Постанова КЦС ВС № 757/23256/17-ц

Постанова Іменем України 28 травня 2020 року м. Київ справа № 757/23256/17-ц провадження № 61-48713св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , ПТ Платінум Паблік Лімітед , ОСОБА_5 , провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Шкоріної О. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У квітні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ПТ Платінум Паблік Лімітед, ОСОБА_5 про стягнення коштів за договорами банківських вкладів, посилаючись на те, що 19 лютого 2015 рок між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») було укладено договір № 00329686 про розміщення вкладу «Вільні кошти», а 13 грудня 2016 року - договір № 00521055 про розміщення вкладу «Готівка щомісяця». За довідкою ПАТ «Платинум Банк» від 16 лютого 2017 року № 60-08-03/1527 на рахунках ОСОБА_1 знаходяться грошові кошти в сумі 215 992,66 доларів США та 568 703,19 грн. 13 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» було укладено договір № 00521057 про розміщення вкладу «Готівка щомісяця». За довідкою ПАТ «Платинум Банк» від 16 лютого 2017 року № 60-80-03/1528 на рахунках ОСОБА_2 знаходяться грошові кошти в сумі 10 046,64 доларів США. Вони письмово повідомили банк про розірвання всіх депозитних договорів, однак 10 січня 2017 року Правлінням Національного банку України було прийняло рішення № 14-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «Платинум Банк» до категорії неплатоспроможних», а з 11 січня 2017 року до 10 лютого 2017 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його тимчасову адміністрацію. Відповідачі є власниками істотної участі в ПАТ «Платинум Банк», тому відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зобов`язані були вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, однак з їх вини банк віднесено до категорії неплатоспроможних. Враховуючи викладене, позивачі просили стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ПТ Платінум Паблік Лімітед, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами банківських вкладів у розмірі 215 992,66 доларів США та 568 703,19 грн, а на користь ОСОБА_2 - 10 046,64 доларів США та стягнути з відповідачів у рівних частинах на їх користь судовий збір. В запереченнях на позов ПТ Платінум Паблік Лімітед та представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 зазначили, що порядок здійснення тимчасової адміністрації банку, а також спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів після прийняття рішення про ліквідацію банку передбачені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Після запровадження в банку тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку в судовому порядку та шляхом примусового стягнення коштів. Відповідальність власників істотної участі банку настає лише за наявності їх вини в настанні неплатоспроможності банку. Позивачі не довили факту завдання їм шкоди, її розміру, причинно-наслідкового зв`язку між діями власників істотної участі банку та заподіяною шкодою. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відповідальність власників істотної участі банку не є автоматичною, а може бути застосована лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку. Посилання позивачів на те, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» було заподіяно шкоду ПАТ «Платинум Банк», не підтверджені належним та допустимим доказами. Позивачами не доведено заподіяння шкоди саме внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів. Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги. У грудні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів, не звернули уваги на те, що вони заявляли вимоги до власників істотної участі банку, а не до ПАТ «Платинум Банк», тому помилково послалися на норми Закону № 4452-VI і не застосували до спірних правовідносин статтю 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Суди не дали належної оцінки тим обставинам, що рішення Правління Національного банку України від 10 січня 2017 року № 14-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «Платинум Банк» до категорії неплатоспроможних» було прийнято у зв`язку з невідповідністю діяльності ПАТ «Платинум Банк» вимогам законодавства та внаслідок невжиття власниками істотної участі своєчасних та достатніх заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Крім того, зазначеним рішенням Правління Національного банку України було встановлено, що здійснені керівництвом ПАТ «Платинум Банк» та власниками істотної участі цього банку заходи щодо його докапіталізації були недостатніми, а ПАТ «Платинум Банк» не забезпечило виконання плану реструктуризації у визначений строк. Таким чином, висновки судів про недоведеність вини відповідачів у настанні неплатоспроможності банку не відповідають дійсним обставинам справи. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва. 07 лютого 2019 року справа № 757/23256/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 13 грудня 2016 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 00521055 про розміщення вкладу «Готівка щомісяця», а 19 лютого 2015 року - договір № 00329686 про розміщення вкладу «Вільні кошти». За довідкою ПАТ «Платинум Банк» від 16 лютого 2017 року № 60-08-03/1527 залишки по рахунках ОСОБА_1 на 16 лютого 2017 року становлять 215 992,72 доларів США та 568 703,19 грн. 13 грудня 2016 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір № 00521057 про розміщення вкладу «Готівка щомісяця». За довідкою ПАТ «Платинум Банк» від 16 лютого 2017 року № 60-80-03/1528 залишки по рахунках ОСОБА_2 на 16 лютого 2017 року становлять 10 046,64 доларів США та 8,32 грн. Умовами вищевказаних договорів «Готівка щомісяця» та «Вільні кошти» передбачено, що банк приймає від вкладників на вкладні рахунки грошову суму та зобов`язується повернути вклад і сплатити проценти за користування вкладом на умовах та в порядку, передбачених цими договорами. Пунктами 2.2 договорів «Готівка щомісяця» встановлено строк зберігання вкладу з дати його внесення вкладником до дати повернення вкладу 13 січня 2017 року. Строк зберігання вкладу подовжується на той самий строк, якщо вкладник не звернувся до банку не пізніше ніж за три банківських дні до дати повернення вкладу із заявою про відмову від подовження строку зберігання вкладу на новий термін та бажанням отримати вклад в дату його повернення. Подовження строку може здійснюватися необмежену кількість разів. Пунктом 2.2 договору «Вільні кошти» передбаченострок зберігання вкладу з дати його внесення вкладником до дати повернення вкладу 19 серпня 2016 року. Строк зберігання вкладу подовжується на той самий строк, якщо вкладник не звернувся до банку за вкладом в дату його повернення, протягом операційного часу відділення банку. При цьому кількість днів у наступному строку зберігання коштів може відрізнятися від попереднього строку, якщо дата повернення вкладу припадає на небанківський день, в такому випадку встановлюється дата повернення вкладу наступного банківського дня. Подовження строку може здійснюватися не більше трьох разів. Клієнт має право відмовитися від автоматичного подовження строку зберігання вкладу шляхом звернення до банку не пізніше дня, що передує даті повернення вкладу, та подання письмової заяви встановленого банком зразка про відмову від подовження. 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Платинум Банк» із заявою, в якій просив видати йому банківські вклади та повідомив про розірвання всіх депозитних договорів, однак банк не повернув коштів. 10 січня 2017 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 14-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «Платинум Банк» до категорії неплатоспроможних». На підставі рішення Правління Національного банку України від 23 лютого 2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Платинум Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Платинум Банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Платинум Банк» ОСОБА_7 . Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з частинами першою, другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Разом з тим згідно з частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду. Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі. Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом № 4452-VI, який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини. Згідно з пунктами 6, 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства; тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 36 Закону № 4452-VI врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Згідно з частиною п`ятою, пунктом 1 частини шостої статті 36 статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; 4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі; 5) нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами. Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси. Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом № 4452-VI. Зазначений правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17. Законом № 4452-VI також визначено процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку. Статтею 49 Закону № 4452-VI передбачено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці. Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду. Фонд зобов`язаний у 60-денний строк з дня початку процедури ліквідації банку надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом одного місяця з дня повідомлення. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Такі цінності переходять у розпорядження Фонду для повернення законним власникам. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними. Статтею 52 Закону № 4452-VI встановлено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів. Згідно з частиною п`ятою статті 52 Закону № 4452-VI Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову. Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів у процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків. Статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Покладення відповідальності за зобов`язаннями банку на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним, що передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у відповідній редакції, не є автоматичною. Така відповідальність може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з вини таких власників. Таким чином, особа, яка вимагає відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди вказаними особами внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою і докази вини власника. Такий елемент, як наявність шкоди, полягає в будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом. Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає в порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні приписів правової норми діяти певним чином. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі 757/21639/15-ц (провадження № 61-19063св18), від 26 червня 2019 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 61-31386св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 761/6321/17-ц (провадження № 61-16884св19). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Позивачі не надали належних та допустимих доказів того, що саме відповідачі як власники істотної участі ПАТ «Платинум Банк» не вжили дієвих і своєчасних заходів з фінансування та підтримки цього банку для проведення його діяльності відповідно до вимог законодавства, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності та неможливості своєчасного виконання банком зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивачі не довели наявності вини власників істотної участі банку щодо неповернення грошових коштів за договорами банківських вкладів, зокрема факту заподіяння шкоди ПАТ «Платинум Банк» та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідачів та настанням неплатоспроможності банку. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доводи касаційної скарги про те, що вина відповідачів як власників істотної участі ПАТ «Платинум Банк» в настанні неплатоспроможності банку підтверджена рішенням Правління Національного банку України від 10 січня 2017 року № 14-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «Платинум Банк» до категорії неплатоспроможних», не заслуговують на увагу, оскільки Національний банк України не є повноважним органом, який встановлює наявність або відсутність вини особи, а може лише висловити свою точку зору з цього питання. В матеріалах справи відсутні докази вжиття щодо ОСОБА_3 , ПТ Платінум Паблік Лімітед, ОСОБА_5 як власників істотної участі ПАТ «Платинум Банк» будь-яких заходів впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, тому рішення Правління Національного банку України від 10 січня 2017 року № 14-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «Платинум Банк» до категорії неплатоспроможних» не може бути достатньою підставою для висновку про те, що з їх вини банк віднесено до категорії неплатоспроможних. Крім того, до закінчення ліквідаційної процедури відсутні правові підстави стверджувати про те, що позивачам завдано майнової шкоди, оскільки в порядку реалізації процедури ліквідації їх вимоги підлягають внесенню до реєстру кредиторів банку та погашенню в порядку черговості. Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов