Постанова 4804 № 226/2435/18

Єдиний унікальний номер 226/2435/18 Номер провадження 22-ц/804/1072/20 Єдиний унікальний номер 226/2435/18 Головуючий у 1 інстанції Рибкін О.А. Номер провадження 22-ц/804/1072/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів Мальованого Ю.М., Мірути О.А., за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 226/2435/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю і поділ майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майна за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року у складі судді Рибкіна О.А., - ВСТАНОВИВ: У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Димитровського міського суду з позовом до відповідача про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю і поділ майна. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в 2002 році після довготривалих відносин з відповідачем він вирішив покинути свою дружину та після чого він та відповідач почали спільно проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Таким чином протягом тринадцяти років, з лютого 2002 року по січень 2015 року, він перебував з відповідачем ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, проживали з нею однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою. Вони вели спільне домашнє господарство, купували різні речі, разом харчувались, разом їздили на відпочинок, мали єдиний сімейний бюджет, мали один одного за подружжя, проживали разом, разом були у компаніях друзів та родичів. Мали спільні витрати, взаємні права та обов`язки. Він розірвав шлюб зі своєю колишньою дружиною 22 жовтня 2003 року. У будь-якому іншому шлюбі кожен з них не перебував. У період з лютого 2002 року по травень 2005 року вони проживали разом у відповідача в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а кожне літо вони мешкали разом у нього на дачі за адресою: АДРЕСА_2 . З травня 2005 року вони постійно разом й до цього часу проживають за адресою: АДРЕСА_3 , а у квартирі відповідача оселилась її донька разом із своїм чоловіком. Таким чином між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю. 10 січня 2015 року вони уклали шлюб з відповідачем. У період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу він та відповідач працювали, отримували заробітну плату, яку вкладали в єдиний з відповідачем спільний сімейний бюджет, вели разом домашнє господарство, розпоряджались коштами та мали один одного за подружжя та відповідно набували майно за спільні кошти. Спільних дітей вони не мають. Під час проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу ними було придбано житловий будинок АДРЕСА_3 , за 500 грн., разом із земельною ділянкою за кадастровими № 1411300000:01:016:0066 площею 0.1000 га та № 1411300000:01:016:0096 площею 0.0467 га, згідно договору купівлі-продажу від 05 серпня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Димитровського нотаріального округу Донецької області 05 серпня 2005 року за № 5545. Оформлення вказаної нерухомості було здійснено на відповідача, що підтверджується договором та довідкою БТІ. Оформлення на відповідача відбулось через те, що власник був обмежений в часі для підготування документів на продаж будинку та видав довіреність на право продажу вказаного будинку на нього, через що він представляв інтереси продавця, а відповідач була покупцем за договором. Після придбання будинку та землі він та відповідачка проживали у вказаному будинку, здійснювали його ремонт та порались разом по господарству. З метою подальшого ремонту та утримання будинку він окрім своїх заощаджень був змушений продати свій дачний будинок разом із землею за адресою: АДРЕСА_4 . Вважає, що відповідно до ст.74 СК України придбаний житловий будинок АДРЕСА_3 . разом із земельною ділянкою є їхньою спільною сумісною власністю із відповідачкою, незалежно від того на кого оформлено документи. З травня 2018 року між ним та відповідачем погіршились відносини, остання зазначає, що він має покинути будинок та шукати собі інше місце проживання та що він не має права на вищезазначений будинок та землю, придбані згідно вищевказаного договору. Встановлення факту його спільного проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу пов`язане з вирішенням спору, який виник між ним та відповідачем, відносно права власності на нажите за період такого проживання майно, а саме житловий будинок та землю, адже відповідач відмовляється без рішення суду визнавати його співвласником будинку та земельної ділянки. Ніяких домовленостей між ним та відповідачем, викладених у письмових договорах, щодо права власності на майно, яке ними було нажито під час проживання однією сім`єю без шлюбу, не укладалось. Тому він вважав, що має право на 1/2 частину житлового будинку та землі, придбаних під час проживання з відповідачем однією сім`єю. Під час їхнього спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, відповідач приватизувала квартиру АДРЕСА_5 . З урахуванням ч.4 ст. 61 СК України, в редакції, яка діяла в період з 11 січня 2011 року по 16 травня 2012 року, рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за № 1-рп/99, від 09 лютого 1999 року, ст. 74 СК України, вважає, що зазначене житло, тобто квартира, яку набула відповідач в порядку приватизації, є об`єктом права спільної сумісної власності. Тому вважав, що також має право і на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 , набуту відповідачем внаслідок приватизації під час їх спільного проживання однією сім`єю. Згоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто, у зв`язку з чим він з урахуванням збільшених позовних вимог просив: Встановити факт його спільного проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23 жовтня 2003 року по 09 січня 2015 року. Визнати спільною сумісною власністю його та відповідача житловий будинок АДРЕСА_3 , позначеного згідно технічного паспорту на плані літерою А1 із господарчими спорудами та побудовами згідно технічного паспорту: п2,п2-1 погріб; а1, а2 прибудова; Ж1 літня кухня; В1, Д1, Е1 сарай; Г-1-вбиральня; З-1 душ; И-1 гараж; К-1 альтанка; №1-3 огорожа; №2 ворота; І - вимощення. Визнати спільною сумісною власністю його та відповідача земельну ділянку за кадастровими № 1411300000:01:016:0066 площею 0.1000 га та № НОМЕР_1 :01:016:0096 площею 0.0467 га, місце розташування: АДРЕСА_3 . Визнати спільною сумісною власністю його та відповідача квартиру АДРЕСА_5 . Поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності його та відповідача, наступним чином: - визнати за ним право спільної часткової власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_3 , позначеного згідно технічного паспорту на плані літерою А1 із господарчими спорудами та побудовами згідно технічного паспорту: п2,п2-1 погріб; а1, а2 прибудова; Ж1 літня кухня; В1, Д1, Е1 сарай; Г-1-вбиральня; З-1 душ; И-1 гараж; К-1 альтанка; №1-3 огорожа; №2 ворота; І - вимощення; - визнати за відповідачем право спільної часткової власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_3 , позначеного згідно технічного паспорту на плані літерою А1 із господарчими спорудами та побудовами згідно технічного паспорту: п2,п2-1 погріб; а1, а2 прибудова; Ж1 літня кухня; В1, Д1, Е1 сарай; Г-1-вбиральня; З-1 душ; И-1 гараж; К-1 альтанка; №1-3 огорожа; №2 ворота; І - вимощення; - визнати за ним право спільної часткової власності на 1/2 частку земельної ділянки за кадастровими № 1411300000:01:016:0066 площею 0.1000 га та № НОМЕР_1 :01:016:0096 площею 0.0467 га, місце розташування: АДРЕСА_3 ; - визнати за відповідачем право спільної часткової власності на 1/2 частку земельної ділянки за кадастровими № 1411300000:01:016:0066 площею 0.1000 га та № НОМЕР_1 :01:016:0096 площею 0.0467 га, місце розташування: АДРЕСА_3 ; - визнати за ним право спільної часткової власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 ; - визнати за відповідачем право спільної часткової власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 . Стягнути з відповідача на його користь витрати, пов`язані з оплатою судового збору (а.с. 51 - 54, 127 - 129 т. 1). В листопаді 2018 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вересня 2005 року ОСОБА_1 під час святкування її дня народження зробив їй пропозицію щодо спільного проживання. Цієї пропозиції передували їхні стосунки, які полягали лише в короткотривалих зустрічах, виключаючи повністю ведення домашнього господарства та спільного сімейного бюджету. Однією з його умов стосовно спільного проживання було обов`язкова його реєстрація місця проживання в будинку АДРЕСА_4 , який вона напередодні придбала за власні накопичені кошти. Саме з жовтня 2005 року вона погодилася на пропозицію відповідача проживати разом. Вони розпочали жити разом після виконання умови відповідача щодо його реєстрації в належному їй будинку АДРЕСА_3 . Тобто з 13 жовтня 2005 року вони мешкали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 10 січня 2015 року між ними було зареєстровано шлюб. За час перебування в шлюбі ними за спільні кошти було придбано автомобіль марки Chevrolet Lacetti, д/н НОМЕР_2 , б/в, 2007 року випуску. Фактично угоду було укладено та передано транспортний засіб у їхнє спільне користування восени 2013 року. Однак договір купівлі-продажу було укладено та проведено перереєстрацію транспортного засобу - автомобіля Chevrolet Lacetti, д/н НОМЕР_2 в НОМЕР_3 НОМЕР_4 в період часу з лютого 2015 року по травень 2015 рік. Однак, вже в січні 2018 року їхні стосунки з відповідачем суттєво погіршилися, вони вели тривалі перемовини щодо подальшого спільного проживання, але не змогли вирішити ці проблеми та повністю припинили з відповідачем вести спільне господарство та сімейний бюджет, шлюбні відносини фактично припинені, що і стало підставою для її звернення 17.08.2018 року з позовною заявою до Димитровського міського суду Донецької області про розірвання шлюбу. Вважає, що внаслідок придбання ними автомобіля марки Chevrolet Lacetti в період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відповідно до статей 60, 63, 69, 74 СК України та статей 328, 368 ЦК України виникло право спільної сумісної власності на вказаний автомобіль, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Перебування в фактичних шлюбних відносинах в період часу з 13 жовтня 2005 року по січень 2018 рокук не заперечується відповідачем, а тому на підставі ст. 82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню. В період перебування в фактичних шлюбних відносинах, тобто в період з 13.10.2005 року по січень 2018 року, вона та відповідач працювали, отримували заробітну плату, яку вкладали в спільний сімейний бюджет. Частку з цього сімейного бюджету вони відкладали на придбання автомобіля. До того ж, під час фактичного укладання угоди щодо купівлі-продажу автомобіля Chevrolet Lacetti, д/н НОМЕР_2 , тобто восени 2013 року, розрахунок з продавцем було проведено саме нею, про що можуть засвідчити свідки. Маючі міцні сімейні стосунки, розуміння потреб сім`ї, вони вважали, що придбання автомобіля полегшить буденне життя, спростує необхідність витрачати значний час на пересування для відвідування родичів, надасть можливість подорожувати в відпустці та бути незалежними від часу. Проте, як їй стало відомо в листопаді 2018 року, ОСОБА_1 в червні 2018 року без її повідомлення та надання згоди уклав угоду, за якою відбулося відчуження спірного майна автомобіля Chevrolet Lacetti, д/н НОМЕР_2 . Вартість укладеної угоди їй не відома, так само, як і цілі, за якими відповідач розпорядився отриманими грошовими коштами. Мета використання цих коштів на потреби сім`ї спростовується тим, що ведення спільного господарства та сімейного бюджету між ними припинено з січня 2018 року, що й не заперечує сам відповідач. Вважає, що, оскільки ОСОБА_1 здійснив відчуження автомобіля Chevrolet Lacetti без її письмової згоди, тому вона має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Вартість автомобіля визначена нею в 140000 грн., виходячи з ринкової вартості транспортного засобу з аналогічними характеристиками та року випуску. Провести експертну оцінку не надається можливим, у зв`язку з відсутністю спірного транспортного засобу та будь-яких документів. Просить суд: визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1 автомобіль марки Chevrolet Lacetti, рік випуску 2007, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на загальну суму 140000 гривень; стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію вартості відчуженого майна не в інтересах сім`ї, сума якої становить 70000 гривень; стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати, пов`язані з оплатою судового збору (т.1 а.с. 103-105). Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю і поділ майна задоволено, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майна задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 23 жовтня 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 2015 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_4 , позначений згідно технічного паспорту на плані літерою А1 із господарчими спорудами та побудовами згідно технічного паспорту: п2,п2-1 погріб; а1, а2 прибудова; Ж1 літня кухня; В1, Д1, Е1 сарай; Г-1-вбиральня; З-1 душ; И-1 гараж; К-1 альтанка; №1-3 огорожа; №2 ворота; І вимощення; земельну ділянку за кадастровими № 1411300000:01:016:0066 площею 0.1000 га та № 1411300000:01:016:0096 площею 0.0467 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Поділено майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 таким чином: визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_4 , позначеного згідно технічного паспорту на плані літерою А1 із господарчими спорудами та побудовами згідно технічного паспорту: п2,п2-1 погріб; а1, а2 прибудова; Ж1 літня кухня; В1, Д1, Е1 сарай; Г-1-вбиральня; З-1 душ; И-1 гараж; К-1 альтанка; №1-3 огорожа; №2 ворота; І вимощення; визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_4 , позначеного згідно технічного паспорту на плані літерою А1 із господарчими спорудами та побудовами згідно технічного паспорту: п2,п2-1 погріб; а1, а2 прибудова; Ж1 літня кухня; В1, Д1, Е1 сарай; Г-1-вбиральня; З-1 душ; И-1 гараж; К-1 альтанка; №1-3 огорожа; №2 ворота; І вимощення; визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частку земельної ділянки за кадастровими № 1411300000:01:016:0066 площею 0.1000 га та № 1411300000:01:016:0096 площею 0.0467 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ; визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частку земельної ділянки за кадастровими № 1411300000:01:016:0066 площею 0.1000 га та № 1411300000:01:016:0096 площею 0.0467 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ; визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за 1/2 частку автомобіля Chevrolet Lacetti, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в розмірі 70 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1871,35 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1400 грн. В задоволенні інших позовних вимог зустрічного позову відмовлено. З вказаним рішенням суду не погодилася відповідач ОСОБА_3 , та подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мали значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить: - скасувати рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23 жовтня 2003 по ІНФОРМАЦІЯ_3 та поділ майна; - ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , встановивши факт спільного проживання однією сім`єю з 13 жовтня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 , в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, в іншій частині судове рішення залишити без змін. Зазначає, що нею було подано відзив на первісний та збільшений позови, за якими, вона визнає позовні вимоги ОСОБА_1 лише в частині факту спільного проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу в період часу з 13 жовтня 2005 року по 09 січня 2015 року та подала зустрічний позов про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, а саме: автомобіль марки Chevrolet Lacetti, рік випуску 2007, д/н НОМЕР_2 , що зареєстрований територіальним сервісним центром 1444, згідно договору купівлі продажу від 2015 року. Проте суд дійшов висновку про доведеність факту спільного проживання однією сімєю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 23.10.2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 рік. При цьому судом першої інстанції не в повній мірі було з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. На підтвердження факту спірного періоду спільного проживання з відповідачем з 23 грудня 2003 року однією сім`єю по 13 жовтня 2005 року, ОСОБА_1 надав до суду, а суд в своєму рішенні посилався, як на докази спільного проживання сторін у справі на акт фактичних обставин проживання особи без реєстрації за № 871/8 від 30 серпня 2018 року складеного представником комітету самоорганізації населення м. Мирноград квартального комітету району "5/6". Зазначений Акт, складено за підписами двох свідків - сусідів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , було надано в обґрунтування позиції позивача ОСОБА_1 , про те, що він фактично проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4 з травня 2005 року. Під час дослідження доказів, була звернута увага суду, що саме цей Акт видано на ім`я ОСОБА_2 , яка заперечує своє звернення до координаційного комітету для отримання таких недостовірних відомостей, крім того, така інформація була спростована відповідачкою та після бесіди з ОСОБА_5 (одним зі свідком за цим Актом), на початку жовтня 2019 року, ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_5 фактично мешкає за вказаною адресою лише з 2012 року та не могла підтвердити до вказаного періоду будь-який факт, зокрема-проживання ОСОБА_1 у спірний період. Згідно відповіді Мирноградською міською радою на адвокатський запит, особи ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не є зареєстрованими особами за вказаними адресами, що підтверджується письмовими доказами. Інформація, яка утримується за цим Актом № 871/8 від 30 серпня 2018 року надана всупереч затвердженого 18 травня 2016 року Рішенням Виконавчого комітету Мирноградської міської ради № 189 (зі змінами) Положення про видачу довідок, актів і побутових характеристик громадян міста (ст. 2 Розділ II цього Положення - Акти за формою - 11 оформлюються уповноваженими особами координаційного комітету самоорганізації населення на підставі, зокрема п. 1 - паспорту громадянина України; п. 3 - 3технічного паспорту та правовстановлюючих документів на домоволодіння). Тобто, документ, поданий ОСОБА_1 не містить достовірної інформації, викликає сумнів та був спростований письмовими доказами наданими відповідачем, а тому не міг бути прийнятий судом до уваги, так як є неналежним та недопустимим доказом, одержаний з порушенням порядку встановленого законом. Відповідачем не заперечувалось, що з позивачем з 2002 року вони були коханцями та мали короткотривалі зустрічі та близькі стосунки. Про характер таких відносин були й обізнані спільні знайомі сторін. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що вони або здогадувались або могли припустити про наявність стосунків такого характеру. Пояснення свідків, допитаних за клопотанням позивача в судовому засіданні, як кожне окремо, так і в їх сукупності не підтверджують факту спільного проживання, ведення господарства, спільного бюджету або спільних витрат. З пояснень свідків неможливо точно визначити дату, з якої позивач та відповідач стали мешкати разом, бо в цій частині показання свідків різняться між собою, про ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету між сторонами, вони не були обізнані. Посилаючись в своєму рішення на фотознімки, як на докази спільного проживання сторін, суд належним чином не дослідив вказані фотознімки, не надав їм належної оцінки, бо з жоден з них не може слугувати підтвердженням існування між сторонами прав і обов`язків, притаманних подружжю, наслідком чого мало б бути визнання судом цих доказів неналежними. Щодо посилання позивачем про «спільне придбання майна» - житлового будинку АДРЕСА_3 та земельних ділянок, площею 0,1000 га т а 0,0467, які розташовані по АДРЕСА_4 , з посиланням, що обидві сторони виступали «покупцями» зазначає, що маючи суму своїх заощаджень в 10 000,00 грн., які складалися з сум невитрачених коштів, отриманих, як матеріальна допомога "матері-одиначки" (про що засвідчують відомості про суми виплачених доходів), доклавши грошові кошти, сумою в 7 000 грн., які були нею позичені у знайомій та надані кошти її матір`ю ОСОБА_8 , сума яких склала 5 000,00 грн. нею було укладено угоди, на загальну суму 22 000,00 грн., а саме: договір купівлі-продажу від 05 серпня 2005 року - будинку АДРЕСА_6 , зареєстровано в реєстрі № 5545 засвідчений приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області та Договір купівлі-продажу від 05 серпня 2005 року - земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_6 , зареєстровано в реєстрі № 5547 засвідчений приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області. Позичені відповідачем кошти були повернуті після отримання їх від продажу квартири її матері ОСОБА_8 (згідно Договору купівлі-продажу від 05 серпня 2005 року, зареєстровано в реєстрі № 5543 приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області). Висновки суду про недоведеність наявності у відповідача коштів для самостійного придбання будинку, не відповідають обставинам справи та спростовуються наведеними відповідачем доказами. Разом з тим, позивач не надав суду доказів, а допитані за його клопотанням в судовому засіданні свідки також не надали відомості, з яких суд мав би можливість зробити висновок про фактичну наявність коштів у позивача для придбання будинку та їх використання однією сім`єю. На підтвердження наявності у нього коштів для придбання будинку спільно з відповідачем, він вказував на факт продажу садового будинку в селі Миколаївка Красноармійського району Донецької області. Однак, ці пояснення були спростовані наявними доказами-копіями договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, згідно якого, ОСОБА_1 продав садовий будинок з земельною ділянкою 26 грудня 2005 року, так як спірний будинок було придбано відповідачем раніше 05 серпня 2005 року. Будь-яких об`єктивно підтверджених даних про те, що ОСОБА_1 надавав кошти для придбання ОСОБА_2 будинку, суду надано не було. Не зважаючи на це, суд першої інстанції не надав належної оцінки цим доказам, та за відсутності будь-якого належного підтвердження спільної фінансової участі стороні у придбанні будинку визнав цей факт доведеним. Крім того, позиція позивача ОСОБА_1 взагалі суперечила принципу укладання угоди. Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Ц К України). Якщо обидві сторони діють як покупці, то такий правочнн взагалі не породжує будь-яких наслідків. За Договорами купівлі - продажу спірного будинку та двох земельних ділянок від 05.08.2005 року зазначено, що абзац другий: « ОСОБА_1 мешкає в АДРЕСА_7 , діючий на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу...від імені Харченко Вікторії Миколаївни..надалі Продавець, з однієї сторони, і ОСОБА_2 ...з другої сторони, надалі Покупець..»; п. 3.1. вказаних договорів «Продавець продав, а Покупець купив за даним договором..» Також за вказаними договорами наявний рукописний текст та підпис, достовірність якого ніким не заперечується та не спростовується ОСОБА_1 « ОСОБА_9 действующий от имени ОСОБА_10 , подпись». Повноваження представника ОСОБА_11 перевірено нотаріусом. Витяги з Державного реєстру правочинів підтверджують реєстрацію таких правочинів, в відповідності до ст. 210 ЦК України, тобто вчинений з моменту державної реєстрації. Під час допиту Харченко в судовому засіданні, за клопотання ОСОБА_1 остання підтвердила, що дійсно була надана нотаріальна довіреність на ім`я позивача на представництво останнім інтересів саме Продавця житлового будинку та двох земельних ділянок. Перемовини, щодо оформлення угод на купівлю - продаж велися з ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_1 .. Сама ж вона могла лише припустити про «теплі» стосунки між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , але достеменно їй взагалі не відомо про характер таких стосунків. Виходячи з того, що норми діючого на час виникнення спірних правовідносин (23 жовтня 2003 року) Кодексу про шлюб та сім`ю України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, за відсутності доведеності наявності у сторін спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, суд першої інстанції, встановивши факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу з 23 жовтня 2003 року, виніс таке рішення з порушенням норм матеріального права. Щодо прийняття судом рішення про визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_5 . яка була «приватизована» відповідачкою в період спільного проживання без реєстрації шлюбу позивача та відповідача, вважає, що в цій частині судове рішення також винесено з порушенням норм матеріального права. Частина 5 ст. 61 СК України, в редакції, на яку посилається позивач, було передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. У вказаній редакції ця частина діяла у період з 08.02.2011 р. по 13.06.2012 р. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що на час дії частини 5 ст. 61 СК України, в редакції, на яку посилається позивач, вони з позивачем у шлюбі не перебували, тобто не були подружжям, а тому суд першої інстанції взагалі не міг застосовувати дану норму матеріального права у цій редакції. На підставі Рішення № 104 Виконавчого комітету народних депутатів м. Димитров від 19.03.1997 року їй, як матері - одиначки, було видано Ордер на жиле приміщення № НОМЕР_5 серії НОМЕР_6 , зі складом сім`ї - двох осіб (її та доньки - ОСОБА_12 ), на право заняття жилого однокімнатного приміщення, жилою площею 16,0 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 . Право користування жилим приміщенням, на яке було видано Ордер, мали лише дві відповідач та її донька, відповідно до Договору найму. Таке право відповідач отримала задовго до періоду спільного проживання з позивачем, у той час, коли позивач перебував у іншому шлюбі. Будь-яких домовленостей з позивачем, щодо користування або вселення до цього приміщення - між ними не було, позивач на той час не був членом сім`ї відповідача (а.с.125 135 т.2). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.12.2011 року, видане комунальним підприємством «Служба єдиного замовника», власником квартири АДРЕСА_5 , з визначеною часткою - 1/1 та приватною формою власності визначено саме ОСОБА_2 ; рішення про державну реєстрація права власності на нерухоме майно прийнято 25.01.2012 року. Таким чином, можливо зробити висновок, про те, що позивач не був користувачем, відповідно до Договору найму жилого приміщення, укладеного згідно Ордеру від 1997 року; набуття мною права власності на квартиру є реалізацією свого права на власний розсуд, відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», з використанням житлових чеків та не є фактом використання спільних коштів або спільної праці, як подружжя, а в відповідності до ст. 156 Ж К УРСР, яка закріплює права та обов`язки членів сім`ї власника квартири, зазначає, що члени сім`ї власника квартири, які проживають разом із ним в квартирі, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселені не було іншої угоди про порядок користування. Позивач не спростовував факт того, що він не був користувачем спірної квартири, а лише зазначає сам факт набуття права власності, шляхом реалізації свого права щодо майна, право користування на яке було мною отримано на пільгових умовах. Таким чином, з огляду на те, що задля приватизації житла, крім подання заяви особи, яка бажає набути житло в рамках Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» інших активних дій не потрібно, так як і при дарування та спадкуванні майна, при вказаних діях не використовується ані праця члена подружжя, ані матеріалі блага сім`ї, тому вказане майно не є тим майном, що є спільною сумісною власністю подружжя. Однак, суд першої інстанції при винесенні рішення щодо поділу вказаної квартири, не застосував до спірних правовідносин норми закону, який підлягав застосуванню, що призвело до винесення хибного рішення у справі. Зазначає, що враховуючи невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам до судового рішення, допущені порушення при прийнятті вказаного рішення, вважає, що рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27.12.2019 має бути скасовано. Вимоги про визнання спільною сумісною власністю та поділ майна - є похідними від встановлення факту спільного проживання однією сім`єю в спірний період. 3 огляду на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю в період з 23.10.2003 по 13.10.2005 року, відсутності інших правових підстав, не підлягають задоволенню й вимоги позивача про визнання спільною сумісною власністю та поділ майна. Позивач ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та відповідає обставинам справи, підтверджується доказами наданими сторонами по справі, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню (т.2 а.с.165). В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та її представник, адвокат Павлова О.О. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання суду апеляційної інстанції заперечував проти доводів скарги, просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення відповідача та її представника, позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Як вбачаєтьється з матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 оскаржує судове рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23 жовтня 2003 по ІНФОРМАЦІЯ_3 та поділ майна. Рішення суду в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майна, ні позивачем, ні відповідачем не оскаржується, а тому апеляційний суд не має права робити висновків щодо цієї неоскарженої частини рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23 жовтня 2003 по ІНФОРМАЦІЯ_3 та поділ майна апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судом першої інстанції встановлено, що в період з 31.07.1982 по 22.10.2003 позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 та в період з 26.07.1985 по 10.11.2004 ОСОБА_1 був зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_7 , з 13.10.2005 він зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_6 , що встановлено з записів в паспорті громадянина України ОСОБА_1 та довідки про реєстрацію у житловому приміщенні (т.1 а.с. 7-8, 13). 10.01.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Димитровського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 10 (т.1 а.с. 15). Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 13.08.2018, ОСОБА_1 з 1 кварталу 2002 року по 4 квартал 2015 року отримував заробітну плату, інші доходи і безоплатне вугілля. У 2002 році його доходи склали 8100,18 грн., у 2003 році 5993,71 грн., у 2004 році 9665,27 грн., у 2005 році 13218,71 грн., у 2006 році - 22545,78 грн., у 2007 році 28071,77 грн., у 2008 році 35441,18 грн., у 2009 році 45481,77 грн., у 2010 році 52828,38 грн., у 2011 році 39191,90 грн., у 2012 році 41941,49 грн., у 2013 році 71475,86 грн., у 2014 році 70832,82 грн., у 2015 році 75670,65 грн. (т.1 а.с.11-12). Згідно довідки Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Мирноградської міської ради від 22.08.2018, за реєстраційними даними БТІ житловий будинок АДРЕСА_6 ) належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області Богатовим С.Г. 05.08.2005, реєстр № 5545 (т.1 а.с. 14). Також згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №133654757 від 08.08.2018 року і згідно технічного паспорту на житловий будинок власником вищевказаного будинку є ОСОБА_2 (т.1 а.с.16-21, 22-23, 85-87). Згідно договору купівлі-продажу від 05.08.2005 ОСОБА_11 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_1 , продала, а ОСОБА_2 купила житловий будинок АДРЕСА_6 . Продаж будинку вчинено за 2500 грн. Загальна вартість будинку складає 22720 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області Богатовим С.Г., реєстр № 5545 (т.1 а.с. 24). Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.08.2005 ОСОБА_11 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_1 , продала, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 0,1467га (з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,1га, для ведення особистого підсобного господарства 0,0467га), яка розташована по АДРЕСА_6 . Продаж земельної ділянки вчинено за 2500 грн. Експертна грошова оцінка земельної ділянки складає 2773 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області Богатовим С.Г., реєстр № 5547 (т.1 а.с. 89). Згідно витягу з Державного земельного кадастру від 30.08.2018, ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим № 1411300000:01:016:0066 площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , на підставі цивільно-правового договору, посвідченого приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області 05.08.2005, реєстр № 5547 (т.1 а.с.36-38). Згідно витягу з Державного земельного кадастру від 30.08.2018, ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка за кадастровими №1411300000:01:016:0096 площею 0,0467га для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , на підставі цивільно-правового договору, посвідченого приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області 05.08.2005, реєстр № 5547 (т.1 а.с.39-41). Згідно звіту про оцінку майна, складеного ТОВ «Практика бізнесу», вартість житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , складає 66690,00 грн. (т.1 а.с.28-33). Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0467 га, кадастровий номер № 1411300000:01:016:0096, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 , вартість земельної ділянки складає 15355,00 грн. (т.1 а.с.55-63). Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0467 га, кадастровий номер № 1411300000:01:016:0066, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 , вартість земельної ділянки складає 34610,00 грн. (т.1 а.с.64-71). На фототаблицях (т.1 а.с.25-26, 167-171) та наданих позивачем під час розгляду справи для огляду оригіналах фотографій, з яких зроблені фототаблиці, зображено спільне перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період 2003-2005 років в різних місцях та обставинах. Згідно акту № 877/8 від 20.08.2012 року, виданого Координаційним комітетом самоорганізації населення Мирноградської міської ради, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 з травня 2005 року по теперішній час, проживає однією сім`єю з ОСОБА_1 , який також проживає за адресою: АДРЕСА_3 з травня 2005 року по теперішній час. Акт підписаний мешканцями АДРЕСА_3 : ОСОБА_5 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_9 ), а також головою квартального комітету № 8 ОСОБА_14 та заступником квартального комітету № 8 Савіною Л.М. (т.1 а.с.27). Згідно договору купівлі-продажу садового будинку від 26.12.2005, ОСОБА_1 продав садовий будинок, розташований в АДРЕСА_4 . Продаж вчинено за 3000 грн. Загальна інвентаризаційна оцінка садового будинку становить 19742 грн. (т.1 а.с.34). Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.12.2005, ОСОБА_1 продав земельну ділянку № НОМЕР_7 , що розташована на території Садівницького товариства «Рассвет» Гродівської селищної ради загальною площею 0,11 га. Продаж вчинено за 2000 грн. (т.1 а.с.35). Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 11178862 від 19.10.2013 житловий будинок АДРЕСА_6 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с.82). Згідно витягу про реєстрації права власності на нерухоме майно № 8180524 від 29.08.2005 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 05.08.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області, реєстр № 5545 (т.1 а.с.83-84). Згідно витягів з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру серії ААА№111974 та серії ААА№11975 від 04.02.2006 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельні ділянки за кадастровими № 1411300000:01:016:0066 площею 0.1000га та № НОМЕР_1 :01:016:0096 площею 0.0467га, розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ДН №156927 від 04.02.2006 і серії ДН №156889 від 03.02.2006 (т.1 а.с.90, 91). Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 01.11.2018, ОСОБА_2 з 1 к кварталу 2000 року по 4 квартал 2015 року отримувала заробітну плату, інші доходи. У 2000 році її доходи склали 4110,76 грн., у 2001 році 3973,32 грн., у 2002 році 5603,68 грн., у 2003 році 6178,10 грн., у 2004 році 6193,41 грн., у 2005 році 8160,86 грн., у 2006 році - 10873,51 грн., у 2007 році 14764,53 грн., у 2008 році 22426,17 грн., у 2009 році 26106,60 грн., у 2010 році 30037,31 грн., у 2011 році 43461,59 грн., у 2012 році 47365,51 грн., у 2013 році 52721,69 грн., у 2014 році 47891,14 грн., у 2015 році 50957,84 грн. (т.1 а.с.92-93). ОСОБА_2 має доньку ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, на яку вона отримувала допомогу одинокій матері щомісячно з травня 1986 року по квітень 2002 року (т.1 а.с.94, 95). ОСОБА_8 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно якого вона продала квартиру АДРЕСА_10 ОСОБА_16 за 500 грн., що підтверджується свідоцтвом про народження, договором купівлі-продажу від 05.08.2005, посвідченим приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області Богатовим С.Г., реєстр № 5543, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.08.2005 року Бюро технічної інвентаризації м.Димитров (т.1 а.с.96, 97, 98, 99). Згідно домової книги на домоволодіння АДРЕСА_6 з 13 жовтня 2005 року в домоволодінні були зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також з 07 вересня 2006 року зареєстровано ОСОБА_17 ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.100-101). Згідно інформації Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Мирноградської міської ради» від 15.11.2018, за реєстраційними даними до 01.01.2013 квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва 3/35-841 про право власності на житло, виданого Комунальним підприємством «Служба єдиного замовника» 20.12.2011 року (т.1 а.с.130). Згідно ордеру на жиле приміщення серії НОМЕР_6 № 2009, виданого Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів Димитрова 19.03.1997, ОСОБА_2 надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_11 . Склад сім`ї: ОСОБА_18 - дочка (т.1 а.с.138). Згідно розпорядження органу приватизації 2/36-842 від 13.12.2011, ОСОБА_2 задоволено її заяву на приватизацію квартири яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та передано вказану квартиру їй в приватну власність (т.1 а.с.139). Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 3/35-841 від 20.12.2011, виданого Комунальним підприємством «Служба єдиного замовника», ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_12 (т.1 а.с.140). Згідно витягу № 32970941 від 25.01.2012 року про державну реєстрацію прав, Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Димитровської міської ради зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право власності № 3/35-841 від 20.12.2011 (т.1 а.с.141). Рішенням Виконавчого комітету Димитровської міської ради народних депутатів № 104 від 19.03.1997 року затверджено протоколи підприємств, організацій, установ міста про постановлення на квартирний облік, змін умов договору жилого найма, представленні жилих приміщень (т.1 а.с.145). Згідно виписки з протоколу № 4 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету шахти ім. Г.М. Димитрова від 14.02.1997 року, на підставі першочергової черги № 17 матері-одиначці ОСОБА_2 надана однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_13 (т.1 а.с.158-162). Згідно акту фактичних обставин проживання особи від 20.12.2018, виданого Координаційним комітетом органів самоорганізації населення міста Мирнограда, ОСОБА_19 , 1986 року народження, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_14 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , з 27.05.1997 року по теперішній час (т.1 а.с.163). Згідно інформації Територіального сервісного центру № 1444 Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області від 24.01.2019, за ОСОБА_1 було, зокрема, зареєстровано 20.01.2015 транспортний засіб CHEVROLET LACETTI, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_8 , НОМЕР_9 НОМЕР_10 , який за договором купівлі-продажу від 07.06.2018 був перереєстрований в ТСЦ 1444 за іншим власником (т.1 а.с.195-196). 07.06.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_20 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 144/2018/974317, згідно якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_20 автомобіль CHEVROLET LACETTI, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , за НОМЕР_11 грн. На підставі вказаного договору за ОСОБА_20 07.06.2018 в ТСЦ 1444 був перереєстрований вказаний автомобіль (т.1 а.с.197-200). Згідно поквартальній картці, наймачем квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також в картці вказана її дочка ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.2 а.с.6). Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 03.12.2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (т.2 а.с.24-25). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2002 року по 09 січня 2015 року, після чого з 10 січня 2015 року між ними було зареєстровано офіційний шлюб, у зв`язку з чим, враховуючи, що в період з 31.07.1982 по 22.10.2003 позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_21 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання сторін - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 23 жовтня 2003 року по 09 січня 2015 року. Судом встановлено, що на час розгляду справи в наявності у сторін є майно, а саме: житловий будинок та дві земельні ділянки під будинком, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , та квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем в суді доведено, що дане майно є спільною сумісною власністю, оскільки будинок та земельні ділянки придбано під час шлюбу (спільного проживання однією сім`єю), за спільні сумісні кошти і за рахунок спільної праці з відповідачкою, а приватизована в цей же період (грудень 2011 року) відповідачкою ОСОБА_2 квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_13 , на підставі ч.5 ст.61 СК України (що діяла на час приватизації), є житлом, що набуте одним із подружжя саме в наслідок такої приватизації, підлягає поділу виходячи з принципу рівності часток. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо поділу майна, з огляду на таке. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Головним критерієм поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні. Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на особу, яка її спростовує. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Факт спільного проживання позивачем доведено за допомогою належних та допустимих доказів, поясненнями позивача, показаннями свідків, щодо обставин придбання спірного будинку та спірних земельних ділянок в серпні 2005 року. Так зокрема свідок ОСОБА_22 (яка не є якимось чином пов`язаною зі сторонами особою) в судовому засіданні, будучи попереджена про кримінальну відповідальність, зазначила що в 2005 році вона дійсно продавала будинок в АДРЕСА_6 . Переговори щодо купівлі-продажу будинку та земельних ділянок розпочались в травні цього ж року і вів їх з боку покупців позивач ОСОБА_1 . Останній був разом з відповідачем ОСОБА_2 . Хоча їй не було відомо ким жінка доводилася ОСОБА_23 , але вона ( ОСОБА_22 ) вирішила, що це дружина позивача. За продаж будинку і земельних ділянок, які оформлені на її доньку ОСОБА_11 , вона просила 5000 доларів США. Однак сторони обговоривши суму, питали про розстрочку, оскільки за поясненнями останніх, їх діти закінчували школу і готувались до вступу до навчальних закладів, і таких коштів відразу сплатити не могли. На що вона ( ОСОБА_22 ) дала згоду. ОСОБА_24 казав, що для купівлі будинку він продасть свою дачу. Вони (сторони по справі) спілкувалися та обговорювали це питання як сім`я. Для підготовки документів для продажу будинку, на позивача оформили довіреність (т.я. вона фактично мешкала в м.Донецьку) при цьому вона отримала від позивача завдаток 1000 доларів США і відразу віддала ключі від будинку. В подальшому вони зустрілися з ОСОБА_1 у нотаріуса при оформлені договору купівлі-продажу і вона отримала 1500 доларів США, що разом склало половину вартості будинку та ділянок, а на другу половину вартості будинку погодилась оформити розстрочку. Гроші вона отримала від ОСОБА_24 відразу після підписання договору. Другу половину грошей вона отримала також від ОСОБА_24 приблизно у березні 2006 року у сумі 2,5 тис. доларів. Влітку 2005 року, після оформлення договору, вона приїздила до сторін в будинок по АДРЕСА_6 з питанням щодо отримання остаточного розрахунку, т.я. їй повідомили що ОСОБА_24 та ОСОБА_4 не збираються віддавати гроші, але останні запевнили, що борг вони сплатять обов`язково. Вказані пояснення спростовують доводи відповідача щодо початку проживання однією сім`єю з позивачем з 13.10.2005р. Крім того ці пояснення, пояснення інших свідків, разом з даними щодо доходів сторін (т.1 а.с.11, 12, 92, 93) станом на серпень 2005 року, на переконання колегії суддів, підтверджують доводи позивача про наявність фактичних шлюбних відносин між ним та відповідачем ОСОБА_2 , про наявність спільного бюджету і придбання за спільні кошти спірного майна саме в серпні 2005 року і в подальшому. Так, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 з 1 кварталу 2002 року по 4 квартал 2015 року отримував заробітну плату, інші доходи і безоплатне вугілля. У 2002 році його доходи склали 8100,18 грн., у 2003 році 5993,71 грн., у 2004 році 9665,27 грн., у 2005 році 13218,71 грн., у 2006 році - 22545,78 грн. (т.1 а.с.11-12); ОСОБА_2 з 1 кварталу 2000 року по 4 квартал 2015 року отримувала заробітну плату, інші доходи. У 2000 році її доходи склали 4110,76 грн., у 2001 році 3973,32 грн., у 2002 році 5603,68 грн., у 2003 році 6178,10 грн., у 2004 році 6193,41 грн., у 2005 році 8160,86 грн., у 2006 році - 10873,51 грн. (т.1 а.с.92-93). З вказаних відомостей (з урахуванням вартості майна) вбачається, що сторони мали можливість придбати спірне майно в серпні 2005 року лише за спільні кошти. Суд критично ставиться до пояснень сторін з приводу залучення для придбання будинку та земельних ділянок коштів від продажу нерухомого майна, що належало їх близьким родичам, оскільки це підтверджується лише поясненнями сторін, свідків та не оформлено у встановленому законом порядку, про що правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до статті 70 СК України, статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Таким чином, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідач не довів, що наявні підстави для спростування презумпції спільності майна подружжя, придбаного в період спільного проживання після 01 січня 2004 року. Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту спільного проживання однією сім`єю сторін на час придбання в серпні 2005 року спірного майна фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну правову оцінку, суд прийшов до правильного висновку в частині позовних вимог про поділ будинку та земельних ділянок. Колегія суддів також вважає такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги щодо незаконності визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_5 , що була приватизована відповідачем в період спільного проживання без реєстрації шлюбу виходячи з наступного. Так дійсно, доказами, що містяться в матеріалах справи підтверджується, що Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів Димитрова 19.03.1997 видано ордер на жиле приміщення серії НОМЕР_6 № 2009, на ім`я ОСОБА_2 , згідно якого їй надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_11 , склад сім`ї - донька ОСОБА_18 (т.1 а.с.138). Згідно виписки з протоколу №4 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету шахти ім. Г.М. Димитрова від 14.02.1997 року, на підставі першочергової черги АДРЕСА_15 17, ОСОБА_2 надана однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_13 як матері-одиначці (т.1 а.с.158-162). Розпорядженням органу приватизації 2/36-842 від 13.12.2011, задоволено заяву ОСОБА_2 на приватизацію вказаної квартири (т.1 а.с.139). Свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 3/35-841, видано Комунальним підприємством «Служба єдиного замовника» ОСОБА_2 20.12.2011, про те що квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 27,0 кв.м., належить їй на праві власності (т.1 а.с.140). Право власності зареєстровано у відповідному в реєстрі 25.01.2012р., що підтверджується витягом № 32970941 (т.1 а.с.141). 9 лютого 2011 року набрав чинності Закон № 2913-VI, яким ст.61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від 17 травня 2012 року «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України квартира набута на час шлюбу внаслідок приватизації є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину 5 ст. 61 СК виключено. Оскільки правовідносини сторін по справі щодо спірної квартири виникли 25.01.2012 року, тому вони регулюються нормами СК що діяли в цей період і за якими приватизована квартира є спільним майном подружжя яке підлягає поділу. Посилання відповідача на те, що вони з позивачем не перебували у шлюбі на момент приватизації - не впливають на висновок суду, оскільки відповідач не заперечує, що станом на момент приватизації вони з позивачем перебували у фактичних шлюбних стосунках. Щодо доводів скарги, які були також предметом розгляду в суді першої інстанції, про виділ відповідачу спірної квартири АДРЕСА_16 в 1997 році як матері-одиначки і наявність відповідно до договору найму, права користування даною житловою лише у двох осіб відповідача ОСОБА_2 та її доньки, тоді як позивач на той час перебував у іншому шлюбі, будь-яких домовленостей з останнім щодо користування або вселення до цього приміщення - не було, позивач на той час не був членом сім`ї відповідача, апеляційний суд погоджується з висновками суду в цій частині. На переконання колегії, суд першої інстанції правильно зазначив в своєму рішенні, що право власності на спірну квартиру було отримано відповідачем відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». На час отримання даної квартири у власність, відповідач знаходилась у шлюбі (фактичних шлюбних відносинах) з позивачем по справі. Вони проживали однією сім`єю разом в спірному будинку АДРЕСА_3 . Що не заперечується сторонами в суді. Спірна квартира отримана у власність відповідачем безоплатно. На час приватизації, відповідно до вимог ч.5 ст.61 СК України (в редакції, яка діяла в період з 09.02.2011 року до 13.06.2012 року), ч.1 ст.58 Конституції України, розповсюджувався режим спільної сумісної власності подружжя. Суд правильно виходив з вимог ч.1 ст.69 СК України, згідно якої дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11 (далі постанова Пленуму ВСУ), до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Надання житлової площі в спірної квартири відповідачу ОСОБА_2 на сім`ю з двох осіб у 1997 році було здійснено на підставі Житлового Кодексу УРСР в рамках реалізації її житлових прав. У власність же дане нерухоме майно було придбано на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в період знаходження сторін у фактичних шлюбних відносинах і період дії ч.5 ст.61 СК України, яка регулювала саме питання статусу житла, набутого одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Разом з тим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині встановлення початку періоду перебування сторін у фактичних шлюбних, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Отже, до 01 січня 2004 року спірні правовідносини регулювалися Кодексом про шлюб та сім`ю України., який не містив в собі норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено. Таким чином суд першої інстанції помилково встановив факт спільного проживання позивача та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу починаючи з 23 жовтня 2003 року і доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про зміну оскаржуваного рішення в частині задоволення позову про встановлення факту спільного проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу починаючи з 23 жовтня 2003 року, та частковому задоволенню цієї позовної вимоги встановленню даного факту починаючи з 01 січня 2004 року по 09 січня 2015 року. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Однак за результатами перегляду судом апеляційної інстанції рішення суду, останнє підлягає зміні в частині встановлення початку періоду факту спільного проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки воно ухвалене з порушення норм матеріального права. Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу змінити. Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 . В іншій частині рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 18 червня 2020 року. Головуючий суддя : О.В. Агєєв