Ухвала КЦС ВС № 132/428/19

Ухвала 16 червня 2020 року м. Київ справа № 132/428/19 провадження № 61-4117ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області 10 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Інвестдорсервіс» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених вимог У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Інвестдорсервіс» (далі - ПП «Інвестдорсервіс», підприємство) про встановлення факту перебування у трудових відносинах. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив недоведеності позивачем факту перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з ПП «Інвестдорсервіс», за відсутності доказів про допуск ОСОБА_2 до виконання будь - якої роботи у ПП «Інвестдорсервіс». Трудовий договір з ним не укладався, наказ про прийняття на роботу не видавався, заробітна плата йому не виплачувалась. Підприємство не здійснювало грошові відрахування до податкових органів та пенсійного фонду за ОСОБА_2 , що могло б свідчити про наявність трудових відносин між ним та відповідачем. Рух справи у суді касаційної інстанції 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без руху, надано заявнику строк до 17 квітня 2020 року для подання касаційної скарги у новій редакції, оформленій відповідно до вимог частини другої статті 389, пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України та надання доказів на підтвердження звільнення його від сплати судового збору. Роз`яснено заявнику положення частини першої та другої статті 389 ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2020 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги до 29 травня 2020 року. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у новій редакції доданими до неї доказами на підтвердження підстав звільнення заявника від сплати судового збору. Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що у порушення вимог статті 411 ЦПК України, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів заявника та не надали їм належної правової оцінки, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суди неправильно застосували положення частини другої статті 24 КЗпП України, та не урахували висновку Верховного Суду висловленого у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц щодо правильного застосування зазначеної норми матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції. За змістом пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Статтею 411 ЦПК України визначено підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду. За змістом частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обгрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявник посилається на те, що у порушення вимог статті 411 ЦПК України, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили та не надали належної правової оцінки доводам заявника, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильно застосували положення частини другої статті 24 КЗпП України, та не урахували висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц щодо правильного застосування зазначеної норми матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. За змістом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Аналіз зазначеної процесуальної норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є обгрунтування касаційної скарги наявністю підстав передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обгрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Посилання заявника на наявність підстав для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є необгрунтованими, з огляду на те, що наведена як приклад неоднакового застосування норм матеріального права постанова Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц, ухвалена за інших встановлених судами фактичних обставин справи, та за іншої редакції статті 24 КЗпП України. У зазначеній справі, предметом спору було встановлення факту перебування у трудових відносинах у період з 9 по 14 липня 2008 року. На момент виникнення спірних правовідносин, чинною була редакція статті 24 КЗпП України від 07 травня 2008 року, частиною четвертою якої було передбачено, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ частину четверту статті 24 КЗпП України виключено. У даній справі, заявник просив встановити факт перебування його сина - ОСОБА_2 у трудових відносинах з ПП «Інвестдорсервіс» у період з 23 січня 2017 року по 23 лютого 2017 року. Чинною на момент виникнення спірних правовідносин була редакція статті 24 КЗпП України від 07 січня 2017 року, частина третя якої передбачала, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Аналізуючи наведене, відсутні підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки посилання заявника на не врахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц є необгрунтованими. Посилання на інші підстави касаційного оскарження передбачені частиною першою та третьою статті 411 ЦПК України касаційна скарга ОСОБА_1 не містить. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги В силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Залишаючи без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд роз`яснив йому положення частини другої статті 389 ЦПК України щодо виключних випадків касаційного оскарження судових рішень, однак заявник недоліки касаційної скарги не усунув, оскільки у порушення вимог пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України належно не обгрунтував зазначені ним підстави для відкриття касаційного провадження у справі. Ураховуючи наведене, станом на 12 червня 2020 року недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Верховного Суду від 23 березня 2020 року, в частині зазначення підстав касаційного оскарження, заявник не усунув. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі. Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові. Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області 10 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Інвестдорсервіс» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, вважати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Г. І. Усик