Постанова 4817 № 150/476/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 150/476/19Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А. Провадження № 22-ц/817/506/20 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 304090000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Щавурська Н.Б. суддів - Дикун С. І., Костів О. З., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2020 року, постановлене суддею Коротичем І.А. в цивільній справі № 150/476/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року АТ КБ Приватбанк звернулося до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що згідно укладеного договору № б/н від 26 червня 2011 року, ОСОБА_1 26 червня 2011 року отримав кредит у розмірі 5000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписавши заяву, ОСОБА_1 підтвердив, що вказана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua складають між ним і Банком Договір, згідно п. 2.1.1.2.4 якого відповідач погоджується на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Внаслідок порушення ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором станом на 01.09.2019 року утворилася заборгованість, яку в сумі 12277, 43 грн позивач просив стягнути з відповідача в судовому порядку. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ Приватбанк просить скасувати рішення суду, вважаючи його незаконним, прийнятим з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та постановити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неврахування судом тієї обставини, що відповідачем заборгованість не оспорювалась та не заявлялися позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним, як і не надавалися докази на спростування доводів позовної заяви. З урахуванням неявки відповідача в судове засідання й не надання будь-яких заперечень на позов вважає, що в позивача не було необхідності в наданні будь-яких інших доказів, окрім тих, що долучалися до позовної заяви. Однак, беручи позицію суду першої інстанції, викладену в рішенні, на підтвердження позовних вимог вважає за необхідне додати до апеляційної скарги довідки про відкриття рахунку та про встановлення кредитного ліміту, виписку по рахунку, які додатково підтверджують факт відкриття рахунку, встановлення крединого ліміту та користування коштами відповідачем та які, на його думку, повинні бути взяті апеляційним судом для об`єктивного вирішення справи. З урахуванням факту користування відповідачем кредитними коштами (зняття таких з картки і часткового погашення заборгованості), підтвердженого наявними у долученій до апеляційної скарги виписці відомостями, вважає безпідставним висновок суду щодо погашення відповідачем заборгованості. Також, вважає, що факт користування відповідачем кредитними коштами є доказом ознайомлення його зі всіма умовами договору, в тому числі, й з розміром нарахованих відсотків та неустойки. Звертає уваги на ненадання судом належної правової оцінки факту не спростування відповідачем презумпції правомірності правочину й неврахування при цьому висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.12.2019 року в справі № 572/1169/17. На думку апелянта, в зв`язку з тим, що відповідачем не оспорюється наявність у нього заборгованості за тілом кредиту, то відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України факт наявності такої заборгованості не підлягав доказуванню, і як наслідок - застосування до спірних правовідносин висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року в справі № 342/180/17-ц судом першої інстанції в даній справі є безпідставним. Також вказує, що відповідачем не доведено, що підписуючи Анкету-заяву він ознайомлювався з іншими Умовами і правилами, ніж ті, що містяться у матеріалах справи. Крім цого, беручи до уваги умови укладеного між сторонами договору, які передбачають, в тому числі й стягнення штрафу та пені, вважає що з відповідача підлягають стягненню 500 грн - штраф (фіксована частина); 560,83 грн - штраф (процентна складова); пеня в розмірі 560,83 грн та 1 800 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ч.ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що 26 червня 2011 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», за умовами якої він погодився, що дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті складають між ним та банком договір про надання банківських послуг № б/н щодо отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. За розрахунком позивача, заборгованість ОСОБА_1 за даним кредитним договором станом на 01 вересня 2019 року становить 12 277 грн 43 коп. і така складається з: 3 грн 40 коп. заборгованості за тілом кредиту; 2 879 грн. 21 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту; 0 грн. 00 коп. заборгованості за нарахованими відсотками; 6 533 грн 99 коп. нарахованої пені за прострочене зобов`язання; 1 800 грн нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; 500 грн штраф (фіксована частина); 560 грн 83 коп. штраф (процентна складова). Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, та клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт; підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. На підтвердження заявлених вимог позивачем подано розрахунок заборгованості від 26.06.2011 року станом на 31.08.2015 року (а.с. 7-8); розрахунок заборгованості від 26.06.2011 року станом на 01.09.2019 року (а.с. 9-11); анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг (а.с. 12). В анкеті-заяві позичальника від 26.06.2011 року процентна ставка не зазначена. Також, у вказаній заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання у вигляді неустойки (пені, штрафів) та не визначено розмір останніх. Долучені до матеріалів справи Витяги з Умов та Правил надання батьківських послуг, а також Правил користування платіжною карткою не містять дати документу та підпису ОСОБА_1 (а.с. 20- 33). Аналогічно, ні дати, ні посилання на номер розпорядчого акту, яким він був затверджений Правлінням банку, ні підпису відповідача не містить наявний у справі Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна (а.с. 34). Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в АТ ПриватБанк, долученим позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови (а.с. 34). Разом з тим, як вбачається з цього Витягу, обслуговування кредитних карт Універсальна передбачає чотири види кредитних карт такого типу: Універсальна, 30 днів пільгового періоду, Універсальна, 55 днів пільгового періоду, Універсальна КОНТРАКТ та Універсальна ГОЛД. Кожна з них передбачає різний пільговий період, розмір процентної ставки, обов`язковий щомісячний платіж, комісію за обслуговування кредиту, розміри пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів і штрафи за порушення строків платежів за будь-яким із зобов`язань. В ході апеляційного розгляду справи також встановлено, що в анкеті-заяві позичальника стоїть лише відмітка про бажаний вид платіжної картки (кредитка Універсальна) без зазначення конкретного виду такої карти, що передбачені у долученому позивачем Витягу з тарифів. Розмір бажаного кредитного ліміту не вказаний. Згідно вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно вимог ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). За змістом ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, а також з недоведеності позивачем наявності у відповідача будь-якої заборгованості. Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції в частині недоведеності позивачем факту укладення договору приєднання. Зокрема, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи належних, допустимих і достатніх доказів, що саме в долученій до позовної заяви редакції Витяг з Тарифів, Умови та Правила надання банківських послуг існували на час підписання заяви відповідачем і саме з такими він був ознайомлений на час підписання заяви, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав вважати укладеним договір приєднання з ОСОБА_1 . При цьому, висновок суду першої інстанції в цій частині, як такий, що повністю узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року за результатами розгляду справи № 342/180/17, жодних сумнівів у колегії суддів не викликають. Так, Велика Палата у вищевказаній справі дійшла висновку, що надані Банком Витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Роздруківка з сайту Банку також не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В той час, матеріали справи не містять підтвердження, що саме надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів ОСОБА_1 , ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку від 26.06.2011 року, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім цього, встановивши на підставі наданого позивачем розрахунку станом на 01.09.2019 року (а.с. 9-11), що загальна сума витрачених відповідачем кредитних коштів за час користування карткою є меншою, ніж сума коштів, що за цей самий період були повернуті ОСОБА_1 на виконання умов укладеного договору, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність у відповідача перед позивачем і будь-якої заборгованості за тілом кредиту. Зокрема, як вбачається з наданого банком розрахунку, витрачені ОСОБА_1 кредитні кошти за весь період складають 10 821 грн 99 коп., а внесені ним за цей самий період кошти на погашення заборгованості - 11 519 грн 68 коп. (а.с. 9-11) Також, в ході апеляційного розгляду справи встановлено, що з внесених ОСОБА_1 коштів 4 792 грн. 94 коп. банком було зараховано на погашення процентів, розмір яких позивачем визначено на підставі Умов і правил надання банківських послуг і Тарифів банку, але які в свою чергу не є складовою частиною даного договору. Доводи апеляційної скарги позивача щодо безпідставності висновків суду про відсутність у відповідача будь-якої заборгованості з посиланням на те, що розмір такої ОСОБА_1 не оспорювався та не заявлялися позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним, як і не надавалися докази на спростування доводів позовної заяви колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність спору з боку відповідача на час розгляду даної справи жодним чином не пов`язана з визнанням ним даного позову. Як вбачається з матеріалів, судом проводився заочний розгляд справи, однак відомостей, які б свідчили, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд даної справи матеріали її не містять, у зв`язку з чим у суду були відсутні підстави вважати, що будучи належним чином ознайомлений з існуванням заборгованості він з нею погоджується. Підлягає відхиленню й клопотання позивача про необхідність дослідження судом на підтвердження позовних вимог нових доказів, долучених ним до апеляційної скарги (виписки по рахунку) з посиланням на те, що розгляд справи проводився судом без участі сторін, і звертаючись з позовом банку не було відомо про наявність заперечень з боку відповідача, а відтак він вважав, що наданих ним доказів достатньо для прийняття рішення про задоволення позову, оскільки неявка відповідача в судове засідання з причини не повідомлення його належним чином судом про час і місце розгляду справи жодним чином не звільняє позивача від передбаченого цивільним процесуальним законом України обов`язку доведення своїх вимог при зверненні з позовом, а з урахуванням ще й того, що дана справа в силу прямої вказівки процесуального закону є малозначною, виходячи з суми заявленого позову, наведені позивачем в апеляційній скарзі причини неподання вказаних доказів до суду першої інстанції колегія суддів не може визнати поважними. Разом з тим, у будь-якому випадку долучена позивачем виписка є лише доказом користування відповідачем кредитними коштами, що судом першої інстанції встановлено й без її наявності (лише на підставі поданих розрахунків, які також підтверджують факт користування кредитними коштами), однак в жодному випадку така виписка не є доказом того, на яких саме умовах був укладений договір з відповідачем, оскільки кошти, які вносилися ним на погашення отриманого кредиту розподілялися на погашення тих чи інших платежів самим банком на підставі Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів банку, які судом не були визнані складовою частиною укладеного між сторонами договору, як і не містять матеріали справи доказів ознайомлення відповідача впродовж усього часу погашення ним заборгованості за кредитом про розподіл вказаних коштів банком. Відхиляє колегія суддів і доводи апеляційної скарги позивача в частині безпідставного врахування судом при вирішенні даної справи висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року в справі № 342/180/17-ц з посиланням на те, що відповідачем не оспорюється наявність у нього заборгованості за тілом кредиту, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України факт наявності такої заборгованості не підлягав доказуванню, оскільки згідно вищевказаної норми процесуального закону не підлягають доказуванню ті обставини, які визнаються сторонами, а не ті, які ними не оспорюються з причини неналежного повідомлення про час і місце розгляду справи (що в даному випадку має місце), в той час як доказів визнання відповідачем заборгованості за тілом кредиту та штрафними санкціями матеріали справи не містять, а поняття визнання тих чи інших обставин справи стороною й не оспорення таких обставин з причин, що об`єктивно не залежали від сторони, на думку колегії суддів, не є то тотожними поняттями, як помилково вважає позивач. Тому, не маючи будь-якої інформації про визнання відповідачем позову, суд на підставі наданих позивачем доказів з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року в справі № 342/180/17-ц, який в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов`язковим при розгляді справ, що виникають з аналогічних правовідносин, обґрунтовано вважав недоведеним факт укладення між сторонами договору приєднання саме на умовах, вказаних у позовній заяві. Сам по собі факт користування відповідачем кредитними коштами не може бути належним, допустимим і достатнім доказом ознайомлення його зі всіма умовами договору, в тому числі, й з розміром нарахованих і стягнутих банком відсотків, штрафних санкцій і неустойки. Підлягають відхиленню й доводи апеляційної скарги в частині ненадання судом належної правової оцінки факту не спростування відповідачем презумпції правомірності правочину й неврахування при цьому висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.12.2019 року в справі № 572/1169/17, оскільки судом не встановлено, що кошти за укладеним кредитним договором не отримувались, а лише встановлено факт недоведеності позивачем прийняття відповідачем умов, на які він посилається, як на складову частину договору приєднання й разом з тим висновок Верховного суду в постанові від 23.12.2019 року при розгляді Касаційним цивільним судом справи № 572/1169/17 не має пріоритету в застосуванні над висновками Великої Палати Верховного Суду й може бути застосований лише в частині, що не суперечить висновкам останньої. У відповідності до ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те що, рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в даній справі без змін. У відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають. Враховуючи категорію даної справи, яка відноситься до малозначних, така касаційному оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 19 ч. 6 п. 3; 35 ч. ч. 1, 3; 259 ч.ч. 1, 2, 8; 374 ч. 1 п. 1; 375 ч. 1; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 3 п. 2 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк залишити без задоволення. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2020 року залишити без змін. Судові витрати покласти на сторони в межах, ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню не підлягає. Дата складання повного судового рішення 09 червня 2020 року. Головуючий Судді