Постанова КЦС ВС № 182/7237/14-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2020 року м. Київ справа № 182/7237/14-ц провадження № 61-22796св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Нікопольська міська рада Дніпропетровської області, Комунальне підприємство «Нікопольський земельний кадастровий центр» Нікопольської міської ради, відділ архітектури та містобудування Нікопольського міськвиконкому, Нікопольський регіональний відділ інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року у складі судді Кобеляцької-Шаховал І. О. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Нікопольська міська рада Дніпропетровської області, Комунальне підприємство «Нікопольський земельний кадастровий центр» Нікопольської міської ради, відділ архітектури та містобудування Нікопольського міськвиконкому, Нікопольський регіональний відділ інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою. Позовна заява мотивована тим, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . Поряд з його домоволодінням в домоволодінні АДРЕСА_2 проживають сусіди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначав, що 06 червня 2012 року відповідачі зняли старий паркан між їхніми домоволодіннями та поставили новий із сітки рабиця. Однак, при встановленні нового паркану межа земельної ділянки змістилась в його бік, тим самим відповідачі зайняли неналежний їм шматок землі (самозахоплення). При виїзді на місцевість спеціалістами управління комунального майна було виявлено, що розмір земельної ділянки на АДРЕСА_1 був зменшений від необхідної довжини у 29,26 метрів, як це відображено на планах-експлікаціях земельної ділянки від 06 вересня 2012 року. Впритул до його паркану відповідачі утворили яму, в яку самовільно вмонтували стовп. Вказував, що 07 червня 2012 року він звернувся до Нікопольського МВ (з обслуговування м. Нікополя та Нікопольського району) ГУМВС України в Дніпропетровській області із заявою за фактом самоуправних дій з боку відповідачів. Під час перевірки його заяви співробітниками правоохоронних органів, ОСОБА_3 пояснив, що він змінив старий паркан без дозволу сусіда та трохи змістив його у його бік, мотивуючи це наявністю плану від 1975 року, в якому довжина його земельної ділянки була 26,49 метрів, а не 29,26 метрів, як зараз. У квітні 2013 року відповідачі звернулися із заявою до Управління комунального майна Нікопольської міської ради про те, що ОСОБА_1 нібито захопив частину їхньої земельної ділянки та не дає встановити їм новий паркан. Результатом їх спроб узаконити самозахоплення частини його землі стало рішення Комісії від 24 квітня 2013 року (Витяг з протоколу № 12), яким встановлено факт порушення його земельних прав з боку відповідачів та визнано, що відповідачам потрібно встановити межу земельних ділянок відповідно до технічних паспортів, встановити огорожу, дотримуючись довжини його земельної ділянки у 29,26 метрів, та дотримуватись правил добросусідства. Стверджував, що відповідачі не дали можливості встановити порядок користування земельною ділянкою, застосовували фізичну силу, наклеп, образи, внаслідок чого він та члени його родини не мають можливості знаходитись на подвір`ї, уникаючи сварок та скандалів з боку відповідачів. Свої моральні страждання оцінює в 5 000 гривень. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: зобов`язати відповідачів не чинити перешкод у здійсненні його права користування земельною ділянкою; зобов`язати відповідачів перенести паркан на межу між їх земельними ділянками, відповідно до технічних паспортів; зобов`язати відповідачів звільнити вказану земельну ділянку від їх майна; стягнути з відповідачів 5 000 грн моральної шкоди, 2 000 грн - витрат на правничу допомогу та судові витрати. У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона є власницею будинку АДРЕСА_2 . У сусідньому житловому будинку АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , який має площу земельної ділянки в 26,49 метрів. Вказувала, що ОСОБА_1 незаконно змінив земельну ділянку на 29,26 метрів. Від того часу вона не може нормально користуватись своєю земельною ділянкою. Внаслідок незаконних дій з боку відповідача їй завдана моральна шкода, яка полягає в порушенні її права користуватись земельною ділянкою, у зв`язку з чим вона не має можливості в повному обсязі використовувати свої права щодо господарювання на землі, облаштування свого подвір`я, зведення на своїй землі господарських споруд та будівель. Крім того, внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 погіршився її стан здоров`я. Моральну шкоду оцінює в 10 000 грн. Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд: усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою через зобов`язання ОСОБА_1 перенести огорожу на довжину земельної ділянки 26,49 метрів; зобов`язати відповідача відновити межу стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 грн та судові витрати. У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення межі та відшкодування моральної шкоди. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що у будинку АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , який, користуючись його відсутністю, незаконно перемістив межу, що розділяє їх земельні ділянки. Зазначав, що ОСОБА_1 має довжину земельної ділянки 26,49 метрів, а збільшив її на 29,26 метрів. Від того часу він не може нормально користуватись земельною ділянкою, неодноразово пропонував ОСОБА_1 перенести межу на попереднє місце, але той відмовляється.. Внаслідок незаконних дій з боку відповідача йому завдана моральна шкода, яка полягає в порушенні його права користуватись земельною ділянкою, у зв`язку із чим він не має можливості в повному обсязі використовувати свої права щодо господарювання на землі. Завдану йому моральну шкоду оцінює в 5 000 грн. Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив суд: зобов`язати ОСОБА_1 відновити межу, яка поділяє земельні ділянки АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 згідно з даними земельно-кадастрової документації; усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою через зобов`язання ОСОБА_1 перенести огорожу на довжину земельною ділянки 26,49 метрів; стягнути з ОСОБА_1 на його користь моральну шкоду у сумі 5 000 грн та покласти на нього судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , відповідно до рішення Комісії з вирішення земельних спорів від 24 квітня 2013 року. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перенести паркан на межу між земельними ділянками відповідно до технічних паспортів. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити вказану земельну ділянку від їх майна. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 000 грн моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на загальну суму 431 грн 00 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди в здійсненні його права користування спірною земельною ділянкою та зобов`язання відповідачів перенести паркан і звільнити спірну земельну ділянку від свого майна є обґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, є власником житлового будинку АДРЕСА_1 і до якого у зв`язку з набуттям права власності на будинок після смерті його матері перейшло й право користування спірною земельною ділянкою. При цьому районний суд взяв до уваги витяг з протоколу № 12 засідання комісії з вирішення земельних спорів від 24 квітня 2013 року, у якому вказано, що при виїзді на місцевість спеціалістами управління комунального майна виявлено, що розмір земельної ділянки на АДРЕСА_1 зменшений та зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують право відповідачів на користування спірною земельною ділянкою. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів суми, сплаченої за надання правничої допомоги, районний суд відмовив, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували надання таких послуг. Суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та, керуючись вимогою розумності та справедливості, визначив моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. Щодо зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 районний суд вважав, що такі задоволенню не підлягають, оскільки позивачами пропущено строк позовної давності. Додатковим рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року п`ятий та шостий абзац резолютивної частини рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року викладено в такій редакції: Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 000 грн (одна тисяча грн) 00 коп моральної шкоди, з кожного по 500 грн (п`ятсот грн) 00 коп. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на загальну суму 431 грн 00 коп (чотириста тридцять одна грн) 00 коп, з кожного по 215 грн 50 коп (двісті п`ятнадцять грн) 50 коп. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд вважав, що висновки районного суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачів за первісним позовом моральної шкоди на користь позивача є правильними, оскільки моральні страждання позивача за первісним позовом виразились в порушенні його звичного життєвого укладу, в неможливості нормального відпочинку, подавленого стану позивача, вимушеність його витрачати власний час на відновлення справедливості. Щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних заяв, апеляційний суд зазначив, що про порушене право ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дізналися після повернення на Україну після тривалого службового відрядження в період з 1977 року по 1984 рік, відтак, ними пропущено строк звернення з позовом до суду, оскільки відновити своє порушене право вони вирішили через майже 30 років. З огляду на вказане, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції у цій частині. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. ОСОБА_3 судові рішення не оскаржив, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_2 у частині відмови у задоволенні його зустрічних позовних вимог касаційним судом не перевіряються. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона є єдиним власником домоволодіння АДРЕСА_2 , отже, ОСОБА_3 не має жодного відношення до цієї власності та не може бути ні відповідачем, ні позивачем у справі. На вказане суди попередніх інстанцій уваги не звернули та ухвалили судові рішення щодо особи, яка жодних прав щодо спірного майна не має. Зазначає, що в технічному паспорті, долученому ОСОБА_1 до матеріалів справи, вказано, що довжина ділянки вздовж вул. Слави складає 26,49 м, вся площа земельної ділянки складає 774 кв. м, надлишки - 174 кв. м. (станом на 27 січня 1975 року). Відповідно до рішення виконкому Нікопольської міської ради народних депутатів від 19 березня 1980 року № 156, площа присадибної ділянки АДРЕСА_1 складає 600 кв. м (в експлікації земельної ділянки зазначено, що вся площа земельної ділянки складає 867 кв. м, з яких : 600 кв. м відповідає нормі, а 267 кв. м - надлишок, і довжина земельної ділянки складає 29,26 м). У технічному плані від 21 травня 2013 року, виданому КП «Нікопольський кадастровий центр» зазначено, що довжина спірної земельної ділянки складає 29,36 м. Отже, вказує, що позивачем за первісним позовом не надано суду жодних документів, які підтверджують на теперішній час дійсну довжину земельної ділянки АДРЕСА_1 , оскільки було три документи, які містили необхідну інформацію. Стверджує, що позивач не надав суду документ, який підтверджує, що він належно оформив право спадкоємця на користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 . Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Погрібного С. О. від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини, встановлені судами ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 31 жовтня 2012 року (а. с. 8-12, 93-94). Відповідачка ОСОБА_2 є власницею житлового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується актом приймання індивідуального житлового будинку в експлуатацію (а. с. 37-40, 49-52, 57-59). Відповідно до витягу з протоколу № 12 засідання комісії з вирішення земельних спорів від 24 квітня 2013 року встановлено, що при виїзді на місцевість спеціалістами управління комунального майна виявлено, що розмір земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , зменшено (а. с. 13 зворот). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю. Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Стаття 96 ЗК України встановлює обов`язки землекористувачів. За змістом частин першої, другої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов). Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та встановив порушення його права на користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані висновки зроблені на підставі витягу з протоколу № 12 засідання комісії з вирішення земельних спорів від 24 квітня 2013 року. При цьому суди вважали, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском строків позовної давності. Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими. При перегляді справи у касаційному порядку касаційним судом виявлено необхідність встановлення додаткових обставин у справі, отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на таке. Посилання касаційної скарги на те, що позивачем за первісним позовом не надано суду жодних документів, які підтверджують на теперішній час дійсну довжину земельної ділянки АДРЕСА_1 , оскільки було три документи, які містили необхідну інформацію, є аргументованими, тому вказані обставини підлягають встановленню. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Без встановлення факту дійсної довжини земельної ділянки АДРЕСА_1 неможливо вирішити справу з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України. Крім того, дослідженню підлягають: документи, які надавали та надають право користування/власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ; документи про права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку на АДРЕСА_2 . Верховний Суд вважає, що належними та допустимими доказами на підтвердження обґрунтованості позовних вимог у цьому спорі є висновок судової земельно-технічної експертизи, завданням якої є визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. Також суди попередніх інстанцій не врахували, що позовна давність до вимог про усунення перешкод у користуванні та володінні майном не застосовується, оскільки таке правопорушення є триваючим у часі, отже, негаторний позов про усунення перешкод у користуванні майном може бути поданий доти доки існує саме правопорушення. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Оскільки ОСОБА_3 не оскаржував судові рішення в частині відмови у задоволенні його зустрічних позовних вимог, відтак, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 у цій частині касаційним судом не перевіряються. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Нікопольська міська рада Дніпропетровської області, Комунальне підприємство «Нікопольський земельний кадастровий центр» Нікопольської міської ради, відділ архітектури та містобудування Нікопольського міськвиконкому, Нікопольський регіональний відділ інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк