Постанова 4803 № 207/4060/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5764/20 Справа № 207/4060/19 Суддя у 1-й інстанції - Бистрова Л. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2020 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", на заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року АТ КБ Приватбанк звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 2-6). В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 18 жовтня 2012 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку з визначенням розміру процентної ставки та строків виконання зобов`язання за даним договором. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, видавши позичальнику кредитну картку з відповідним лімітом. Позичальник свої обов`язки системно не виконувала, у зв`язку з чим станом на 19 листопада 20197 року утворилась заборгованість. Посилаючись на порушення умов кредитного договору, у зв`язку з чим виникла необхідність захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та враховуючи наведені обставини наполягає на їх задоволені. Просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 18 жовтня 2012 року у розмірі 24 036,19 грн. та судові витрати у розмірі 1 921 грн. Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року заявлені позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 жовтня 2012 року в розмірі 511,80 грн., яка складає заборгованість за тілом кредиту. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат /а.с. 56-59/. Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ Приватбанк, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким заявлені позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с. 67-73/. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ Приватбанк не скористалась. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ КБ Приватбанк підлягає залишенню без задоволення, рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту скасувати з постановленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Проте, згідно ч. ч. 4, 5 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Встановлено на підставі зібраних у справі доказів, що на підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» було надано суду першої інстанції «анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку», в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання та реєстрації, освіту, щодо працевлаштування, сімейний стан, номери засобів зв`язку тощо, з якої слідує, що відповідач погодилась з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг (а.с. 11). Разом з цим, в наданій анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відсутня будь-яка інформація стосовно виду банківських послуг, які були надані відповідачу. Тобто суд позбавлений можливості встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами. Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідачем було отримано кредит у розмірі 8 000 грн., тоді, як в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, відсутній розмір встановленого кредитного ліміту, доказів того, що відповідачем було отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 8 000 грн. на час укладення договору, позивачем не надано, тому нарахування відповідачу заборгованості за кредитним договором, виходячи з суми кредиту 8000 грн. є необґрунтованим. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження встановлення даного кредитного ліміту, окрім викладених пояснень Банку в позові. Також, позивачем не надано будь-яких доказів того, що відповідач користувався кредитним лімітом у вказаному вище розмірі. Крім того, колегія суддів хоче зауважити, що позивач у своєму позові зазначає, що 18.10.2012 року відповідач отримала картку з кредитним лімітом у розмірі 8 000 грн., а при розрахунку складових заборгованості в позові зазначає, що станом на 19.11.2019 року заборгованість складає: заборгованість за тілом кредиту складає у розмірі 17 829,55 грн. в тому числі 511,80 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 17 317,75 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, що перевищує розмір начебто отриманого відповідачем 18.10.2012 року після підписання анкети-заяви кредитного ліміту у розмірі 8 000 грн., будь-яких доказів щодо збільшення вказаного кредитного ліміту позивачем також не надано. Також, на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком позивачем було надано довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 80) та про отримання кредитних карток (а.с. 81) в яких зазначено дату старту карткового рахунку та дату відкриття рахунку 11 жовтня 2014 року, тоді як з позову вбачається, що кредитний договір сторони уклали 18 жовтня 2012 року. Також, згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 80) лише 30.10.2017 року відповідачу начеб-то було встановлено кредитний ліміт у розмірі 8 000 грн., однак, 03.08.2019 року його було зменшено до 0 грн. Крім того, номери карток зазначені у вищевказаних довідках відсутні в анкеті-заяві, яка є предметом розгляду у вказаній справі. Таким чином, вказані довідки суперечить іншим доказам наданим позивачем та його поясненням викладеним в позові. Крім того, у вказаних довідках відсутня будь-яка інформація відносно особистих даних позичальника, за якими суд може встановити, що саме ОСОБА_1 отримала вказані в довідці картки, тоді як в анкеті-заяві відсутні будь-які відомості щодо отримання відповідачем кредитної картки, тобто надані банком довідки не підтверджують отримання позичальником кредитної картки за договором, що є предметом розгляду даної справи. Між тим, вказані вище довідки не підписані жодною уповноваженою посадовою особою, а тому не можуть вважатися належними, допустимими та достатніми доказами у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16). Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг (а.с. 13-29) не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач ОСОБА_1 була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами, а тому суд не може прийняти їх належний та допустимий доказ, а також позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Крім того, дана анкета не містить будь-якої інформації щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна (а.с. 12), в якому зазначено умови обслуговування карток Універсальна, 30 днів пільгового періоду, Універсальна, 55 днів пільгового періоду, Універсальна Contract та Універсальна Gold, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо виду отриманої позичальником кредитної картки, тому суд позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Як вбачається з розрахунків заборгованості наданих позивачем (а.с. 7-10), процентна ставка за якою розраховувались відсотки за користування кредитом складала з 11.10.2014 року 32,40%, в подальшому вказана процентна ставка була збільшена до 42,00%. Крім того, в анкеті-заяві не зазначено базову процентну ставку. Процентна ставка є фіксованою та не може змінюватись у сторону її збільшення протягом дії кредитного договору в односторонньому порядку банком шляхом внесення змін до договору, оскільки, без дотримання вищенаведених вимог ст. 1056-1 ЦК України, така умова договору є нікчемною. Крім того, колегія суддів хоче зауважити, що розрахунок заборгованості містить відомості лише за період з 11.10.2014 року по 19.11.2019 року, а не починаючи з моменту укладання кредитного договору з 18.10.2012 року. Таким чином, колегія суддів не може прийняти як належний та допустимий доказ розрахунки заборгованості, оскільки в анкеті-заяві відсутня процентна ставка визначена при укладені договору, а згідно розрахунків заборгованості вона змінювалась в сторону збільшення. Вимоги позивача щодо стягнення відсотків згідно вимог ст. 625 ЦК України, задоволенню не підлягають, оскільки вказаною статтею не передбачено стягнення відсотків. Статтею 625 ЦК України передбачено стягнення з боржника інфляційні витрати та 3 відсотки річних, про те таких вимог позивачем не заявлено. З розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за пенею та нараховано штрафи, тоді як в анкеті-заявці відсутня інформація щодо нарахування неустойки. Також, колегія суддів не може прийняти до уваги надану банком виписку з рахунку ОСОБА_1 (а.с. 74-79), оскільки в даній виписці відсутня особиста інформація позичальника, для встановлення особи позичальника, окрім ім`я та прізвища та не зазначено, що дана виписка надана відносно укладеного кредитного договору від 19 жовтня 2012 року, а наведені в ній номери кредитних карток в анкеті-заяві не зазначено. Враховуючи дані обставини суд позбавлений можливості визначити розмір процентної ставки користування кредитними коштами відповідно до наявних в матеріалах справи доказах. Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком суду надано не було. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «Приватбанк» не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 , за кредитним договором б/н від 18 жовтня 20102 року, кредитних коштів у розмірі 8000 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані. Враховуючи те, що за матеріалами справи неможливо встановити розмір кредитного ліміту встановленого на картку суд позбавлений можливості визначити розмір заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту. Таким чином, представлений банком розрахунок заборгованості, колегія суддів не може прийняти до уваги. З огляду на викладене, колегія судів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту, оскільки суперечать один одному. Звертаючись з апеляційною скаргою банком не було надано будь-якого доказу на підтвердження виникнення між сторонами кредитних зобов`язань, оскільки доводи скарги не можуть усунути виниклі розбіжності щодо визначення суми наданого кредиту та виниклої заборгованості. Тому, відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту колегія суддів виходить з недоведеності заявлених банком вимог, у зв`язку з чим колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 511,80 грн., а тому приходить до висновку про необхідність скасувати рішення суду в цій частині з постановленям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, а в іншій частині рішення суду залишити без змін, оскільки суд дійшов вірного висновку про їх недоведеність. Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції крім порушень норм матеріального права, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, встановив обставини, які є недоведеними, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а в іншій частині без змін. За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга АТ КБ Приватбанк підлягає залишенню без задоволення, рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи, що у задоволені позовних вимог та апеляційної скарги відмовлено в повному обсязі, то судові витрати необхідно залишити за позивачем. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення. Заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 511,80 грн. скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко О.М. Макаров