Оскільки оспорюваний правочин судом недійсним не визнавався, то вказані положення договору є чинним та застосовуються судом при розгляді цієї справи. Відтак, вимоги про стягнення винагороди суд першої інстанції задовольнив правомірно. 4.13. Згідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Умовами договору передбачена сплата пені та штрафів за порушення договірних зобов`язань. Судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користування. Пеня за період прострочення платежів з 16.01.2017р. по 11.04.2017р. (заявлений позивачем період) з врахуванням обмеження подвійною обліковою ставкою НБУ, виходячи із суми боргу 10 233 489,32 грн та боргу за відсотками 3 230 278,24 грн, складатиме в загальній сумі 859 018,70 грн, що вірно визначено позивачем та судом першої інстанції, та розхрахунок пені не оспорюється апелянтом. 4.14. Крім того, за умовами п. 5.8 Договору позичальник повинен сплатити Банку штраф у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобовязань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів. Вказаний шщтраф складається із фіксованої суми 1 000,00 грн та 5% від суми встановленого у пункті А.2 Договору ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів та платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що складає 4 372 862,10 грн (87 457 241,93 грн сума позовних вимог х 5%). 4.15. За встановлених обставин апеляційний суд доходить висновку про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог. Апелянт та відповідач вірно зазначають, що також встановлено апеляційним судом, що суд першої інстанції частково невірно встановив обставини справи, втім суд по суті вірно вирішив спір. 4.16. Щодо клопотання відповідача про передачу справи для розгляду в межах справи №904/2166/20 про банкрутство ТОВ «Діксон», яка перебуває в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено передача справ стосовно боржника на розгляд суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство боржника, втім вказані положення стосуються саме розгляду справи в суді першої інстанції, по якій ще не винесено рішення суду. Як вбачається з наданої відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Діксон», вона відкрита 13.05.2020, тобто після завершення справи в суді першої інстанції та знаходження в апеляційному суді. Отже, ця справа не підлягає передачі розгляду в межах справи №904/2166/20 про банкрутство та клопотання відповідача судом відхиляється. 4.17. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 4.18. Аналізуючи через призму ст. 86 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У справі, що розглядається, апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. 4.19. З огляду на викладене, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги відносяться на апелянта. Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Феба» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2019 у справі №904/5971/17 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2019 у справі №904/5971/17 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта Товариство з обмеженою відповідальністю «Феба». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови, відповідно до положень ст. 287 ГПК України. В зв`язку із складністю справи повна постанова складена протягом десяти днів 19 червня 2020 року. Головуючий суддя Л.П. Широбокова Суддя О. Г. Іванов Суддя І.М. Подобєд