Постанова 4855 № 751/1205/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 751/1205/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Кобаля М.І., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2020 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суддя Цибенко І.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора старшого лейтенанта поліції 1 батальйону 6 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Ніколенка Ігоря Анатолійовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова з адміністративним позовом до інспектора старшого лейтенанта поліції 1 батальйону 6 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Ніколенка Ігоря Анатолійовича Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, у якому просив: - постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАк №2100103 від 12.02.2020, винесену інспектором старшим лейтенантом поліції Управління патрульної поліції в Харківській області Ніколенком Ігорем Анатолійовичем про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУпАП ОСОБА_1 скасувати; - провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП; - стягнути з відповідачів на користь позивача всі понесені документально підтверджені судові витрати. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову. В апеляційні скарзі позивач вказує, що відеозапис не був безперервним, а тому, надаючи відеозаписи стороною відповідача умисно було вирізано записи розмов поліцейських з водієм, та надано суду фрагмент відеозапису, оцінюючи який, суд був позбавлений можливості в повній мірі встановити всі фактичні обставини справи. Також, апелянт вказує, що в оскаржуваній постанові не зазначено, що фіксація правопорушення здійснювалась хоча б якимсь технічним засобом. З наданих відеозаписів вбачається, що транспортний засіб позивача у період часу з 21 год. 44 хв. 12.02.2020 по 23 год. 22 хв. 12.02.2020 не рухався, а знаходився на узбіччі, а водій при цьому проводив огляд та підготовку свого ТЗ для подальшого руху. Не вбачається також і того, що саме на вимогу поліцейського було зупинено ТЗ позивача, оскільки ці моменти на відео відсутні, а сторона позивача зазначає, що зупинку позивач здійснив сам, а працівники поліції до позивача підійшли значно пізніше. Крім того, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині недотримання десятиденного строку розгляду справи та прийняття відзиву на позовну заяву відповідача, поданого з порушенням положень КАС України. До суду апеляційної інстанції від відповідачів відзиви на апеляційну скаргу не надходили. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що 12 лютого 2020 року старшим лейтенанта поліції 1 батальйону 6 роти УПП в Харківській області Ніколенко І.А. складено постанову ЕАК № 2100103 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за частиною 1 статті 121 КУпАП, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 12.02.2020 о 23 год. 15 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Magnum 440 д.н.з. НОМЕР_1 по шосе Полтавському в смт. Пісочин Харківської області з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив вимоги п.п. 31.4.3 «в» Правил дорожнього руху. З постановою позивач не погодився, вважав її протиправною, а тому звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з переглянутого відеозапису наданого відповідачем вбачається, що позивач в присутності працівника поліції визнав факт того, що керував транспортним засобом, в якого не працювала лампа лівої фари в режимі ближнього світла та зазначає, що дана технічна неполадка може бути виправлена на місці для чого він викликав електрика, тобто порушення п.п. 31.4.3 «в» Правил дорожнього руху України та вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП ОСОБА_1 12.02.2020 мало місце, постанова серії ЕАК № 2100103 від 12.02.2020, винесена інспектором поліції 1 батальйону 6 роти УПП в Харківській області Ніколенко Ігорем Анатолійовичем на законних підставах, а відтак підстав для скасування оскаржуваної постанови не встановлено. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 02.07.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року. Згідно п. 3, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Нормами ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені частиною першою статті 121 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, а саме, у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Згідно ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно п. 31.4.3. «в» Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: зовнішні світлові прилади: не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла. Пунктом 9.8 ПДР вказано, що з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Відповідно до ч. 1 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Колегією суддів з оскаржуваної постанови встановлено, що 12.02.2020 о 23 год. 15 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Magnum 440 д.н.з. НОМЕР_1 по шосе Полтавському в смт. Пісочин Харківської області з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив вимоги п.п. 31.4.3 «в» Правил дорожнього руху. Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР України відповідними доказами. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Колегія суддів при розгляді даної справи виходить з того, що притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Так, колегією суддів досліджено відеозаписи з нагрудної камери поліцейського, що містяться на диску, наявному в матеріалах справи, наданого відповідачем на адвокатський запит представника позивача (а.с.33, т.1), на якому відсутні докази фіксації самого правопорушення, передбаченого п. 31.4.3 «в» ПДР України, разом з тим, з відеозаписів вбачається, що позивач намагається налагодити роботу однієї з лівих фар (верхнє світло), і при цьому інші ліва фара світить постійно в режимі ближнього світла, відтак, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, що в автомобілі Renault Magnum 440 д.н.з. НОМЕР_1 не горіла лампа лівої фари в режимі ближнього світла, тобто немає доказів наявності тих технічних несправностей, які б перешкоджали експлуатації транспортного засобу, передбачених ПДР. Колегія суддів вважає відеозапис з нагрудної камери поліцейського належним та допустимим доказом, разом з тим зазначає, що такий відеозапис є частковим, не підтверджує факту наявності самої події порушення ПДР, при цьому доказів, які б спростовували обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги відповідачами до суду не надано. Отже, з наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачами не надано суду належних доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, та які б беззаперечно доводили факт порушення позивачем правил дорожнього руху. З цих підстав, внаслідок недоведеності вини позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, оскільки позивач винним себе у вчинені правопорушення не визнає і докази, що підтверджували б викладені в постанові обставини вчинення ним правопорушення, які надані відповідачем, факту наявності самої події порушення ПДР не містять, а інших відповідачі не надали, колегія суддів приходить до висновку про відсутність події адміністративного правопорушення по якому була прийнята відповідачем постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 2100103 від 12.02.2020, а тому така постанова підлягає скасуванню. На підставі викладеного, оскільки колегія суддів приходить до висновку про відсутність по справі належних та достатніх доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, а тому не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позов не підлягає задоволенню, а вважає, що наявні підстави для визнання протиправною та скасування постанови серії ЕАК № 2100103 від 12.02.2020, якою до ОСОБА_1 застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. 00 коп. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП. Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Відтак, зважаючи на наведене, наявні підстави для закриття справи про адміністративне правопорушення. Отже, доводи, зазначені в апеляційній скарзі в частині щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування оскаржуваної постанови. Разом з тим, щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині недотримання десятиденного строку розгляду справи та прийняття відзиву на позовну заяву відповідача, поданого з порушенням положень КАС України, як підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що такі порушення не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, адже не передбачені ч. 3 ст. 317 КАС України. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими призвели до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити, скасувати оскаржувану постанову та відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України закрити справу про адміністративне правопорушення. Відповідно до п.п. «б» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до КАС України, суд враховує, що позивачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1261 грн. 20 коп., що підтверджується квитанцією від 03.06.2020 №0.0.1725933889. Окрім судового збору, позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000, 00 грн. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 14.02.2020 №6/20, укладеного між адвокатом Гилякою Оксаною Миколаївною (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт), відповідно до умов якого Клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу у адміністративній справі про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП в суді першої інстанції з правом представляти інтереси Клієнта в усіх без виключення державних органах, установах, організаціях з приводу виконання даного договору. Відповідно до п. 4.2 Договору розмір гонорару, порядок та строки виплати, визначаються у додаткових угодах, яка є невід`ємною частиною даного Договору. В підтвердження сплати позивачем 3000, 00 грн. за надання послуг (правничої допомоги) передбачених Договором №6/20 від 14.02.2020 надано Додаток № 1 до цього Договору, а саме, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу за Договором про надання правничої допомоги №6/20 від 28.02.2020 (а.с.36, т.1), де присутні підписи сторін та сума сплачених коштів, а також квитанцію до прибуткового касового ордера від 28.02.2020 (а.с.35, т.1). Як вбачається з матеріалів справи, позов від імені позивача підписано його представником - адвокатом Гилякою О.М., а факт оплати 3 000, 00 грн. підтверджується додатком № 1 до Договору та квитанцію до прибуткового касового ордера від 28.02.2020. У той же час, колегія суддів зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає розподілу не є обґрунтованим (3000, 00 грн.) та підлягає зменшенню, оскільки є завищеним з огляду на те, що сама позовна заява викладена вцілому на п`яти аркушах, доказів до позову, які б потребували значного часу для їх збирання до позову додано не було, даний спір є справою незначної складності (зважаючи на предмет спору та учасників справи), крім того, як вбачається з матеріалів справи, така була розглянута судом першої інстанції в порядку письмового провадження (без участі, в тому числі представника позивача), а тому, колегія суддів вважає, що 3000 грн. не є співмірною сумою з наданими Гилякою О.М. послугами позивачу та ціною позову. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що в даному позові заявлені вимоги немайнового характеру, а також, суд виходить з самої суті спору та її значення для позивача. Отже, проаналізувавши розрахунок та надані докази, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності розподілу судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу понесені при розгляді справи у суді першої інстанції у розмірі 1000 грн. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 1261 грн. 20 коп. та розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесений при розгляді справи у суді першої інстанції у розмірі 1000 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2020 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАк №2100103 від 12 лютого 2020 року, винесену інспектором старшим лейтенантом поліції Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Ніколенком Ігорем Анатолійовичем про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУпАП ОСОБА_1 . Справу про адміністративне правопорушення за фактом притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з інспектора старшого лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Харківській області Ніколенка Ігоря Анатолійовича за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 315-А, код ЄДРПОУ 40108646) сплачений судовий збір у розмірі 1261 (тисяча двісті шістдесят одна) грн. 20 (двадцять) коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (тисяча) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до ч.3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді М.І. Кобаль О.О. Беспалов