Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/16541/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 р. Справа № 440/16541/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 29.01.26 по справі № 440/16541/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі також - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить (з урахуванням заяви від 17.12.2025): - визнати протиправним та повністю скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164350006064 від 12.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05 листопада 2025 року; - визнати протиправними дії Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування під час розгляду заяви про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 мені, ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.2004 по 05.11.2025 в Комунальному підприємстві "Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради" на посаді медичної сестри до стажу роботи у подвійному розмірі; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 , відповідно до статті 60 Закону України Про пенсійне забезпечення період роботи з 01.01.2004 по 05.11.2025 в Комунальному підприємстві "Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради" на посаді медичної сестри до стажу роботи у подвійному розмірі. Рішенням від 29 січня 2026 року Полтавський окружний адміністративний суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 . Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164350006064 від 12.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.10.2025 № 4362 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду. Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, що полягають в незарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи з 01.01.2004 по 30.09.2025. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати в подвійному розмірі до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 30.09.2025. В іншій частині позовних вимог відмовив. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1972,92 грн. ГУПФУ в Львівській області не погодилось з рішенням суду першої інстанції та подало апеляційну скаргу в якій, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 у справі №440/16541/25 в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах (05.11.2025) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досягла 53 роки 01 місяць 10 днів. Згідно рішення про відмову у призначенні пенсії від 12.11.2025, страховий стаж позивачки становить 48 років 05 місяців 25 днів, пільговий стаж за списком №2 - 45 років 15 днів (з урахуванням кратності згідно ст.. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). За доданими документами до страхового стажу та до пільгового стажу зараховано всі періоди. На підставі викладеного, питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 може розглядатись після досягнення нею 55 років. Станом на дату звернення (05.11.2025) право на пенсію за віком на пільгових умовах у позивачки відсутнє. Наголошує, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1- р/2020 на спірні правовідносини не впливає, так як положення пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 на час розгляду заяви позивача є чинними (не визнані неконституційними та не скасовані). Отже, на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії до органу Пенсійного фонду України, пенсія за віком на пільгових умовах призначається на умовах Закону №1058 (пункту 2 частини 2 статті 114), яким передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки у віці 55 років. Тому, посилання позивача на зазначене рішення Конституційного Суду України №1-p/2020 від 23.01.2020 і положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" є безпідставними. Оскільки з 01.01.2004 набрав чинності Закон №1058, в якому у пункті 3 статті 24 Закону №1058 цього Закону зазначено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом, тому з 01.01.2004 всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі. Отже, правових підстав для зарахування періоду роботи позивачки з 01.01.2004 по 05.11.2025 до стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" немає. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу у якому, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2026. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі № 440/16541/25 залишити без змін. В обґрунтування відзиву зазначила, що вирішуючи спір суд вірно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, які є обов`язковими при вирішення цієї категорії справ. У цій постанові суд звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 3 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення N? 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю. Отже суд дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за Списку № 2, після досягнення 50 річного віку. Вказала, що за правилами ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», № 1058-IV період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17, від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22, від 11 лютого 2025 у справі № 420/7637/24, у яких суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов`язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено судом апеляційної, що позивач 08.10.2025 звернулась до Полтавського об`єднаного управління ПФУ із заявою № 4362 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Рішенням № 164350006064 від 12.11.2025 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №

2. У даному рішенні, зокрема, вказано, що датою звернення до територіальних органів ПФУ є 05.11.2025, проте, відповідачем надана копія заяви позивача від 08.10.2025 № 4362. Позивач не виконав вимоги ухвали суду від 29.12.2025 (отримана представником позивача 29.12.2025 в електронному кабінеті підсистеми ЄСІТС "Електронний суд"), не надав суду заяву про призначення пенсії із доданими документами, а також відомості про порядок подання заяви, до якого органу ПФУ подавала заяву позивач. Відповідно до ч. 6 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Отже, суд бере до уваги заяву позивача від 08.10.2025 № 4362, яку надав відповідач. Так, у рішенні № 164350006064 від 12.11.2025 вказано: - вік заявниці 53 роки 01 місяць 10 днів; - страховий стаж 48 років 05 місяців 25 днів; - пільговий стаж за Списком №2 45 років 15 днів (з урахуванням кратності згідно ст. 60т ЗУ "Про пенсійне забезпечення"). Результати розгляду документів доданих до заяви: За доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди. Згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.2 ч.2 ст. 114 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особа матиме з 26.09.2027 (після досягнення необхідного пенсійного віку). Відповідно до розрахунок стажу кратність 2 до стажу застосована тільки у період роботи з 01.08.1990 по 22.03.1992, з 31.12.1994 по 31.10.1996, з 01.12.1996 по 01.12.1996, 01.01.1997 по 31.12.2003. З 01.01.2004 по 30.09.2025 кратність до наявного стажу роботи визначена у розмірі

1. Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.08.1990 позивач з 01.08.1990 працює на посаді медичної сестри у КП "Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради". Позивач повністю не погоджується рішенням № 164350006064 від 12.11.2025, бо воно є протиправним та ухвалене з порушенням норм діючого законодавства, через що звернулася до суду. Ухвалюючи рішення в частині задоволених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20. Позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (08.10.2025) виповнилося 53 роки, а відтак в силу вимог пункту б статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" остання досягла віку, необхідного для призначення пільгової пенсії. Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164350006064 від 12.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах не ґрунтується на вимогах законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги у цій частині задоволенню. За правилами статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та в силу приписів пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17.Ураховуючи встановлені обставини справи, суд прийшов до висновку про наявність порушення прав позивачки з боку відповідача щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 01.01.2004 по 30.09.2025 в інфекційних закладах у подвійному розмірі. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке. Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Виходячи зі змісту преамбули Закону № 1788-XII, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Згідно зі статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам. Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі за умови наявності необхідного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах протягом визначеного Законом № 1788-XII часу, та досягнення нижчого пенсійного віку. У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що "пенсія за віком" - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку. Колегія суддів вважає, що вищенаведений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на "пенсії за віком на пільгових умовах". Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ пенсійний вік для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року». Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020). Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам». Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020). Одночасно Суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінкам - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. При цьому, за наявності не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого, в частині необхідного віку для набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України"). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Такий висновок суду апеляційної інстанції, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021 по справі № 360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі від 21.04.2021. Отже, умовами, за яких жінки набувають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020), а саме п. "б" статті 13, є: 1) досягнення 50 років; 2) наявність стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. У разі наявності не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці та страхового стажу не менше 20 років, пенсія на пільгових умовах призначається із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи жінкам. Разом з цим, відповідачем при прийнятті спірного рішення, неправомірно застосовано положення пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, зміст якої аналогічний положенням пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була визнана неконституційною, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про недосягнення позивачем пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії. За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164350006064 від 12.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.10.2025 № 4362 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду. Щодо зарахування в подвійному розмірі до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 30.09.2025 колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Закон України № 1058 набрав чинності 1 січня 2004 року. До цієї дати пенсійні відносини було врегульовано Законом № 1788-ХІІ. Відповідно до статті 60 Закону № 1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Колегія суддів наголошує, що вказані пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах в подвійному розмірі, передбачені статтею 60 Закону № 1788-ХІІ є діючими і на теперішній час. Так, положеннями статті 24 Закону № 1058-IV не скасовано статтю 60 Закону № 1788-ХІІ та не зупинено її дію. А відтак, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я, яка виконувалася особою і після 1 січня 2004 року, зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 24 Закону № 1058-IV та ст. 60 Закону № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019, у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020, у справі № 462/1713/17, які, в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування. Суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 22 Конституції України, згідно з якими, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Наведене узгоджується також із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.12.2021 року у справі № 688/2916/17, від 27.02.2020 року у справі № 462/1713/17, від 23.01.2019 у справі № 485/103/17 та від 04.12.2019 року у справі № 689/872/17. В постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Законом № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за 1058-IV. Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону 1788-ХІІ, то він мав би виключити із останнього усі інші положення, чого, в свою чергу, зроблено не було. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність права у позивача на зарахування стажу в подвійному розмірі, яке передбачене ст. 60 Закону № 1788-ХІІ, не пов`язаного із набранням чинності Закону № 1058-IV та яке не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004. Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.08.1990 позивач з 01.08.1990 працює на посаді медичної сестри у КП "Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради". Таким чином, з наведеного слідує, що у спірні періоди з 01.01.2004 по 30.09.2025 ОСОБА_1 працювала в інфекційному закладі охорони здоров`я, що дає право на зарахування стажу роботи у цих закладах у подвійному розмірі, що в свою чергу, свідчить про наявність підстав для зарахування пенсійним органом під час обчислення пенсії позивачу періодів роботи з 01.01.2004 по 30.09.2025 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону № 1788-ХІІ, та, відповідно, вказує на протиправність відмови пенсійного органу у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу позивача на підставі наведеної норми. З огляду на вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнаня протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, що полягають в незарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи з 01.01.2004 по 30.09.2025 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати в подвійному розмірі до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 30.09.2025. Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 по справі № 440/16541/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова