Постанова 4873 № 920/1252/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" червня 2020 р. Справа№ 920/1252/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Тарасенко К.В. Тищенко О.В. секретар судового засідання Шевченко В.І. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Сумської області від 23.01.2020 (повний текст рішення складено 28.01.2020) у справі № 920/1252/19 (суддя Жерьобкіна Є.А.) за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державного Навчального закладу «Сумське вище професійне училище будівництва та автотранспортну» про стягнення 5 946,22 грн. В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного Навчального закладу «Сумське вище професійне училище будівництва та автотранспортну» (далі - ДНЗ Сумське вище професійне училище будівництва та автотранспортну», відповідач) про стягнення 5 946,22 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу природного газу № 3540/15-ТЕ(Т)-29 від 16.03.2015 в частині повної та своєчасної оплати фактично переданого природного газу, відтак просило стягнути з відповідача 5 537, 58 грн. пені, 306 грн. 78 коп. 3% річних, 101 грн. 86 коп. інфляційних збитків. В наданій суду першої інстанції заяві відповідач визнав позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь позивача лише 50 % судового збору. Рішенням Господарського суду Сумської області від 23.01.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного навчального закладу «Сумське вище професійне училище будівництва та автотранспорту» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 0, 20 грн. пені, 0, 03 грн. 3% річних, 0, 12 грн. інфляційних втрат, 0, 11 грн. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні позову в іншій частині - відмовлено. Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ «НАК «Нафтогаз України» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведеннн за спожиті енергоносії», ст.ст. 549-552, 599, 625 ЦК України, ст.ст. 2, ч.2 ст.11, 14, 73, 74, 76, 77, 86, 165, 236 та 238 ГПК України. За твердженнями апелянта, застосування вищезгаданого Закону до спірних відносин є неправомірним, оскільки Законом передбачено чітке коло осіб, які мають право на списання заборгованості та нарахувань, а також певний порядок списання заборгованості. Крім цього, на думку апелянта, матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, як і доказів того, що відповідач здійснює ліцензовану діяльність з виробництва та постачання теплової енергії, відтак застосування ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є неправомірним. Апелянт також звертав увагу на те, що судом першої інстанції не зазначено, яке відношення підприємство відповідача має до теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, доказів на підтвердження цього, адже за даними ЄДР за кодом ЄДРПОУ відповідача видами його діяльності є загальна середня освіта, професійно-технічна освіта (основний) тощо. Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що виконання приписів ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості тощо. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (зі змінами) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин. Указом Президента України №87 від 13.03.2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яким констатовано, що епідемічна ситуація в Україні у зв`язку поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» набула надзвичайно загрозливого характеру. З огляду на приписи постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та вжитим карантинним режимом із запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі № 920/1252/19 призначено на 09.06.2020. Доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті. В судове засідання апеляційної інстанції 09.06.2020 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали апеляційного суду про призначення розгляду справи, яка за наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення отримана уповноваженим представником відповідача 21.04.2020. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 09.06.2020 представник відповідача, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності його клопотань про відкладення розгляду справи, а також наявності в матеріалах справи доказів, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами. Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в них підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Заслухавши пояснення представника позивача ( апе5лянта ), розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено матеріалами справи, 16.03.2015 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивачем, продавцем за договором) та ДНЗ «Сумське вище професійне училище будівництва та автотранспортну» (відповідачем, покупцем за договором) укладено Договір № 3540/15-ТЕ(Т)-29 купівлі продажу природного газу (далі - Договір), за умовами п. 1.1 продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах Договору. Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Положеннями п. 2.1 Договору (з урахуванням укладених Додаткових угод до Договору) сторони погодили обсяги газу, які продавець зобов`язується передати покупцю. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п. 3.3 Договору). За умовами п. 3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов`язується надати продавцю підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного/газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акту приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа повертає покупцю та газорозподільному/газовидобувному/газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого його печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою остаточних розрахунків між сторонами. Відповідно до п. 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється НКРЕ. Положеннями п. 5.2 Договору (з урахуванням укладених Додаткових угод до Договору) сторони погодили ціну за 1000 куб.м природного газу. Договором, зокрема, п. 5.3 встановлено, що у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов`язковими для сторін за Договором з моменту введення їх в дію. За умовами 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також Договором. У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1 умов Договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.п. 7.1, 7.2 Договору). Відповідно до п. 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років. Договір згідно розділу 11 набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.02.2015 і діє в частині поставки газу до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. В подальшому між сторонами було підписано Додаткові угоди до Договору, якими вносились зміни, зокрема, до п. п. 2.1, 5.2., 5.5., а також в розділ 11 Договору. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України). Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами. За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов укладеного Договору за період з березня 2015 по січень 2016 позивач передав покупцю природного газу на загальну суму 107 746,38 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вище згадувалось, умовами п. 6.1 Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Матеріалами справи встановлено, що поставлений позивачем природний газ у березні 2015 - січні 2016 загальною вартістю 107 746,38 грн. оплачений відповідачем повністю. Проте, як зазначав позивач, відповідач своїх обов`язків за Договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням строку, погодженого сторонами, зокрема, природний газ, поставлений у березні 2015 повністю оплатив 30.09.2015, у жовтні 2015 - 30.11.2015, у листопаді 2015 - 25.12.2015, у грудні 2015 - 31.03.2016, у січні 2016 - 25.01.2017, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 Договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу. Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України). Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, інфляційних втрат та 3 % річних, апеляційний суд дійшов висновку, що такі нарахування позивачем виконано арифметично правильно й відповідно до чинного законодавства, проте вони підлягають стягненню лише частково. Процедура врегулювання заборгованості на підставі п. 1 ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії», який набрав чинності 30.11.2016, це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Преамбулою Закону України № 1730-VIII встановлено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до ст. 2 Закону України № 1730-VIII дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Учасниками процедури врегулювання заборгованості, які визначено ст.1 згаданого Закону, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптові постачальники електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. За змістом ст. 1 цього Закону заборгованість, яка підлягає врегулюванню за цим Законом, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Відповідно до п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016. За приписами ч. 3 ст. 7 Закон України №1730-VIII на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання, як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Аналіз вищенаведених положень матеріального права дає підстави вважати, що ч.3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в межах своєї компетенції). Згаданий Закон не містить й зворотної норми з приводу того, що якщо відповідне підприємство не включене до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то пеня, 3% річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню. Зазначене кореспондується з преамбулою вказаного Закону, відповідно до якої цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення та ст.2, згідно з якою дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Крім цього, на виконання приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі, апеляційним судом враховано висновки щодо застосування норм права, наведені в постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №905/1526/18, від 04.04.2019 у справі №906/576/18, від 27.03.2019 у справі №905/302/18, від 21.03.2019 у справі №914/359/18. Отже, до заборгованості, яка виникла і погашена до набрання чинності вищезгаданим Законом, не можуть бути застосовані передбачені Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Таким чином, доводи апелянта про те, що відповідач не включений до реєстру за заявленими у даній справі вимогами, відхиляються апеляційним судом як безпідставні та необґрунтовані, оскільки не включення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості не є підставою стверджувати, що положення вказаного Закону щодо списання нарахованих процентів, пені та втрат від інфляції на нього не розповсюджуються. Крім цього, на підставі укладеного сторонами Договору (п. 1.2) відповідач придбав природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. За змістом ст. ст. 4, 5, 6 вищезгаданого Закону до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, в той час як ч. 3 ст. 7 Закону України № 1730-VIII визначено, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом. Таким чином, до заборгованості, яка виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть застосовуватись передбачені цим Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Виконання вимог ч. 3 ст.7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості. Відповідно доводи позивача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу. Як встановлено матеріалами справи, відповідачем до 30.11.2016 повністю погашено заборгованість за поставлений природний газ у період з березня 2015 по грудень 2015, а також частково поставлений у січні 2016 року природний газ. Природний газ, поставлений у березні 2015 року повністю оплачений 30.09.2015, у жовтні 2015 року - 30.11.2015, у листопаді 2015 року - 25.12.2015, у грудні 2015 року - 31.03.2016. Природний газ, поставлений у січні 2016 вартістю 15 754, 41 грн. оплачений відповідачем 31.03.2016 в сумі 15 753, 36 грн., залишок боргу в сумі 1, 05 грн. - 25.01.2017. З огляду на наведене, правомірним та обґрунтованим є нарахування пені, інфляційних збитків та 3 % річних виходячи з суми заборгованості за природний газ, поставлений у січні 2016, яка не була погашена до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» та станом на 30.11.2016 складала 1,05 грн. Здійснивши розрахунок пені, 3 річних та інфляційних втрат, виходячи з суми заборгованості за природний газ, поставлений у січні 2016 року, що не була погашена до 30.11.2016 в розмірі 1,05 грн., апеляційний суд розцінює висновки місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача 0,20 грн. пені, 0,03 грн. 3% річних та 0,12 інфляційних втрат, відповідно про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 5 537,38 грн. пені, 306,75 грн. 3% річних та 101,74 грн. інфляційних втрат, такими, що відповідають обставинам справи та зібраним на їх підтвердження письмовим доказам й приписам чинного законодавства. Відповідні нарахування були здійснені, виходячи з суми заборгованості за природний газ, поставлений у березні 2015 - січні 2016, яка була погашена до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Доводи апелянта (позивача) з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведеннн за спожиті енергоносії», ст.ст. 549-552, 599, 625 ЦК України, ст.ст. 2, ч.2 ст.11, 14, 73, 74, 76, 77, 86, 165, 236 та 238 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 23.01.2020 у справі № 920/1252/19 - без змін. Матеріали справи № 920/1252/19 повернути до Господарського суду Сумської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 17.06.2020 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді К.В. Тарасенко О.В. Тищенко