Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/9558/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/9558/19 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М. Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», на рішення Богунського районного суду м. Житомира, ухвалене 13 лютого 2020 року суддею Чішман Л.М. у м. Житомирі, у справі № 295/9558/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У червні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду із позовом у якому, посилаючись на невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № б/н від 02 квітня 2013 року, просило стягнути з останнього заборгованість станом на 13 травня 2019 року в сумі 19867,63 грн, з яких: 15368,46 грн заборгованість за тілом кредиту, 2327,37 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 536,10 грн - заборгованості по відсоткам, 213,43 грн пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму 100,00 грн, 500 грн штраф (фіксована частина), 922,27 грн штраф (процентна складова) та судові витрати. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позову Банку. В апеляційній скарзі представник Банку, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про задоволення позову Банку. На його думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що позичальник не оспорював укладений з Банком кредитний договір. Вважає, що відповідач, підписавши анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами, приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг. Також, зазначив, що у наданій Банком виписці по рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом, чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, отримання ним коштів через банкомати, оплати товарів та послуг за допомогою картки, а також користування послугою «Оплата частинами», а отже й отримання кредитної картки. Зокрема зазначив, що відповідач звертався до банку для перевипуску кредитної картки та отримав перевипущені картки з новими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та продовженим строком дії, що підтверджується відповідною довідкою. Звільнення боржника від сплати процентів за кредитним договором призводить до нехтування принципами оплатності кредитного договору, рішення суду суперечить нормам чинного законодавства та європейським правовим нормам. У відзиві ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність. При цьому, не заперечував факту укладення договору про розрахунково-касове обслуговування шляхом підписання з Банком анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Зазначив, що користувався платіжною карткою Банку, де зберігав власні кошти та проводив розрахунки. Будь-яких інших документів, крім анкети-заяви, він не підписував та не був з ними ознайомлений. Інших договорів, зокрема кредитних, з позивачем він не укладав. Твердження останнього про те, що отримання ним картки є підтвердженням укладення кредитного договору не відповідає дійсності, оскільки необхідною умовою такого договору є погодження та встановлення кредитного ліміту на неї. Виписка банку не підтверджує ту обставину, що йому був встановлений овердрафт (кредитний ліміт) на платіжну картку, а навпаки спростовує вказані обставини. Доказів того, що зазначена позивачем заборгованість є несанкціонованим овердрафтом матеріали справи не містять, а розрахунок заборгованості не може бути належним доказом у справі. Крім того, Банк зазначає у позові про встановлення розміру овердрафту у сумі 2000 грн, проте не довів яким чином цей розмір збільшився до 17695,83 грн. Також вказав на відсутність у анкеті-заяві процентної ставки, умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення виконання грошового зобов`язання (а.с. 152-157). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне. За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Із матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2013 року ОСОБА_1 підписав заяву про надання банківських послуг, на підставі якої отримав кредит у сумі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку (а.с. 12). Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які містяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а підписана ним анкета-заява не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами та неустойки. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості відповідача за договором від 02 квітня 2013 року станом на 13 травня 2019 року складає 19867,63 грн, з яких: 15368,46 грн заборгованість за тілом кредиту, 2327,37 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 536,10 грн - заборгованості по відсоткам, 213,43 грн пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму 100,00 грн, 500 грн штраф (фіксована частина), 922,27 грн штраф (процентна складова). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з його недоведеності та зазначив, що анкета-заява, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості за договором не є доказом та підтвердженням самого факту надання чи отримання кредитних коштів, ознайомлення відповідача з умовами кредитування. Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Зокрема, Банком до позовної заяви додано виписку по рахунку (а.с. 47-62), яка свідчить про користування ОСОБА_1 кредитними коштами, підтверджує їх отримання відповідачем та наявність заборгованості, а тому підстави для відмови у задоволенні позову в частині стягнення з останнього фактично отриманого та неповернутого Банку тіла кредиту були відсутні. Окрім того, як вбачається із наданих позивачем виписок по рахунку, відповідач також використовував сервіс «Оплата частинами», умовами якого передбачена можливість банку встановити на кредитну картку клієнта овердрафт на суму, необхідну для сплати чергового платежу, в разі недостатньої кількості коштів для оплати чергового платежу за кредитною карткою. У зв`язку з чим тіло кредиту відповідача збільшилося за рахунок платежів, направлених на погашення заборгованості за використання сервісу «Оплата частинами», так як коштів, що вносились ОСОБА_1 на погашення кредитної заборгованості, було недостатньо. Отже, враховуючи вищенаведене та те, що ОСОБА_1 не повернув Банку фактично отримані та використані ним кошти, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, колегія суддів дійшла висновку про те, що Банк має право вимагати захисту своїх порушених прав шляхом стягнення з відповідача фактично отриманої суми кредитних коштів. Тому, рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача на користь Банку 12398,21 грн заборгованості за тілом кредиту з урахуванням сплачених ним коштів на його погашення. У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь Банку підлягає стягненню 2996,75 грн понесених судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1198,70 грн судового збору за подання позову до суду та 1798,05 грн судового збору за подання апеляційної скарги при задоволенні вимог на 62,4 %). Аргументи відповідача, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо не доведення Банком у цій частині позовних вимог, спростовуються випискою по рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом та належним доказом у справі. Крім того, відповідач частково погашав наявну кредитну заборгованість, що також свідчить про те, що він визнає наявність заборгованості. Так, з виписки вбачається, яким чином відповідач користувався виданими йому Банком кредитними картками, зокрема № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , при цьому Банк здійснював овердрафтове обслуговування відповідача, останній поповнював свій картковий рахунок, чим зменшував дебетове сальдо (залишок) на рахунку, тобто вчиняв дії, направлені на погашення кредиту. Також банком на підтвердження даних виписки по рахунку надано до апеляційної скарги довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на відповідача, яка підтверджує встановлення кредитного ліміту в сумі 2000 грн та його зміну до 2300 грн (а.с. 133), а також довідку про видані відповідачу кредитні картки (а.с. 134). Отже посилання ОСОБА_1 на недоведеність позову щодо наявності заборгованості по тілу кредиту є безпідставними. Разом з тим, підстави для задоволення апеляційної скарги у частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, пені за порушення позичальником строку погашення грошових зобов`язань та штрафів відсутні. Так, до позовної заяви Банком, зокрема, додано витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна», який передбачає чотири види Тарифів в залежності від типу кредитної картки: «Універсальна - 30 днів пільгового періоду», «Універсальна - 55 днів пільгового періоду», «Універсальна - Contract», «Універсальна - Gold». Кожен вид кредитної картки передбачає пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов`язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів. Наведені Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування позичальником не підписані. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За наведених обставин відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк. Таким чином вимоги Банку про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, пені за порушення позичальником строку погашення грошових зобов`язань та штрафів є безпідставними, а висновки суду про відмову у задоволенні позову у цій частині є правильними, такими, що відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Дана справа є малозначною, оскільки визначена у ній ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Тому, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, судове рішення у частині, яка переглядалась судом апеляційної інстанції, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2020 року у частині відмови у задоволенні позову про стягнення тіла кредиту скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570) тіло кредиту в сумі 12398,21 грн та судові витрати в сумі 2996,75 грн. Рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитом, пені та штрафів залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 17 червня 2020 року.