Постанова 4819 № 665/1147/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року м. Херсон справа № 665/1147/18 провадження № 22-ц/819/701/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В., суддів:Склярської І.В., Чорної Т.Г., секретарГеленко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , на рішення Чаплинського районного суду Херсонської області у складі судді Пилипенко І.О. від 01 квітня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа- Чаплинська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, встановив: У липні 2018 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який ним набуто на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2006 року. У період з 16 лютого 2007 року по 18 травня 2015 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка зареєстрована у зазначеному будинку, та із якою має спільну дочку ОСОБА_5 , 2003 року народження. Після розірвання шлюбу він переїхав жити в будинок своєї матері, відповідач та дочка залишилися проживати за місцем реєстрації у спірному будинку. Через деякий час ОСОБА_3 почала співмешкати у вказаному будинку із іншим чоловіком, а дочка ОСОБА_6 переїхала жити до нього. Вказував, що створив нову сім`ю і має намір вселитись у свій будинок, однак спільне проживання у будинку разом із відповідачем, її співмешканцем та їх малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований разом із матір`ю, неможливе. Посилаючись на те, що у добровільному порядку змінити місцепроживання відповідач відмовляється, чим чинить перешкоди у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, позивач просив суд визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою від 14 грудня 2018 року суд залучив до участі у справі третю особу - Чаплинську районну державну адміністрацію як орган опіки та піклування. Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, зазначаючи, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову внаслідок порушення житлових прав малолітньої дитини не відповідають обставинам справи, зокрема спірне майно не є єдиним місцем для проживання відповідача та її малолітнього сина, наданим доказам та зроблені без врахування положень статті 405 ЦК України та статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», що регулюють спірні відносини, а також суперечать положенням статті 406 ЦК України щодо можливого припинення сервітуту за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Крім того зазначив, що проживання відповідача та її дитини у будинку загальною площею 61,1 кв.м., із яких житлова складає 29 кв.м., з врахуванням встановленої статтею 47 ЖК України норми житлової площі в Україні, що складає 13,5 м на людину, виключає можливість вселення в будинок ще однієї сім`ї складом із трьох осіб, тобто сім`ї власника. Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Справа в апеляційному порядку переглядається вдруге. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач вселилася у спірний будинок як член сім`ї власника будинку та не втратила право користуватися ним разом з малолітньою дитиною і після розірвання шлюбу з позивачем згідно зі статтею 156 ЖК УРСР. При цьому суд врахував ту обставину, що вказаний житловий будинок на час розгляду справи є єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_3 та її малолітнього сина. В процесі розгляду справи суд встановив, що 20 січня 2006 року позивач на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально, набув право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності позивача на вказане нерухоме майно зареєстровано в установленому законом порядку. 16 лютого 2007 року був зареєстрований шлюб позивача з відповідачем, який розірвано рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 18 травня 2015 року, що набрало законної сили. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка після розірвання їх шлюбу проживає з батьком. У житловому будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , зареєстровані та фактично проживають: відповідач ОСОБА_3 та її малолітній син- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В цьому ж будинку зареєстровані, але фактично не проживають, позивач ОСОБА_1 та неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач стверджує, що реєстрація та проживання його колишньої дружини ОСОБА_3 та її малолітньої дитини у спірному будинку перешкоджає його вільному користуванню та розпорядженню своєю власністю. Відповідно до положень частини першої статті 321 та статті 391 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить про те, що сервітут- це право обмеженого користування чужим майном та може бути встановленим, зокрема, щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. При цьому сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Відповідно до вимог статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Згідно із частиною другою статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, а пунктом четвертим частини першої наведеної норми матеріального права визначено, що сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Оскільки ОСОБА_3 набула право користування належним позивачу на праві власності житловим будинком (сервітут) як дружина власника будинку відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, тому припинення цього права здійснюється відповідно до вимог статей 405,406 ЦК України. Враховуючи, що після розірвання шлюбу із позивачем відповідач не пов`язана із ним спільним побутом, у них взаємні права та обов`язки, в тому числі і щодо спірного нерухомого майна, відсутні, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для припинення сервітуту та збереження відповідачем права користування житловим приміщенням помилковим та таким, що не відповідає як обставинам справи, так і нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. При цьому, визнана судом як встановлена, обставина про те, що спірний житловий будинок на час розгляду судом справи є єдиним постійним місцем проживання відповідача та її малолітнього сина спростовується довідкою, виданою Комунальним підприємством «Каховське бюро технічної інвентаризації» 26.04.2019 року №148, відповідно до якої станом на 31.12.2012 року ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим Чаплинською держнотконторою 17.10.1999 року, належить на праві власності житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с. 97). У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна інформація про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження щодо будинку АДРЕСА_2 відсутня (а.с.151). Виконуючи вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, як це передбачено частиною першою статті 417 ЦПК України, та керуючись положеннями статті 367 ЦПК України щодо дослідження судом апеляційної інстанції доказів, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, колегія суддів дослідила надані позивачем до суду апеляційної та касаційної інстанцій наведені вище довідку та інформацію, достовірність яких підтвердила відповідач, пояснивши, що в будинку по АДРЕСА_2 проживають її батьки. ОСОБА_3 вважає, що має право разом із малолітнім сином проживати у спірному будинку, оскільки він придбаний не лише за грошові кошти позивача, а й за кошти її батьків. При цьому належними та допустимими доказами зазначений факт, який заперечив позивач, відповідач не підтвердила, в той час, як відповідно до правовстановлюючого документа на спірний будинок він придбаний позивачем до реєстрації шлюбу з відповідачем і не має статусу майна, придбаного подружжям в період шлюбу. Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України Чаплинська районна державна адміністрація Херсонської області як орган опіки та піклування дослідила обставини, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог щодо визнання відповідача та малолітнього ОСОБА_4 такими, що втратили право користування належним йому на праві власності житловим будинком, в тому числі і щодо наявності у відповідача власного житла, та надала суду висновок, відповідно до якого задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не призведе до порушення прав та інтересів неповнолітньої ОСОБА_5 та малолітнього ОСОБА_4 (а.с.191-192). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що обставина, яка була підставою для встановлення для відповідача сервітуту щодо спірного нерухомого майна припинилася у зв`язку із розірванням укладеного сторонами та зареєстрованого шлюбу; відповідачу належить на праві власності житловий будинок та вона має можливість забезпечити житлом малолітнього сина, а вимога позивача як власника будинку підтверджена обставинами, що мають істотне значення, тому підлягає задоволенню. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позову із наведених вище підстав. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , задовольнити. Визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Л.В. Пузанова Судді: І.В. Склярська Т.Г. Чорна Повний текст постанови складено 18 червня 2020 року Суддя Л.В. Пузанова