LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд380/1587/20

від 18.06.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року у справі № 380/1587/20 залишити без змін.

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1587/20 пров. № А/857/5979/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М. суддів Носа С.П., Кухтея Р.В. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року (рішення ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Львів, судом під головуванням судді Кравціва О.Р., повний текст рішення складено 24 квітня 2020 року) у справі № 380/1587/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобовязання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, суд ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі ГУ ПФУ у Львівській області) здійснити перерахунок заробленої пенсії і виплатити компенсацію за невиплачену пенсію та моральні страждання. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким затвердити розмір перерахованої пенсії у розмірі 78079,00 грн та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити зазначену суму, затвердити розмір моральної шкоди у сумі 340056,00 грн та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити зазначену суму. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що рішення суду першої інстанції прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема вказане рішення суперечить нормам міжнародного права та Конституції України, а також не відповідає фактичним обставинам справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначає, що після прийняття рішення Конституційним Судом України від 23.01.2020 у справі №1-5/2018(746/15) щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII затверджено, що зміни до низки законів України, які допустили звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод шляхом скасування та обмеження наданих державою соціальних прав, гарантій, пільг, компенсацій визнано неконституційними. Таким чином позивач вважає, що їй не нараховано заробленої пенсії через неконституційне рішення відповідача, та вона має право отримати компенсацію за те, що з 29.12.2013 по 28.12.2018 не отримувала заробленої пенсії. Крім цього, у вказаний період мала на утриманні неповнолітню дитину. Відтак порушені права позивача, встановлені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. На переконання позивача їй також завдано моральну шкоду протиправними діями відповідача на суму 340045,00 грн. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що листом управління Пенсійного фонду України в м. Бориславі Львівської області від 30.05.2014 №2340/03-14 ОСОБА_1 повідомлено про відмову в призначенні пільгової пенсії за віком за Списком №2, у зв`язку із відсутністю посади, на якій працювала позивач у Списку №2 чинному на період роботи особи, а також відсутністю необхідного стажу для зменшення пенсійного віку на 5 років (а.с.105). Листом від 01.08.2014 №604/М-5,658/М-5 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило про розгляд заяв ОСОБА_1 №7645/М-11 від 12.07.2014 та №7645 від 25.07.2014, в якому зазначило про те, що уточнююча довідка, надана позивачем для призначення пенсії на пільгових умовах не містить посилання на нормативний документ, яким передбачено Список №2 і не відповідає формі уточнюючої довідки про пільговий характер роботи, наведеній в постанові Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 №920, а також підтвердило відсутність необхідного стажу у позивача (а.с.106). Листом Пенсійного фонду України від 11.09.2014 ОСОБА_1 повідомлено, що підстав для зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи на посаді лаборанта хімічного аналізу немає, а отже немає підстав для призначення пенсії (а.с. 107). Листом від 12.12.2014 №947/М-5, 954/М-4 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило про розгляд заяви ОСОБА_1 №12280/М-44 від 20.11.2014, в якому зазначило про відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи на посаді лаборанта хімічного аналізу та відсутність підстав для призначення пенсії (а.с.108). Листом Дрогобицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області від 25.04.2016 №М-2/15-16 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, оскільки не підтверджується необхідний стаж роботи за Списком №2 (10 років) (а.с. 109-110). 27.02.2017 ОСОБА_1 звернулась до Дрогобицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України з заявою відповідно до Закону України «Про звернення громадян», в якій просила зарахувати їй роботу лаборанта хіманалізу хімлабораторії, як роботу зі шкідливими умовами праці на Бориславській фабриці клеєних нетканих матеріалів, з 23.10.1981 по 12.11.1986, з 13.01.1987 по 01.09.1987, 01.12.1987 по 12.10.1988, для виходу на пільгову пенсію у 2018 році. Листом від 22.03.2017 за №М-10/15-16 Львівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області відмовило позивачу у призначенні пенсії із посиланням на ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», вказавши, що в даний час немає підстав для прийняття рішення про призначення пенсії за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, оскільки не підтверджується необхідний в даному випадку стаж за Списком №2 (10 років) відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25.05.2017 у справі №442/2642/17 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дрогобицького об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Львівської області про зарахування стажу роботи з шкідливими умовами праці для призначення пенсії за віком відмовлено. Судом зроблено висновок, що позивач набуде права на призначення пільгової пенсії після досягнення 57-річного віку, оскільки пенсійний вік позивача з 60 років зменшується лише на три роки. Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили (а. с 70-74,93-97). 29.12.2018 року, після досягнення 57-річного віку, ОСОБА_1 звернулася до УПФУ в м. Бориславі Львівської області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах за Списком №2 зі зниженням пенсійного віку. На підтвердження пільгового стажу позивачем долучено копію трудової книжки, архівні витяги з наказів ВАТ «Бориславська фабрика клеєних нетканих матеріалів» щодо підтвердження пільгового характеру роботи на посаді лаборанта хіманалізу хімлабораторії за період з 23.10.1981 по 12.11.1986, з 13.01.1987 по 01.09.1987, 01.12.1987 по 12.10.1988. Листом від 03.01.2019 за №12/03.02-12 ГУ ПФУ у Львівській області повідомлено про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу (а.с. 111-113). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.05.2019 у справі №438/64/19 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.01.2019 №12/03.02-12; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 зі зниженням пенсійного віку роботу на посаді лаборанта хімічного аналізу хімлабораторії на Бориславській фабриці клеєних нетканих матеріалів у періоди з 23.10.1981 по 12.11.1986, з 13.01.1987 по 01.09.1987, з 01.12.1987 по 12.10.1988; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити з 29.12.2018 та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зниженням пенсійного віку (а.с.75-82, 89-92). Вказане рішення ГУ ПФУ у Львівській області виконано добровільно, відповідно до розпорядження від 05.09.2019 (а. с. 87). Таким чином позивачу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.12.2018 призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зниженням пенсійного віку (а.с.5, 87). У зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 у справі №1-5/2018(746/15), ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою щодо перерахунку та виплати пенсії за період з 29.12.2013 по 28.12.2018, а також виплати надбавки на неповнолітнього утриманця за цей же період. Листом ГУ ПФУ у Львівській області №80-524/М-02/8-1300/20 від 31.01.2020 ОСОБА_1 повідомлено про відмову у задоволенні її заяви. Відповідач вказав, що пенсію позивачу призначено з 29.12.2018року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.05.2019 у справі №438/64/19. Оскільки посада, на якій працювала позивач, відсутня у Списку №2, чинному на період її роботи, то у позивача відсутнє право на пенсію за віком на пільгових умовах, а для призначення та виплати пенсії та надбавки за період з 29.12.2013 по 28.12.2018 немає підстав. Позивачем самостійно зроблено розрахунок недоплаченої їй пенсії, який становить: 78079,00 грн. компенсація невиплаченої пенсії; 78079,00 грн. компенсація за моральні страждання; всього 156158,00 грн. Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у задоволенні її заяви, позивач звернулась з адміністративним позовом до суду. При поданні апеляційної скарги позивачем здійснено новий розрахунок моральної шкоди, який становить 340056,00 грн. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову повністю, суд першої інстанції виходив з того, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач є територіальним органом Пенсійного фонду України, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, а тому він не мав підстав не враховувати чинні на час прийняття відповідного рішення норми законодавства. IV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначенихстаттею 308 Кодексу адміністративного судочинства України(КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із вимогами ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (в редакції від 01.04.2015, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років по 31 березня 1965 року включно. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування: чоловікам на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Наведена норма є відсильною, оскільки визначає пенсійний вік для певної категорії працівників при наявності стажу роботи виходячи із загального пенсійного віку, встановленого іншим законом. Отже, за відсутності необхідного стажу пенсійний вік вказаних категорій працівників знижується за кожний повний рік відповідних робіт на 1 рік від загального пенсійного віку. Загальний пенсійний вік позивача визначений ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", а саме: особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Як вбачається з копії паспорту та трудової книжки позивача, позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25.05.2017 у справі №442/2642/17 та Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.05.2019 у справі №438/64/19, які набрали законної сили встановлено, що пільговий стаж позивача за списком №2 становить становить 6 років 6 місяців 19 днів (повних 6 років), а зокрема це періоди роботи на посадах, визначених розділом 20 „Легка промисловість, підрозділ 1 „Текстильна промисловість, позиція 2210200а-17536, затвердженого постановою КМУ від 11.03.1994 № 162 з 23.10.1981 по 12.11.1986, з 13.01.1987 по 01.09.1987, 01.12.1987 по 12.10.1988. У відповідності до абз. 3 п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення пенсійний вік позивача за період роботи на посаді, визначеній Списком № 2 може бути зменшений з 60 років лише на 3 роки (6 років роботи/2 роки). Таким чином, суд встановив обставини що позивач набуде права на пенсію з урахуванням вказаного зменшення пенсійного віку лише по дясягненнб позивачем 57 річного віку. Відповідно до частини 4 та частини 5 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. З огляду на приведені положення законодавства, обставини які встановленні численними рішеннями суду у адміністративних справах, які набрали законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-5/2018(746/15) щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII, на які покликається позивач, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII. Стаття 13, ч. 2 ст. 14, пункти б-г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому Конституційним судом зазначено, що застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти б-г ст. 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам. За положеннями статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його Таким чином, саме з 23 січня 2020 року втратили чинність положення статті 13, частини другої статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII. Відповідно, саме з 23.01.2020, з дня втрати чинності положеннями зазначених норм, підлягають застосуванню положення цих норм в первинній редакції. Таким чином, з моменту набрання чинності вказаним рішенням Конституційного суду, а зокрема з 23.01.2020року жінкам які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.Таким чином, позивач мала право на зменшення пенсійного віку на 3 роки. Натомість в період дії статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII (з 2015року по 22.01.2020року) пенсійний вік позивача підлягав зменшенню з 60 років до 57 років з урахуванням пільгового стажу роботи (6років) та діючої у вказаний період виходу позивача на пенсію (2018рік) відсильної норми вказаної статті 13Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, положення статті 13, частини другої статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII, в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, застосовуються з 23.01.2020, та не поширюють свою дію на правовідносини, які існували з дня набрання чинності зазначеними змінами до 23.01.2020 включно. За наведених обставин справи та положеньзаконодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 до дати ухвалення цього рішення відсутні, з огляду на положення статті 152 Конституції України та пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, справа №1-5/2018(746/15). Визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач є територіальним органом Пенсійного фонду України, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, а тому він не мав підстав не враховувати чинні на час прийняття відповідного рішення норми законодавства. З цих підстав суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Конституційного Суду України, на яке посилається Позивач, на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття зазначеного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. При цьому колегія зазначає, що наведене не перешкоджає позивачу звернутися до відповідного суб`єкта владних повноважень із відповідною заявою про захист його прав, відшкодування шкоди на підставі зазначеного рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 340056,00 грн, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. З наведеного вбачається, що збільшення розміру позовних вимог в суді апеляційної інстанції не допускається. Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно з абзацом 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Однак з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність шкоди як такої. Зі змісту довідки, долученої позивачем до позовної заяви без перекладу, не зрозуміло, який діагноз поставлено та що стало його причиною. Окрім цього, суд звертає увагу, що в даній довідці вказано дату 30.09.2016 (а. с. 16), що в свою чергу свідчить про відсутність причинового зв`язку між діями ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови в здійсненні перерахунку пенсії позивачу, виплати компенсації та настання негативних наслідків для позивача. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року у справі № 380/1587/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді С. П. Нос Р. В. Кухтей Повне судове рішення складено 18.06.2020.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»