Постанова 4857 № 460/418/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/418/20 пров. № А/857/3316/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Кузьмича С.М., Макарика В.Я., за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року про відмову у відкритті провадження, постановлену суддею Нор У.М. у м.Рівне, у справі № 460/418/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій, - ВСТАНОВИВ: 28 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо невиконання з 30.10.2018 постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104, згідно з якою Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області зобов`язано нараховувати та виплачувати позивачу державну та додаткову пенсію відповідно до ст. ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2008 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням виплачених сум починаючи з 25.05.2010; зобов`язати вчинити дії, спрямовані на подальше виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Ухвала мотивована наявністю у спірних правовідносин обставин, які в розумінні ст.382 КАС України є підставою для встановлення судового контролю за виконанням судового рішеня. Суд виснував, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення в окремому судовому провадженні не розглядаються, та застосував правові насліки, передбачені п.2 ч.1 ст.170 КАС України. Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної оскарги обгрунтовує тим, що суд першої інстанції, надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту, дійшов до помилкового висновку про наявність у спірних правовідносин обставин, з якими ст. 382 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. На думку позивача, звернення до суду про встановлення судового контролю допускається під час виконання судового орішення. Однак, зі змісту листів ГУ ДКС України у Рівненській області № 13-13-11/1101 від 18.04.2019 та № 13-13-10/3268 від 06.06.2019 позивачу стало відомо про те, що вищевказану постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 у справі № 42230/11/9104 виконано 30.10.2018. Вважає, що оскільки рішення у справі № 42230/11/9104 не знаходиться на стадії виконання, заявлені ним вимоги, звернені до пенсійного органу про зобов`язання нараховувати та виплачувати державну та додаткову пенсію, починачи з 30.10.2018, є самостійним предметом окремого судового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»). Відповідно до п. 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження. Пунктом 2 частини першої статті 170 КАС передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. Так, в обгрунтування вимог позовної заяви позивач вказує на те, у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Рівненській області з 14.04.2016 перебуває на виконанні постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 у справі № 42230/11/9104, згідно з якою Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області зобов`язано нараховувати та виплачувати державну та додаткову пенсію на користь позивача відповідно до ст. ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції закону, яка діяла до 01.01.2008, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням виплачених сум, починаючи з 25.05.2010. Однак, зі змісту листів ГУ ДКС України у Рівненській області № 13-13-11/1101 від 18.04.2019 та № 13-13-10/3268 від 06.06.2019 позивачу стало відомо про те, що вищевказану постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 у справі № 42230/11/9104 виконано 30.10.2018. Позивач, стверджуючи, що вказане не відповідає фактичним обставинам, в листопаді 2019 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зі скаргою щодо невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 у справі №42230/11/9104. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області листом №Д-4040/07.1-159, № Д-4967/07.1-159 від 11.12.2019 позивачу роз`яснено, що з 23.09.2014 - з набуттям чинності постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою», прийнятою з метою реалізації положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Тобто, виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень не відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду. Проінформовано, що на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 №42230/11/9104 управлінню державної виконавчої служби головного управління юстиції в Рівненській області управлінням Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області надано довідку від 10.02.2016 №752/03 про нарахування ОСОБА_1 коштів за рішенням суду в сумі 58338,37 грн. Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 №42230/11/9104 з 30.10.2018 протиправною, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у розглядуваній справі зводяться до оскарження дій (бездіяльності) відповідача, пов`язаних із виконанням рішення суду, а не у зв`язку з виникненням нових правовідносин. Відповідно до вимог частин другої та четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Відтак, оскільки процесуальним законом визначено особливий порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, який здійснюється судом в процесі контролю за виконанням судових рішень згідно позиції, викладеної Верховним Судом у постанові справі від 12.11.2018 (справа №806/3099/17, пров.№К/9901/50917/18), суд при вирішенні спору повинен встановити природу спірних правовідносин, а саме те, які рішення, дії чи бездіяльність відповідача призвели до порушення прав позивача, чи такі пов`язані з виконанням рішення суду, чи вчинені відповідачем у зв`язку з виникненням нових правовідносин. Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах. Відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Зазначені процесуальні норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому ст. 382 КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Подібна правова позиція щодо застосування спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року (справа № 686/23317/13-а), від 06 лютого 2019 року (справа № 816/2016/17) та Верховним Судом у постановах від 22 серпня 2019 року (справа № 522/10140/17) та від 21 листопада 2019 року (справа № 802/1933/18-а), від 27 листопада 2018 року (справа №520/11829/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. З аналізу наведених у позовній заяві доводів, колегія суддів дійшла висновку, що спір у даній справі фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 (справа №42230/11/9104), а доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо ненарахування та невиплати пенсії з 30.10.2018 на умовах, визначених судовим рішенням, зводяться до незгоди позивача із діями (бездіяльністю) відповідача щодо виконання судового рішення. Тобто, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 382 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. З огляду на наведене, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення від 10.07.2012 (справа №42230/11/9104) порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 382 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто, в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Доводи позивача про те, що вимоги про зобов`язання пенсійного органу нараховувати та виплачувати державну та додаткову пенсію на визначених судовим рішенням умовах з 30.10.2018 є самостійним предметом судового провадження є необґрунтованими, безпідставними та вказують на довільне тлумачення норм закону. З огляду на наведене, колегія приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, так як виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності передбаченої пунктом 2 частини першої статті 170 КАС підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Керуючись статтями 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 460/418/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. В. Глушко судді С. М. Кузьмич В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 15.06.2020.